АТАКА ТИТАНІВ. SUMMER CAMP AU. КАТАЛІЗАТОР. РОЗДІЛ 4

Енні відчула, як крапля поту скотилася з чола і впала на нижню губу. Дівчині так захотілося скинути з себе одяг, який немов прилипав до шкіри рук, проте вона розуміла, що не може цього зробити. Так само, як і повідомити вожатих про свій стан. Вони точно зв’язалися б із батьком, а той забрав би її з табору.

− У вас усе добре? – до них підійшла Ханджі, яка спостерігала зі сторони.

− Можна піти в кімнату? – стиха запитала Енні. Їй важко далися ці слова.

− Тобі погано? – вожата погладила дівчину по спині й схилилася ближче.

Енні відразу заперечила:

− Ні! Просто мені потрібно до вбиральні.

− Леві! – жінка голосно звернулася до чоловіка, що грав у волейбол з підлітками і в цей момент робив подачу, але раптовий оклик змазав його удар, через що бал було втрачено.

Почулися розчаровані зітхання серед команди Леві, куди належали Ерен, Жан, Конні, Мікаса та Імір.

− Що сталося?! – загорланив у відповідь Леві і поквапився до колеги.

− Енні погано, тому я проведу її в медпункт, – пояснила Ханджі. – Прослідкуй за всіма.

− Добре, – Леві б хотілося зазначити, що він і сам знає, що робити, не перший рік тут працює, але вигляд Енні пом’якшив його емоції.

Надалі вожатий не спускав ні з кого очей, аби вчасно відреагувати, коли комусь стане погано або, якщо хтось кудись втрапить.

− Можна з вами? Я переймаюся за Енні.

− Гаразд, Авроро. Підтримка подруги ніколи не буває зайвою, а ви, як я бачу, непогано здружилися, – Ханджі всміхнулася й, приобійнявши їх обох ззаду, направилася вперед. – Зовсім, як і ми з Леві, дуже важливо бути опорою одне для одного.

Медпункт розміщувався на першому поверсі. Енні зовсім не хотіла туди, адже її могли змусити там зняти бобку і подзвонити татові.

− Я в порядку. Не потрібно в медпункт.

− Не бійся, тебе просто оглянуть, дадуть ліки, якщо потрібно, – заспокоїла Ханджі.

− Я просто хочу в туалет.

− О, – Ханджі зупинилася. Вони вже були перед дверима в будівлю. – Точно нормально себе почуваєш? Не нудить? Голова не болить?

Енні заперечливо похитала головою.

− Тоді піднімайтеся в кімнату, перепочиньте, скоро вже обід, не забудьте о 13:00 спуститися до їдальні.

Ханджі збиралася повернутися назад на спортивний майданчик:

− А, і ще одне, – вона розвернулася, – Авроро, уважно слідкуй за подругою, – і підморгнула.

Дівчина всміхнулася й запевнила, що пригляне за Енні, яка вже відчинила двері і зайшла всередину.

У кімнату Енні влетіла першою, на щастя, дівчині вдалося себе опанувати, тому обійшлося без медпункту. Поки вона вмивалася, Аврора не могла знайти собі місця. Її лякала розмова, що мала неодмінно статися між нею з Енні.

Леонхарт повернулася в іншому одязі, але також у такому, що прикриває руки. Дівчина мовчки пройшла до свого ліжка і сіла спиною до Аврори.

− Енні, мені, правда, шкода. Я хотіла якось розвеселити тебе…

Енні подумала, що, можливо, відреагувала тоді надто різко, але вона нічого не могла з собою вдіяти на той момент. Її дратувала спека, дурні розваги, а терпіти після того ще й постійні вибачення з боку Аврори не було сил.

− Проїхали.

Атмосфера між ними потеплішала. Барнс цьому дуже зраділа, ледве не почавши іншу тему для розмови, але Енні лягла на спину, підклавши руки під голову, і заплющила очі. Запанувала тиша. Аврора боялася зробити зайвий рух, адже подумала, що сусідка заснула.

− Скажеш, коли обід? – раптово проказала та.

− Угу.

Енні, різко розплющивши очі, окинула Барнс пильним поглядом, немов вирішила перевірити, чим вона була зайнята. Аврора переодягалася біля шафи. Леонхарт акцентувала увагу на її руках без жодних подряпин.

«І знову я порівнюю тебе з собою» – і з цією думкою відвернулася до вікна.

Дівчина замислилася, що, якщо й надалі матиме такий хворобливий вигляд, вожаті точно зв’яжуться з батьком і доповідять йому про це, а цього аж ніяк допустити не можна, тому вона вирішила терпіти спеку, людей та відсутність навіть власної кімнати до кінця зміни в таборі.

Енні не помітила, як і заснула, допоки чиясь гаряча рука не торкнулася до її мокрого чола, примушуючи прокинутися, але очі не розплющувати.