амаріліс та аспаргус

Сонце поступово опускалося за лінію обрію, з кожною хвилиною втрачаючи свою владу над містом і слабшаючи від нестачі захоплених поглядів, звернених до себе. На яскраво-зелене листя дерев повільно спадала тінь, що поглинала світлі кольори, відбирала насиченість, зголодніла за довгі години відсутності. Промінь, ще не знесилений до краю, рушив до темряви, міліметр за міліметром проганяючи її від потемнілої на кілька тонів трави. Боротьба світла і тіні, властива кожному вечору та кожному ранку, почалася знову.

Тіні грались на білих стінах, що іноді розбавлялися яскравими червоними і синіми плямами, намагаючись сховати за собою вишуканість образів, зображених на картинах, плавні вигини тіл і точені риси обличчя статуеток, що ніби обрамляють барвисті полотна з кожного боку. Поблискували хитромудрі золоті візерунки на білому тлі, що закручувалися, перепліталися з однієї течії в десятки інших, що розросталися по всій кімнаті в дивовижному малюнку, наслідуючи гілля дерев з розсипом крихітного листя. На столику зі світлого дерева красувалася табакерка із золотим обрамленням та абсолютно всіма квітами, що розлилися по кришечці.

М’яким різнокольоровим килимом розлетівся звук бігу крихітних лапок. У кімнату забігла кішка бежевого кольору, що кинула погляд пісочно-жовтих очей на танцюючі на стінах тіні, що змусили її тонкі вертикальні зіниці розширитися. Але через секунду тварина підбігла до диванчика з витонченими ніжками і оббивкою гірчичного кольору, вкритою такими ж золотистими візерунками, що були розкидані по стінах, і застрибнула на нього, лащачись до руки юнака, що сидів на ньому, в камзолі кольору зеленої папороті, розшитої георгінами.

– Топаз, моя гарнюня! — вигукнув Ен Дві Гаст, що тільки-но увійшов до приміщення, сплеснувши руками, з ніжністю поглядаючи на кішку, що так вписувалась в інтер’єр будинку, кричачого блиском і пишнотою. Хотілося б сказати, що, здавалося, безглуздо виглядаючий чоловік із надто вже манерними манерами і зухвалим вбранням — єдина річ, яка заважала насолоджуватися мистецтвом архітектури, відволікала увагу, але заважало цьому знання, що ні, він страшенно пасує своєму будинку, як і навпаки. Грандмайстер притулився плечем до стіни, схиливши голову набік і схрестивши руки на грудях, ледь не зливаючись золотом сюртука з одвірком дверей у вихорі неземної естетики. — Ти їй сподобався, мій хлопчику. Хоча ви з нею чимось схожі…

— Чим же? — Локі вигнув брову, саркастично посміхнувшись, подивившись на чоловіка, ніби як на божевільного, а потім перевів погляд на кішку, світле забарвлення якої контрастувало з темним волоссям та одягом юнака, наче сонце та зелень. Це не був навіть контраст, швидше, поєднання, здавалося б, природне, але все ж таки незвичайне для ока, якщо придивитися.

— Вона теж буває страшенно впертою, — засміявся Грандмайстер і попрямував до дивана, сідаючи поряд з Локі. Чоловік опустив руку на м’яку шерсть Топаз, акуратно гладячи і захоплено милуючись улюбленицею.— Але все-таки це чарівна тварина.

— У наш час без упертості не обійтися, — Лафейсон з ноткою зарозумілості, властивої багатьом аристократам, але особливої саме в його випадку, глянув на власника будинку і трохи задер ніс, хитро пропустивши останню фразу чоловіка, на мить розгублено подивившись кудись у далечінь. Його вчили багатьом мовам та історії мистецтв, але інструкції, як діяти в подібних ситуаціях, він не отримав.

— Ти такий молодий і наївний, — замріяно промовив Ен Дві Гаст, опершись на ручку дивана, і в задумі провів кінчиком вказівного пальця по губах, подібно до філософа або стародавньої античної статуї. — Це все проблеми поплічників реалізму, хоч би як нелогічно це звучало. Вірите у свої сили, але заздалегідь готуєтеся до провалу.

— Не згоден з Вами, — з відтінком виклику сказав Локі, одразу ж випроставшись, оживившись, зрадівши можливості продемонструвати свої знання, що накопичилися за багато років безвилазного знаходження на самоті. — Романтизм мені ближчий, хоч у світі я й розчарований. Адже люди бачать жахи Всесвіту і без демонстрації їх у літературі чи живописі, а краса — це те, чим ми зараз обділені і чого ми потребуємо. Естетика – бальзам для наших скалічених душ, але в реалізмі вона відсутня.

— Реалізм показує людям їхні вади та проблеми, — простяг чоловік, з цікавістю спостерігаючи за бурхливим, натхненним лісом в очах Лафейсона. Емоції на обличчі темноволосого з’являлися настільки рідко, що побачити хоч якийсь відблиск однієї з них було святом, а такий бурхливий їх прояв — диво див, побачити яке дано далеко не кожному. — Це така ж мікстура, тільки діє вона з більш болючим ефектом, але від цього результат її дії стає набагато якіснішим.

— Вони свої вади бачать і без цього. Вони насолоджуються своїми пороками і вихваляють їх у реалізмі, коли романтизм показує ідеал, якого треба прагнути, — юнак змахнув рукою у пориві почуттів. На вилицях надійшов ледь видимий світло-рожевий рум’янець, демонструючи його переживання, вбиваючи всі старання приховати все, що не є відточеним та раціональним. — Хіба у Вас з’явилася б мотивація вдосконалюватися, якби Ви прочитали твір, в якому Вас засуджують і показують огидним?

— Який розумний хлопчик, дивуюсь! — Ен Дві Гаст засміявся знову і провів тильною стороною долоні по щоці майже одразу ж відстороненого, ледве не залитого червоною фарбою, Локі, що несвідомо скривився. Чоловік майстерно загримав крихту образи у погляді на багатотонний шар фальшивої байдужості, емоцій, притуплених холодом світських манер. — Справді, чудове створіння!

Через причинене вікно в кімнату прокрався порив вітру, граючи з золотистими шторами, зливаючись з ними в танці, скучивши після розлуки. Тканина, що відсторонилася від скла, відкрила погляду частину червоніючого, ніби в агонії, сонця, що падало в прострації повільно-повільно, не бажаючи йти.

Локі підвівся на ноги, заворожено, захоплено спостерігаючи за зіркою, що гасне, розпливається у фіолетово-жовтих переливах неба. Він зробив кілька плавних кроків до вікна і, пересунувши жовту тканину, натиснув на ручку дверей, захованих за нею. Лафейсон вийшов на величезний, порівняно з іншими, балкон й оперся на поручень з невеликими імітаційними колонами під ним, дивився на зірку, ніби не бажаючи відпускати, не бажаючи бачити мороку, в який поринало місто, не бажаючи ставати частиною цієї мороку.

— Який я радий, що в світі ще залишилися ті, хто цінує справжню красу, — Ен Дві Гаст став поряд з юнаком, задоволено усміхаючись. У руках, частина яких була прихована манжетами, він тримав табакерку, і за мить чоловік уже підняв її кришку і занурив кінчик пальця в нюхальний тютюн, потім підносячи його до носа, жадібно вдихаючи. – Ах, чарівно! Цей чудовий засіб прикрашає прекрасні речі та не дає бачити в них негативності. Ти колись пробував? — Грандмайстер простягнув коробочку Локі.

— Ні, і, боюся, мені доведеться відмовитися, — хлопець похитав головою, з дещицею страху й огиди глянувши на порошок всередині табакерки. У ніс ударив запах суміші трав, прикрашений домішками олій, що від цього анітрохи не стає кращим, лише навпаки — голова паморочилася ще більше від цього аромату. Сама по собі, невідомо звідки з’явилася думка про те, наскільки прекрасна річ, але яка отрута зберігається в ній. Схоже на Грандмайстра. Напевно. Чи навпаки. Не ясно. — Адже це шкідливо. Можливо, наступного разу.

— Яка різниця, шкідливо це чи ні, якщо єдина шкода, яка має значення, це шкода ментальна, і вона вже всім завдана? — долинув до слуху Лафейсона сміх чоловіка, який поставив табакерку на поручень. Вигляд у Ена Дві був страшенно мудрий і задумливий, незважаючи на розширені через дії порошку зіниці і трохи тремтючі з тієї ж причини руки. — Який сенс позбавляти себе такого задоволення, дбаючи про здоров’я, яке все одно покине нас? Ні, я вважаю, ми повинні насолоджуватися кожним проявом життя, яке нам дається.

— Я вважаю за краще насолоджуватися заходом сонця, — Локі втомлено зітхнув, ледь помітно хмурячись. Промінь, що висвітлював його бліде обличчя жовтуватим світлом, змінився легкою тінню, знову програвши битву з ніччю, але в зелених очах все ще залишалися тліючі червоні іскри, що були подарованими сонцем. Світло ще залишалося на шкірі його руки, а коли воно почало поступово зникати, юнак посунув руку, намагаючись спійматиостанні крихти променів. — Помічати деталі, надихатись природним, а не шкідливим. У небі набагато більше задоволення, ніж у цьому засобі.

— Ти занадто розумний для свого віку, мій хлопчику, — Грандмайстер провів довгими пальцями по спадаючому на плечі волоссю юнака, , що встигло трохи розтріпатися, і трохи нахилився до нього в непідконтрольному пориві, напівприкривши очі, що відсвічували золотом. Внизу пролунав якийсь неприємний шурхіт, в якому з легкістю можна було дізнатися звук під’їзжаючого кеба. Ен Дві Гаст розчаровано пирхнув. — О, твій брат дбає про тебе.

— Так… — Локі блимнув, насупившись ще сильніше, а за мить за звичкою трохи задрав ніс, глянувши спочатку вниз, на машину, що приїхала, а потім — на чоловіка. Він напружився буквально на мить через відсутність бісовоїінструкції з поведінки в таких ситуаціях, але одразу ж видихнув, коли милостива свідомість зглянулася і подарувала очевидну, але корисну підказку: — Грандмайстер! Ви ж обіцяли мені розповісти природу походження вашого імені та… Сакаара?

— А, точно, — чоловік розгублено глянув на Лафейсона, трохи відкривши рота. Проживши не один десяток років, він жодного разу за все своє різноманітне життя не бачив людини, яка змогла б контролювати свої емоції настільки професійно. Навіть йому іноді здавалося неможливим взяти себе в руки. — Що ж, доведеться розповісти тобі цю історію наступного разу, молодий Одинсон чекати не любить. У тебе якраз з’явився привід навідатися до мене знову, — Ен Дві Гаст розплився в посмішці, ущипнувши юнака за щоки.

— Скоріше, у Вас з’явився привід мене запросити, — Локі невизначено хитнув головою, чи киваючи, чи напівпоклонившись, стримуючи хитру, але певною мірою задоволену усмішку. – Які Ви, однак, хитрі, Грандмайстере.

— У наші часи доводиться користуватися всіма методами, якщо вони чесні чи навпаки. Як ти сам казав, без упертості не вижити. Як і без хитрощів. Думаю, ти й сам це знаєш, мій хлопче.