Їдальня і урок Трелоні

– Хлопці, я вам чергу зайняв! – розмахував своїми довгими руками високий блондин. – Йдіть сюди!
Драко та його свита, Вінс і Грегорі, встигли перекусити за ті хвилини, що залишилися до кінця уроку. Звичайно ж, у нього за спиною Снейп, тож столовські тітки й сказати нічого не могли. Але інших учнів одразу розвертали, нічого на уроках в їдальні вештатися.
Ось Драко, добра душа, і став першим на видачі пиріжків, піци та пастили, щоб його однокласники не засрягли в черзі.
– Дякуємо, Мелфой, – сказали хлопці і дівчата.
Народ збирався.
– Піца закінчилася! – кричала тітка на роздачі. – Є тільки пиріжки! І без здачі, бо на вас не напасешся.

Невілл сидів на широкому підвіконні в коридорі і їв бутерброди.
– Агов, поділишся бутіком? – поряд умостився Кормак Маклагген.
Невілл з підозрою подивився на нього.
– Якщо в тебе є ніж, то можеш розрізати напополам цей бутерброд. Обмінюватися з тобою слиною я не хочу.
– Яки ми ніжні, – протягнув Маклагген.

До кабінету історії почали підходити учні.

– Невіле, чого ти не ходиш в ідальню? Там і пиріжки, і сік. Якщо вчасно прийти, то і пастилу можна взяти. – сказав Ерні.

– Дякую, Ерні. Але пам’ять у вас усіх явно коротка. За минулі роки чергувань я надивився багато: і харкання у компот, і збирання пюре, яке впало, назад в тарілку. Я краще обійдуся.

– Фуууу, – протягнула Лаванда, – я більше ніколи не буду їсти в їдальні.
– А хто там чергував в останній час з наших? Поттер!
– Тут я, – озвався Гаррі, який сидів на підлозі біля дверей кабінету.
– Правда у компот плювали? – спитав Дін.
– Особисто я не плював, і Герміона також. Спитайте в когось іншого.
– От гад. Але ж хліб точно тягав, – сказав Драко.
– У них кожний шматок хліба на рахунку, щоб його взяти, треба постаратися. Ще й контролюють, щоб ми не дай Боже щось узяли. – вставив свої п’ять копійок Сімус.
– Авжеж. Ці скнари чергуючим видають такі маленькі порції, що навіть Герміона була обурена. Ми гаруємо весь день, а нас навіть не годують нормально. – сказав Дін. – Купляйте за скої грошики.
– Фу, не буду я там більше нічого купляти, – не уймалася Лаванда.
Парваті та Падма закивали.
Драко махнув рукою.
– Завтра все забудете, як тількі їсти захочете. А це вже буде на першому уроці.
Усі захихотіли.

Задзвенів звоник. В кінці коридору відчинилися двері кабінету фізики, звідти вийшла Трелоні і попрямувала до свого кабінету, під яким її чекав улюблений усіма випускний клас.
До кабінету фізики заходив спортивний клас.

– Отже, – сказала Трелоні, зручно розмістившись за столом та склавши руки, – сьогодні опитування. Де мій улюблений учень – Кріві?
– Нема його, хворіє, – відповів Поттер, притримуючи голову рукою.
Трелоні поглянула на нього.
– А ти чого такий змучений? Перевчився?
– Обличчя простіше, Поттере! – вигукнув Гойл.
– Заткнися, – пробурмотів Поттер, – я тобі не Кріві зі складним обличчям.
– Шкода. Без мого улюбленого учня, – вона зробила акцент на останніх трьох словах, – опитування буде не цікаве.

Учні видохнули.

– Так, давайте перевіримо ваше домашнє завдання. Дівчата, – звернулася вона до Герміони та Лаванди, які сиділи за першою партою прямо перед нею, – давайте свої зошити. Я знаю, що ви мене ніколи не підводите.
Герміона передала свій зошит.
– Вах, – тут же видала Сибілла, – Едвард Джон Трелоні* на обкладинці зошита! Молодець, Грейнджер. А ви всі вчіться, як треба любити вчителя.
Поки вчителька розглядала конспект а рада Герміона стояла поруч, по класу пішов шумок.
– Хто-хто? – перепитували всі один одного.
– Взагалі не знаю, хто це.
– Так, Грейнджер, п’ять. Поттеру також ставлю п’ять.
– За що?! – розлетілося по класу.
– За гарні очі, – відповіла Трелоні.
– Так нечесно! Поставте мені також за гарні очі! – ніяк не вгамувалися декотрі учні.
Поттер трохи повеселішав. А то він зовсім розкис та виглядав вимотаним.
– Ану мовчати! – хлопнула долонею по столу вчителька. – Он у Драко теж гарні очі, а ві не виступає. До речі, – раптом схопилася вона, – іди до мене, колего мій. Розкажи нам, що ти прочитав у двох розділах, заданих на дім.

Драко все гарно розказав. Трелоні сиділа дуже задоволена. Історики Ерні та Дін доповнювали та підтакували, вони були явно в курсі матеріалу. Звісно, як завжди. Інші сиділи тихіше води, нижче трави. Крім дівчат. Сидячи перед самим носом вчительки, трьома партами, вони могли розмовляти і не отримувати покарань. Трелоні полюбляла знущатись з слабких учнів, таких як Колін або Невіл, або спілкуватися на рівних із знаючими. Дівчатам вистачало здати зошит з гарним конспектом та перекинутися парою фраз та компліментів із учитлькою.

– Я теж хочу п’ятірку за гарні очі! – випалив Рон.
Драко, і весь клас також, загиготіли.
– Komm zu mir, bitte**, – сказала Трелоні, – відповіси, як Драко, і отримаєш п’ятірку з гарні очі.
Рон надувся та почервонів.
Трелоні кивнула.
– Я, звичайно, найдобріша, і роздаю п’ятірки, але в усьому повинна бути межа, Візлі.

Двері кабінету відчинилися і в них замаячив Снейп.
– Знову ви, – сказали вчитель та учні одночасно.
Трелоні вибухнула реготом.
– Ви нас переслідуєте! – сказав Гойл.
– Дуже ви мені потрібні. У мене там спортивний клас, дихати вже нічим в кабінеті.
– Відчини вікна, Северусе, – сказала Трелоні, сміючись.
– Відчинив, поки не допомагає. – Він демонстративно оглянув з ніг до голови Драко, який все ще стояв біля Трелоні. – Іди, присядь.
Потім Підсів до Трелоні за стіл і вони про щось зашепотіли.

Учні взялися кожен за свою справу.

* Трелоні, Едвард Джон – англійський мемуарист
** Іди до мене, будь ласка (нім.)