Англія

Драко не може пригадати коли не кохав її. Ніби це почуття було з ним ще з тої першої зустрічі. У потязі, коли та бігала між вагонами, а її неслухняне волосся підскакувало у такт кожному кроку, вона повернулась лиш на мить зустрівшись з ним поглядами, тоді він побачив цей нестримний вогонь, що жеврів чистим розумом. Проте поглянувши у що одягнена ця дівчина з вогняними очима, його наче ляпасом змусило оклигати від марення, сувора реальність та жорстока доля. У Драко було відчуття наче над ним просто посміялись, наче розвели як ідіота.

З того дня, він ненавидів її, чи може просто думав, що ненавидів. Його дратувало усе у ній, її досконалі оцінки, красиві світло карі очі, дурний красиво поставлений голос з досконалою дикцією. А ще Драко дратували ті двоє дурнів, що постійно крутилися біля Герміони, а ще більше це роздратування розпалювала сама дівчина, що усміхалась їм та своєрідно турбувалась, про цих двох абсолютно не гідних її компанії дурнів.

Мелфой був впевнений у своїй ненависті, а його друзі лиш таємничо посміхалися та поблажливо кивали йому, наче розмовляючи з дитиною. Це продовжувалось усього три роки, поки його не наздогнав удар.

Їхні сварки та взаємні образи не були чимось незвичним, але сьогодні дівчина чомусь була особливо знервована, вона намагалась якомога скоріше закінчити сварку та наче пропускала повз вуха більшість образ у свій бік. Це дратувало ще більше, та як ця маґлороджена тільки сміє. Аж тут у перед виступає святий Поттер, захищаючи свою подругу та намагається увести її якомога далі від знавіснілого Мелфоя.

—Що Поттер, побіжиш до своїх татусів? Може ще й сам по ночах цілуєшся зі своїм рудим дружком? — не думаючи кидає хлопець.

—Замовкни Мелфой, — роздратовано цідить Герміона.

—О, Ґрейнджер захищає цих пидо…

Драко перериває удар у ніс, а він встигає побачити лише хвилі з кучерями, що наче не піддаючись жодним законам природи, огортали маленьке обличчя, з золотом очей, які сяяли гнівом. І саме у цей момент, Драко розуміє, що закоханий у цю божевільну красу.

Він поспіхом біжить до вітальні свого гуртожитку, не озираючись, забувши про все. Забувши про свій гнів, про біль та про те що йому треба до мадам Помфрі, бо кров вже стікла по підборіддю та крапала на підлогу, залишаючи яскраво червоні наче квіти сліди, що скоро застигнуть та почорніють.

—О, Мерліне. Драко, хто тебе так? — стурбовано питає Пенсі, різко встаючи з оксамитового крісла.

—Бруднокровка. А всього лише намагався відкрити їй очі на цього синочка пидорків та того рудого волоцюгу. Вони ж просто використовують її, — кидає Мелфой, всідаючись навпроти Пенсі та затискаючи ніс білою серветкою, що турботливо протягнула подруга.

—Ну це не дивно, я б теж кинула прокляття у того хто так назвав би Блеза, — її погляд справді серйозний, Мелфой за її показним спокоєм, майже забув, що дівчина має доволі вибуховий характер. Іноді вони з Блезом справді сумували за тією ще маленькою дівчинкою, що могла зовсім не аристократично вилаятись та так тріснути, що у тебе аж іскри з очей посипались би. — А ще яке тобі діло хто та як її використовує? Вона тобі ніхто, та її проблеми тебе не стосуються.

—Я зрозумів, — буркнув той.

На четвертому курсі Драко все сильніше розуміє наскільки попав, особливо коли Герміона приходить на бал з Крумом. Спочатку хлопець навіть не впізнав її, буревій хвиль та кучерів перетворився на блискучий шовк, а тонкий стан підкреслювала яскрава блакить сукні, що наче водними потоками, м’яко спливала до підлоги.

У той день він вперше пожалкував, що мав такий статус, що не мав такого права бути з цією занудою з цими дурними веснянками на її милому носику, та дратуюче глибокими очима. З ненантська Драко усвідомив наскільки статус обмежував його.