Аріель -фея води і не тільки

В повітрі нізвідки взялись блискітки ,які плавно рухались в повітрі. Вони відбивали різними кольорами: рожевим, золотим , ніжно-блакитним. Це вигляадало просто неймовірно , як в казці. Аріель на секунду задумалась , чи не спить вона часом? Але ні, поністю переконавшись ,що це реальність , вона просто стояла , наче з мармуру зроблена. Після хвилини такого видовища перед дівчиною починають з’являтись з цих же блискіток дві постаті , а ще через хвилину вона бачить двох високих , підтягнутих хлопців з зеленими і блакитними очима. Аріель стоїть, м’яко кажучи, в шоці , а коли розуміє , що саме сталось , від страху падає на ліжко.

-еейй, спокійно… Ми тобі нічого не зробимо. Не переживай. -сказав трохи вищий на зріст хлопець з довгим білявим волоссям , подекуди з каштановим відтінком хлопець. Його широкі плечі і статні груди виглядали дуже пропорційно ,а обличчя було таке ніжне. На щоках затаївся легкий рум’янець, високі вилиці і ще пару пасм волосся , що впали на чоло додавали милого образу . Його голос звучав переконливо і дуже щиро, від нього віяло тією самою атмосферою хорошого хлопця ,в нього була хороша аура , а якщо точніше ,вона була помаранчевою. В його очах виднілись ніжність і тепло ,а посмішка просто не могла належати поганій людині.

-правильно, нас нема чого боятись.- це вже сказав хлопець з червоною аурою. Він був нищий зростом , але не менш симпатичнішим , ніж перший , чорноволосий смаглявий хлопець з підтягнутою фігурою і серйозним обличчям. В його зелених очах виднілись нотки котячості , а руки, які були схрещені на грудях, просто пашіли силою і мужністю . В нього була легка щетина на обличчі і розкуйовджене волосся. Посмішка виглядала зухвалою , а в очах були бісики, які навіювали відчуття неприязні до нього.

Аріель мовчки піднялась і вигнула брову, якби спитавши все одним жестом. На диво , хлопці зрозуміли її ,але говорити почав тільки один.

-я Тревор, а це Діксон. Я знаю, це виглядає дико і взагалі не правдоподібно, але те , що ми зараз скажемо- абсолютна правда . Ми ельфи…

І в цей , саме в цей момент, в дівчини відбирає мову. Типу… ельфи? І тільки зараз дівчина звернула увагу на їхні загострені вуха , як в фільмах і за описом книжок про ельфів. Дівчина назад сіла на край ліжка і з розплющеними очима продовжила витріщатись на цих двох “ельфів”.

-ельфи?- перепитала Аріель, починаючи сміятись. Для неї це все здалось просто вдалим , дуже вдалим , розіграшом. -ви зараз смієтесь?

Після того,як вона побачила серйозні обличчя хлопців ,то почала сумніватись в собі . А після питання ” Ти ж вмієш керувати водою?” вона остаточно переконалась в тому , що це не сон, не розіграш і тому подібне.Дівчинка почала кліпати очима і витріщатись на цих двох…

Протягом 20-ти , а може й більше , хвилин вони пояснювали їй ,хто вони і навіщо з’явились.

Взагальному : ці двоє реальні ельфи, які дізнались про Аріель з великої Таємної Книги, прийшли до неї сюди в період , поки книгу ніхто не чіпав , щоб сказати їй про те , що вона повинна спасти світ і…. Гаразд , поясню детальніше.

Тревор і Діксон- ельфи з країни Ліверпуль. Це миленьке містечко з різними надприродними істотами , в якому завжди панувала тиша і спокій . Але не все так ідеально : там з’явився новий король , який прагне створити з цього містечка власну армію зазомбованих мешканців , які будуть його слугами. Про те , як зачаклувати таку кількіть людей водночас і під себе пише в одній з найвеличніших книг, в якій зберігаються всі таємниці магічного світу і заклинання для його існування. Поки що ця книга захована в одній з великих бібліотек міста , її переховує тамтешній професор , але це не може тривати вічно, тому ці двоє почали вивчати книгу , щоб врятувати свій світ  і знайшли уривок про дівчину , яка володіє величезним морським даром , але навіть не знає про це , пізніше вони знайшли Аріель і явились їй , щоб вона їм допомогла . Ви спитаєте :”а яка їй з цього вигода?” , а я вам відповім :  якщо знищать магічний світ , то і реального, такого , в якому живемо ми з вами , теж не буде. На цьому власне і все.

Після цієї лекції про ці два світи Аріель сиділа ще хвилину , щоб все переварити в себе в голові , після чого подивилась спочатку на Тревора , потім на Діксона , потім на саму себе в дзеркалі навпроти і важко видихнула.

-так , я знаю , що це звучить смішно, але це правда і нам потрібна твоя допомога. -тихо і лагідно промовив Тревор.

-але тобі треба швидше думати, в нас час обмежений.-так само спокійно, як і Тревор , промовив Діксон.

Ця його наглість починала дратувати Арі , тому вона прямо в обличчя йому спародіювала його поведінку. Дівчина схрестила руки на грудях , встала навпроти Діксона і , скрививши обличчя , повторила його фразу “Але тобі треба швидше думати , в нас час обмежений”, на що Тревор голосно засміявся. Аріель почала сміятись разом з ним , а от Діксону було навпаки не до сміху , його це роздратувало. Він театрально став ображений і відвернувся до вікна. Але це все відбувалось рівно до того моменту , коли Аріель різко посерйознішала і почала діалог.

-так я повинна врятувати світ?

-ну, невже додумалась?- з єхидною посмішкою промовив Діксон , на що дівчина посміхнулась.

-так, виходить що так .-з легкою посмішкою мовив Тревор.

Вона вже і сама не знала , яке відчуття охопило її в той  момент. Це було щось наче здивованості…чи може страху? Невпевненості? Розчарування? Тривоги? Вона сама не знала…

Вечірнє небо заполонило сонце і воно пішло спати, тільки не Аріель цієї ночі. Вона не могла заснути. Хлопці пішли практично одразу ж після вище сказаного діалогу , а тому дівчинка весь вечір сиділа в себе в кімнаті, пила каву і думала, просто думала. Їй в голову лізли різні думки, як від ще більш-менш пристойних  і адекватних, так і до взагалі недопустимих.

Саме в цей момент Арі лежить в себе на ліжку і крутить колечко в себе на пальці. Невже це все правда? Важко повірити в це, ви собі навіть уявити не можете, як це важко. Ти просто залишаєшся в цій ситуації і ти вже нікуди від неї не можеш втекти. Ти знаєш, що це не сон і тобі потрібно прийняти цю реальність. Нову реальність.

Ненависний будильник. 6 ранку. Якого біса? Ви теж не любите ці будильники? Я їх просто ненавиджу. Точно так само їх ненавидити і наша героїня, але я трішки більше. Арі нащупує рукою будильник на тумбі біля ліжка і вимикає його. Встає з ліжка, одягає халат , спускається вниз. Сьогодні неділя, а отже суцільний відпочинок. Дівчина заварює собі свіженьку каву і сідає за стіл. На сніданок , як завжди, нічого. Це вже ввійшло їй в звичку. Тепер вона не розуміє людей, які снідають. Після сніданку,за традицією , вона вмилась і переодягнулась.Сьогодні вона обрала чорні джинси і білий топ. Люблю контрастність. Батьки поїхали в гості до троюрідної сестри мами ,тому ціла квартира в її розпорядженні. Звичайно, вона могла б напитись або влаштувати шумну вечірку, але Аріель надає пееревагу спокою. Дівчинка включила собі на фоні фільм “Посмішка Мони Лізи” , приготувала панкейки, полила їх вишневим сиропом і сіла на диван їх їсти. Наминання цього “типу сніданку” перервав дзвінок в двері. Арі швидко піднялась і пішла до дверей, а коли зазирнула у вічко, то побачила там лице її коханого.

От уже 40 хвилин вони сидять на дивані в кімнаті Аріель, на фоні грає музика з тік току і світить підвітка червоним кольором. А вони просто цілуються. Насолоджуються один одним , кожним сантиметром губ, обіймають, притискають один одного до себе. Це тільки їхній час і більше нікого, Зараз тільки вони тут головні. Але не всі так думають.

-кхм,-чує парочка справа від них,- я ,звичайно, бачу ,що я невчасно, але іншої можливості в мене сьогодні не буде.

Це був Діксон. Арі називала його “дік з маленької букви” і це була дуже навіть справедлива назва, точніше кличка,ну… ви зрозуміли.

Ці двоє навіть не помітили його яскравого появлення тут , але коли Діксон сам дав про себе знати, вони були змушені відсторонитись одне від одного. Вони не могли продовжувати ще при комусь , а особливо , якщо це був Діксон.

-ти хто?- з відчутними нотками гніву просичав крізь зуби Генрі. Він ревнунвав , причому це було дуже добре видно навіть необроєним оком.

-Діксон, коханець твоєї дівчини.

Смішний хлопець ,звичайно. Але Генрі так не думав -він одразу напружився і повернувся до Аріель з запитально вигнутими бровами.

-це мій брат,-збрехала Арі. Не могла ж вона сказати правду. Принаймі поки що.- я геть забула , що в нас з ним є термінова справа ,  я тобі пізніше розповім, тобі треба йти .-дівчина руками почала легко штовхати його в спину , спонукаючи йти геть.

Генрі не втиг нічого навіть сказати, як опинився за дверима квартири. Він  важко видихнув і спустився сходами вниз. Він любив Арі, більше за себе, але він також і відчував брехню, особливо її. Вона не вміла брехати, хоча краще б вміла. В цій ситуації. Для нього. Тільки цього разу.

-що ти тут забув?-роздратовано почала допитуватись дівчина, витріщаючись на непроханого гостя. -де Тревор? Ти сам? Чому сам? Щось сталось?

-забагато питань ,шановна.

-я тобі не шановна .

-добре, не шановна, я прийшов , щоб почати підготовку тебе до справжньої боротьби.-спокійно промовив той.

-боротьби?-спантеличеноо спитала дівчина.

-саме так