Аби визнати свої помилки потрібна сила. Вибачення не ранять гордість

Сірін тяжко далися останні події. Останніх два дні вона не відходила від Ештона і спала разом з ним. Не те щоб самому Ештону легко далося… Він тільки те й робив, що спав. Так що не дуже прослідкував, за подіями…

Вкінці-кінців він прокинувся десь в мотелі, обліплений ларами. Ештон поворушився і зрозумів як же все затекло…

– Ооой…- Простогнав тихесенько він. Та лари, як виявилось не спали. Дрімали просто.

– Ештон!- Шепотом прокричав Рікон.- Ти як, Ештон?

– Поступіться.- М’яко звеліла Мерін і торкнулась Ештонового виска пальцями. Він аж прозрів, намагаючись збагнути що відбувається. Мерін делікатно і швидко прошерстила потоками енергії його мозок. І тепер… Ештон може з впевненістю сказати – це дивно, коли тебе ось так сканують енергією.- Здається, ти, нарешті прокинувся, душа моя.

– Що відбувається?- Припіднявся Ештон, ооой як все ниє. Ештон повільно, як старий дід, встав з ліжка, скидаючи по-тихеньку ларів з себе, і почав розминатися.- Який я голодний…

– Акелар, принеси, будь ласка.- Попросила Сірін. А зазвичай вона приносить…

– Так, я зараз.- Вилетів він за двері.

– І в душ би мені… Де ми? Мотель?- Все намагався розім’ятися Ештон, тягнучи свої суглоби туди-сюди. Бідний такий номер, обшарпаний.

– Так, ми залишились в оазі, поки ти відпочинеш.- Відрапортував Рікон.- Розвідники вже поїхали. Вони залишили нам два позашляховика.

Ештон закотив очі і цикнув. Тепер на цих махинах доведеться по трасі пертися…

– Скільки їхати? Все по плану?- Намагався й далі вникати Ештон. А чому він напівголий? В одних піжамних штанах. Навіть без трусів.

– Так, їхати близько семи годин, якщо без перерв…- Говорив Рікон…

Але Сірін перебила:

– Зараз уже друга година дня за місцевим часом. Ми можемо поїхати ближче до вечора, або й узагалі завтра. Але не раніше, аніж коли ти відпочинеш!- Вона смикнула Ештона за руки і він буквально впав їй в обійми, після чого вона стисла його руками і ногами на ліжку, демонструючи намір нікуди не їхати.

– Я в порядку, маленька, відпусти, будь ласка, все тіло затерпло, дай розім’ятись.- Попросив Ештон, але відчуваючи мертву хватку Сірін, збагнув, що вона його не скоро відпустить і зітхнув. Сірін приклеєлась до його спини, тому Ештон змушений був сидіти на ліжку хотів він того, чи ні(а він не хотів), але його погляд чітко падав на Мерін, що було очевидним плюсом, вона сиділа на кріслі і досить відсторонено спостерігала за клубком Ештона і його зграї. Він їй усміхнувся. І Мерін злегка пом’якшала, вираз її обличчя став теплим, рідним. Вона невідривно але ніжно дивилася Ештону в очі. Без негативних емоцій чи докорів… Але з якимось глибоким сумом.

– Мерін…- Тихо покликав Ештон.

– Я гадала, що втратила тебе.- Не міняючись в лиці зронила вона. Ештон поклав руку на кулачок Сірін на своєму плечі і вона відпустина його – безпомилково вловлюючи душевний настрій вожака, точно знаючи коли слід відпустити, навіть якщо дуже не хочеться.

Ештон наблизився до Мерін, став на коліно перед нею і накрив її долоню своєю:

– Я все ще тут. І ти… Теж.- Ештон дивився їй в очі і відчував таку вину… Якби він не з’явився в її житті, вона могла б піти. А тепер мусить чекати на нього. Адже він зовсім… Зовсім не готовий.

Мерін широко усміхнулася, нахилилася і залишила на губах Ештона легкий поцілунок:

– Я не шкодую про жодну мить, що проведу з тобою.- Ештон вдячний за їхній зв”язок дереву життя. За можливість так тонко розуміти пару.

І… Ештон завжди думав, що їхній договір існує більш як гарантія для Мерін, аби він дотримав слова… Але не думав, що все обернеться саме так… Що цей договір всерйоз знадобиться йому самому… І аж ніяк не думав, що цей договір потрібен буде йому аби втримати Мерін в цьому світі поруч з собою.

***

Доки Ештон привів себе у якийсь людський стан, зібралася вся зграя. Він їв, приймав душ під малесеньким напором води, одягався, а всі розсілися в задушливому номері з малесеньким вікном і обговорювали. Що обговорювали? Та все. Переважно все ж організацію їхнього перебування тут. Як виявилось, Лагор і Сірін переважно з вожаками зараз сидять, Рікон і Кір шукають їм житло, одяг і всілякі речі, що неочікувано знадобилися, у зв”язку з непередбачуваним відпочинком Ештона в оазі. А Шона з Акеларом відповідають за продовольство. Час від часу ролі мінялись, особливо зважаючи на той факт, що клінічну смерть свого вожака лари сприймають ой як тяжко. І після таких викрутасів їм треба час на психологічну реабілітацію. Тобто вони намагалася вкласти в голову, що з Ештоном все гаразд і проводили з ним час по максимуму, поки він відсипався останні два дні. Найбільше до Ештона липла Сірін, адже все сталося на її очах.

Оскільки Рікон отримав завдання від Ештона на той момент, Сірін пішла за своїм вожаком, щойно всі помітили, що Ештон з Мерін кудись пішли – вистежила його. Але наздогнала лише, коли він вже ввійшов в медитацію. Вона ж його тіло з сипучих пісків витягла, тому що Лагор, виконуючи наказ, вчепився в Мерін намертво, і на її ж очах сталася та сама клінічна смерть Ештона – серце не билося, і дихання не було, всі життєві процеси зупинилися або згасали. Словом, нажахав він своїх дівчат… Але все одно радий, що там був він, а не Мерін.

– То що там з таурегами?- Вирішив Ештон перевести тему.

– Та що…- Зітхнув Рікон.- “Сині люди пустелі”. Єдиний мусульманський народ, що живе за матріархальним устроєм. Чоловіки мають право відкривати обличчя тільки в спальні дружини чи коханки після заходу сонця. А якщо так сталося, що хтось побачив його обличчя – таурег зобов”язаний вбити випадкового свідка. Якщо ж не вдасться – вихід самогубство. Їх племена розкидані більш по Центральній Сахарі…- Рікон зітхнув, намагаючись пригадати ще деталі. А Ештон трохи прифігів з натяку. Типу Мерін наша Повелителька, а ти – так… трахаль? І знай своє місце? Ну… Трохи образливо.. Не те щоб Ештон дуже рвався у Повелителі… Та він спочатку себе так і уявляв. Але ж зараз ситуація змінилася? Тепер він ніби як довів, що вартий нормального ставлення? Та й… шазарійці ж… У них а-ля почесно бути фаворитом… А він же її чоловік! А не наложник…- У них доволі складний устрій. Є воїни і щось на зразок священників. Очолює їх теж чоловік, але його мати має право вето на всі рішення сина… Взагалі, це дуже гордий народ, судячи з опису…- Нііі… Ештон точно натяк вловив. Капець, як йому не приємно стало. Як в лице плюнули.

– Н.. Кхим-кхим…- Скривився Ештон і склав руки під грудьми в захисному жесті.- Ну, і чому вони це зробили?

– Ніби у них на це мало причин.- Фиркнула Шона. Але Ештону це гумору не додало і взагалі момент був не той. І… Мабуть, Шона вловила це, чи то з самого початку планувала сказати те, що сказала:- Але це їхні проблеми. Не лише вони можуть незадоволення виказувати. Мене, наприклад, не влаштовує, подібна не достойна поведінка по відношенню до мого Повелетеля і вожака. Рипнуться ще хоч раз – дізнаються що означає моє- виділила вона слово інтонацією,- почуття гумору.

Ештону стало приємно, не визнати це він не міг і усміхнувся. Але… Якось це не зовсім правильно?

– Потрібно все ж вияснити, що їх не влаштовує. Але на майбутнє, нехай висловлюють своє незадоволення в інший спосіб. Тут ти права. З іншого боку… Думаю, це не ти повинна з цим розбиратись. Згідно культури ларів, дівчина не повинна заступатись за чоловіка.- Роздумував Ештон в голос, заодно просячи поради зграї.

– З одного боку ти правий.- Кивнув Рікон.- З іншого – за вожака або за його честь може заступитися будь який член зграї перед іншими. Особливо, якщо немає його присутності.

– Тобто за спиною.- Утрамбував в голову Кір.

– Так…

– То я з цим розберусь.- Постановив він.

– Я теж міг би…- Насупив брови Рікон.

– Ні, я. Або Вілліам. Ти лар, і не треба настроювати розвідників проти ларів…- Навів аргумент Кір.

– Немає значення людина чи лар, ми в зграї Ештона, що ти, що я – належимо до народу Елізіума! І, до того ж є наставниками народу ларів!- Здивувався Рікон, відстоюючи свою думку.

– Стоп – стоп. Давайте но я сам розберуся.- Засміявся вже в голос Ештон. Ахаха. Ще сперечаються хто нюні Ештону витиратиме! Ахахах… Цілу нараду влаштували. Однозначно настрій вони йому підняли.

– Якщо ти підеш, то що там від їхнього центру залишиться?- Скептично поглянув Кір в упор на Ештона.

Ештон від здивування підняв брови:

– Та я не збираюся з ними битися…

– Не царське це діло – з невдячними холопами гребстися.- Огорошив Кір. Ештон аж дар мови втратив. Нічого собі дискусія…

– Зачекайте… А в чому проблема взагалі була?- Спробував Ештон вникнути в суть проблеми, коли трішки відійшов від сказаного Кіром.

– До сраки їхні проблеми! Шона права!- Спалахнув обурено Кір.

– Гей!- Цикнув на нього Ештон.- Не при дамах!- І суворо вказав на Мерін.- Вибачайся.- Припечатав він.

– Вибачте.- Без заминки бринькнув Кір.

– Це не вибачення, а порожній звук.- Склав руки на грудях Ештон, не зводячи вимогливого погляду з Кіра.

– А як треба?- Зітхнув він.

– Усвідом в чому не правий, тоді біохвилями спершу спробуй, а потім вже оформи в слова.- Дав пораду Ештон без злоби чи докору, просто настановив. Кір перестав нагадувати побитого пса, якого змушують тягти віз з цементом вгору, щойно отримав пораду з якоюсь чіткою інформацією і уважно поглянув на Ештона. Тоді такий же уважний погляд первів на Мерін, обдумав. І… Справді вибачився.

А тоді доповнив словами:

– Був не правий.- І погляд змінився на очікуючий. Мерін посміхнулася і кивнула. Їй, насправді, сцена сподобалась, як і все що відбувалося цілком.

– А тепер в інших.- Вказав він на Сірін і Шону.

– Вибачте, надалі слідкуватиму.- Справді вибачився Кір, доповнивши біохвилями. Справа в тому, що біохвилі змушують тебе самого відчувати, з допомогою біохвиль спілкування таке і є: не можна сказати щось біохвилями і залишитись байдужим, на відміну від слів.

– Ось так і має бути.- Раптом заключив Кір.- Потрібно, щоб вони вибачились, щоб там не було. Мова не лише про честь, а й про політику і повагу. Вони мусять поважати, яким би ексцентричним і легким в спілкуванні Ви не були. Я про це подбаю. Поговорю з ними.- Вже спокійно і впевнено закінчив Кір думку. Ештон здивовано на нього дивився.

– Ну, гаразд…- Якщо він так хоче – нехай. Кіру буде корисно…- Але дізнайся, що їх не влаштувало… Треба знати де межа…- Якось проблеяв Ештон, намагаючись донести свою думку.

– Звичайно. Після того, як вони вибачаться.- Безапеляційно склав руки під грудьми Кір.

– Я вже дізнався…- Якось не в тему вклинився Рікон.- Вони хочуть, аби ти підтримував статус Повелительки на політичних зустрічах…

– Про Макнармерів мова?- Таки образились, що понтову тачку не взяв…

– Не лише…

– Ясно…- Зітхнув Ештон. Доведеться таки понтуватись.

Мерін весело засміялась. А тоді висловилась і собі:

– Приношу свої вибачення від імені свого народу. Подібного не повториться. Можете не переживати, наставники народу ларів, честь Вашого Повелителя не буде опорочена. Мої піддані принесуть вибачення. І поважатимуть Вашого Повелителя відтепер і надалі.- Задоволено усміхалася вона.- Я і мій народ не зацікавлені у конфліктах між Хранителем Елізіуму і його народом. Ми прагнемо до мирного та взаємокорисного співжиття і надалі. Що ж до тебе, Повелитель ларів,- Усміхнулась Мерін Ештону.- Ще жодного разу ти не зганьбив мою шану, жоден твій вчинок чи навіть натяк не применшив моєї гідності ані як алубі, ані як Повелительки, ані як жінки, і аж ніяк як пари. Ти – це подарунок припіднесений мені долею. І для мене, як для представника раси алубі, ти – це гордість, що словами її не виразиш, лише душею. Тому, прошу тебе, живи власним відчуттям і надалі. Я довіряю тобі не лише свою душу, але й честь.

Запанувала тиша.

Охрініли всі. А Мерін щасливо сяяла посмішкою та біохвилями, спостерігаючи за реакцією Ештона.

****

Ввечері таки виїхали – вирішили вночі їхати, щоб легше було, воно хоч трасою, але все одно пустеля. Та й виспались вже на кілька днів вперед…

Рікон та Ештон були за кермом. Сірін прилипла до Ештона, і він боявся, що на довго. Акелар теж не захотів йти. І Мерін – туди ж. Ще до них сів Лагор – в свою чергу за вожака переймався, теж відчував, що Мерін не остаточно заспокоїлась. Кому “не пощастило” – їхали в другому позашляховику.

Тихо було. І їхати трасою було – легко. І… якось не помітно думки Ештона монотонно попливли вслід такому ж одноманітному пустельному пейзажу вздовж дороги. Ештон відпочивав.