А ти знайомий з мишами?

Драко довго блукав вузьким коридором, йшов майже без світла, бо йому чомусь здавалося, що використати “Люмос” буде недоречним.

– Я знаю, що ти тут, – бубонів він собі під ніс. Нарешті він дійшов до сходів, що закручувались наче спіраль та вели на гору. Він подумав, що вони можуть привести, якщо не до самої високої башти, то на той рівень, де ще буде вікно, щоб милуватися світлом місяця.

Підійматися аж так високо було дуже важко і він лаявся собі під ніс, що у Хогвартсі не можна застосовувати якісь заклинання пересування. Трансгресію, наприклад. Його батько навчив, ще коли йому було 8 років і коли він вперше зміг виконати деякі трюки на своїй новій мітлі.

Піднявшись ще трохи вижче, Драко побачив вікно, з якого було чудово видно ліс та околиці Хогвартсу. О так, це був чудовий краєвид, але дечого його очі відразу не побачили і це була його помилка. Його схопили за ногу і потягнули у якийсь бік. Зрештою простір скінчився і він опинився біля одної зі стін башт, простір який був непомітний для того хто не знає і заходить у башту вперше.

– Не розмовляй так голосно, ти їх налякаєш, – тихо зашипів Гаррі. – Ти спізнився, – додав він трохи згодом. Змахом руки він покликав Драко та показав куди слід дивитись.

– І ти запросив мене заради цього?! – скрикнув Малфой. Ось тобі і романтична зустріч. При мишах.

– Вони дуже милі, – лагідно прошепотів Гаррі і подивився на Драко. – Мені здалося, що тобі теж сподобається дивитися на їхнє крихітне життя. Я нещодавно знайшов це місце і вирішив показати його тобі.

Драко лише знизав плечима. Що він міг тут сказати? Лише спробував подивитися на немилих йому створіннь очами свого хлопця. “Йому пощастило, що вже не колишнього” – думав про себе Драко. Він ніяк не міг знайти у брудних мишах нічого милого. Торкатися їх було не можна та й не хотілося, насправді.  Що ж до Поттера, то той дивився на них таким зачарованим поглядом, що можна було б милуватися ним, а не маленькими створіннями. Що Драко і зробив.

Картина, де Поттер за чимось так допитливо дивиться не могла не привернути його увагу: як Гаррі прикусив губу, як бігають його очі від однієї миші до іншої. Дивно, що вони не тікають.

“Справді дивно”, – подумав Малфой.

– Ти їх зачарував?

– Не зовсім, – похитав головою Поттер, – вони тут зі своєї волі, я лише додав їм трохи хоробрості.

– Яким чином?

– Нещодавно Снейп розповідав про деякі види зілль, що можуть збільшити деякі вияви почуттів.

– Так, але ми їх не вивчали. Де ти знайшов їх? Наскільки я пам’ятаю, це заборонені зілля, які навіть досвідченні чаклуни не варять.

– Скажімо так, мені допомогли, – з кривою усмішкою відповів Гаррі.

Як не намагався Драко випитати, де той узяв настільки цінні фоліанти, той не хотів розповідати, а відповіді його були украй розпливчатими, тож Драко образився та пішов ні з чим з тої проклятої вежі, як сам її назвав.

– Шкода, що я не можу розповісти тобі усього, – мовив Гаррі дуже тихо і надто сумно. Одна з мишей стала на задні лапки, принюхуючись. Очі Поттера налилися кров’ю, на руках відросли чималі кігті, а під губами видовжились ікла. Він схопив бідну мишку та зламав їй голову, встромив ікла та пив, доки остання крапля крові не полишила нещасний труп. Інші миші забігали, але багатьох із них очікувала та сама участь.

Він сидів спиною до вікна вежі, коло нього лежали численні трупи маленьких тваринок.

– Знову подряпав губу об це ікло. Що ж робити, коли воно почне висовуватись як слід? – бубонів Гаррі потираючи губу з якої виступала маленька цяточка крові, як тільки він її витирав.

– Акціо сопілка! – скрикнув Гаррі та через секунду у нього у руці була невеличка сопілка. Він оглянув її, перевернув та заграв тихеньку мелодію, щоб лише миші почули.

– А тепер, мої маленькі друзі, – мовив Гаррі співучим голосом, – приберіть тіла своїх родичів. На сьогоднівечерю завершено.

Миші повилазили з нірки, похапали зубами перші ж тіла, що були незайнятими і потягнули до себе у нірку.

Гаррі погладив свою сопілку та заграв іще…

…а Драко вже спустившись зі сходів почув дивну мелодію, яка наче кликала його повернутись назад, нагору. І чому він пішов звідти? Треба повернутись…