Аварія

Аварія

Прокинувшись вранці Чімін приготував на сніданок омлет та два сендвічі з сиром, думаючи що його гість ще спить, не легка в нього нічка видалась. Минала десята година а Мін так і не показався, це стало трішки підозріло. Чімін постукав до його кімнати але двері виявились не замкнені і просто відчинились впускаючи господаря будинку всередину, але там вже нікого не було..

Ліжко заправлене, його речі акуратно складені лежать біля подушки, а на тумбі незрозумілий білий конверт. Чімін взяв його в руки, там було написано одне слово ”дякую” а в середині немаленька сума грошей, що дуже здивувало хлопця.

– Дякую? Серйозно? – із злістю і нерозуміння крикнув у пустій кімнаті хлопець, – ще й гроші залишив, я йому що лярва якась?

Чімін цілий день не знаходив собі місця. ”Чому він просто пішов? Я щось зробив не так?” – крутилося в його голові.

Стільки питань і жодної відповіді..

Ввечері він знову вирішив проїхатись по місту. Це заспокоює. Вітер забирає з собою всі погані думки змушуючи насолоджуватись моментом. На деякий час це відволікає.

Різко хлопець згадав про закинутий будинок де вперше зустрів Міна, захотілося туди хоча це було на іншому кінці міста. Вже під’їжджаючи до потрібного місця Чімін почув поліцейські машини що їхали в тому ж напрямку, там була аварія. Він зупинився, дорогу на деякий час перекрили, але можна було обійти пішки, що він і вирішив зробити.

Опинившись напроти місця пригоди Пак побачив страшну картину, легкова машина була затиснута між вантажівкою та стовпом на узбіччі, але його здивувало те що водія не було на місці. Він ще раз роздивився навколо але нікого так і не знайшовши пішов далі.

Вже піднімаючись на верх хлопець не може збагнути чому захотілося саме сюди, і що він тут хоче побачити. Його веде не розум а серце.

Погода сьогодні спокійна на відміну від тієї ночі, лише тихий вітерець дає про себе знати. Дах майже не змінився з того моменту, тільки хтось надійніше закріпив балки і поскладав розкидані дошки.

Раптом почувся тихий ледь чутний звук, Чінім оглянувся по сторонах і побачив дуже знайоме взуття що ледь виднілося із-за дошок. Він не повірив своїм очам, не може бути такого співпадіння, це просто не реально.

– Юн-гі? – обережно з надією в голосі покликав хлопець, але йому ніхто не відповів.

Страшно…

Дуже страшно

Чімін боявся побачити те що його мозок вже зрозумів.

Він підійшов. Зору відкрилась кривава картина, на землі лежав непритомний Мін Юнгі… Весь у крові на обличчі немає живого місця, один господь знає як він сюди в такому стані зміг залізти.

На щастя Чімін вчився на лікаря, хоч і не працював зараз за професією. Він швидко взяв себе в руки та почав оглядати постраждалого. Більшість травм не були серйозними, найбільше постраждало плече, без лікарні не обійтися. Але викликати швидку теж не можна, подумав він.

– Блять.. Я не можу просто залишити тебе тут помирати чуєш? – зірвався Пак, –  Прокинься прошу тебе.. – з очей побігли сльози, він справді не знав що робити, як врятувати, за що йому це все.

– Аг-х.. – прохрипіло біля вуха, Чімін підняв заплакане обличчя, Мін здивовано дивився на нього напіввідкритими очима, – Що ти.. ах.. тут робиш?

– Потім. Що мені робити хьон? Тобі в лікарню потрібно, твоє плече..

– Знаю, – пербив його Мін, – заспокойся, не плач.. – але чому він плаче, чому хвилюється за мене, я ж ніхто, подумав він та потягнувся закривавленою рукою щоб витерти доріжку сліз що котилися по його обличчі, – зі мною все буде в порядку, от побачиш.

– Я-як мені тобі допомогти?

– Мені потрібен телефон, мій розбився підчас аварії..

– То це ти був за рулем легковика? – нарешті дійшло до хлопця. Його охопив жах.. Та машина була в жахливому стані і Юнгі дуже пощастило що він вибрався звідти живим.

– Забудь, – вирвав його з роздумів Мін, –  просто дай мені свій телефон, я повинен зв’язатися з другом.

Чімін без вагань дістає з карману куртки телефон та віддає для хьона, він по пам’яті набирає номер, через 2-3 гудки на дзвінок відповіли

– Привіт Те, це я Юн..

– Мін-мать-вашу-Юнгі клянусь я тебе вб’ю коли побачу. Якого біса ти на дзвінки не відповідаєш, я ледь з розуму не зійшов коли побачив в новина аварію з твоїм авто..

Це було так голосно що почув навіть Чімін. Юнгі декілька хвилин заспокоював друга, розповів що не сам і про нього є кому подбати, потім назвав їхню адресу та просив забрати.

– Хороший мабуть в тебе друг, – нарешті заспокоївшись, Чімін посміхнувся, – він дуже хвилюється за тебе..

– Так, хороший, – підняв кутики губ в легкій посмішці Мін.

Поки вони чекали, Чімін надавав першу медичну допомогу, зупинив кровотечу і перев’язав власною футболкою декілька ран. Він підняв Міна з холодної поверхні собі на коліна, притримуючи спину щоб не пошкодити ще більше плече.

– Якого чорта вас аж сюди занесно, я ледве знайшов, – почувся за спиною голос.

Повернувши голову Чімін побачив високого блондина з витонченим стилем, на відміну від Юнгі весь одяг у нього був у світлих тонах, кремовий в’язаний стветер що відкриває вид на ключиці та світло блакитні джинси, образ доповнили білі кросівки з високою підошвою.

– Ну привіт сонечко, – звернувся він до Чіміна

– Те закрийся, – буркнув Мін, відвівши погляд, – Чімін, цей бовдур мій найкращий друг Кім Техьон. Те, це той про кого я тобі розповідав Пак Чімін.

– Приємно нарешті познайомитись, – посміхнувся Техьон.

– Взаємно… Стоп. Сонечко? Якого ти мене сонечком назвав? – тільки тепер запитав хлопець, що ніяк не міг второпати що відбувається

– Мовчи, біс би тебе побрав! – крикнув Юнгі другові що вже відкривав рот для пояснень.

Техьон підняв руки, в жесті ”здаюсь” – Тоді давай сам, – посміхнувся він глянувши на геть спантеличене обличчя рудоволосого хлопця.

– Я-я не.. – тихенько промямлив Мін

– Добре, давайте про це потім, – зглянувся Чімін, – йому в лікарню потрібно, більшість ран не страшні але є підозра на перелов в плечі, – почав пояснювати він для нового знайомого. Техьон подивився із запитанням в очах, – я лікар по професії, – пояснив Чімін

– Оу ну тоді зрозуміло. Юнгі та ти щасливчик, – продовжує знущатися він

– І з якого це дива? Бо мене намагаються вбити вже третій день підряд?

– Та припиніть ви двоє! – знову втрутився Чімін, – це ж не жарти він..

– Не переймайся,  якщо цей злюка здатен на мене кричати значить все з ним буде в порядку, повір. Я теж лікар якщо що, з хвилини на хвилину з’являтся мої люди і заберуть його до приватної лікарні. Вона моя тому ніхто не зможе зашкодити життю мого друга. – серйозно, без долі жарту в голосі.

– Хвалько..

– Ну який вже є, але ж ти все-одно мене любиш правда?

– Угу.. Досить вже, допоможіть мені піднятися..

Хлопці з двох боків обережно поставили Юнгі на ноги та почали спускатися вниз, там їх уже чекала машина швидкої та декілька людей. Техьон запропонував Пакові поїхати з ними і отримавши у відповідь згоду вони вирушили до лікарні.

Дорога не зайняла багато часу, через хвилин 10 вони вже були на місці. Юнгі забрали на рентген.

– Давай відійдемо на хвилинку, – Те запросив Чіміна до свого кабінету, – послухай Юнгі.. він буває трохи грубим, проте він хороша людина і те що зараз відбувається не його вина.. І за ”сонечко” пробач, я просто хотів побачити реакцію друга, можу пояснити..

– Ну спробуй, якщо Мін не відірве тобі голову коли вернеться, – засміявся хлопець

– Бачу ти починаєш його розуміти, – посміхнувся у відповідь Те, – це Юнгі тебе так назвав, бо не знав твого імені. Сказав що побачив тоді на криші безголового хлопчину що поліз рятувати кошеня, він побачив як ти посміхався коли говорив до кошеняти і назвав тебе так. – Чімін почервонів

Хлопці ще трохи поговорили, Техьон розповів трошки про себе свою клініку та декілька смішних історій з Міном, який до речі вже повернувся.

– Щоб тебе, не буде мені спокою.. Якого ти не в ліжку поясни мені будь ласка?

– Зі мною все в порядку.. Ну майже все

– Ага скажи це своєму тілу, бо схоже на те що воно з головою не дружить

Чімін тільки закотив очі, він вже почав звикати до словесної перепалки цих двох.

– Може залишишся в лікарні? – запропонував Те, – тут тобі буде безпечно і в разі чого лікарі завжди під боком.

– Ну ні Те, ти ж знаєш як я не люблю лікарні.

– То куди ти хочеш? Додому не можна сам знаєш..

– Знаю, – схилив голову Мін

– Емм.. може до мене? – запропонував Пак, – тільки не смій більше втікати, лишивши конверт з грішми, зрозумів? – хлопець дістав з кишені конверт і кинув брюнетові на коліна

– Боже Юнгі ну ти й придурок, – залився сміхом Техьон.

Чімін їхав попереду показуючи дорогу до свого дому, він зупинився біля входу в парк, машиною далі не можна. Мін подякував для друга і пересів на байк, Техьон ще кілька хвилин подивився як вони зникають за гілками дерев та вирушив назад до лікарні.

Звичайно страшно було залишати друга з не знайомою людиною, але Чімін завоював довіру їх обох.