7. Афера провалилась

Іноді правда — це все, що маємо.

 

У Драко сьогодні дуже важлива ділова зустріч, скасувати чи перенести яку ніяк неможливо. Він дуже непокоївся, що не зустріне дочку на пероні. Тому домовився з Люциусом, що той після зустрічі Ерідан з вокзалу на мить супроводить дочку на фірму.

 

Вона дуже нервувала. Перша особиста зустріч із батьком. Ще трохи і її мрія здійсниться. Сказавши діду швидке: «Я знаю дорогу. Не маленька, дістануся сама», дівчина помчала на зустріч із батьком. Ліра йшла коридором компанії Малфой-індастріал, згадуючи дорогу до кабінету батька, як казала Ерідан. Піднявшись на потрібний поверх, вона трохи сповільнила крок. Стало якось боязко. А що як вона не сподобається батькові… А якщо він одразу розкусить обмін… Раптом він увесь цей час знав про її існування і просто не бажав зустрічі…

 

Її роздуми перервав жіночий голос.

 

— …Все йде за планом, мамо, як ми й вигадали, — з якоюсь різкістю говорила жінка.

 

— Дочко, перестань сіпатися, ти себе видаси, — майже прогарчала старша співрозмовниця.

 

— Мамо, заспокойся, — стукнувши по плечу жінку говорила брюнетка. — У нього зараз важливий клієнт. І часу перевіряти каву не буде. До того ж ми що даремно такі гроші віддали за приворотне зілля поступової дії? Скоро я стану леді Малфой, і наші страждання закінчаться.

 

— Нарешті, дочко. Хоча б одна з нас матиме щасливе життя.

 

Ліра, почувши це, голосно видихнула, що мало не видала себе. Жінки розійшлися. Брюнетка попрямувала до різьблених дверей з написом «Драко Малфой. Співвласник фірми», тримаючи в руках тацю з гарячими напоями. Постукавши у двері, вона перепросила і зайшла до кабінету.

 

У цей момент Ліра діяла у стані афекту. Вона, не стукаючи, увірвалася до кабінету, і з криками: «Тату, ніііііі!», паличкою вибила чашку з рук батька, яку він уже підносив до губ. Напій розлився на все: на стіл із документами, на костюм Драко, на спідницю секретаря, навіть дісталося гостю батька.

 

— Ерідан Нарциса Малфой! Що ти себі дозволяєш? — Вигукнув Драко, різко підводячись з-за столу.

 

— Але, тату… — розгублено хотіла порозумітися Ліра, але її перервав суворий голос.

 

— Жодних «але тату»! — обурливо відрізав Малфой, дивлячись на дочку темними від злості очима. Навіть довгоочікувана зустріч не заспокоювала його знервованість.

 

— Але я… — все намагалася прояснити дівчина.

 

— Ти зараз же попросиш вибачення перед леді, — надривно промовив батько.

 

— Але вона…

 

Він нічого не сказав. Просто підняв на знак протесту руку. Ліра зрозуміла, що всі її спроби хоч якось пролити світло на цю ситуацію буде зупинено.

 

— Вибачте, це вийшло випадково, — крізь зуби промовила Ліра.

 

— Хотілося більше щирості, — різко висловився Малфой. Секретар видавила усмішку, даючи зрозуміти, що не ображається, хоч насправді вона хотіла придушити дівчину цієї ж миті.

 

— Ти зараз же вирушаєш додому. І ввечері на тебе чекає серйозна розмова про все це, — суворо промовив Драко, впорядковуючи одяг усіх присутніх і документи на столі. — До вечора, Ерідан.

 

— До вечора. Тату! — промовила Ліра, виходячи з кабінету, стримуючи сльози, що так і норовили хлинути з очей.

 

— Чудове знайомство, — уже в холі тихо промовила Ліра, витираючи рукавом солоні струмки на щоках, що стікали тоненькими доріжками.

 

***

 

Герміона живе й існує тільки для дочки. Час, проведений окремо від неї, проходить у стражданнях і нудьзі. Вона зрідка ходить на побачення, а тим паче розпочинає тривалі стосунки. Подібні рандеву давно втратили для неї романтизм, і мають характер здійснення суто сексуальних потреб. Після кожної такої зустрічі вона поверталася додому і піддавалась самоосуду та жалю: не ті дотики, не ті поцілунки, не ті почуття. Хотілося знову відчути рідні обійми та торкання, бути оповитою знайомим ароматом. Як вона сумувала за колишнім, за своїм минулим коханням. Чи не колишнім? Зрада сильно підкосила її почуття. Але кохання залишилося.

 

Герміона часто засинала в сльозах. Її думки були зайняті тими, хто зараз далеко. Але з Лірою вона могла поговорити та побачитися, а ось Малфої…

 

Якось Джіні подарувала подрузі спільне чарфото першого курсу Слізерина з Альбусом та Ерідан. Цей знімок був дуже пом’ятим і пошарпаним, до того ж дуже часто до нього були приведені чари сушіння. Дивлячись на зображення своєї другої дочки вона постійно лаяла себе, Драко та Люциуса. Малфоїв за зраду і приниження, а себе за слабкість. Через роки, усвідомлюючи та прокручуючи ту злощасну розмову перед пологами, жінка розуміла, що можна було вчинити інакше. Навіть треба було. Ґрейнджер дуже рідко приймає свої помилки. У цій ситуації вона почувається двояко: то засуджує, то відчуває правильність рішення.

 

Кожен знімок Альбуса, де була помічена Ерідан, завжди був дубльований і відправляємо рудою подругою за океан. Герміона мала секретну скриньку в столі, де вона їх усі ховала. Часто, особливо коли почали жити окремо від батьків, а Ліра була в школі, Ґрейнджер діставала знімки й просила вибачення у дочки, проводячи тремтячими пальцями по зображенню, окреслюючи обличчя та волосся.

 

Герміона розуміла, що скоро буде розмова з Лірою, а там не за горами чекай і на Малфоїв. Адже їх обдурила бруднокровка. Спокійні дні будуть пораховані. Але в глибині душі вона сподівається, що колись зможе жити повним життям, даючи волю кожному почуттю та кожної думки, здійснюючи кожну свою мрію — просто знову буде щасливою.

 

З думок Герміону вивів звук, пущеного в дію порталу. Рівним потоком із блакитного серпанку з’являлися радісні діти та бігли до своїх рідних.

 

Ерідан, вийшовши з порталу, побачила Герміону, що широко посміхнувся і помахала дівчині. Донька з величезною швидкістю кинулася в обійми матері, мало не збивши по дорозі кілька учнів, що траплялися на шляху.

 

Такий важливий момент у житті дівчини, про який вона мріяла останні чотири роки точно. І ось вона неспокійно поринає у нові відчуття, повністю проживаючи ситуацію, що виникла. Ерідан радіє всієй історії з обміном учнів, яка сприяла її зустрічі з мамою. Обіймаючи жінку, що дала їй життя, дівчина була найщасливішою, усвідомлюючи, що поки що не потрібні пояснення, просто достатньо бути поряд.

 

— Мамочко, я так рада тебе бачити, — Ері сильно обняла Герміону, стримуючи сльози, що рвуться.

 

— Привіт, моя солодка, — погладжуючи доньці волосся, ніжним голосом говорила мати. — Я також сильно скучила. Але у нас аж два тижні спільних канікул: тільки ти, я і святкова атмосфера.

 

«І розкриття таємниць» — подумала Ері, трохи заглиблюючись у свої думки.

 

Дівчата направилися додому, обіймаючи одна одну за плечі. Почався невеликий сніг, і вони вирішили прогулятися додому, не використовуючи магічні переміщення. Валізу дочки Герміона зменшила заклинанням і закинула у свою сумку. А ось із кліткою та тхором вони так вчинити не могли. Тому по черзі несли пухнастого улюбленця. Хоч спочатку Герміона скептично ставилася до подарунка Поттерів, надалі вона дуже прив’язалася до хутряного дива. Дрейк часто на канікулах спав у спальні старшої Ґрейнджер. У перші дні Криволап демонстрував своє обурення та ревність, але пізніше змирився і міг тільки іноді поганяти тхора по будинку, а зараз по квартирі, з метою профілактики.

 

Сніжинки кружляли, осідаючи на кучері обох дівчат. Улюблена пора року: свята, веселощі, подарунки. Дорогою вони купили гарячого шоколаду та обговорювали плани на найближчі дні. Постійно повз них снували закохані парочки.

 

— Мамо, а ти хочеш заміж? — поцікавилася дочка, заінтересовано поглядаючи на здивовану матір.

 

— Знову ця тема, — вона подивилася з докором на дочку. — Ми ж це обговорювали. Мені зараз ніхто не потрібний, тільки ти.

 

— Але ж я у школі постійно. Було б чудово, якби поряд була кохана людина, — мрійливо міркувала Ері.

 

— Коханих дуже важко знайти, а ще важче зрозуміти, чи любить він тебе. Одностороннє кохання дуже сумне видовище, — викладала Герміона, трохи заглибившись у філософію почуттів. — А як твої справи. Є хтось на меті?

 

— Є один хлопець. Ми поки що обмірковуємо наші почуття, — збентежено промовила Ері. Як добре, що тепер вона може поговорити із мамою. У маєтку Малфоїв навряд чи знайшовся б порадник з даної теми.

 

— Я сподіваюся на твою розсудливість, — строгим, але ніжним голосом сказала Герміона, дивлячись на свою вже дорослу дочку. Адже сама вперше поцілувалася в чотирнадцять років і це був дуже зворушливий етап у житті.

 

— Я теж, — несміливо відповіла Ері.

 

***

 

З офісу Ліра камінною мережею разом із Люциусом потрапили до маєтку, де їх уже зачекалася Нарциса. Дівчина мало не кинулася з обіймами до бабусі, але вчасно згадала про стриманість у родині батька.

 

— Доброго дня, бабусю. Я дуже скучила, — схиливши голову і ніжно посміхнувшись, промовила Ліра.

 

— А я як скучила, — Нарциса пригорнула дівчину за плечі. — Ви затрималися з дідусем, я вже почала переживати.

 

— Ми заходили до Драко. У нас із ним була така домовленість, — посміхнувшись, відмовив Люциус.

 

— Він так сумував за тобою, — з ніжністю і певним сумом констатувала леді Малфой. — Ти встигла хоч трохи побути з батьком?

 

— О так. Спілкування було достатньо, — намагалась не видати свою тривожність дівчина.

 

— Зараз ти піднімешся до своєї кімнати, відпочинеш і переодягнешся до вечері. Стіл буде накритий до сьомої години в малій вітальні. Драко обіцяв впоратися зі справами до цього часу. Мінні! — Ельфійка миттєво з’явилася. — Проведи Ерідан до кімнати.

 

— Яку кімнату підготувати юній леді? — нерішуче спитала істота, дивлячись на свою господиню.

 

— Мінні? Ти про що? — здивовано скрикнула Нарциса. — Її кімнату.

 

— Пані, але… — боязко бурмотіла ельфійка.

 

— Я дуже втомилася. Мінні, давай швидше пройдемо, — обірвала Ліра репліку домовика. — Перепрошую, бабусю, діду.

 

Ліра кивнула рідним і попрямувала у бік сходів, про які розповідала Ері. У коридорах вона бачила старовинні картини та портрети. Дівчина звернула увагу, що господи зачарованих полотен оцінювально дивляться на неї й про щось шушукаються. До вух долітали уривки «Ще одна напівкрівка…», «Друга спадкоємиця…», «Пророцтво зруйноване».

 

Дівчина усвідомила, що це початок краху і треба скоріше шукати вихід.

 

— Міс, але Мінні нічого не розуміє. Де пані Ерідан? — увійшовши до кімнати, не могла втихомиритися, і все бурмотіла ельфійка.

 

— А хто ж я тоді? — здивовано поцікавилася дівчина.

 

— Ви також моя панна, нова юна панна. Але не Ерідан, — як вирок видав домовик.

 

У цей момент довелося остаточно визнати, що вони з Еріданом не врахували деякі аспекти. Потрібно швидко придумати, як хоч на якийсь час відвернути маленьких слуг від розголошення таємниці обміну.

 

— Мінні, з Ері все гаразд, — зробивши видих, відповіла дівчина. — Я Ліра. Ти ж виконаєш моє доручення?

 

— Так, панно Ліро. Я відчуваю у Вас кров Малфоїв, — ельфійка схилила вушка і присіла у реверансі.

 

— Ти нікому не скажеш, що я не Ерідан. І передай, будь ласка, це прохання всім ельфам. Звертайтесь до мене, як до Ерідана. Запевняю, що з нею нічого не буде поганого.

 

— Слухаюсь. А чи можна запитати? — поцікавилася будинкова.

 

— Звичайно, — усміхнувшись, мовила Ліра.

 

— А де панна Ерідан зараз?

 

— З нашою мамою. Це поки що таємниця. Також не для розголосу, — суворо сказала Ліра.

 

***

 

Переступивши через поріг, Ері побачила все описане Лірою матеріалізовано. У центрі кімнати стояв великий м’який помаранчевий диван, перед ним — скляний журнальний столик. На ньому була ваза з мандаринами та цукерками, а також книга. Мабуть, Герміона читає її зараз. Позаду — велике панорамне вікно з балконом та видом на засніжене місто. Герміона зникла за дверима кухні, як пам’ятала Ерідан. А сама дівчина поставила клітку з Дрейком на стіл і підійшла до вікна, милуючись зимовим парком. Раптом біля дівчини з’явився кіт і почав шипіти.

 

— Криволапе, ти чого, — розгублено озвалася Ері, простягаючи руку до кота, щоб погладити, але той відскочив, піднявши дибом шерсть.

 

— Лапику, ти не впізнав Ліру? — вийшовши з кухні, здивувалася Герміона і погладила його за вухом. Кіт потроху заспокоювався.

 

Рудий пройда швидко метнувся до господині й почав старанно нявкати, шиплячи й скоса поглядаючи на дівчину.

 

«Невже він бачить різницю?» — злякано думала Ері

 

— А бодай тобі! Марш на кухню і подумай над своєю поведінкою! — продовжувала докоряти улюбленцю Ґрейнджер. — Ми ж разом чекали на Ліру, ти спав на її ліжку, а зараз влаштував цю сцену.

 

Кіт демонстративно задер голову та втік на кухню. Насамкінець фиркнув, обертаючись прямо у дверях.

 

— Якийсь дивний, — Герміона перевела погляд на дочку.

 

— Напевно, це через мої нові парфуми. Коти ж реагують на запахи, — намагалася згладити ситуацію Ерідан.

 

— Старий, пухнастий пустун. Іноді він поводиться як людина, показуючи свої емоції й обурення, — мати погладила дочку по плечу. — Зараз ти переодягнешся, потім обід, відпочинок, а ввечері наряджатимемо ялинку. І ти мені розповіси все цікаве (і не дуже) про школу.

 

— Домовилися, мамо, — Ері знову обняла Герміону, не вірячи своїм відчуттям — вона поряд з мамою.

 

Дівчата розійшлися своїми кімнатами під пильним поглядом рудого детектива.

 

***

 

З тихим сплеском ельфійка зникла з кімнати, а Ліра почала шукати телефон. Терміново треба поговорити із сестрою. Миттєво почала друкувати повідомлення.

 

— Ері у нас проблеми. Ельфи довідалися, що я не ти. Та й портрети щось запідозрили.

 

— У мене справи не кращі… Криволап на мене шипить і кидається.

 

— Мерліне, треба щось робити.

 

— Поки що не панікуємо.

 

— Це не найдивніше. Я посварилася з батьком.

 

— Як? Він щось запідозрив?

 

— Ні. Просто в офісі я підслухала одну вертихвістку, яка хотіла його обпоїти приворотним. І я вибила з його рук чашку із зіллям. Прямо на його співрозмовників та папери.

 

— Оце вляпалася. Ти йому розповіла справжню причину?

 

— Якесь там. Він мене вигнав, змусив просити вибачення перед тією шльондрою і не дав сказати ані слова.

 

— Надвечір він охолоне. Розкажи йому все. Він повірить.

 

— Дотримуємось попереднього плану. Тримай мене в курсі.

 

— Ти теж. До зв’язку.

 

***

 

Після вечері Герміона покликала дочку в вітальню й змахом палички зняла чари з ялинки. Вона завжди любила Різдво та готувалася до нього не за один місяць. І цим збільшенням вона заразила Ліру. Ґрейнджер цього року перевершила саму себе. Знайшла чудове святкове дерево. Ялинка була просто величезною: висотою доходила до стелі, а гілки займали весь кут, закриваючи частину вікна.

 

З комори Герміона дістала два ящики старих іграшок, гірлянд та мішури. І був ще один — ті, що придбано цього року. Вона багато спілкувалася з дочкою з цього приводу, і разом, хоч і на відстані вибирали прикраси ще з жовтня. Під різдвяні мелодії вони весело і завзято розвішували іграшки. Коли Ґрейнджер брала чергову стару іграшку, то вдавалася до спогадів:

 

«А пам’ятаєш …»

«Цю ми купили…»

«Це нам подарували…»

«Цю ти розбивала найбільше разів, твоя найулюбленіша».

Ерідан намагалася підтримувати розмову і, щоб не видати своє незнання, вона старалася хоч закінчення слів промовляти з матір’ю, начебто говорила разом з нею.

 

Герміона не залишила це поза увагою. Ліра завжди сама починала розповідати історії про ялинкові іграшки чи смішні моменти зі святкувань. Але сьогодні такого ентузіазму з боку дочки не було помітно. Ґрейнджер скидала все це на думки про хлопця, розуміючи, що в школі щось сталося, і це зараз діймає Ліру. Герміона поки що вирішила не випрошувати у доньки, а дати можливість самій прийти до розмови. Адже дівчина завжди все обговорювала з мамою.

 

Весь цей час між ними пролітали Дрейк із Криволапом. Кіт ще шипів на дівчину, але вже почав потроху підходити ближче, обережно принюхуючись. Всі ці його дії дуже дивували Герміону, але вона намагалася відганяти й ці думки, повністю віддаючись різдвяній атмосфері.

 

Герміона підспівувала звичні мотиви радіо, підморгуючи Лірі. Але в доньки ніяк не виходило влитися в цей музичний перформанс матері. Черговий тривожний дзвіночок. Її дочка ніколи не була такою байдужою до свята. Вона знала лише одну людину, у кого Різдво не викликало яскравих емоцій.

 

Ері дуже намагалася підігрувати мамі, роблячи безглузді рухи тілом, і приспівуючи рядки, що вже змогла запам’ятати. Але вона усвідомлювала, що на цьому етапі вони з Лірою схибили.

 

— Ліро, лишилося твоє улюблене — повісити ангела на верхівку, — ляснувши в долоні, завзято промовила Герміона. — Магія чи драбина?

 

— Магія, — злякано вимірюючи висоту поглядом, зазначила дочка.

 

— Щось новеньке. Ти завжди дерлася мало не по дереву, щоб досягти потрібної висоти, — усміхнулася Герміона, подаючи верхівку.

 

Дівчина зсунула плечима і відвела погляд убік. Ерідан змахнула паличкою й іграшка плавно попрямувала до верхівки. Захоплена магічним процесом, дівчина не помітила як рукав її джемпера опустився нижче, оголюючи передпліччя. Герміоні одразу в очі впала родимка. Така сама була в Драко на правій руці.

 

Усі пазли в голові жінки почали складатися:

 

Обмін учнями з Англією.

 

Нова подруга, що боялася літати (від Джіні Герміона знала, що дочка Малфоя не літає, адже вдома хлопчики часто заводили цю розмову).

 

Дивна поведінка Криволапа.

 

Нейтральність до Різдва як і виховують у Малфоїв.

 

Незвичні манери та звички дівчини.

 

«Цього не може бути…» — подумала Герміона і приклала пальці до відкритого рота.

 

— Ерідан? — тихо випалила Герміона.

 

Дівчина інтуїтивно обернулася на своє ім’я і лише після зустрічі з очима матері зрозуміла, що афера провалилася. Її рука сіпнулася й іграшка впала на підлогу, де примостилися тварини.

 

— Мамо… — одними губами прошепотіла Ері.

 

Дівчина зрозуміла, що їхній задум із тріском зірвався. Адже батьки це не купка студентів, що не здатні розрізнити своїх кровинок. Люди, що їх народили, зможуть розглянути різницю, зможуть знайти своє, навіть обмазане в сажі. Ері махнула паличкою і тихе «Фініте» зняло маскування.

 

— Рідна. — Герміона на ногах, що не гнулися, кинулася до дочки, сильно обіймаючи її. — Моя маленька дівчинко. Ти тут. Поруч.

 

— Мамочко…

 

Сльози струмками лилися в обох дівчат. З цими обіймами у їхнє життя увірвалися переживання, які ніколи в житті не забудуться. Усвідомлення ситуації сповнювало душу до країв: вони зустрілися. У Ерідан збулася мрія, зараз вона відчувала найбільше блаженство. А у Герміони починалися (продовжувалися!) болючі страждання. Адже вона тепер не має трьох років для роздумів і підготовки до розмови з дочкою. Але, дорікаючи собі вже п’ятнадцять років, вона мільйон разів продумувала свою сповідь.

 

— Мені й досі не віриться. Це ти. Я так багато разів мріяла з тобою зустрітися, — трохи відсторонившись, але все ще схлипуючи, промовила Ері.

 

— Дівчинко моя. Це просто неймовірно, — Герміона гладила волосся доньки. — Ти ще гарніший, ніж на знімках.

 

При згадці про наявність знімків у Ері піднялася питання брова.

 

— Поттери по дружбі мені надсилали дублікати факультетських знімків.

 

— Я ж казала Алу, що його батьки причетні до цієї таємниці, — посміхнувшись, дорікаючи, сказала дівчина.

 

— Альбус знає? — у відповідь кивок. — А хто ще?

 

— Меді, Альбус, Джеймс і пані Візлі з Гоґвортсу. Але всі обіцяли тримати нас в таємниці. Про обмін знаємо тільки я з Лірою, Меді та сини Поттерів. Як бачиш, ми в школах пробули не один тиждень — і тиша, — з гордістю помітила Ліра.

 

— Мерліне…

 

— Ми не хотіли звалювати на вас із татом усе дуже різко та раптово.

 

— Повір. Те, що сьогодні сталося, це одна з найраптовіштх подій. А тато? — тривожно запитала Герміона.

 

— Ні. Ліра тримається молодцем. Ще не прокололася, — посміхнулася Ері. — Це я щось здала позиції.

 

Ерідан дивилася на Герміону і не могла досі повірити у те, що відбувається. Вона потроху почала усвідомлювати, що щастя, яке здавалося ще не скоро здійсниться, зараз втілилося в життя.

 

— Мамо, — зніяковіла дівчина. — Я ж можу тебе називати мамою?

 

— Що за питання?! Звичайно, — сказала вголос жінка, а подумала, що надалі дівчинка може і не захотіти до неї так звертатися.

 

— Тобі потрібні відповіді? — кивок дочки. — Я розповім. Ох лишенько. Не з легких у нас з тобою знайомство. Але знай, я завжди любила та переживала за тебе.

 

Герміона взяла дочку за руку і повела до дивану. Зараз її охопили тривожні муки. Вона сама собі співчувала, але ще подумки співчувала дочці — тепер їй доведеться розчаруватися в матері, з якою тільки но познайомилася. Герміона зібрала всю силу духу, висуваючи логіку і здоровий глузд вище емоцій. Це вміння вона чудово виробила через свою професію. Вкотре, глибоко вдихнувши, вона почала своє одкровення.

 

— Завжди можна здатися та опустити руки, але це не моя історія. Я звикла все завжди тримати під контролем у своїх руках. І опускати їх аж ніяк не збиралася. Я вчинила надто егоїстично, розділяючи вас, — міркувала Ґрейнджер.

 

Ерідан уважно слухала, адже зараз їй відкриється найбільше таїнство. Поки що було зовсім нічого не зрозуміло. Але вона осмислювала, що інформація, яку розповість мати, кардинально змінить їхнє життя.

 

— Світ руйнується, коли ти сам його руйнуєш. Того дня я зруйнувала світ для чотирьох людей: тебе, Ліри, вашого батька і свій, — якомога спокійніше пояснювала Герміона, тихо погладжуючи долоню доньки. А на душі в неї зараз вивергався вулкан, який обпікав зсередини старими спогадами та постійними докорами.

 

— Мені відкрилися деякі речі, які геть-чисто збили мене з придуманого шляху. Я боялася, що я втрачу вас обох, — тиха сльоза, яку намагалася втримати Герміона, скотилася по щоці.

 

— Мамочко, — Ері кинулася витирати сльозу, але від цього ставало ще складніше. Як боляче розчаровувати свою дитину.

 

— Якоїсь миті я зрозуміла, що попереду в моєму житті не сидно сенсу. Потрібно було швидко приводити себе в адекватність. Тому вчинила, як остання боягузка, — вона перехопила руку дочки й стиснула її своїми. — Сім’я твого батька і він не знав, що я народила близнюків.

 

От і все. Тепер вся відповідальність за розподіл на ній. Ерідан тихо кивнула, а з душі в неї впав один камінь — батько не обманював. Але головне питання залишилося.

 

— Як ти могла так вчинити? Зі мною? З татом? — сльози градом почали скочуватися з блідих щічок Ері.

 

— Щодня я корила себе за вчинок. Він залишив величезний розріз у моїй душі. Перед цим моє серце випатрали. Я зараз не хочу говорити, та й не потрібне тобі це. Просто повір, був момент, який зламав мене.

 

На Ері зараз навалився дуже складний етап життя матері, про який вона розповідала дуже завуальовано. Дівчина розуміла, що мама від неї приховує дуже серйозний момент, і це не давало спокою. Але вона також переживала за батька.

 

— І я жила з переживаннями за тебе, літрами проливаючи сльози, які дужче роз’їдали душу. Я боялася зізнатися навіть своїм батькам про тебе. Знали лише Поттери.

 

Герміону нудило через невдоволення собою. У своїх очах вона виглядала жалюгідною і бездушною.

 

— Твої очі… — Герміона підвела заплаканий погляд до дочки. — Вони такі самі, як у батька. Я одразу зрозуміла. Так, я знаю, що колір очей немовлят схильний змінюватися. Мені дуже соромно за вчинок. Але я не змогла б щодня дивитися в цю сіру блакить. Цей колір — моя кара і моє найбільше кохання.

 

Кожне слово матері — новий привід для роздумів Ері про причини подій, що відбуваються. Дівчина не стримувала свої сльози.

 

— Я не можу пробачити себе і від тебе цього не вимагаю. Просто прошу, — Герміона провела долонею по мокрих щоках дочки, — не роби висновків зараз. Обміркуй все.

 

Ерідан немов губка вбирає сказане, але поки що не до кінця осмислює. Наразі інформація про колір очей боляче кольнула, але щось тут не до кінця зрозуміло. Батьки кохали один одного. Навіщо весь цей незрозумілий момент із поділом.

 

— Ти розлюбила тата? … Тоді, — намагаючись розібратися, спитала Ері.

 

— Ні. Ні тоді… ні зараз, — тихо промовила Герміона, відводячи погляд до вікна.

 

— Думаю, і він тебе теж, адже він не зустрічався ні з ким. А ще дуже ображався на дідуся, коли той запрошував на вечерю різних жінок, — тихо міркувала Ері.

 

— Це все дуже важко. Є багато нюансів для такої поведінки й кохання може бути зовсім ні до чого, — заявила доньці мати. Згадки старшого Малфоя відгукнулося холодком на спині й оскомою в роті.

 

— Я вірю, що кохання перемагає все! — не вгамувалася Ерідан.

 

— Ось тільки якщо це кохання реально є, — як вирок промовила Герміона.

 

Ерідан мовчки пішла до кімнати, залишаючи матір саму. Тяжкий процес зізнання закінчився. Те, що сталося п’ятнадцять років тому, було страшним і важливим. А тепер, осмислюючи і проживаючи все це ще раз, у Герміони всі сили витрачені, на душі залишилася тільки втома, спустошеність і маленький промінчик надії. Адже дочка її не відштовхнула одразу, дала можливість висловитись.

 

***

 

Перед вечерею Драко вирішив провести з Еріданом виховну бесіду про поведінку в офісі. Але дочка сильно розлютилася і все висловила батькові про його секретарку. Було кілька реплік про ревнощі. На те, що Ліра дорікнула його довірою до дочки. Ця розмова так і залишилася з відкритим фіналом, але Драко зробив позначку про розслідування в офісі. Якщо все сказане дочкою правда, то справа пахне судом.

 

За вечерею все пройшло спокійно: смачна їжа, розпитування про школу та обговорення різдвяної зустрічі. Після цього всі розійшлися по своїх кімнатах займатися своїми справами.

 

Нарциса Малфой святвечір завжди проводила у портретній залі, обмінюючись думками з предками. Сьогодні її не полишало почуття тривоги. Вкотре її збентежило питання про «юну спадкоємицю» від когось там із Малфоїв. У Нарциси закралося тяжке відчуття, навіть потреба, оглянути гобелен, який розміщувався на всю стіну, детально окреслюючи родове дерево сім’ї Малфой. Бували вечори, що глава роду міг годинами споглядати імена предків та мріяти про продовження прізвища. Підійшовши ближче, Нарциса зауважила, що на гобелені з’явився маленький вогник, якого раніше не було.

 

— О, Мерліне! — бурмочучи собі під ніс, підходила ближче леді Малфой.

 

Але вже поряд із гобеленом їй стало зрозуміло. На одному рівні з Ерідан з’явився ще один листочок з тією ж датою народження.

 

— Не може бути… — чарівниця прикрила рота долонею. — Мінні!

 

Миттєво в кабінеті з’явилася ельфійка.

 

— Так, пані.

 

— Поклич юну панну Малфой до мене, — сідаючи на диван, промовила Нарциса.

 

За десять хвилин до кабінету тихо постукали та увійшли.

 

— Бабусю, ти хотіла мене бачити? — несміливо звернулася Ліра.

 

— Доброго вечора, Ліро? — промовила Нарциса, нагороджуючи онуку запитальним поглядом.

 

В цей момент серце дівчини опустилося в п’яти, її кинуло одночасно в жар і озноб, думки почали плутатися, а в очах темніти. Ліра не могла видавити з себе жодного слова, мова просто зникла, звуки не виходили з її рота, хоч вона його і відкривала в спробі відгукнутися

 

— Є серйозна розмова, сідай. Нам не повинні завадити. — Вона рукою показала на місце біля себе, а змахом палички зачиняла двері й кидала чари, що заглушували. — «Фініте».

 

Чари зміни зовнішності спали й перед жінкою сиділа майже ідентична копія Ерідан.

 

— Як ви схожі. Лише в тебе очі матері.

 

— Так, — тихо промовила Ліра сиплим голосом, здатність говорити потроху поверталася.

 

— Але, як це все сталося. Де ви зустрілися? — спантеличено поцікавилася Нарциса.

 

— Ми з мамою живемо у Сан-Франциско. Я навчаюся в Ільверморні на третьому курсі й Ері розподілили на мій факультет, — знизуючи плечима, викладала Ліра трохи тремтячим голосом.

 

— Ось тобі й маєш! Сама доля вас звела, — жінка поклала свою долоню поверх руки онуки, підтримуючи її.

 

— Але спершу ми думали, що це все покарання. Ми не дуже поладили. До того випадку з польотами.

 

— То це ти допомагала Ерідан із польотами?

 

— Точніше сказати, що я була причиною падіння, — видихнула Ліра. — Мені дуже соромно. Я не знала про страх Ері, а вона не хотіла його показати. І врешті-решт мені довелося рятувати її. А у лікарняному крилі слово за слово ми дійшли до батьків. І Ері мені показала знімок своєї мами. Ох, як я здивувалась, побачивши там свою.

 

— Але чому ви одразу не розповіли всім про своє відкриття? Це ж було три місяці тому, — з нерозумінням обернулася Нарциса.

 

— Ми хотіли, щоби батьки самі пояснили нам. На канікулах ми мали вивести їх на відверті розмови. А потім прийшла думка з обміном. Ми з сестрою дуже хочемо їх помирити, — твердила Ліра, даючи зрозуміти всю серйозність намірів. — Але ж Ви все розкусили. Де я прокололась?

 

— Ви все цікаво придумали, але є одне… Підійди до тієї стіни, — жінка вказала на гобелен. — Будь-який носій крові Малфоїв автоматично з’являється тут, коли переступає поріг маєтку. Ви цього не врахували, просто не знали. Ще зовсім юні… Але сам план хороший.

 

— Пані Малфой, ми хочемо помирити маму з татом. Якби Ви знали, як страждає мама… — Тремтячим голосом казала Ліра

 

— Ніяких пані Малфой. Я твоя бабуся, — трохи суворо, але з усмішкою обірвала внучку Нарциса.

 

— Що за пізні сімейні збори? — заходячи до кімнати, промовив Драко. — Чи це якісь дівчачі секрети? Ері, сподіваюся, ви не Поттера обговорювали…

 

— Тату…

 

— Сину, тут справа серйозніша, — Нарциса вказала рукою у бік гобелена.

 

— Це розіграш? — підійшовши ближче до полотна, відмовив Драко. — Мамо? Ері?

 

Драко уважно подивився на дочку: волосся коротше, трохи інші ластовиння, а очі… Цей погляд він дізнається із мільйона.

 

— Фініте.

 

— Драко, не треба. Я вже все зняла. Це справжнє обличчя дівчинки. Мінні! — у кімнаті з’явилася ельфійка. — Принеси нам, будь ласка, три чашки ромашкового чаю.

 

— Мені вогневіскі, — огризнувся Малфой.

 

— Ні, Драко. Нині потрібна тверезість розуму.

 

— Яка до чорта тверезість розуму! — гаркнув чоловік.

 

— Притримай язика за зубами! Тут дві леді: твоя дочка і мати, — осудливо гукнула Нарциса.

 

Зі сплеском в кімнаті матеріалізувався Мінні, тримаючи в маленьких ручках тацю з маленьким заварником і трьома чашками.

 

— Мила, не бійся. Ми тобі поганого не зробимо. Ти наша частинка, — жінка підійшла до онучки й ніжно стиснула її плечі. — Думаю, вам треба поговорити наодинці. Мінні, перенеси мою чашку до кабінету Люциуса. Потрібно йому повідомити приємну новину.

 

У кімнаті залишилися батько та дочка. Дівчина з переляканими очима й чоловік з холодним жорстким поглядом.

 

— Ти сумніваєшся, — Ліра дістала ланцюжок з-під блузки. — Ось дивись.

 

Драко взяв у руку сніч. Золотий, крихітний, як і всі. Тільки є одне, але… По периметру золотим переливом світився напис «Чемпіон Гоґвортсу-1999».

 

— Звідки він у тебе? — тривожно звернувся Драко до дівчинки.

 

— Мама подарувала на день народження. Сказала, ти зрадів би, якби він був у мене, адже я також шукач, — виклала Ліра, стискаючи свої долоні в кулаки, щоб хоч якось угамувати тремтіння і переживання.

 

— Я напевно таки випив те зілля в офісі й тепер у маренні, — він сів на диван, запускаючи пальці у волосся.

 

— Тату… Пане Малфой. Мені дуже шкода, що Ви все так дізналися. Ми не хотіли все різко звалювати, — Ліра підняла руку, щоб покласти батькові на плечі, але вчасно зупинилася.

 

— Ми? — Він перевів погляд на дочку.

 

— Я та Ерідан.

 

Сказане та побачене картинками пролітали перед очима Драко. Він досі не вірив у реальність, і неодноразово вже натиснув нігтями свою долоню. Але все залишалося на своїх місцях. «Ліра…» він десь чув це ім’я…

 

— Стоп! А бодай тобі! — він глянув уважніше на обличчя дівчини. — Ліра… Дівчина з лікарняного крила?

 

— Так…

 

На його пам’ять спливла їхня зустріч. Душевний тригер спрацював безвідмовно. Все це його приголомшило і засліпило, наче блискавкою. Усвідомлення повільно пробиралося через павутину його думок.

 

— Я ж казав, що ти здаєшся мені знайомою. Твої очі…

 

— Як у мами, — продовжила Ліра.

 

Драко мовчки кивнув головою. Все довкола втрачало свою значущість. Драко намагався мислити раціонально, але поки що виходило вкрай мізерно.

 

— Якщо ти тут, то Ері…?

 

— Так, — не даючи домовити, відповіла Ліра. Пізно грати в недомовки. — З мамою.

 

Ось воно остаточне падіння. Або це навпаки — довгоочікуваний підйом. Драко усвідомлював, що так близько до розвінчання вчинку Герміони, він ще ніколи не був.

 

— Де?

 

— Сан-Франциско, — видала Ліра, дивлячись на батька очима, сповненими сліз.

 

Дівчині дуже обтяжувала реакція батька. Він дуже жорстко відгукувався, а їй так хотілося хоч невеликої ласки чи ніжності.

 

— Завтра буде дуже складний день, — прохрипів Драко. — Ми летимо до США. Порт-ключ нам так швидко не дадуть, а я не маю наміру чекати. Мені потрібні відповіді.

 

— Пане Малфой…

 

— Перестань, який я тобі «пане Малфой». Я твій батько. Казна-що!

 

Ось він промінчик надії для дівчини. Це рятівна соломинка в її стосунках з батьком. Вона йому не гидка і не «не потрібна». Просто він зараз перебуває в досить педантичній ситуації. Ліра це розуміла і не чіплялася зі своїми питаннями та вимогами.

 

— Тату, мама тут зовсім не причетна, — промимрила Ліра, смикаючи поділ спідниці. — Вона думає, що поруч із нею я.

 

Драко кинув на доньку лютий погляд. Болісні думки все сильніше заповнювали розум, тривожно чіпляючись за минуле.

 

— Ми хотіли якнайкраще. Підготувати вас, — прожувала дівчина.

 

— Чудово підготували, — стримуючись з останніх сил, відмовив Драко.

 

Йому набридло жити з болем та переживаннями. Сьогоднішнє дало величезну надію на пошуки істини п’ятнадцятирічного хаосу, що він називав своїм життям. Вічні закиди батька про чистокровну дружину дістали його на тлі болючого розриву. Йому не хотілося жити, не те що продовжувати рід. Він багато разів у натовпі обертав кучерявих шатенок, а потім з вибаченнями ховався в найближчому барі, заливаючи свою нікчемність. Жодних серйозних відносин, просто спроби відволіктися. Але Драко ніколи не втрачав надії зустріти свою кохану ще раз. Він довго ображався на неї, але з плином часу, це почуття пройшло. І залишилося тільки кохання, щире і вічне, яке просто так не викоренити з його серця.

 

— Думаю у Герміони зустріч ніжніша, — посміхнувся Драко. — Тут же ви не врахували магії маєтку та ельфів. У вас немає такого в Америці.

 

— Ні. Ми маємо невелику квартиру. Раніше ми жили з бабусею та дідусем, а тепер окремо — і, подивившись у вічі батькові, додала, — лише вдвох. Завжди.

 

— Але як? Чому? Я не можу зрозуміти, — хитаючи головою, дивувався Малфой.

 

Ця новина давала надію, що Герміона його любить і не забула. Але також, на тлі вимальовувалась дилема — навіщо було його кидати, кидати дочку та ще й приховувати другу.

 

— На це я тобі відповісти не можу, — тихо мовила Ліра, зводячи плечима. — Мама обіцяла мені все розповісти у повноліття.

 

— Отже, якби я не погодився на цей шкільний обмін, то й не знав би про твоє існування ще три роки?

 

— Виходить так, — констатувала дівчина. — Але мама про тебе багато розповідала. У мене було твоє фото та ім’я. Мені завжди було воно цікавим — «Драко», — розповідаючи, Ліра посміхалася, і Драко помічав звички матері дівчинки, підкреслюючи схожість у рисах обличчя.

 

— Таке незвичне. Прізвище вона мені не говорила, тому ми з Ері не відразу все розкусили. Лікарняне крило стало для нас вівтарем істини, — з якоюсь іронією відзначила Ліра.

 

— Мене назвали на честь сузір’я, — уточнив Драко. — Традиція лінією Блеків, від Нарциси. Як і Ерідан.

 

— Мене також, — усміхнулася Ліра. — Мені мама казала, що з вікна пологового будинку було видно Сузір’я Ліри.

 

— Мантикора мене роздери! Начебто з кожним новим фактом має все ставати ясніше, але не так, — він підірвався з дивана і почав тривожно ходити з кутка в куток. — Чому твоя мати тікає від мене, ховається за океаном, але дотримується традиції моєї родини з ім’ям?

 

— Пан… Тату, я знаю, що ти не одружився, знаю, що мамі не потрібні інші чоловіки. Чому ти нас не шукав? — їдкі фрази батька у бік матері, змусили Ліру піти в атаку зі своїми розпитуваннями.

 

— Я вас не шукав, — з гіркотою відмовив Драко. — Шукав лише твою матір. Довго, дуже довго, поки Ері не пішла до школи. Тоді я здався. Все-таки Герміона Ґрейнджер — найкраща відьма нашого періоду. Мости спалила винятково. Потрібно взяти кілька уроків, — він посміхнувся, згадуючи задертий кирпатий ніс коханої та її вічне завзяття.

 

— Ти мене не відштовхнеш? — сльозливо запитала Ліра.

 

— Про що ти? Звичайно ж ні, — Драко сів поруч і стиснув долоню доньки.

 

— А маму? — випалила Ліра і дивилася палким поглядом на батька.

 

Який натиск. Справжня дочка своїх батьків. Він упізнав це прагнення, таке було і в нього і в Герміони під час навчання в Гоґвортсі.

 

— Це вона мене відштовхнула. І тільки їй вирішувати, — Драко відвів погляд убік, приймаючи свою поразку у словесній суперечці з дочкою.

 

— Але ж ти даси їй можливість висловитись? Не так, як мені сьогодні… — вколола батька, пригадуючи його інфантильність.

 

— Мені дуже потрібні відповіді. Тому я її слухатиму. А якщо вона не захоче говорити — примушу. Це вже вийшло за всі можливі рамки, — як можна спокійно відповів Драко, розуміючи, що настав час уже включити свою стриманість.

 

Погляд Драко змінився, став щирішим, коли він знову подивився дочці у вічі. Це ж його дочка, а він з нею поводиться так холодно і навіть гонорово, як зі співробітниками на роботі. І якось йому стало соромно за самого себе. Він прикрив на секунду очі, опускаючи стіни своєї манірності й випускаючи наперед щирість. Потрібно спробувати налагодити стосунки з дочкою, бо він почав їх надто суворо.

 

— Коли твоя мама зникла з мого життя — щось всередині мене померло. Це найбільша втрата в моєму житті.

 

Величезний крок уперед у їхніх стосунках. Усвідомлення, що вони одна сім’я прийшло миттєво, і стало так зрозуміло на душі. Тепер це відчуття залишиться з ними й вже ніколи не покине. Ще б розібратися з Герміоною — і він набуде гармонії. І ніхто більше не зможе розділити їхні долі.

 

— Але мама теж страждала! Вона дуже намагалася не показувати цього, але я помічала, — тремтячим голосом відмовила Ліра.

 

Ця інформація зачепила Драко, порушуючи ще більше запитань. Він боротиметься за щастя своєї сім’ї, розгадуючи всі таємниці та знаходячи відповіді на всі запитання.

 

— Можна я тебе обійму? — несміливо запитала Ліра.

 

— Що за питання? — Драко сам розкрив свої руки й пустив доньку в обійми.

 

Маленьке тендітне тільце почало здригатися, і на грудях він відчув вологу.

 

— Агов, ти чого, — тихо спитав Драко, погладжуючи доньку спину.

 

— Я про це тільки мріяла, — невиразно бурмотіла Ліра в груди батька.

 

— Мала, все буде добре. Обіцяю, — він поцілував дочку в маківку.

 

З прочинених дверей за цією картиною спостерігала Нарциса, витираючи самотню сльозу на щоці. Жінка не схильна до підслуховування, але сьогодні так вийшло. Потрібно повідомити ельфів, щоб вони збирали валізи.

 

***

 

Два повідомлення, що майже одночасно висвітлилися на екрані:

 

— Мене розкусили. Мама здогадалася.

 

— Мене здав маєток. Татові потрібні відповіді.