Арена

Тканина з якої виготовлені костюми легка і гладенька на дотик.

— Відбиває тепло тіла, — каже Порція, проводячи пальцями по внутрішньому посріблені. — Ночі будуть холодними.

Вона подає мені черевики на шнурівці, і я гарячково крокую кімнатою з четверть години поки не впевнююся, що вони підходять для довгих пробіжок.

Під ребрами досі ниє, руку ламає, поболює передпліччя у яке встромили маячок. Почуваюся жахливо. Хоча і не так сильно, як мав би, тож це не біда. Я на стільки мобільний і моторний, яким тільки можу бути.

Не ний, Готорн. Бідкатися будеш за чверть години, коли тобі переламають ноги, оптиміст ти клятий.

Тільки не наступи на бомбу передчасно. Не померти до початку гонга — схоже на план, правда?

Жіночий голос із динаміків повідомляє, що час готуватися до старту. Стискаю праву руку якнайсильніше. Біль допомагає перебити запаморочення і нудоту.

Встаю на металевий люк, і на мене опускається скляний циліндр. Порція махає мені на прощання. Ледве стримуюся, щоб не відповісти їй непристойним жестом.

Спершу не відбувається нічого, а потім люк починає підійматися вгору, крізь темряву до світла зверху, і мене засліплює.

Над галявиною світить сонце. Пахне хвоєю.

— Пані та панове, — лунає голос ведучого. — Оголошую 74 Голодні ігри відкритими!

 

Вугільний хлопчик

Частина 2: Мисливець. Розділ 1: Арена

 

На оцінку ситуації нам дають 60 секунд.

57

Серце калатає як навіжене, долоні пітніють. Важко ковтаю, розуміючи, що зовсім розгубився.

Спокійно Готорн, не втрачай голови. Ріг достатку десь в сорока кроків від мене. Трохи ближче лежать помаранчеві наплічники. Не так страшно, правда?

30

Ззаду і по праву руку листяний ліс. Серед можливих маршрутів бачу шлях лише туди.

Зброя! Біля Рогу складено купу смертоносного мотлоху: я бачу сокири різного розміру, вишикувані в ряд списи, і жодного натяку на лук. Я починаю нервувати ще більше.

Катон стоїть за два трибути від мене і посміхається розбитою губою.

На моніторі висвічується цифра 20.

Можна обійтися наплічником. Або ні. Можливо він пустий.

10

До Рогу. Треба до Рогу! Від нетерпіння хочеться зістрибнути з диска раніше.

3

Швидше!

2

Давай вже!

1

Біжу.

Я доволі швидко добираюся до наплічника, але як тільки хапаюся за ручку, з-заду мене збиває з ніг якийсь трибут. Він навалюється на мене, і гарячково смикає за лямку рюкзака. Цей мудак навалюється коліном на мої побиті ребра. Тримаю сумку однією рукою, а іншою заряджаю йому в пику.

Над вухом свистить метал, і щось встрягає в землю біля моєї голови. Повертаю голову, і бачу ніж для метання.

Хлопець тим часом бовсається, намагається притиснути мене до землі. Скидаю цього йолопа з себе, заїхавши йому зі всієї сили, і тягнусь за ножем.

Біля Рогу уже чути крики і звуки металу. Пізно заявлятися на ту вечірку.

Як тільки ніж опиняється в моїх руках, повертаюся до хлопця, та в його шиї уже стирчить рукоятка.

Дикий жах накриває мене з головою. Схоплююсь на ноги, беру наплічник і щодуху біжу в рятівну тінь дерев.

Раз-два-три…

Швидше!

Раз-два-три…

Більше ніхто в мене ножі начебто не кидає.

Біжу я довго. Так довго, як тільки можу терпіти цей біль у ребрах. Погляд чіпляється за все навколо. Серце важко гупає, і я обливаюся холодним потом.

Подалі від Рогу. Подалі від Рогу.

Біжу зі всіх сил, зі всією наснагою яку тільки маю. Вітер свищить у вухах, носі та горлі, нагадуючи, що звалити з Округу до Жнив було хорошою ідеєю, якою я чомусь не скористався.

Через якийсь час мої сили вичерпуються і я таки спиняюся, щоб віддихатися. Повітря свистить в легенях шуруючи туди-сюди. Я роблю глибокий вдих і видих, щоб угамувати серце.

Ще раз оглядаюся. Нікого.

Кладу ніж за пояс, щоб в разі чого мати змогу його легко дістати.

Далі я йду пішки, сторожко озираючись. Дерева, дерева, тіні дерев, кущі трава, каміння.

Знаходжу непогане місце між деревом та розлогим кущем, і падаю, спершись на стовбур. Пора подивитися що мені там приготували. Я відкриваю рюкзак дурнуватого жовтого кольору і заглядаю всередину.

Води немає! Не те щоб я був таким наївним, щоб на це надіятися, але коли металева фляга виявляється порожньою я відчуваю болюче розчарування.

Котушка дроту. Добре.

Баночка йоду. Добре.

Бекон і крекери — неперевершено! Прекрасний набір для прогулянки парком!

Я майже сміюся над ліхтариком. Так і уявляю як світитиму вночі на потіху кар’єристам. Також мені дісталися супермодні окуляри!

Борюся з бажанням викинути ці дві речі геть — я не терплю носитися з мотлохом. Але вирішую трохи почекати із чисткою.

На дні рюкзака лежить пачка сірників.

А, і ще у мене є ніж — безумовно найкращий мій здобуток.

Мене дратує кожна річ із рюкзака. Я надіявся на краще. Можливо на зброю, спальний мішок, нормальні запаси їжі. Я гадав, що капітолійці напхають у рюкзак купу смертоносної всячини, щоб трибути ефектніше вбивали один одного. Але я забув з ким маю справу. Розумію, що той ніж, який ледь не відрізав мені вухо — найкраще що зі мною сьогодні трапилося.

Я складаю все назад у рюкзак і продовжую йти.

Надвечір лунають гарматні постріли. Це означає, що гульбан вже завершився і кар’єристи змилися з Рогу, щоб вертольоти забрали трупи. Одинадцять пострілів — одинадцять мертвих трибутів. Дванадцять живих суперників.

Починає темніти тож я вирішую зупинитися. Зваживши все, таки вирішую поставити дві пастки на дрібну живність, надіючись, що тут є що ловити.

Коли я завершую, починається гімн. На небі з’являється великий екран, де показують світлини загиблих. Кар’єристи з першого та другого округів досі живі, тому першою спалахує фото дівчини із Округу 3. Її земляк, повелитель дротів і калюж, ще не помер, тож далі показують хлопця із Округу 4. Мінус один кар’єрист. Далі хлопець із Округу 5, обоє із Округів 6 і 7, хлопець із Округу 8, обоє із Округу 9, і дівчина із Округу 10.

І нікого з Округу 12. Мадж Андерсі пережила перший день.

Сподіваюся, що в темноті камери не змогли вловити мою усмішку. Та я справді радий, що Мадж не кинулася під ніж, чи здуру не потрапила у якусь пастку в перший же день. Як вона там казала: “Усі дівчата в нашій сім’ї дуже відважні”? Що ж, принаймні вона вирішила спробувати довести цю тезу на собі.

Згрібаю в купу усе листя що є навколо, і лягаю зверху. На землі я вразливий до всього: від трибута до звіра. Та дивлячись на верхівки дерев якими крутить вітер, я лише сильніше кутаюся у свою благеньке куртку.

Надіюся, що сьогоднішня кількість смертей заставить продюсерів трохи притримати диких звірів на потім, бо резерви мого організму вже вичерпані. Я з’їдаю увесь бекон, та зовсім скоро поринаю у напівдрімоту.

 

Хрусь.

Я блискавично розплющую очі. Тіло напрягається, готове вскочити щомиті.

Хрусь… хрусь…

Моєму розбудженому мозку хватає кількох секунд щоб проаналізувати звук, і зрозуміти, що зовсім недалеко від мене хтось завзято ламає гілки.

Я повільно і непомітно висуваю голову з-за кущів, але бачу перед собою лише темну стіну ночі. Зорів майже немає, тому доводиться покладатися лише на слух.

Якийсь йолоп вирішив розпалити багаття прямо посеред ночі. Чудесно. Сподіваюсь, я встигну вшитися звідси до того часу як сюди завітають кар’єристи.

Поки я навпомацки збираю свої речі, вищезгаданий трибут встигає розпалити вогонь. Дві тонкі долоні тягнуться до полум’я, яке все яскравіше освітлює риси розпалювача.

Я застигаю на секунду, а тоді тихо лаюся.

— Ти, бляха, знущаєшся з мене!

Дівчина злякано зойкає, озираючись в мою сторону, а я швидко підходжу до вогню, і починаю затоптувати його ногами.

— Заради усього святого, Андерсі. Варто булу лише раз похвалити тебе в думках, як ти знову починає мене бісити.

— Гейле?

Мадж Андерсі видається мені якоюсь неймовірною, ефемерною, наче останній раз я бачив її багато років тому, а не вчора.

— Ти головою вдарилася поки бігла?

— Що ти робиш?!

— Рятую нас від найганебнішої смерті цих Ігор. Ти хочеш щоб тебе вбили кар’єристи?

— Як вони зможуть мене вбити, якщо я замерзну на смерть?

Мадж роздратовано зітхає, і здається от-от розплачеться від досади. Тут і справді до біса холодно. Натомість від такого палкого танцю, я трохи зігріваюся.

— Де ти взагалі дістала сірники?

— Це запальничка.

— Чудесно. Просто прекрасно. Неймовірно, бляха. Андерсі, ще раз втвориш щось таке, і я сам тебе приб’ю.

— Чорт, — скиглить вона над погашеним багаттям. На секунду мені здається, що Мадж хоче мене вдарити, тож коли вона підіймає руку, я різко ухиляюся від неї. Але, виявляється, вона просто протягує мені щось, — Будеш?

У темноті не видно що це, але я чую плюскіт, і не вірячи тягнусь щоб взяти це. Пляшка з водою. Якщо Мадж якось вирішить убити мене, то отравити — буде ідеальним варіантом. Я не встигаю навіть здивуватися звідки це у неї, як жадібно роблю два ковтки.

Вода чудесна. До біса холодна, і по всьому тілу проходять дрижаки, але під очима розливається блакитна пелена, і горло заспокоюється. Першіння проходить, голова проясняється.

— Мені просто холодно, — говорить Мадж. — Мені нестерпно холодно.

— Я знаю. Мені теж, — говорю я, і раптом з жахом прислухаюся до тиші.

Навіть не знаю що привернуло мою увагу. Можливо якесь чуття, яке з’являється у звірів на яких полюють. Та я збагнув усіма клітинами свого тіла, що кар’єристи наближаються.

Швидко засунувши пляшку в свій рюкзак я шепочу Мадж, щоб вона дала свою руку, ловлю її в темноті і тягну за собою.

Пересуватися у такій темряві швидко не виходить. Доводиться бути дуже обачним, на межі з параноєю. Та ми все ж встигаємо відійти на якусь відстань від згарища, коли голоси кар’єристів стають розбірливими.

— Киць-киць-киць! Ау! — гукає хтось насмішливо.

У них є ліхтарики і смолоскипи. Усі одягнені в чорні куртки, що точно тепліші ніж стандартні. А ще у них купа зброї. Я навіть здалека зауважую величезну сокиру у руках Катона.

— Ти де? Вихо-о-одь!

Ми затаїлися за поваленим деревом, і важко дихаєм від переляку. Холод уже відступив на друге місце.

— Навіщо вогонь погасив? Ми ж якраз барбекю принесли! Свіженьке смачненьке барбекю. Мммм…

Глузливе “Мммм…” і регіт проноситься десь зовсім поруч. Білявка із першого.

Мадж злякано опускається ще нижче, а мене навпаки тягне визирнути з-за стовбура. Та коли трохи припіднімаюся, промінь світла майорить в мою сторону, і я ледве встигаю присісти, коли він проходить просто над моєю головою.

Підношу свою руку ледь не впритул до обличчя Мадж, щоб показати напрямок в якому варто рухатися. Вона киває, і повільно йде вздовж стовбура в ту сторону. А я знову підвожуся і виглядаю з-за дерева.

Промені ліхтарів прочісують ліс в наших пошуках, але в цьому світлі прекрасно видно усіх кар’єристів. Здається їх усього п’ятеро. Двоє із Округу 1 та 2, та дівчина із Округу 4.

Найближче до нас стоять Катон і та дівка з першого. Намагаюся її краще розгледіти, але вона вічно підстрибує десь за його спиною, і я її толком не бачу.

Зовсім близько до мене хтось підходить.

— Гляньте сюди! — здається це дівчина із Округу 4. Просто почувши з якої сторони звучить її голос, я одразу розумію про що вона. Моя пастка.

Поки дівчина розглядає моє вечірнє творіння, хтось повільно до неї підступає.

— Що там? — питає Катон.

Я втискуюсь в стовбур так міцно як тільки можу, і повільно відступаю. Звісно, Готорн, у тебе вийде. Ти просто зараз відійдеш на безпечну відстань і перетворишся на дерево.

— Хтось надіявся на кролятину? — зітхає білявка із першого — Які ж вони жалюгідні, — і вона впритул підходить до стовбура за яким я ховаюся. Світло із її смолоскипа сягає мене.

Моє серце гупає так сильно, що у грудях стає боляче. А може це просто мій мозок забороняє тілу зробити повноцінний вдих. Я прекрасно бачу кар’єристку, і варто їй трохи повернутися і вона зустрінеться зі мною поглядом.

Та варто мені глянути на неї, і страх забарвлюється адреналіном. За її спиною виблискує срібний сагайдак. А в руках вона тримає справжнісінький лук.

Якщо застану її зненацька, можливо зможу швидко прикінчити. Якщо Катон мене нахрін не вб’є.

— Егей, он там! — радісно гукає хлопець із першого, і біжить в сторону протилежну від моєї.

Я різко підіймаю голову, хоч знаю, що нічого не побачу. Андерсі, чорт тебе забирай, я тебе тільки на хвилину відпустив!

Дівчина пускається навтьоки, але це її не врятує. Кар’єристів п’ятеро, і, як я уже сказав, у них є ліхтарики та зброя. А ще, величезне бажання убивати.

Вони швидко пробігають повз, не побачивши мене, що затаївся під деревом.

Можливо я зможу зарізати одного своїм ножем. Якщо звісно побіжу її рятувати, бо хто вона така: донька мера, розпещена багачка і… чорти б тебе побрали, Андерсі. Знаю, я йолоп, якого ще пошукати, але стояти тут і слухати її крики я не зможу.

Зриваюся з місця, щоб побігти за ними, але перечеплюся через щось велике і важке.

— Ай! — шипить дівчина. Я злякано сахаюся, але видихаю, ледь стримуючись, щоб не залаятись вголос.

Бо перечепився я через Мадж, яка весь цей час сиділа в кількох кроках від мене.

Кар’єристи вже віддалялись від нас, але все ще були в зоні чутності.

Виявляється тут ховалися не лише ми з Мадж.

— Валимо звідси, — кажу я, і, взявши дівчину за руку, біжу у протилежному напрямку.

Пересуваюся я так швидко як тільки можу. Мене вже не так лякають ні можливість потрапити в пастку, ні шум від моїх кроків. Я біжу, вдаряючись об дерева та ламаючи усі гілки на своєму шляху, поки не натикаюся на схил. Від неочікуваності я не встигаю пригальмувати, і падаю на коліна. Мадж перечеплюється об мене, чим звалює мене остаточно, і ми обоє котимося схилом і падаємо в крижану воду.

З мене вибиває весь дух. Холодна як лід вода поглинає мене повністю, обпікаючи неначе вогнем усі нервові закінчення. Мені знадобляється вдосталь часу щоб усвідомити що я не тону. Нарешті зводжусь на ноги. Рівень води сягає колін.

Мадж захлинається і відкашлюється зовсім поруч.

 

— Ти був правий, — говорить вона захриплим голосом, коли ми холодні і мокрі йдемо вздовж берега щойнознайденої річки. — Не варто було розпалювати вогонь. Тепер іще холодніше.

Я не стримуюсь і коротко сміюся. Повертаюся до дівчини. Волосся заплетене у хвіст, окремі пасма прилипли до обличчя і шиї, а брови насуплені. Вона тремтить від холоду, важко ступаючи. Бачу кожну її рису чітко і виразно. На дворі світліє. Нам вдалося відірватися від кар’єристів.

— Буде тобі уроком, — бурмочу я, переводячи погляд на схід сонця.

Що ж, один день уже нарешті позаду.