Ану, дихни

Хансоль вернувся в гуртожиток дещо пізніше звичного. З дверей на нього налетів Тен:
— Ти вернувся! Юхууу! Тепер всі вдомааааа.
— Оу, – Хансоль глянув на сіє чудо, яке висіло в нього на плечі і усміхалося широко-широко, замруживши очі.
Він завжди усміхається, але….
— Ану, дихни, – Хансоль сказав це тихенько, щоб ніхто не почув, бо їм ж не можна.
— Упсссссссь, так чути?- Тен швидко відсунувся і прикрив рот. Але то менеджер нам троооошки дав. Я б сам ні ні ніііі, ти со!
Тен помахав пальчиком.
— Йду подихаю свіжим повітрям, погода вся така класна.

Він намагався тверезо пройти до балкону, але от чомусь меблі стали всі такі небезпечні – почали вискакувати йому назустріч. Хансоль вирішив, що краще він посидить на балконі з Теном.

Меншенький зрадів його появі:
— Але так спати тепер хочеться…

Він почав позіхати раз за разом, постійно щось белькочучи. Хансолю було нереально смішно, бо п*яного Тена він ще ніколи не бачив. Таєць нагадував йому плюшевого міська, тільки живого і шумного.

Тен на секунду задумався, так сірьооозно, як воно буває, присунувся ближче, поклав голову на ноги Хансолю і обняв його за коліна. Тепер він нагадував хом’ячка, а його щiчки виглядали мегосмішно. І вечір почав здаватися Хансолю дуже так навіть нічого.

Як і передбачалося, через пару секунд, Тен вже дрімав, а Хансоль проводив йому рукою по волоссі, перебираючи прядки. Потім він нахилився і поцілував його в губи.

На пару секунд.

Всього лиш на пару секунд він дозволив часу зупинитися.