Ангел точно знає

Акі був ради нарешті опинитися у купе. Коли вони стояла на залізничній станції перехожі безсоромно витріщатися на Ангела. Не часто побачиш живого демона, але все ж це було неприємно. Вони вирушили із Токіо в Кіото. Акі мав провести тренинг по роботі з демонами та одержимими для місцевого підрозділу. Він весь тиждень готував лекцію, але все одно розумів, що він мало може розповісти. Хлопець аж ніяк не почував себе  кваліфікованим “приборкувачем” демонів.

Поїздка мала тривати дві години тож Акі взяв із собою книгу. “Буремний перевал”, здається він бачив її на полиці в кабінеті Макіми. Але не встиг мисливець прочитати і пару сторінок, як його збентежило незрозуміле шарудіння збоку напарника. Він подивився на Ангела. Виявилось, той ніяк не міг зручно влаштувати крила у такому вузькому просторі.

— Зніми взуття і сядь боком. —  запропонував Акі.

Ангел кивнув й потягнувся, аби розв’язати шнурівки на кедах, через що згиб його крила опинився в небезпечній близькості від обличчя Акі. Мисливець хотів відсунути його рукою у перчатці, але як тільки доторкнувся Ангел підскочив і незграбно завалився на спину. Почувся шурхіт пір’я та болючі зойки.

—  Ти впорядку? Я не хотів. — Акі встав аби допомогти напарнику, але той попереджувально виставив руки вперед.

— Коли ти перестанеш так робити? —  в його голосі чулися нотки злості.

Він стягнув кеди не розв’язуючи і сів так, як підказав йому Акі. Місця стало достньо. Ангел обійняв коліна руками й опустив голову.

— Я завжди слідкую за безпекою. —  нарешті відповів Акі протягуючі долоню вперед, аби продемонструвати чорну шкіру перчаток.

У відповідь Ангел голосно видихнув.

—  Але я ні.

Це було неочікувано. Акі вперше відчув такі ясні нотки жалю в голосі напарника. Він не розумів з чим це пов’язано, але питати здавалось недоречно. Тож він піднявся і сів поруч, а потім, відчувши несподіваний прилив ніжності до цього дивного створіння, провів рукою по голові. Ангел здригнувся але на цей раз не відскочив. Акі зробив так лише тому, що колись давно так робила його мама. Це був один з небагатьох спогадів про родину, що він мав.

— Ти дуже дивна людина. —  майже нечутно прошепотів Ангел.

Жорстоко, жорстоко, жорстоко, Ангел не хотів цього. Це все Макіма, це її провина. Вона це спеціально, знала що так буде, не могла не знати. Але цій жінці неможливо відмовити, певною мірою він любив Макіму. Демон не ворушився, боючись що тоді Акі прибере руку.

Вони сиділи так певний час, ніхто не наважувався говорити. Акі згадав Вайлет і її м’яке волосся. Він хотів порівняти його з персиковими кучерями демона, але дурна перчатка заважала. “Безглуздо навіть думати про це.” Але він продовжував. Заправив декілька пасм за вухо, пройшовся вказівним пальцем по вушній раковині, зачепив мочку. Рука ковзнула нижче, погладила по щоці та опинилась на підборідді. Ангел підняв голову і їх погляди зустрілись.

Акі зрадів, що Ангел промовчав, бо в нього не було сил відповідати. Повітря залишило його легені, залишаючи по собі чорну пустоту. Ангел помітив як урвалося дихання Акі, від чого крила зрадницьки затремтіли. Трохи оговтавшись він висунувся, тим самим перериваючи зоровий контакт. Акі повернувся на своє місце і знов взявся за книгу. Читання йому не давалося, голову переповнювали зовсім інші думки.

Акі стояв біля дошки посеред невеликої аудиторії. людей було небагато, всі молоді мисливці, але вже з певним досвідом, він бачив це по їхніх очах. Ангел сидів у кутку, развалившись на стільці, він задрімав. Акі вже закінчив підготовану доповідь.

 — На цьому все. Може маєте якісь запитання?

Дівчина, що сиділа найближче до нього здійняла руку. Вона була ще зовсім молода з чорним волоссям, заплетеним у косу, та свіжим порізом над бровою. Акі кивнув, даючи їй згоду.

— Цей демон. — вказала вона на Ангела, який наче не помічав нічого навколо. — Ви самі обрали його для тренування? Я маю на увазі як визначити що демон підходить для цього?

— Ніхто мене не тренував. — промовив Ангел, розплющуючи одне око.

— Не думаю, що вам треба перейматися цим. Департамент вирішує це сам.

Відповідь дівчину явно не задовільнила. 

— А що буде з демоном якщо його опікун помре? — запитав хтось позаду, вже не питаючи дозволу.

— Якщо більше ніхто не зможе чи не захоче взяти його під контроль, — Акі перевів погляд на Ангела, який дивився на аудиторію знудженим поглядом. — його знищать. — закінчив він занадто тихо.

“Мені залишилось всього два роки.” — несподівано згадав мисливець. Він зрозумів, що вся аудиторія дивиться на нього. Хтось підняв руку, Акі кивнув.

— А ви можете змусити його відповідати нам? — хлопець без вуха вказав на Ангела.

— Мені лінь. — відповів той, йому було байдуже, на ставлення інших до себе.

— Будь ласка, я куплю тобі морозиво. Навіть два. — пообіцяв Акі.

Ангел демон кивнув і підійшов до напарника, зупиняючись на відстані двох кроків.

— Два запитання. По одному за морозиво.

Акі невдоволено пирхнув. Але це краще ніж нічого.  Мисливці тихо перешіптувалися між собою обговорюючи питання. Акі їх розумів, зрідка коли доводилось поспілкуватись з демонами, більшість із них вбивали на місці. Нарешті дівчина з косою піднялася:

— Питання перше. Демони свято, навіть якось побожно, ставляться до контрактів, ніколи й нізащо їх не порушуючи. Чому?

— Коли людина вбиває людину то її стачують чи садять довічно. Для демона порушити контракт — це порушити сам принцип існування. Ніхто не знає що буде, ніхто не хоче знати. — він відповідав апатично, ліниво розтягуючі слова, але аудиторія притихла й уважно слухала.

— Друге питання. — продовжила дівчина. — Ми знаємо, що демони мають певну ступінь почуттів, емоцій. Наскільки складними вони можуть бути? Демон може відчувати провину, сором, може кохати?

Хлопець уважно подивився на мисливицю. Вона кривувато посміхалась, певно це питання було її ідеєю. Він зрозумів, що підбирає слова в голові, не часто так робив.

— Не можу сказати за всіх.

— То скажи за себе.

Збрехати, збрехати було б так просто.

— Так. — нарешті видавив із себе він.

Мисливці ще декілька секунд чекали, що він продовжить, але демон мовчав. Тишу прервав Акі.

— Дякую всім за увагу, сподіваюсь це було корисно для вас.

Жінка на ресепшені несхвально подивилась на Ангела, але ключі видала. Їх поява була передчасно узгоджена департаментом. Вони мали переночувати в готелі перш ніж повернутися в Токіо. Акі дуже не подобалась ця ідея, оскільки він не хотів залишати Дендзі і Павер одих у квартирі без нагляду, боявся, що йому не буде куди повертатись. Але Макіма обіцяла стримати їх, немає причин не довіряти їй.

Їх номери були один навпроти одного. Не те, щоб це було їх побажання, так вимагала субординація. Ангел був радий нарешті залишитися наодинці. Люди, робота, ходіння — все це втомлювало його. Скоро можна буде заснути й хоча б на певний час випасти з існування. Він замкнув двері і скинув піджак. Номер був зовсім невеликий, одна кімната і ванна, двоспальне ліжко і телевізор на стіні, навіть краще ніж його “домівка”. Він роздягнувся і пішов в душ. Ангел демон не звик ретельно купатися, зазвичай він наливав шампунь собі на голову, а потім стояв під гарячим потоком води, поки мильна піна стікала по тілу. Так само він зробив і цього разу. Коли з нього почала стікати чиста вода, вимкнув кран й збирався вийти, як помітив своє відображення у дзеркалі. Зробив пару кроків назад і посунув душові фіранки так, аби вони ховали крила. “Зовсім як людина.” — подумав він. Потім потягнув руку до німба й спробував стягнути його, знав що нічого не вийде, але все одно спробував. Прибрати зовсім трошки і він дійсно виглядав би як справжня людина. Міг би заховатись і прожити нудне людське життя десь дуже дуже далеко.

— Але я не людина. — сказав уголос.

Ці слова немов роз’їдали його із середени. Це вперше він думав про те, аби не бути демоном. Чи не вперше? Насправді Ангел розумів, що має великі провали в пам’яті але думки про це завжди легко висковзали з його свідомості.

Нарешті він відійшов від дзеркала й повернувся у кімнату. Знайшов недбало кинутий на ліжко піджак й опустив руку у внутрішню кишеню. Волосина Акі все ще лежала там. Він загорнув її в кулак і притиснув його до серця.

“Чи можуть демони кохати?”

Ангел знав — краще збрехати, так буде правильно, так буде легше. Але він не збрехав.

Тієї ночі кошмари були жахливіші ніж будь-коли.