Ангел-охоронець

Кінець липня 2000 року. Мирний час.

Шквали північного вітру люто рвали тендітні гілки верби, що росла серед похмурого цвинтаря. Почав накрапати холодний дощ. Струнка шатенка загорнулася в теплий плащ і повільно наближалася до свіжої могили, вкритої безліччю букетів та вінків. Із дзвіниці церкви святого Ієроніма пробили дві години. Десь вдалині невдоволено каркнув ворон і злетів з куща шипшини.

Із надгробка доброзичливо усміхалося фото зеленоокого юнака у багряно-золотій формі ловця грифіндорської квіддичної команди, тримаючи в правій руці золотий снитч. Під портретом був скупий напис: «Гарольд Джеймс Поттер (31.07.1980-02.05.1998). Учень Хогвартса у 1991-1998рр., учасник Другої магічної війни, нагороджений Орденом Мерліна І ступеня посмертно. Requiescat in Pace.» Під гранітним надгробком лежали вінки та численні букети з зів’ялих білих троянд.

– Sic transit gloria mundi. — з гіркотою в голосі промовила дівчина, витираючи хусткою зрадливу сльозу. — Тобі сьогодні виповнилося б двадцять років. Така чудова річ – молодість! Скільки почуттів, емоцій та планів на майбутнє! Тільки жити і радіти життю! Але ти віддав найцінніше – життя, бо хотів нас врятувати від жорстокого вбивці. Джіні кілька місяців невтішно плакала, хотіла навіть накласти на себе руки, але Фред і Джордж встигли її врятувати і вона тривалий час лікувалася в лікарні святого Мунго. Потім вона зрозуміла, що життя продовжується і вийшла заміж за Невілла. Рон одружився з Лавандою і тепер виховує трьох симпатичних дочок: Моллі, Луну і Джиневру. Фред одружився з Анджеліною Джонсон, а Джордж  –  з Ханною Аббот. Свого первістка Джордж назвав на честь тебе, Гаррі. Шкода, що ти не можеш все це побачити. З тебе вийшов би чудовий хрещений батько для маленького Гаррі Візлі! Гаррі! Я не можу жити без тебе!!! Забери мене з собою!!! Не будь таким жорстоким!

Герміона раптом замовкла: грудка в горлі не давала сказати жодного слова. Дівчина насилу стримувалася, щоб не розплакатися. Декілька сліз упало на холодний, байдужий до її горя граніт.

У житті героя Другої магічної війни було багато щасливих моментів:

затишний «Барліг», різдвяні подарунки із крамниці  “Зонко” близнюків Візлі, блискуча перемога Грифіндора у шкільному чемпіонаті з квідичу, їхній перший поцілунок у наметі в місячну ніч Різдва 1997 року, коли Гаррі прийшов до тями. Вона тоді втратила контроль над своїми почуттями, думаючи, що він помирає, накинулася на нього, міцно обійняла і пристрасно цілувала його губи. Спочатку Гаррі дуже здивувався, але відповів їй довгим поцілунком. Її ніби пронизала блискавка. Приємне тепло розливалося по всьому тілу : від кінчиків її скуйовдженого волосся до пальчиків ніжок, і вона відчайдушно мріяла, щоб цей момент ніколи не закінчився.

Потім повернувся Рон, і він разом з Гаррі знищили цей огидний медальйон Салазара Слизерина,  вирвалися з кігтів хижої Беллатриси Лестрейндж, яка катувала її в маєтку Малфоїв. Там були і ризиковане пограбування Грінготтса, і зрада зажерливого гобліна Кігтедряпа, і втеча із охопленої Пекельним полум’ям Кімнати-на-вимогу. Потім був той жахливий похід у Заборонений Ліс. З усіх друзів тільки вона тоді зрозуміла, що Гаррі більше не побачить живим і гірко плакала на його грудях, не бажаючи відпускати на вірну смерть. Він заспокоював її, обіцяючи, що все буде добре і він повернеться.

Не маючи більше сил стримувати себе, Герміона заплакала. Вона гірко шкодувала, чому вона не померла тоді з Гаррі того проклятого дня! Зараз би вона гуляла з ним у райському саду, насолоджуючись його дзвінким  голосом.

Коли мерзенний Волан-де-Морт гидко засміявся і оголосив, що Гаррі мертвий, а Невіл відрубав голову небезпечній зміюці Наджіні мечем Гриффіндора, її губи впевнено промовили потрібне закляття і лисого виродка вдарив у груди потужний зелений промінь. Волан-де-Морт здивовано глянув на неї, змахнув руками і повалився навзнак. Смертежери почали розбігатися в паніці, як боягузливі щури. Мелфої в паніці емігрували до Штатів до троюрідної тітоньки Моніки, подалі від британської Феміди. Вона підбігла до нерухомого грифіндорця, міцно обійняла того й гірко плакала на грудях загиблого героя. Місіс Макґонеґел і мадам Помфрі ледве відірвали згорьовану Герміону від мертвого Гаррі. Дівчина навіть хотіла, щоб її  поховали живцем разом коханим. Більше нічого вона не пам’ятає, бо знепритомніла. Вона опритомніла в лікарні святого Мунго, навколо її ліжка стояли стурбовані місіс Макґонеґел, професор Флітвік, Рон, містер і місіс Візлі, близнюки та Джіні. Професор Флітвік тоді полегшено зітхнув та привітав Герміону з одужанням.

Виявляється, вона пролежала два тижні в комі і всі дуже хвилювалися за неї. Потім було ще багато різних подій – багато радісних та багато трагічних. Однак, було б краще, якби вона пережила їх разом із коханим.

Поплакавши, дівчина поклала на могилу Гаррі коробку шоколадних жабок і білосніжні троянди, ніжні, як її кохання.

– З днем ​​народження Гаррі! — прошепотіла шатенка і пішла до фестрала, що очікував її.

***

Герміона вкотре перевірила документи, склала їх у акуратну червону папку і поклала на полицю. Потім вона допила ароматний м’ятний чай з лимоном, прийняла душ і заснула у зручному ліжечку. Завтра на неї чекав важкий робочий тиждень у Міністерстві магії.

Їй снилося, що вона гуляє босоніж по прекрасному, залитому сонцем, лужку. Вона була одягнена в сині джинси та рожеву футболку із барвистим метеликом на грудях. Різнокольорові метелики сідали їй на плечі, ніби хотіли розповісти якусь важливу новину. Ніжний вітерець пестив її плечі, граючись із її каштановим волоссям. Пташки весело співали у гіллі квітучих персикових дерев. Усередині дівчина відчувала якесь неясне радісне відчуття, ніби зараз станеться щось дуже гарне.

Раптом вона побачила якусь високу чоловічу постать, що стояла за деревом. Незнайомець повернув обличчя до неї і дівчина не змогла втримати здивованого вигуку. Це був… сам Гаррі! Щоправда, він не мав шраму на лобі, але таким він подобався їй ще більше. Він наблизився до неї і ніжно обійняв. Вона потонула у його смарагдових очах. Її серце тріпотіло в грудях, наче злякана пташка.

– Я так сумувала, Гаррі! Я тоді хотіла б померти в битві за Гоґвортс замість тебе, замість наших друзів, Римуса та Німфадори, адже так жахливо, що їхній син Тедді росте круглим сиротою! Чому ти мене покинув і сам пішов у вічність?!! Я так страждала! Для мене життя без тебе – жорстоке катування!

– Герміоно, тобі треба жити! Ти потрібна Тедді, потрібна місіс Візлі, яка втратила Персі в останній битві, ти потрібна Геґріду, адже йому так важко після моєї смерті! Зрозумій, Міоно, у мене не було вибору! Або загинув би тільки я, або всі дорогі мені люди! Не бійся, Міоно, я завжди буду поруч з тобою! Із травня 1998, я твій ангел-охоронець, і скрізь супроводжую тебе, люба! Смерті немає! Я потрапив у потойбічний світ, на небо! Тут я побачив Рімуса і Німфадору, професора Снейпа, Сиріуса і Доббі і, найголовніше, – моїх батьків! Я був так радий побачити їх! Але, Герміоно, я кохаю тебе і завжди піклуватимусь про тебе!

Вона пристрасно обійняла його, як тоді, у наметі в Лісу Дін, гаряче поцілувала юнака у губи і… прокинулася.

За вікном ніжно співали пташки, різнокольорові метелики весело пурхали у спальні. Веселий сонячний промінчик пустотливо  лоскотав її обличчя. Дівчина ніжно усміхнулася портретові зеленоокого юнака у формі капітана грифіндорської квіддичної  команди (їй на мить здалося, що він лукаво підморгнув їй), що стояв на її столику, і сказала:

– Дякую, Гаррі…

Саундрек – https://www.youtube.com/watch?v=-sWnEWpS_fA