Арешт

Пізнього вересневого вечора, менш ніж за годину після завершення сеансу леґілеменції, Гаррі разом з Кеті Бел вийшли з каміну в кабінеті директорки Макґонеґел.

– Здрастуйте, пані директорко! – привіталася Кеті. – Директори, – кивнули вони з Гаррі єдиним у кабінеті портретам, які не прикидалися сплячими – портретам Дамблдора і Снейпа. – Сподіваюся, Ви отримали сову з попередженням про наш візит.

– Так, кілька хвилин тому, – директорка сиділа за своїм столом і вкотре перечитувала нещодавно отриманий лист. – Повірити не можу, що прийняла на роботу злочинницю.

– Ви не перша із директорів стикається з такою проблемою, – зауважив з портрета Снейп.

– Щось мені від цього не стало радісніше, – відповіла директорка. – Міс Айві зараз в своїй кімнаті, за виходом з кімнати наглядає Філч.

– Добре, – кивнув Гаррі, – аврори Кресвели надворі караулять виходи зі школи.

– Тоді не втрачаймо часу, ходімо, – сказала Макґонеґел і першою рушила до виходу.

Софі Айві завершувала перевірку учнівських робіт, коли в її двері постукали. Відчинивши, вона пробачила у дверях директорку Макґонеґел, Гаррі Поттера і ще одну незнайому їй аврорку. З-за плеча Макґонеґел презирливо поглядав Арґус Філч.

– Що трапилося? – спантеличено запитала Софі.

– Софі Мейбл Айві, – почала аврорка, – Вас заарештовано за підозрою у незаконному заволодінні Бузиновою паличкою.

– Що? – скрикнула Софі, – Це що жарт?!

– Це не жарт, – відповів Гаррі. – Прошу здати Вашу чарівну паличку та повідомити, де Ви зберігаєте Бузинову паличку, викрадену з могили Албуса Дамблдора.

– Я не… Я нічого не зберігаю!

– В такому разі ми вимушені здійснити обшук у Вашій спальні та кабінеті в Гоґвортсі, а також у Вашому домі в Бреконі, – продовжувала Кеті Бел.

– Шукайте. В мене нічого нема! А в Бреконі… Там живуть мої батьки. Не зашкодьте їм!

– Повірте, ми нічого не заподіємо Вашим батькам, – сказав Гаррі.

– Вашу паличку, – нагадала Бел.

Софі слухняно простягнула свою чарівну паличку, і по її обличчю покотилися сльози.

– Бел, проведи затриману та знайди для неї вільну камеру в Міністерстві, – скомандував Гаррі. – Директорко Макґонеґел, Ви ж не будете проти, якщо Бел скористається Вашим каміном для доставки підозрюваної в Аврорат? Ми з Кресвелами тим часом розпочнемо обшук.

***

– «Милій Софі від Чарлі», – пробурмотів Ерік Кресвел, чорнявий довгов’язий хлопчина, діставши з книжкової полиці Софі Айві конверт із листом. – Виявилося, що не така вона вже й мила, дорогий Чарлі…

– Придурок! – стусонув того в потилицю старший брат Мартін, такий же високий і чорнявий. – Ти прийшов робити обшук чи читати любовну переписку.

– Що знайшов, те й читаю. Ми тут все одно нічого путнього не знайдемо. Вже дві години шукаємо. Тре’ валити в Брекон і перевірити вдома в її старих. І, може, ще в її дружка Чарлі, га, як думаєш?

– Зав’янь, малий!

– Повністю згоден з «малим», – у спальню з кабінету міс Айві зайшов Гаррі. – Але ви «повалите» хіба що додому. У вас завтра вихідний. А от в Бел чергування. З нею ми і вирушимо на обшук в Брекон, а потім пошукаємо «дорогого Чарлі». Листи упакуйте. Якщо вони спільники, там може бути якась інформація.

Щодо Гарріного вихідного, то він, схоже, відмінявся.

***

Ранковий обшук дому Патріка і Мейбл Айві не приніс бажаного результату.

– Де вона могла заховати ту бісову паличку? Сейфу у Ґрінґотсі в неї нема. Залишається хіба що той залицяльник, з яким вони переписуються, – перебирала варіанти Кеті, поки вони з Гаррі йшли коридором Аврорату.

– От про це її і спитаємо, – сказав Гаррі.

– Думаю, допит краще проводити мені.

– Угу, а я займусь перевіркою її палички.

Вони зайшли за поворот і побачили, що перед дверима Гарріного кабінету нервово походжає Чарлі Візлі.

– Щось трапилося? – запитав Гаррі, простягаючи йому руку для привітання.

– Трапилося те, що ти арештував мою дівчину, – сказав Чарлі.

– Дівчину? – перепитав Гаррі.

– Софі.

– Отже, це ти той Чарлі, з яким вона листувалася?

– Як бачиш.

– Я не знав, що ви зустрічається, інакше би повідомив тобі про арешт. До речі, а як ти дізнався?

– Ми поки не афішували стосунків. Про арешт мені розказав Фред. Це він нас торік познайомив. Я дізнався, що її затримали за підозрою у викраденні Бузинової палички. Це нісенітниця! Для чого їй це?!

– Ми це з’ясовуємо. Бел саме йде її допитувати. А тебе, з огляду на нові обставини я маю допитати як свідка.

– Питай. Але я хочу її побачити.

– Після допиту.

– Нехай, – погодився Чарлі, заходячи до Гаррі в кабінет.

Робочий кабінет Гаррі Поттера був невеликим і стриманим: бордові смугасті шпалери, шафа і стіл з темного дерева, камін, обрамлений сірим каменем, на столі й широкому підвіконні – фотографії Джіні і Джеймса.

– 18 вересня 2004 року. Десята сімнадцять ранку. Заступником голови Аврорату Великої Британії Гаррі Джеймсом Поттером розпочато допит свідка у справі Софі Мейбл Айві, Чарльза Септімуса Візлі, – Гаррі диктував скорописному перу протокол допиту.

– Як давно ви з Софі Айві знайомі?

– Майже рік. Познайомились перед твоїм весіллям, коли я навідувався в Гоґвортс в гості до Геґріда.

– Чи відома їй адреса Барлоги?

– Так.

– Отже, вона мала можливість з’явитися на весіллі. Коли ви востаннє з нею бачилися?

– Ще в липні. Але ми постійно листуємося.

– Чи ділилася вона при зустрічі або в листах своїми планами щодо викрадення Бузинової палички?

– Ні, бо в неї не було таких планів.

– Допустимо, що все ж були. З ким, на твою думку, вона могла би поділитися цими планами?

– Не знаю, вона мало з ким спілкується. Її батьки – маґли. Про подруг я нічого не знаю. З колишнім, точніше з хлопцем, якому вона відмовила, вона навряд чи ділилася би бодай якими планами.

– Хто цей хлопець, якому вона відмовила? Цього не пиши, – скомандував він перу.

– Професор Барнет.

– Поглянемо на ситуацію з іншої сторони. Чи міг хтось змусити міс Айві це зробити.

– Я не знаю…

– Можливо, хтось її шантажував чи залякував?

– Не думаю. Вона постійно виглядала такою життєрадісною. Не схоже, щоб її хтось залякував.

– Не будемо поки що відкидати цю теорію. В міс Айві є вороги, які могли би якими б то не було шляхами змусити її зробити протизаконний вчинок?

– Ні. На скільки я знаю, Софі ні з ким не ворогує.

– Поки що це всі запитання. Прочитай і підпиши ось тут, – Гаррі протягнув пергамент із протоколом допиту Чарлі. – Я тебе відведу до Софі одразу, як тільки Бел закінчить допит.

***

– Що вдалося дізнатися? – запитав Гаррі у Кеті, коли та вийшла із кімнати для допитів на одинадцятому рівні Міністерства Магії, і Гаррі впустив туди Чарлі.

Вони разом з черговим сторожем, підстаркуватим містером Подмором, спостерігали за побаченням Софі й Чарлі через зачароване звуконепроникне вікно.

– Нічого не вдалося дізнатися.

– Це як?

– Ось так. Міс Айві під дією Сироватки правди розповіла, що не була на твоєму весіллі, ніколи в житті не роззброювала тебе і не викрадала Бузинову паличку. Але Сироватку правди можна обманути, якщо заздалегідь вилучити з пам’яті потрібні спогади.

– Це вже робота для леґілемента. Не знаєш, хто зі штатних леґілементів сьогодні чергує?

– Здається, містер Шарп.

– Поклич його, щойно закінчиться побачення. Хай попрацює з міс Айві. А я нарешті перевірю її паличку.

Гаррі забрав чарівну паличку Софі Айві зі сховища доказів у свій кабінет і розпочав роботу.

«Десять з половиною дюймів. Береза й волосина єдинорога. У вжитку десять років» – такий напис на упаковці зробив учора черговий аврор, який приймав її у сховище.

Гаррі поклав паличку на стіл, дістав свою ялівцеву чарівну паличку, промовив «Пріорі Інкантатем» і став терпляче спостерігати за заклинаннями, які відтворювалися одні за одними. В основному це були побутові заклинання, на фоні яких яскраво виділялися заклинання з їхньої вчорашньої дуелі. Гаррі побачив зо сім тисяч заклинань, поки не впевненився, що переглянув їх всі за останній рік. Жодного Експеліармусу серед них не було. Як не було й «Акціо Бузинова паличка» чи ще чогось у цьому роді.

Закінчив перевірку Гаррі вже пополудні. Після цього викликав до себе Кеті Бел і Мордекея Шарпа.

Мордекей Шарп був худим згорбленим чоловіком дуже поважного віку. Із рідким сивим волоссям до плечей, проте без бороди. Сім’ї не мав, тому й на пенсію не збирався. А позаяк хороші леґілементи були великою рідкістю, то на роботі його поважали й цінували.

– Отож що вдалося з’ясувати на даний момент? – запитав Гаррі.

– Я не побачив жодних слідів впливу на пам’ять міс Айві у вказаний міс Бел період, – відповів Шарп.

– Це означає, що цього впливу нема? – уточнив Гаррі.

– Або що спогади змінював або вилучав кращий за мене майстер. Я вже старий і поступово втрачаю хватку.

– Ці спогади могла змінити чи вилучити сама міс Айві?

– Ні, інакше залишився би, перепрошую за каламбур, спогад про стирання спогадів.

– Отже, вона могла скористатися чиєюсь допомогою. Пора і нам скористатися допомогою ззовні. Я, на відміну від міс Айві, чітко пригадав, як вона мене роззброїла. Все завдяки цілительці Лорі Браун. Думаю, варто залучити її до цієї справи як консультанта. Зараз же напишу їй листа. Бел, допитай ще раз міс Айві. На цей раз постав питання, чи користується вона ще якоюсь паличкою, окрім тієї, яку ми вилучили під час затримання. Містере Шарпе, дякую за допомогу.