Алкоголь вже не лікує

Шумна таверна, десь на околиці богом забутого забутого селища. Більшість відвідувачів зібралися біля барда, що співаю якусь баладу про любов. У кутку барної стійки сидить Ровена зі своїм помічником Генрі, пропускаючи черговий келих малинового елю

– Генерал, Ви..– Генрі не встиг договорити, як його перебивають

– Генрі, скільки ми з тобою знайомі багато років – Рові відпиває зі стакану – я тебе багато разів просила, не називати мене генералом, коли ми не на роботі, і годі звертатися на “Ви” я не така вже і стара

– Вибач, звичка – Чоловік роздивлявся відмітки від бійок, що залишилися на поверхні стільниці стійки – Можеш будеш з цим зав’язувати? Ти так напиваєшся, наче хочеш щось забути– Ровена кинула на нього замутнівший від алкоголю погляд – Що ти на мене так дивишся? Я просто спитав, хвилююся за тебе – Залпом допивши свій напій, Генрі встав із-за столу і оплатив випивку – Допивай і пішли. Знову будеш ночувати в мене чи підеш у штаб?

– А ти до себе пустиш? – З усмішкою в голосі запитала Рові

– Якщо підеш у штаб, то знову заснеш за столом і в тебе буде спина на ранок боліти. Да і твоя невістка буде хвилюватися – Через пів хвилини мовчання він додав – Кинь хоча б заради неї

Ровена сиділа випалюючи поглядом дошку стільниці. В одній руці вона міцно тримала склянку, наче от от роздусить ту, іншою рукою вона трималася за голову. Вона виглядала дуже наляканою і щось бурмотіла собі під носа

– Сука, як ж болить так сильно, алкоголь вже не рятує – В голові жінки проносилися флешбеки, наче кадри на плівці – алкоголь вже не лікує – купа тіл. тіла її побратимів, та тих, кого вона власноруч вбивала – від думок, що мучать… Від думок, що душать… – Здавалося, що вона говорить так, щоб ніхто не чув, але Генрі чув все

Ровена різко підірвалася з місця, жбурнувши маленький мішочок з монетами на стіл, вона забрала свлю куртку і вийшла з таверни. Помічник поспішив за нею, хто зна що на п’яну голову цієї жінки спаде

Вийшовши на вулицю, Генрі спочатку не побачив свої подруги, озираючись навколо, він помітив її, та сиділа звернувшись калачиком та накрившись зверху курткою, щоб змокнути під дощем, що нещодавно розпочався

– От ти де – Генрі з полегшення видохнув – Гей, як ти? Може пішли я від – Він замовк, коли почув тихі всхлипи – Що таке? Знову дурні спогади? – Ровена лише кивнула головою – Я не знаю, що трапилося, ти майже нічого не розповідаєш про своє минуле. Слухай, це вже у минулому, і щоб тоді не сталося, цього вже не змінити – Він легенько обійняв її – Але ти можеш вчинити інші дії зара, і не допустити того, що трапилося тоді

– Я вбивця… Генрі, я вбивала мільйони істот… *Всхлип* 3 мільйони левіафанів і це клеймо «чорної смерті»… Воно зі мною назавжди – Ровена міцніше стиснула свою куртку – Те що вони робилт з іншими видами… Я не хочу це згадувати. В цій війні занадто багато – Вона тяжко видохнула – багато наших загинуло. Можливо я тобі це колись розповім, але не зараз – Піднявшись з землі вона протягнула руку Генрі – Пустиш переночувати, не хочу показуватися Юджи п’яній

– А куди ж я дінусь