Louthaire_Leque
Фанфіки
13
Розділи
21
Слова
18.4 K
Коментарі
16
Читання
1 h, 31 m
-
Як багато всього я не сказав тобі за життя. Наприклад, що кохаю. Вічність. Мабуть, саме стільки пройшло з того моменту, коли я востаннє бачив тебе. Я не хочу бути тут. Не хочу! Хочу повернутись назад. Туди, де є сонце, море, земля. Туди, де є все те, що я не цінував за життя. Туди, де є…-
787 • Ongoing
-
-
Доріан чудово пам'ятав хто він, чим і як жив, але так само чудово пам'ятав ще дещо важливе... — Доріане? ... Що він помер. Двері невпевнено відчинились, ледь скрипнувши. Обережним кроком, оглядаючись по сторонах, в приміщенні увійшов високий парубок. Свічок було недостатньо, аби…
-
772 • Ongoing
-
-
Руки блукали тілом і, здавалося, лишали цілком відчутні сліди. Мітки холодної пристрасті, яка несе в собі не більше, ніж пожадливе бажання володіти. Прим. робота написана в форматі "фанфік по фанфіку". На жаль, оригінал, яким я надихався, видалено, а сам я не шарю за фандом. Хрипле…
-
573 • Ongoing
-
-
"А ти хіба не знаєш? Я чула був коханий, але він втік". З тихим зітханням Ізабелла підвелась з м'якого ліжка й, кілька секунд послухавши, чи є хтось в коридорі, потерла шию і щоки, наважуючись на найбільшу дурницю свого життя. Віолета майже не мала речей: тільки дві пари платтів,…
-
823 • Ongoing
-
-
Збите дихання, нагадує, що я живий. І я мимоволі розплющую очі, гладячи постіль, та вона холодна. Хапаюсь за подушки, намагаючись вхопити залишки запаху твого волосся. Разом зі спогадами повертаються думки. Про те, як ти була тут і зранку робила каву. Вдавала, що лишила мене, а сама…
-
4.6 K • Ongoing
-
-
Дівчина неспокійно ходила кімнатою, мірно відстукуючи підборами кроки. Чисельні шари спідниць заважали, й вона раз у раз зупинялася, припіднімаючи їх, аби переконатися, що ще не відтоптала коштовні тканини остаточно. — Мірель, присядь, — м'яко відказав юнак, що сидів на софі.…
-
694 • Ongoing
-
-
Хлопнули двері, а я з полегшенням зітхнув. Нарешті. І, розвалившись на дивані, взяв бокал з ігристим вином. Потягуючи його потрошку відклав в сторону рукопис. В серці щось кольнуло. Насправді, він зовсім не був поганим. Може, я навіть трошки заздрив. Принаймні у неї була…
-
4.6 K • Ongoing
-
-
Шурх, шурх, — розміряно чиркає по паперу перо. — Точно нічого не заляпаєш? — посміхаєшся, а я лиш хитаю головою. — Туш швидко сохне. Не рухайся, я майже закінчив, — зітхаю, а ти заливисто смієшся і, спираючись щокою на руку, намагаєшся зазирнути в блокнот, тільки б глянути, що ж…
-
4.6 K • Ongoing
-
-
Посміхаюсь в рукав і відвертаюсь до вікна, роблю вигляд, що розглядаю щось на вулиці. Серед пожовклих сторінок зачитаної до дірок «Неточки» замість закладинки лежить папірець. «Опівночі. Коло озера», — виведено тонким і охайним почерком. Ані підпису, ані імені, але вони й не…
-
753 • Ongoing
-
-
— Боже, Лот, з кожною секундою це здається мені ще більш скаженим. А той тільки сміявся у відповідь й тягнув Яна далі лісними заростями, притискаючи до грудей паперові згортки. — Ти ж віриш мені? — шепоче тільки, а потім знов хихоче. Звісно вірить. Але вже котру годину блукати…
-
2.3 K • Ongoing
-
- 1 2 3 Далі
