Альбедо “Поклоніння”(18+)

Черговий день на Драконівському хребті Альбедо творив чудеса своєю алхімією, силуючись знайти істину світу.Проте через це доводиться не бачитися з людьми, котрим віддав серце, доволі довго; час йде повільно без тих, кого ми любимо і, схоже, Альбедо навчився почувати жорстокість дзиґарів.Алхімік навіть і гадки не має чи йому тішитися, що годен почути щось людське, чи журитися черговому “ґанджу” людини.

Альбедо не знав, хоча й здогадувався, що на іншій стороні його чатують зі смутком.Але він не очікував, що хтось докумекає прийти на Драконівський хребет.Юга буяє своєю скорботою про минуле, хмарини втаїли прозорий райський небокрай; крига настільки глибока, що тіль раз зазирнувши в неї можна забутися.Алхімік закинув гадку наскільки ж кохання міцне почуття і як воно робить людей заповзятими.Як воно змусило його збожеволіти, думати про речі, які ніколи не турбували зір.

Альбедо й справді став навіженим.Стільки замальовок, дум, фарб і міркувань про одну людину.Ці думки неначебто підносили алхіміка до самої Селестії.Він готовий був падати на коліна, молитися як тільки годен, щоб знову просліджувати невгамовні, запальні почуття.Відчути, як вся шкіра горить і розпадається на шматки від пристрасті та полум’яних дотиків.Альбедо ковтає кожне твоє слово, кожний звук, подих, рух, запах і жодним чином не годен зраювати.Алхімік хоче більше піднесення, більше експериментів та більше спалахів з іскрами, що змусять вас згоріти один в одному внівець.

Альбедо наново думав про тебе, інколи перемикаючись на свої експерименти.Принц крейди довгий час має справу зі своїми випробуваннями, одначе все ще лишилося те, до чого його бліді, але сильні руки ще не доторкнулися — людське тіло.Кохання алхімік уже почув, тепер він прагне спопеліти  в ньому, побачити найрозпуснішу та наймаснішу його межу; почути гріх, стати грішником та й самому стати гріхом для тебе.

Альбедо почув чиюсь стопу, сніговиця тріскалася як і крига під нею.Він просив останнім часом не приходити до нього — допомога не була потрібною, тому він нашорошився.Тут він угледів тебе неподалік; в грудях забилося серце з теплотою та  невеликою бентегою — не чатував Альбедо  тебе в такому небезпечному місці.Ти була вже близько до табору; Альбедо повернувся на звуки й узрів божественний вид: ти, що обрамлене сріблом і яхонтами Драконівського хребта; трохи покрита сніжними залишками минулої величності крижаної гори; задихана, стомлена, але тіль побачивши його,ти одразу усміхнулася.О, Архонти, алхімік остаточно втрачає глузд, прагнучи зробити цю усмішку своєю повік; побачити неймовірне заласся на кожній дещиці тендітного й прегарного обличчя його супутниці.

— Я скучила, Альбедо, — мовила ти, тріпотячи від студені.Принц навіть одразу не зреагував, він був зачарований; вмить йому закортілося почути ці слова знову і знову і знову.Згодом, побачивши тебе в льодяних ланцюгах, він отямився. — Ох, не треба так ризикувати через це, — схвильовано сказав Альбедо, — йди сюди, я розпалив вогнище, тобі негайно треба зігрітися, — алхімік завше піклувався про тих, кого щиро любить, або навіть кохає.Ти кивнула і миттєво підійшла до багаття; від морозу трусило, ти сливе обіймала вогнисько.

— Твій одяг змокрів, тобі радше його здійняти з себе, — ці слова змусили тебе трохи зашарітися, а згодом і сам Альбедо трошки почервонів від своїх словес.Ти забарилася, однак перегодом далебі розпочала знімати одяг; принцу не треба було казати і він сам відвернувся із червоними ланітами.Альбедо неймовірно сильно прагнув зочити твоє тіло; хоч він його ще не бачив, але вже гадав, що воно є втіленням бездоганної вроди; прагнув дослідити всі слабкі містини твого тіла, хотів пронизувати їх струмом, поки ти вигинатимешся під його майстерністю.Одначе волю своїм думам парубок так і не  надав, тільки нестерпна голоднеча прокидалася в найпотаємніших закомірках його розуму.

Ти полишилася в одній спідній білизні.Альбедо намагався знову звернути увагу на досліди, не міркуючи про свою хтивість і бажання володарювати.Він майже щомиті повертав голову в твій бік; не міг ні заспокоїтися, ні набачитися твоєї уроди.Ти зогляділа його занепокоєння і тихо засміялася, що тіль більш привернуло увагу юнака.Твій сміх здавався йому співанкою, колисковою, він бажав чути його щодня, зранку, днем і смерканням.Неначе йому янгол потихо співає заспокійливу мелодію, перед якою тьманіють всі інші звуки.

— Альбедо, неварто так хвилюватися про мене, — із трохи тремтячим голосом сказали ти, сидячи під ковдрою на невеликій дровині.Альбедо кмече, якби тебе краще зігріти, і на думку йому спадає найкращий для обох варіант. — Кажуть, є один добрий спосіб отеплити один одного…як їх називають?Обійми? — запитав принц, вкотре змушуючи тебе зашарітися і відвернути голову. — Так, ц-це саме вони.Ти впевнений, що це доречно? Мені й н-не дуже холодно, — заїкалася ти чи від збентеження чи від морозу, а-то й від усього одразу. — Ти вся тремтиш, а температура людських тіл за нормальних умов є сталою; тобі має стати набагато огрійливіше, — мовив Альбедо із жаданням притулитися до тебе.

— Н-ну гаразд, йди сюди, — ти ледь повернула голову в його сторону.Алхімік миттєво опинився коло тебе на дровині; він обережно, тендітно обійняв тебе за оголену талію.Альбедо притулив тебе до себе якнайближче, змушуючи лице уже цілковито заллятися червоною фарбою; проте ти відповіла йому, обійнявши його за шию, тремтячими руками гладячи його волосся.Навіть такий простий дотик змусив його майже застогнати; гаряче дихання припалювало твою шию; парубок стримувався від бажання почати кусати, цілувати і встромлятися зубами  в м’яку та субтильну шкіру.Він зроду не уявляв, що буде годен хоча би недовготривало торкнутися тебе; а тут Альбедо має можливість захлинутися тобою.Запах твоєї шкіри вдаряє  в здоровий глузд.

Альбедо не кортів просто залишатися в такому положенні; він хотів дати тобі такого грішного раювання, котре ще ніхто в цьому світі не знав і не бачив.Не довго думаючи, парубок знайшов поштовх. — Знаєш, я за тобою теж дуже скучив, — мовив Альбедо тобі в шию, притискаючи щонайміцніше; ці слова змусили трохи розтаяти щодо алхіміка, через що ти ніжно поцілувала його в чоло.Альбедо усміхнувся, почавши гладити твою спину; потім він поволі почав цілувати шию, інколи облизуючи її, викликаючи у тебе мурашки, запал; тобі вже не було студено.А Альбедо був немов в наркотичному стані, жодним чином не годен був натішитися тілом своєї богині.

— Ти ж не проти, лебібонько? — трохи схвильовано запитав Альбедо, проводячи рукою по спині, подеколи чипляючись до бретельок.Щосекунди ти ставала все голоднішою до його доторкань, що розпалювали шкіру та пробуджували нові розпусні риси характеру, тому ти не була проти його дій. — Хах, ні, Альбедо, роби що заманеться, — трішки перебільшила ти, проте для принца це було зелене світло.В штанах ставало все тісніше; Альбедо провів дорогу мокрик поцілунків від шиї до ключиці, інколи кусаючи їх; потім затягнув у поцілунок, створюючи палаючий, але м’який  вир двох язиків.Ти сливень простогнала йому в рот, що дозволило йому зануритися ще глибше.

Ти не могла знайти собі місцину, тільки хаотично хитала стегнами, що Алхімік чудово відчував і ледве не простогнав.З кожною секундою він жадав перетворитися на грішника все більше, забруднити твій кришталевий, ажурний та доброчесний розум, а разом з ним і витончене, красне ніжне тіло.Щоб в твоїй кебеті була тільки його подоба, подоба твого вірного слуги.

Альбедо знову провів дорогу поцілунків від шиї, кінчиками губ він зачіпав вухо.

— Я завжди дивувся, наскільки бездоганною годна бути людина, — гаряче прошепотів тобі Альбедо, знову затягуючи тебе в патетичний та жагливий поцілунок, не даючи зробити навіть один подих.Ні, сьогодні ти будеш задихатися від одержимого кохання твого підлеглого.

Ти збагнула, що Альбедо має на увазі тебе, що знову змусило збентежитися; бачачи пристрасне кохання в його вічах, як він прагне надати тобі божественного розкошування, тобі кортілося віддати йому щось у відповідь. — Л-лишень д-для т-тебе, Альбедо, — голос дрижав уже геть не від холоду; ти, як і він, ставала все жадібнішою та примхливою, прагнула стати його наркотиком; лиш ти не підозрювала, що Альбедо вже давно не може схаменутися.

У тямі принца спалахнула скалка; на секунду Альбедо здалося, що це все сніння.Алхімік марив про цю часину місяцями, цілковитими днинами, які ви проводили разом.І тепер в його руках знаходиться богиня, для якої, як Альбедо думав, він не був гідним служити.Однак тепер ти сама віддаєшся йому, віддаєшся його вмілим пальцям та шпарким вустам.І в цю мить його терпець остаточно увірвався.

Він раптово схопив тебе за стегна, і немов ляльку поставив на стіл, розвів твої ноги.На столі були посудини й чаши з різними реагентами; нотатки, записки щодо досліджень і алхімічне приладдя.Все це під натиском оскаженілого Альбедо хрьопнулося на підлогу й розбилося.Але принц вже не клопотався про це, він більше не бачив нічого крім твоєї божественної постаті; тепер ти єдине, що має значення у житті, і алхімік віддасть всього себе заради подібного сенсу.

Ти лишень не розуміючи йойкнула, коли вмент опинилася на столі; тріскання скляних речей  швидко привели до тями, і ти одразу побачила перед собою сп’янілого від збудження Альбедо.Він зорив на тебе хижо, з   неопалимим голодом в очах, готовим зламати тебе і підкорити собі миттю.Принц крейди бажав просто розірвати спідню білизну й нарешті зочити тіло коханої, на якій лежить провина його одержимості.Одначе ні,  Альбедо не прагнув, аби все минуло так швидкоплинно; віднині ця мить триватиме  один день і цілу вічність.

Руками опершись на стіл, він нахилився до тебе задля палахкотливого поцілунку; стегнами він притулився до твоїх,  і ти своєю розкішницею могла відчути, наскільки притьмом парубок жадав тебе, наскільки твердим він уже був.Ти знов захитала стегнами, намагаючись видавити з Альбедо солодкі стогони, на що той у відповідь знову сховався в твоїй шиї і слабко усміхнувся.Тепер алхімік не тільки кусав, а ще й лишав за собою засмокти, йдучи до ключиць, під твої стогони, які ти силувалася стримувати, закривши рот рукою.

Альбедо прагнув знайти всі твої слабкості, містини, в котрих ти танутимеш, благатимеш більшого, кричатимеш від своєї безпорадності, що вам обом приносить нечуване раювання.Не годна стримуватись, коли він опалює шию?Чудово!Твоє тіло не може забути тепло його дотиків?Тоді алхімік змусить тебе спопеліти в них.Кричиш від його язика?Тоді Альбедо застовуватиме його частіше.Та й так доки він дізнається всі вразливі місця своєї богині і її досконалого тіла.Вивчить їх напам’ять і буде застосувати, доки ти не піддашшя гріху та хтивості, які пробудила у ньому.

Дійшовши до твоїх персів, йому завадив вередливий бюстгальтер, який прокинув хотіння просто розірвати його.Проте Альбедо занадто чемний, щоб поводитися себе так вульгарно перед своєю богинею, тому алхімік намагався акуратно позбавитися від нього.І ось відкрився вид на  прегарні груди; Альбедо трохи запаленівся, але згодом почав запопадливо пестити півкулі.Спочатку він цілував, проводив грайливо язиком по сосках, а потім вчіплювався за нею зубами, залишаючи сліди від укусів і засмокти.Альбедо був нібито  малюком, який жодним чином не міг усолодитися, а тільки ставав все агресивнішим.Це змушувало тебе рум’янитися, видавати абсолютно незрозумілі звуки і стогони, що перемішувалися з криками, даючи Альбедо ще більшою впевненості та рішучості, що лиш він годен так чинити з тобою.

Альбедо поволі спускався нижче; він кріпко тримав тебе за стегна, поки ти лежала на спині, заплющивши очі і просто віддавшись навіть не розпочатому залассю.Алхімік обцілував тонкий, витончений живіт; і тут у нього з’явилася думка подражнити тебе, розтягнути насолоду.Альбедо встав і почав нетерпляче  здягати з себе верхній одяг.Рукавички принц мигцем  зняв зубами, на що ти поглянула і сливе відчула оргазм тіль від одного дійства.Вслід юнак зняв із  себе лелійне пальто та сорочку.Перед тобою відкрився надлюдський краєвид: напівоголене тіло алхіміка, що немов було зроблене з найчистішого мармуру скульптором мастаком, який своєю майстерністю створив довершену картину.Альбедо за тілобудовою був витончено худим, проте міцним та кріпким.

Зиркнувши на нього лиш один раз, ти вже не могла відвернути погляд.Ти озирала все його тіло; в тобі пробуркалося бажання привласнити цю міцну плоть собі.Втім свої думи ти оголосити не наважилася.Альбедо вже виразно запаленів, проте усміхнувся від розуміння, наскільки голодною ти є, коли справа стосується його тіла і  вмінь.Алхімік знову нахилився до тебе і тепер неначе мляво почав цілувати, кусати твої стегна і залишати на них засмокти.Альбедо дарував тобі задоволення, спускаючись вниз, але робив принц це так повільно, що ти майже не відчувала.Ти вкотре зателіпала своїми м’якими стегнами,  закликаючи його погасити спрагу.

Альбедо не бачив, Альбедо хтів побути пустотливим, побачити сльози на твоїх очах, почути впрохування.Ти полум’яніла, з кожною секундою, ти жадала отримати все більше любощів, через що пішла на умови принца крейди. — А-Альбедо, благаю, з-зроби це вже н-нарешті, — заледве сказала ти, хитаючи головою в різні боки, не знаючи, де її подіти.Алхімік посміхнувся і від своїх бажань не відійшов. — Ох, люба, у нас з тобою й так безмір часу, — з тихим грайливим сміхом мовив Альбедо, — нащо так поспішати?Невже тобі не подобається? —  знову вчіпившись зубами в ніжну шкіру стегон, сказав алхімік.

Ти вже геть не пригадувала Альбедо; окрім звіриної збудженості, шаленої одержимості, тепер ти ще й зрієш його грайливим з домішками владності та панування.Хоч ти й була здивована, але в серці стало тепло від усвідомлення, що тільки ти бачиш його таким, що він повністю тобі довіряв.Проте твою спрагу це жодним чином не послаблювало, тому під звуки поцілунків та укусів, крізь важке дихання та стогони, ти наважилася сказати це: — А-Альбедо, будь ласка, я б-благаю тебе, зроби це вже нарешті, з-зроби мене с-своєю! — сливе кричала ти, що пестило вуха Альбедо, замінювало йому найкрасивіші пісні світу.На закоморках розуму прокидалося щось темне, глибоке, те, про що навіть сам Альбедо не знав.Його его від твоїх слів готове було перестрибнути Селестію.

— Ти так добре мене просиш, — почав теревенити Альбедо, нарешті нахиляючись до твого лона, — ти змусуєш кохати тебе все більше, — усміхнувся принц і здійняв решту спідньої білизни, відкриваючи вигляд на свій скарб, через що ти знову зажевріла та старалася на нього не дивитися.Парубок зорив на твою розкішницю з голодом та спрагою.Він став на коліна, міцно схопив тебе за тремтливі стегна, тримаючи в одному положенні.Альбедо повільно притиснувся язиком і смак твого соку вдарив йому в голову, знову показуючи, наскільки ж притьмома Альбедо збожеволів.Неначе принц не ласував нічого кращого у світі і тепер не може  напоїтися.Алхімік немов зголоднілий звір почав вилизувати кожну краплину, що принукало тебе розсипатися на дрібні шматочки від заласся, котре розплавило твій розум як і тяму Альбедо.

Що більше Альбедо торкався язиком твоєї розкішниці та облизував то свої губи, то тебе, то більше принц розумів, що ти богиня, його богиня.І сенс його буття — це стояти, як зараз, на колінах перед тобою і вилизувати твоє довершене тіло, висмоктуючи з тебе всі пасоки.Для нього було гордістю, що лиш він годен робити це з тобою, примушувати почуватися так добре на його язику.

— Кінчи-но  для мене, — з панівним тоном мовив Альбедо.Він сам  готовий закінчити тільки від вилизування тебе; Альбедо мигцем силувався назирати на твоє прегарне для нього обличчя, що бентежило тебе.Алхімік  угледів, наскільки ж добре ти почуваєшся в цю миттєвість, через що принц став навіть впертішим.

Пальці ніг свавільно стиснулися, поки самі ноги трусилися все сильніше; ти знов прикрила рот рукою, що геть не подобалося Альбедо, тому він грубо прибрав її.Ти скиглила, стогнала у весь голос, створювала незрозумілі звуки і божеволіла від свого коханця, який засаджував себе у твій розум, щоб ти не могла мислити ні про що інше, як ти вчинила з алхіміком.Ти вже була на межі насолоди, що Альбедо чудово відчував язиком. — Нумо, зроби це для мене, любко, — наказово сказав Альбедо, ще глибше занурюючись тобі в стегна, виводячи язиком різні візерунки.Через декілька миттєвостей ти крикнула, вигнула спину і кінчила прямо йому на язик.Відсторонившись і облизавшись, Альбедо усміхнувся твоєму виразу обличчя: задихана, червона, тремтлива, кришталево крихка  і неймовірно задоволена.

Ти неначе розсипалася, почувалася так, немов з тебе висмоктали всі сили й душу.Але згодом ти підняла голову до навпаки ще повного наснаги Альбедо та слабко усміхнулася йому, що дало йому впевненості.В грудях почало рости тепло тіль від однієї усмішки; це змушує його здумати, ніскільки ж він закоханий та одержимий.Зібравши пальцями соки, що залишилися після оргазму, принц доволі сексуально на вигляд злизав їх, що вкотре розжеврювало твої нутрощі і примушувало ще більше захоплюватися ним.

Твої вуста виражали настільки чарівну усмішку, що парубок знову ненаситно припасував свої губи до твоїх, вимушуючи роззявити рота через стогін, даючи принцу  можливість взяти над тобою контроль.У шортах Альбедо уже давно стало занадто тісно, навіть боляче; а в глибині він уже не годен був чекатися; алхімік хотів сплюндрувати твою тяму без краплини милосердя.Принц знову потерся об твою розкішницю. — Ти готова до цього? — трошки  схвильовано, проте з уже невпинною жагою запитав Альбедо, все ще не вірячи, що він може це зробити, що він гідний цього.

Ти стверджувально кивнула йому і алхімік знову відслонився, аби поспіхом  здійняти дратівливі ганчірки.Він знімає шорти, ще краще показуючи, наскільки жадає з’єднатися з тобою.І ось нарешті твій прислужник постає перед тобою всією своєї вродливістю.Ти знову обдарувала його спраглим поглядом, обглядаючи все тіло аж до статевого органа.Він і змусив тебе знову почервоніти; його прутень також неначе був бездоганним.Занадто великий би налякав, а надто малий — розчарував; але натомість ти почула ще більше жадання і пристрасть, які створювали вибухову суміш всередині тебе.

Обличчя Альбедо також на часину спломеніло и він вкотре усміхнувся.Алхімік щільно пригорнувся до тебе, членом знов притискаючись до лона, розтираючи соки і примушуючи застогнати.Ти охопила його талію тріпотливими ногами і почала чатувати наступних дійств.Альбедо схопив тебе за стегна, стиснув їх так, що згодом лишаться синці, але це вже нікого не турбує.Ще трохи попестивши твою розкішницю, алхімік грубо штовхнувся і увійшов в тебе.Архонти, як же довго він очікував цю мить, наскільки вів прагнув заповнити тебе собою повік.Від заласся Альбедо пустив здушений стогін, пригодом і рик і розпочав грубо, настирливо та безперебійно штовхатися в тебе.Ти була настільки теплою, вологою та вузькою для нього, що Альбедо забув про все у світі.

Ти встигла лише зойкнути та крикнути, коли ти відчула полум’яне заповнення і угледіла химерного Альбедо, котрий на думці вже навіть не мав стільки кохання, скільки мав хіті, бажання та сороміцькості.Тіло стало ламким, воно все почало злегка  труситися, руки розслаблені та кволі лежала над твоєю головою.Альбедо набирав темп, і він уже не був лагідним як зазвичай; він був грубим, спритним та нещадним до тебе, проявляючи все своє одержиме кохання, яке накопичувалося в ньому місяцями.

Ти спробувала приластитися ближче, обійняла за плечі, але через грубість та жадання Альбедо вчавити та втокмачити   тебе в стіл, ти почала драпати його шкіру.Принц крейди застогнав, йому був приємний цей біль і приємно, наскільки ж тобі зараз добре.Втім далі Альбедо, не зупиняючи свої поштовхи, взяв твої руки в одну свою міцну і зафіксував їх над твоєю головою, нахиляючись до тебе ближче та нище.Панування алхіміка змусило тебе повністю віддатися йому і просто насолоджуватися.

Альбедо ніколи не міг намилуватися тобою.І зараз, коли твоє голе тіло лежить під ним, а його поштовхи принукують тебе втрачати тяму, пускати сороміцькі звуки та тягнутися до нього, принц не встоює.Алхімік нахилився до твоєї шиї, все ще тримаючи руки, і знову почав крити її покусами та засмоктами з не менш вульгарними звуками.Альбедо хотів, щоб ти вся була в познаках його знавеснілого кохання, служіння та поклоніння своїй богині, яка стала для нього достоменним сенсом життя.І жодна річ у світі більше немає для нього  значення.

Алхімік прямує до ключиць, облизуючи їх, далі знову повертається до шиї, адже є місця, які ще не вкриті його спраглим захопленням тобою.Потім йде до своїх улюблених грудей, якими не годен наласуватися, і обкутує їх вільною рукою, масажуючи, цілує гарячими вустами й облизує гарячим язиком, щоб потім нещадно   упнутися в них зубами.І це все під важке дихання, вар та жевриво, що опивило вас, та безжальні поштовхи, через котрі твої стегна вже набули червоного кольору.Проте Альбедо не думав зупинятися, вже в’ївшись в твій живіт губами.

Таке раювання не могло лишити тебе байдужою, тому всередині уже майже зав’язався феєрверк, скоро ти вже вибухнеш.І принц відчув це своїм членом; твоя розкішниця стискала його своїми стінками ще тужавіше, тому Альбедо вже ледь стримував свої прояви насолоди.Він також відчував, що скоро створить нове життя.Альбедо хтів втиснути свою дещицю всередину тебе, щоб ти ніколи, навіть не одна кляту мить, не втрачала гадки про нього, щоби він завше був з тобою як і ти з ним.

Закінчивши покривати тебе своїм коханням, Альбедо обперся на свої руки, відпустивши твої, навис над тобою і з новою міццю розпочав свої поштовхи, здивувавши тебе і посилаючи нові розпусні течії задоволення внизу живота.Альбедо відчував, що скоро ти покажеш йому найкрасивіше явище на землі, але й він сам уже був на межі; поштовхи ставали все швидшими, вкрай недбайливими та потужними. — Зроби це знову для мене, люба, — зоривши тобі на обличчя, ледве-ледь мовив Альбедо, сам важко дихаючи та стогнучи.І миттю ти відчула, як феєрверк вибухає; ноги знов  тремтять від заласся, всі шкіра горить.Ти кричала та висунула язик від  оргазму, який наринув на тебе немов цунамі, що вирував в твоїх нутрощах, розчиняючи у собі.

Згодом через декілька ментів після тебе й сам Альбедо відчув свою межу; руки почали труситися, як і ноги, лиш трохи слабше.Алхімік закинув голову назад, роблячи останні поштовхи.І через невеликий відтинок часу, він і сам відчув оргазм, заповнюючи тебе своїм шпарким насінням і примушуючи вигнути спину.Альбедо пустив протяглий стогін; зробив ще декілька поштовхів, щоби вкласти в тебе якомога більше свого палкого кохання, нарешті зробити тебе повністю своєю.Хлопак відчував несамовите заласся від можливості наповнити тебе собою, від можливості побачити твою солодку й втомлену реакцію на його вірне поклоніння.

Альбедо вийшов з тебе і відсунувся, намагаючись заспокоїти своє тіло від тремтіння.Але йому це подобалося: це знак, наскільки ж добре йому поруч з тобою.Алхімік рукою стер з обличчя слину, знову облизнувся, і обдарував своїм поглядом тебе.Тут Альбедо збагнув, що нема нічого краснішого, більш розчудесного ніж те, що він зараз бачить.Ти  жадливо ковтала повітря, студінь Драконівського хребта уже геть не турбувала вас; все твоє тіло тріпоталося, ти не могла ним керувати.З роззявленого  рота текла нитка слини, яку ти згодом ледь прибрала слабкою рукою.Схоже, в тебе вже не було сил кохатися й далі, на відміну від Альбедо.

Принц крейди взяв у руку свого прутня, змащеного наслідками твоєї насолоди, і, посміхнувшись,  почав злащувати, знову приводячи його до твердої форми.Ти одним оком зочила його сили і по тобі пройшов табун пристрасті та здивованості; немов тебе пронизало струмом.Твоє відлуння на жагу алхіміка змусило його посміхнутися ще ширше. — Не зори так здивовано, нам нікуди кпавитися, — стисло сказав Альбедо, знову підходячи до тебе.Парубок взяв тебе за талію, перевернув на живіт та стегнами притиснувся до твоїх.

Ти не очікувала таких різких дій, але таке поводження тільки сп’яняло тебе, ти подумки вже давно зволила робити з тобою все, що тільки заманеться, всі брудні та соромицькі наміри Альбедо, що готовий вклонятися тобі повік.Парубок знову потерся своїм членом об сідниці; вихором схопив тебе за руки, своєю потужністю змушуючи їх зполотніти, притуляючись до тебе ззаду.Альбедо дражнив тебе ще декілька миттєвостей, м’явся своїм прутнем, допоки не відчув, що йому знову болісно терпіти.Принц збагнув, що йому не поталанило вгамувати свою голоднечу, в ньому завжди буде жадання підкорити тебе.Через це Альбедо усміхнувся і вже через декілька секунд він знову увірвався у твою розкішницю.

Під новим кутом проникнення поштовхи відчувалися інакше, проте заласся вони  приносили не гірше.Стегна твої вдарялися об креси стола; завтра будуть синці, але це нікого не хвилює.Ти вигнула спину, Альбедо скористався цим, роблячи поштовхи глибшими, поки голова його спочивала у тебе на плечі.Але ненадовго: Альбедо відпустив твої руки і схопив тебе за горло, трохи придушуючи, а вільною рукою потягнувся до лона, масижуючи його.Така кількість ейфорії примусила тебе безпорадно кричати та стогнати; ти не знала, чи задихаєшься від руки Альбедо, що тримала і  стискала твою шию, ніби він справді бажав тебе задушити; чи від його безмилосердних поштовхів, котрими він руйнував тебе.А сам принц сливень забувся, перебуваючи в тобі.Альбедо не контролював себе, він повністю віддав себе хіті, котрою ти його зіпсувала.І він неймовірно вдячний за це.

Тебе пронизувало почуття, що ти зараз зламаєшься під натиском парубка, що він знищить тебе сьогодні; тіло знову яро затріпотало.Одначе ти була не проти, ти знавесніла через нього так само, як і він через тебе.Зугарні та бездоганні пальці Альбедо разом з його витонченим прутнем знову викликали вир почуттів, через які ти гориш і скоро спопелієш остаточно.І Альбедо це відчував, в тобі було навіть приємніше, ніж буквально десяток хвилин тому.Він знаходив твоє тіло все вродливішим, залишав на спині, лопатках  та плечах засмокти, поцілунки, укуси, аби він завжди зрів свою клопітку працю.Рухи стали ще спритнішими, грубішими.

Залишивши твоє лоно, Альбедо повернув твою голову до себе і пристрасно, запопадно, ласо поцілував, зминаючи твої вуста своїми, не перестаючи нищити твою розкішницю.Цілував він довго, невситимо, застосовував язик, досліджуючи твій рот та підкоряючи собі.Він укусив твої губи до кровини, грайливо посміхнувся та вилизав все.Твоя кров була настільки  ласою для Альбедо, що він бажав випити ще, ніби це була садовина з божественного гаю.Проте він не забув про це, зочивши твоє обличчя.Висунутий язик та тонка нитка слини виглядала до біса сексуальними, що знову змусило коротко тебе поцілувати.

Ти вже відчувала верхівку своєї насолоди; не знала, куди діти своє тіло, тому хитала ним у всі боки.Стінки твоєї піхви знову щільно та жадібно стиснули член Альбедо, що він протягливо застогнав у відповідь.Принц стискав твою шию все сильніше, але не перебільшував; та й ти сумнівалася, що млієш саме через удушення.Ти готова була закінчити в абиякий момент.Парубок також відчував свою межу, ще одну можливість заповнити тебе; він робитиме це, доки не заполонить все твоє тіло.

І ось мигцем ти закінчуєш, тремтливо сіпаючи тілом, закричавши знову, повністю забувши про цей світ.Ти забула все, окрім того, хто дав тобі це задоволення, хто так вперто й майстерно нищить тебе та служить, падає на коліна перед тобою.Тіло неначе згоріло, тобі було вельми складно ворохнутися, а шкіра жодним чином не могла забути полум’янистих губ Альбедо.Через декілька поштовхів і він сам кінчає в тебе, все ще тримаючи за шию.Принц пильно стежив, щоби жодна краплина не витекла з тебе.Альбедо зробив ще декілька поштовхів, аби втиснути в тебе нове єство, його єство.

Кінець кінцем Альбедо відпустив та вийшов з тебе.Ти знову сильно затремтіла та впала прямо на стіл, все ще всім тілом слабко тремтячи.Принц старався відновити дихання, поки розглядав тебе.Ти була довершеною, якою і повинна бути богині, тим паче його богиня.Твоє обличчя скривилося, ноги підкошені та розведені у боки.І насіння Альбедо, котре витікало з тебе.Своїми пальцями він просунув рідину назад всередину тебе.Далі Альбедо нахилився до виснаженої тебе, голову склонив до твоєї і прошепотів на вухо: — Лебідонько, у нас ще ціла вічність попереду.