А ти зміг би забути?
від chidiloraФантазії – це чудово. Але будьмо реалістами, нам ніколи не бути разом. Я говорю собі це не перший рік. І мені здається, що знаю, про що говорю.
― Томас має дівчину?
― Так, причому досить давно, вже як років зо три.
Тоді я зрозумів, звідки ця нещирість. Чому ти здавався мені дуже підозрілим. Інтуїція мене не підводила.
«Чому він зацікавився мною?»
Ти казав, що знаєш відповідь на це запитання. Чи це так?
― Місяць сьогодні гарний, чи не так?
Я глянув на небо.
― Так, такий гарний… що померти можна…
Я запитував, як так вийшло, що Міла про це знала, а я якось прослухав. Чому ви з Мілою спілкувалися так добре, але при цьому визнання одержав саме я.
Я не хотів питати про твої стосунки, бо й так чудово все розумів. Саме цієї деталі мені й не вистачало, щоби доповнити картину.
«Я дійсно виявився не потрібним».
Зчеплені у замок руки.
«Листівка», що ти надіслав мені, зробила боляче. Подарунок на Новий рік. Я зрозумів, що вона була від тебе. І що це означає «прощавай». Може здатися інакше, але я подумав про це. Я був здивований. Як ти дізнався, де я живу?
І це лише відродило те минуле у моїй пам’яті.
Ти ж живеш собі щасливо, навіщо тобі я?!
Навіть якби ми зробили те, що було «неправильним». Навіть якби ти захотів побудувати зі мною стосунки – такі, що мають нормальні люди. Я знаю, що все б закінчилося погано. На місці тієї дівчини був би я, тільки й усього. Ти знайшов би когось іншого, ким зацікавитися. А я ненавидів би тебе.
Так сильно, що може дійшов би й до вбивства.
Тому я віддав цю роль комусь іншому. Це ніколи не закінчиться, доки ти не зупинишся.
Так я зрозумів, що таких людей, як ти, Томасе, варто обходити десятою дорогою. І таких людей, як я. Адже ми дуже схожі.
Так закінчилася наша історія. У ній немає хорошого, ні поганого кінця.
Так, я можу побудувати нові стосунки, познайомившись із привабливою дівчиною на курсах. Або хлопцем. Побудувати здорові, нормальні стосунки. Завести сім’ю. Жити щасливо.
І ти можеш себе зупиняти, перш ніж потонути в комусь. Зробити пропозицію, одружитися. Завести сім’ю. Жити щасливо.
Я ходив би до психотерапевта, щоб позбутися цих спогадів. Постійних снах про тебе. Тому що це не здорово. Це заважає мені жити.
Ми вже дорослі, рухаємось різними шляхами.
Я радий, що в тебе все гаразд. Це лист, який я не можу змусити себе написати. Не можу тобі відправити. Може, ми зустрінемося колись, років за десять, двадцять. Але питання залишається відкритим.
«А ти зміг би забути?»
0 Коментарів