Акі Хаякава не хоче знати

Акі прокинувся як завжди рано, хоча сьогодні в цьому не було ніякої необхідності, їх потяг був по обіді. Він встиг вмитися та одягтися до того як покоївка принесла сніданок. Він був у європейському стилі: яєчня, круасан з маслом та кава. Покоївка була зовсім молодою і, поставивши тацю на столик, схвильовано завмерала. Вона переминала у руках подол своєї спідниці й сильно почервоніла.

— Щось не так? — не витримавши запитав хлопець.

Від нервування покоївка аж підскочила.

— Я, ні, вибачте! — вона поклонилась, а потім, набравшись сил, продовжила: — Я, дуже сильно вибачаюсь і знаю, що не маю так робити. Вибачте мене.

Акі вже набридли її танці з перепросинами.

— Я хотіла попросити, тобто якщо це не сильно вам заважатиме… Я просто дуже боюсь!

Останню фразу вона майже прокричала.

— Ви хочете щоб я сам відніс сніданок демону?

На обличчі дівчини відобразилось полегшення, вона дійсно боялась заходити до Ангела.

— Так! Але я розумію, якщо ви не захочете.

— Все впорядку. Просто залиш тацю тут і йди. Я нікому не скажу. — наостанок додав мисливець.

Дівчина просяяла й щасливо посміхнулась, потім поклонилась та залишила кімнату. Тепер у Акі були дві порції сніданку. Ангел напевно ще спав, тож він вирішив спочатку поснідати сам в тиші і спокої. Кава була гаряча й терпка, а масло солодким. 

Перед тим як йти до Ангела хлопець вийшов на балкон і закурив. Вони часто робили так в поїздках з Хімено. Ці спогади тяжко лежали на його серці. “Як повернусь обов’язково треба відвідати могилу.” — думав він. А потім обличчя Хімено перед його очима, змінилося на обличчя Ангела, таким, яким він побачив його вчора у потязі. Гарний. Хаякава і раніше розумів що його напарник красивий, але тільки тепер справді усвідомив це. Виявилось, що очі Ангела містили набагато більше ніж він зазвичай показував і це бентежило. Те саме слово, Ангел бентежив його, діставав назовні, те, що Акі, здавалося, не мав. Цю нову річ хотілось дослідити з усіх боків, дізнатись кожну її властивість, роздивитись кожен вигин. Та Акі усвідомлював — що б воно не було в кінці буде боляче. Завжди було.

Через деякий час мисливець з тацею в одній руці постукав у кімнату напарника. Йому не відповіли. Постукав наполегливіше. Все ще тиша. Тоді він потягнув за ручку й двері виявились не замкненими. Що ж, це провина Ангела. Акі штовхнув двері і ввійшов. На його подив, демон не спав, а сидів на ліжку загорнувшись у ковдру. Сорочки на ньому не було, а крила недолуго стирчали. 

— Ти не схожий на покоївку. — протягнув він.

— Вона не захотіла заходити. — відповів Акі ставлячи тацю зі сніданком на столик біля ліжка.

Декілька секунд Ангел роздивлявся їжу, а потім невдоволено відвернувся. 

— Не подобається?

— Мені належить пити кров, а не їсти людські харчі.

В такі моменти Акі здавалась, що те “щось”, що пробуджував в ньому Ангел — роздратування. Іноді з ним справді було важко.

— Їж, ти потім будеш жалітися в потязі.

Акі розвернувся щоб вийти, як його окликнули.

— Стій! Я поїм, якщо ти посидиш зі мною.

Ось знов. В такі моменти Ангел був зовсім не схожий на демона, звичайний хлопець, трохи меланхолійний, трохи розгублений. Не було в ньому нічого жахливого, нічого злого. “Але це не так.” — подумки нагадав собі мисливець. Він приречено видихнув і сів на край ліжка. Ангел потягнувся за тацею і ковдра спла з нього оголюючи живіт. Акі сподівався на те, що хоча б нижче він не голий. Не те щоб це щось значило, просто треба мати певні кордони. Демон навіть не подивився на каву, трохи ковирнув виделкою яєчню й почав розривати на шматочки хрусткий круасан, аби потім відправити їх до рота. Акі мовчав, йому просто хотілось піти й нарешті повернутися додому. Поряд з Денджи і Павер в нього не було достатньо вільного часу аби думати. А думати зараз було небезпечно. Ангел відправив черговий шматочок до рота й облизав масло з пальця.

— Ти все ще збираєшся вбити Огнепала? — несподівано запитав.

Це було зовсім не доречним в такій ситуації, але Акі давно перестав дивуватися будь-чому. 

— Так. — його голос був впевненим.

Питання демона-вогнепала для хлопця було вирішено остаточно й він ніколи не сумнівався у цьому, на відміну від багатьох інших речей.

— Ти не зможеш. Ти просто людина. Дурна, слабка людина. 

— Або загину намагаючись.

Ангел сумно подивився на крихти від круасана, які вкривали пів ліжка. “Якби я міг дати тобі щось, що змогло б змусити тебе відмовитись від цієї мети я б дав.” — хотів сказати він але промовчав. Замість цього струсив з себе крихти, відставив тацю і піднявся з ліжка. Почув як Акі дивно вдихнув і відвернувся. “Точно я ж голий.” Як демон він не відчував нічого з цього приводу, але знав що людям це важливо. Тож поспішно став шукати очами труси.

Для Акі це правда було важливо. Він мав би бути готовий, оскільки чисельну кількість разів пояснював Павер чому вона не може ходити всюди як є, але він не був. Тож постарався якомога швидше відвернувся, щоб не накликати зайвого. Акі бачив не багато оголених чоловіків, але навіть за ту секунду напарник здався йому гарним. Хотілось подивитись ще, але він себе зупинив. “Я дійсно дурний.” — подумав мисливець.

Він стояв перед простим кам’яним хрестом з іменем Хімено. Хтось поклав перед ним букет білих лілій, квітів що більше підходять для весілля ніж кладовища. Акі нічого з собою не приніс, тому поклав сигарету, другу закурив сам. Десь в небі скрикнула ворона. Обвів поглядом кладовище, аби впевнитись що навколо нема людей. Він був сам. Дістав із сумки пляшку пива, трохи налив Хімено, зробив ковток сам. Сів навколішки, на очі навернулися сльози. 

— Ти завжди краще вміла говорити ніж я. Набагато краще було б аби я слухав. Прийшов, бо хотів побачити тебе.

Коли вона була ще жива, він навіть не підозрював як багато хоче їй розповісти. У їх стосунках завжди була певна лінія, за яку жоден з них не заходив. Лінія, за якою знаходяться всі найстрашніші й най інтимніші речі, що в них були. Акі завжди знав, що може сказати напарниці все, але ніколи не робив цього. Можливо, вона зможе почути його на небесах, а можливо йому просто треба було виговоритись. 

— Знаєш, останнім часом я почуваюсь розгубленим. Явища, які не мали значення раніше набувають його. Ти б напевно посміялася з того, як я недолуго пояснюю це. Воно просто відчувається так.

Говорячи, Акі трохи заспокоївся. Його сигарета закінчувалась тож він взяв нову. Сірий дим повалив з його рота.

— В мене новий напарник. Він демон. Безневинний більшу частину часу. Але іноді поводить себе дивно, зовсім не як демон. Нещодавно я побачив людяність в його очах. Над цим би ти теж посміялась, сказала би що я надто сентиментальний для мисливця. Чи не так?

Чорна ворона голосно скрикнув всілась на надгробок. Вона дивилася на хлопця чорним оком уважно, майже розумно. Акі розумів, що це безглуздо, але розповідати про особисте при сторонніх не хотілось. Навіть при тварині. Ворона дивилась як він докурив сигарету й потушив недопалок підошвою черевика. Він постояв ще трохи насолоджуючись тишею і прохолодним весняним повітрям. Скоро стане спекотно й задушливо, але зараз погода була ідеальна. Останній раз подивившись на птаху, Акі розвернувся й пішов. Він повернесться, буде повертатись ще багато, багато разів.

Макіма сиділа за столом і мило всміхнулась, вона завжди виглядала неперевершено. Блиск її бурштинових очей змушував хлопця ніяковіти, а кожан рух був настільки плавним, що здавався нереальним. Іноді Акі задумувався як Макіма може існувати такою якою вона є? Ідеальною, бездоганною, прекрасною у діях і словах. Може вона здавалася такою через любов, що він плекав до неї, але ніколи не наважувався висловити. 

— Як пройшла поїздка? — запитала вона своїм мелодичним, як у янгола (Ангела?) голосом.

— Наскільки мені відомо відгуки переважно схвальні.

— Добре.

Жінка посміхнулась і посунула декілька листків паперу у себе на столі.

— Ніяких проблем чи несподіванок з Ангелом не виникло?

Несподіванки, несподіванки. Акі не знав що відповісти. З одного боку, щось було, але воно настільки маленьке, що точно не вартувало уваги Макіми.

— Нічого вартого вашої уваги. — спокійно відповів він.

Жінка уважно подивилась на нього декілька секунд ніби чекала чогось. Але мисливець наполегливо мовчав. Тож вона взяла папери зі стола та протягла йому.

— Ось заповниш звіт за поїздку й користування Демоном-ангелом. Наступного тижня ти поведеш його, Денджи та Павер на зачистку. Є покинутий будинок, в нас підозри що там оселився демон, але певності ні в кого нема. може буде легка прогулянка. Інша інформація у паперах. Зможеш впоратися з трьома демонами один?

Останню фразу вона вимовила із солодкою посмішкою на устах. Акі відчув як до його щік зрадницьки підступає кров.

— Так, дякую за довіру.

Макіма знов посміхнулась.

— Я знаю, що на тебе завжди можна покластися.

Акі ще сильніше почервонів. Розмова завершувалася, але йому хотілось побути з нею наодинці трохи довше. Він уявив, як запрошує Макіму на вечерю, він міг би приготувати її сам, непогано готує. Вона б так само мило всміхалася, розповідаючи щось, а він би слухав, слухав, вічність слухав би її мелодійний голос.

— До побачення, Акі-кун.

І він вийшов, просто вийшов так і не запросивши її. Вкотре.

— Що?! Коли вже мене направлять на місію з міс Макімою?! — занив Денджи, дізнавшись про новину.

Він і Павер сиділи за котацу, очікуючі вечерю. “З яких пір я став домогосподаркою?” — думав Акі. Павер гралася з Нявкою, що відволікало її і робило більш стерпною. Всеж-таки кішка йшла їй на користь. Акі поставив на стіл порції каррі. Дівчина одразу ж прийнялася вибирати зі страви овочі. Пішов час аби привчити її хоча б не кидатися ними у всі боки.

— Чому міс Макіма не повідомила мені про місію особисто?! Я так давно її не бачив. — продовжував нарікати Денджи. 

Десь всередині Акі пишався тим, що вона назвала його, а не цього недоумка. Все ж таки Акі знав її довше й вона йому довіряла.

— Бо ти ідіот! — з пихатим оскалом виголосила Павер.

— Як ти мене назвала?

Денджи жбурнув у демоницю виделку, майже не попавши в кішку. Дівчина миттєво врізала собі палець і з кровавим ножем накинулась на хлопця. Зав’язалася бійка. Акі вже звик до подібного, тож спокійно пішов на кухню й через хвилину повернувся з кухонним ножем. Один стрибок, швидкий випад і точний удар в шийний хребець демониці повалив її на підлогу. Декілька секунд вона дико хрипіла, а потім почала приходити до себе, збираючи кров. Денджи відскочив  й виставив руки вперед, очікуючі удару від Акі. Таке вже бувало, тож він знав чого очікувати. 

— Заспокоїлись? — запитав Акі.

— Так, семпай. — майже в один голос відповіли вони.

— А тепер сіли їсти й помиєте за собою посуд.

Вони підкорились і спокійно сіли за стіл. Решта вечора пройшла за обговоренням роботи й занадто складними для розуміння, намаганнями Павер придумати передвиборчу кампанію. Демонічна парочка заснула, так і не вимивши посуд. Акі позіхнув, але пішов на кухню і увімкнув кран. Через пару хвилин несподівано з’явився Денджи. Він був налаштований на серйозну розмову, Акі завжди визначав це за складкою на переніссі.

— У нас серйозна проблема, чєл.

— Яка?

— Міс Макіма моя, а ти вперто ігноруєш це. 

Акі був видверто здивований. Денджи часто висловлювався по дурному, але це було вже занадто.

— Ти взагалі про що?

— У мене з міс Макімою домовленість, як тільки вб’ю Вогнепала попрошу її бути зі мною. — впевненість хлопця вражала Акі.

— Щасти. — тільки й відповів він.

— Я серйозно. Тобі б краще забути про неї. Бачиш який я добрий, не хочу щоб ти потім страждав через наше щастя.

Ну це було вже занадто. Акі вимкнув воду й зняв перчатки для посуду. Підійшов до бензопили так близько, що їх носи майже торкалися.

— Ти бездарний малий ідіот, міс Макіма потурає твоїм бажанням, аби ти був слухняним песиком й виконував її накази. Не більше. Я — зовсім інша справа.

“Хіба?”— пронеслось в голові.

Акі говорив серьезно, вельми серьезно. Комусь вже давно треба було донести цю думку до Денджи. У відповідь той насупив брови.

— Бути собакою дуже навіть добре.

Все. У Акі не було спил сперечатися з таким непробивним ідіотизмом. Він пройшов повз і попрямував у свою кімнату. Досить з нього. Не хоче він сперечатися з цим ідіотом з такої не простої теми. Макіма була набагато більшим ніж мозок цього йолопа міг усвідомити. Акі ж, був набагато ближчим до неї у всіх сенсах. Вона сама сказала, що довіряє йому. Це саме по собі багато значить. Він вирішив покурити перед сном, треба було трохи заспокоїтись. “Що він взагалі може розуміти?”

“Ти не зможеш. Ти просто людина. Дурна, слабка людина. ” — сказав йому нещодавно Ангел. Можливо він правий, але що тоді залишається для Акі? Він має тільки помсту і Мкіму. До першого і до другого він відчайдушно прагне, але ризикує ніколи не досягти. Денджи? Павер? Так, він певною мірою звик до спільного проживання, але це не те, чого він хотів. Ангел? Акі згадав його медові меланхолійні очі.  Демон увійшов в його життя зовсім нещодавно, але наробив там багато безладу. Тож він вирішив провести лінію прямо тут, не рухатись далі, аби більше ніколи не повторювати досвід із Хімено. Ніколи.