Глава 41

Глава 41.

1.1

Дельфі трохи відстронилась та одразу скривила своє обличчя.

-Чого??

-Ну ти ж будеш моєю дружиною, – не задумуючись ні на мить, промовив Барті.

-Тобі не здається, що з відсутністю сексу до весілля ти вже трішки так запізнився? Га?

-Ха-ха-ха. -Кривляючи дівчину відповів Барті. – Невже ти не помічаєш, що щось не так? Все завжди крутиться по колу: ми сваримось, розмовляємо, кохаємось і ще раз сваримось. І це коло не розривається. Я стомився, Дельфі.

Блек відвела погляд і в цю ж мить почала також відповідати.

-Тобто тебе хвилює лише це, я вірно розумію? Не подорожі в часі, не смерть Пенсі, яку ти паралельно зі мною ти Лео юзав. А Лео, твоя колишня, яка стала дружиною мого…

-Мене хвилюємо ми! -Не давши договорити, затвердив Кравч. – І я хочу аби ми спробували будувати все правильно. Може тоді все вийде?

-Правильно? А ти поговорив з Лео? Чи просто завершив з нею все на тому, що при всіх сказав, що любиш іншу? Ти не думав, що можливо вона зв’язалась з моїм батьком через те, що ти зробив їй боляче? – Дельфі гучно зітхнула і, зустрівшись поглядом з Барті, продовжила. – Ти уявляєш, що вона могла відчувати? Вона кохала тебе.

– Ми розмовляємо про нас. А ти приписуєш сюди інших людей. -Незадоволено буркнув чоловік. – До того ж мою колишню. Чи ти думаєш я нічого не відчував до неї? Не розумію, чого ти добиваєшся балачками про неї? Мені дуже соромно, що я вчинив ось так! І перед Пенсі… Я буваю жахливим, Дельфі. Але я хочу спробувати стати нормальним. І поряд з тобою я відчуваю щось особливе.

Губи Блек затремтіли, вона швидко спрямувала погляд на коханого та ледь чутно перепитала:

-Особливе?

У відповідь Барті кивнув головою і продовжив.

-З самого першого дня мені було так добре з тобою, мені було легко, але при цьому всьому я відчував, що хочу ставати кращим. Я намагався турбуватись, стежити за тим, що тобі подобається. Але, на мій величезний подив, ми завжди були на одній хвилі. Та як тільки ми з тобою переспали, все почало руйнуватися і я подумав, що..

Дельфі швидко скочила та підбігла до Барті, міцно обіймаючи його та промовляючи:

-Я згодна!

Кравч опустив голову та побачив два великих зелених ока які дивились прямісінько на нього.

-Це круто, що ти відчувала те саме, тому я і хочу все повернути та.. Дельфі, я не впевнений, що живу своє життя.

Дівчина зітхнула та вперлась носом о плече чоловіка.

-Я згодна бути твоєю дружиною. І на все інше також я згодна.

Барті широко посміхнувся та також міцно обійняв кохану трохи підіймаючи її над землею.

-Залишишся на ніч? -Ледь чутно прошепотіла вона.

– О ніі, Блек. -Крізь посмішку протяжно викрикнув Барті. – Наречений має спати окремо. Це більш безпечно.

Кімнату наповнив гучний дівочий сміх.

– Ти мене боїшся? -Промовила Дельфі.

Барті опустив свої очі та облизав губи.

-Я себе боюсь..

Кравч поцілував дівчину у лоба та почав обережно крокувати назад. Не розриваючи зорового контакту.

-Я тебе кохаю! – Дзвінким голосом викрикнула вона.

– І я тебе, Блек. -Відповів Барті, повертаючись до дівчини спиною.

Чоловік одразу ж покинув її кімнату і разом з Кравчем кімнату покинула і посмішка Дельфі.

-Не кохаєш. Я вже знаю. -Промовила Блек вже сама до себе.

Дельфі протяжно видихнула та також зробила кроки назад упираючись в своє ліжко. Дівчина сіла на нього. Та занурила пальці у свої кучері.

Вона розуміла все. Розуміла, що Барті не кохає її і ніколи не кохав, і всі його не логічні дії стають логічними. Його справжні почуття були до Лео. Тоді, коли вони не спілкувались і дія горокраксу ставала меншою. Барті повертався до своїх справжніх бажань та потреб. Але відпускати його? Ні. Ніколи. Най весь світ перевернеться, але вона не може його знову втратити.

І здавалось така довга ніч завершувала своє бурхливе життя. Майже всі молодики розійшлись по своїх кімнатах та вмостились в тепленькі ліжечка.

Проте Луна все ще не могла заснути, хоч і весь час лежала зі заплющеними очима. В її голові лунали слова Барті , які вона з усіх сил намагалась обґрунтувати та розкласти по поличкам в своїй голові. Але все було марно. Все було так просто у вивчені грибів, чарівних тварин, але так важко в стосунках. Всі навколо через це страждають навіть не намагаючись мислити критично. Не намагаючись зрозуміти одне одного. А що, якщо кохання і є ось цим безглуздим поривом.

Раптово очі Лавґуд різко відкрились, дівчина зіскочила зі свого ліжка та накинула на нічну сорочку в’язану червоно-білу кофтину на великих ґудзиках. Луна озирнулась аби знайти своє взуття, але на її очі потрапив лише один кед. Дівчина потиснула плечима і вирішила, що один кед краще ніж повна їх відсутність. Тому і взулась лише на одну ногу та помчалась вперед коридорами.

Вже за мить юначка стояла перед дверима іншої кімнати, гучно постукала в них та, не чекаючи відповіді, заскочила всередину. Це була кімната Скабіора, який вже міцно спав. Від різкого звука чоловік перелякано скочив із ліжка та схопив свою магічну паличку, направляючи її в сторону Луни.

-Луна!? Твою ж ти…- Очі чоловіка опустилися вниз і в цю мить він зрозумів, що стоїть перед дівчиною лише в одній спідній білизні.

Чоловік помітно заметушився, а сама дівчина не зводила з нього своїх очей. Скабіор потягнув на себе простирадло та прикрив свій пах. Але сама Лавґуд зробила протилежне. Та скинула зі своїх плечей кофтину, яка одразу ж приземлилася на підлогу.

Юначка була в нічній атласній сорочці, яка ледь-ледь досягала її колін. Скабіор все так само розгублено оглянув її та в цю ж мить відвернувся.

-Луна, щ-що ти робиш?

-Хочу сексу з тобою. – Абсолютно спокійно промовила дівчина, продовжуючи уважно роздивлятись тіло чоловіка.

-З-зачекай, щ-що? -Заїкаючись переспитав Скабіор, не піднімаючи своїх очей.

-Я хочу сексу з тобою.

Луна почала крокувати до нього, але Скабіор виставив одну свою руку вперед, при цьому іншою так само тримаючи ковдру.

-Стій на місці. -Викрикнув він. -Це зараз мега несподівано. І якось дуже..

-Я тобі не подобаюсь? – Трішки нахиливши голову набік перепитала вона ж. -Барті сказав, що я тобі подобаюсь. І ти мені подобаєшся. А значить..

-Це значить, що Барті ідіот!– Нестримано викринув Стуруп’яр.

Луна звела свої брови та зітхнувши промовила :

-Значить я тобі не подобаюсь?

-Ні! -Знову викрикнув він же та зловив на собі погляд Луни. -Тобто подобаєшся! Зачекай, я тобі подобаюсь?

Луна помітно нервувала, вона намагалась проаналізувати все, що відбувалось, але це все було так не логічно. Чому?

Скабіор озирнувся та швидко взяв свої брюки зі стільця неподалік. Чоловік вдягнув їх та почав підходити до блондинки. Він підняв її кофтину та обережно повернув на плечі дівчини.

-Тоді чому ні? -Розгублено перепитала вона.

-Ти хочеш все почати ось так? Тут, вночі в кімнаті? Не дізнавшись мене, мої погляди на подальше життя? Не зрозумівши, що я той самий чоловік?- Знову зловивши на собі абсолютно дезорієнтований погляд Луни, чоловік зробив паузу, але дуже скоро продовжив; – Ну ось коли в тебе було вперше. Ти же відчувала щось до цього хлопця? Тобі здавалось, що він той самий? Тебе переповнювали почуття?

– Мене переповнюють почуття нерозуміння. -Ледь чутно затвердила вона. – Я ніколи не зустрічала людей, які б мені сподобались ось так. Ось так дивно.

-Тобто? – Сабіор обережно поклав свої руки на плечі дівчини та продовжив. – В тебе ніколи не було?

-Ні.

-Та тоді тим паче! Куди поспішати?

-Я чула дівчат.. Вони казали, що хлопцям це потрібно. І якщо вони не отримають це з тобою, вони..

-І скільки цих дівчат зараз залишилось з тими хлопцями? -Не стримуючи емоцій зауважив, Скабіор.

-Думаєш, що ми діти? Що це все не правильно?

-Я не це мав на увазі. -Прибираючи руки, затвердив Скаб. -Почекай.

Скабіор відійшов від юначки та підійшов до своєї шафи. Чоловік дістав звідти якийсь згорток паперу та передав його в руки Луни.

-Розгортай, -Усміхнено промовив той.

І Лавґуд одразу ж почала робити те, що сказав їй чоловік. Коли дівчина розгорнула згорток, її очі помітно збільшились.

– Та цього бути не може! -Тоненьким голосом викрикнула Луна. – Це ж…

Дівчина дістала три гриба з червоною шапочкою на якій були маленькі крапки. Два грибочки були значно менші ніж третій, але від цього вони не ставали менш прекрасними для неї.

-Пробач, що не зміг дістати більше. А ще в одного крива ніжка. В тебе на малюнках вони були гарніші..

-Да ти що! -Знову не стримуючи свої емоції затвердила та. -Це ж мухомори. Де ти їх взяв? Вони ж є лише у світі.. Ні… Тільки не кажи, що ти був там заради них?!

-Не я. І не заради них, а заради тебе. Я хотів, аби твоя мрія збулась.

Погляди молодих людей зустрілись, Луна заплющила свої очі і ще ширше посміхнулась, на її щоках показався ледь помітний рум’янець. І, побачивши це, Скабіор також посміхнувся.

-Може прогуляємось? – Промовив чоловік продовжуючи дивитись на неї.

-Вночі?

-Невже Луна боїться ночі?

-Ти дивний. -Затвердила Лавґуд, роздивляючись свій подарунок.

Скабіор гучно засміявся.

-Я?

-Мг. -Кивнула головою вона.

Майже всю ніч вони гуляли під яскравим місячним світлом, розмовляючи про все на світі. Луна розповідала йому про гриби, різноманітні магічні істоти, а Скабіор в свою чергу розповів про ієрархію мурах в магічному світі і чим вони відрізняються від маґлівських.

Молодики розійшлись майже під ранок та, непомітно для оточуючих, повертались кожен в свою кімнату. І прямо перед своєю кімнатою Луна зіткнулась з Барті, з рук котрого вилетіли червоні троянди, які впали на землю та пошкодили свої бутони.

-Блять, Лавґуд! -Викрикнув він, збираючи квіти з підлоги. – Похуй. -Також викрикнув він, піднімаючись та штовхаючи ногою квіти. -Що ти взагалі робиш тут з-поза рання?

Луна все ще роздивлялась мухомори та посміхалась.

-Оооо… Скабіор втратив другу цноту, яку отримав за ці роки?

-М? Ні.. Ми гуляли всю ніч, розмовляли, він задавав стільки питань.. Навіщо?

Барті скривив обличчя та оглянув дівчину з ніг до голови.

-Може дізнатись хотів, що тобі подобається.

Раптово незадоволена гримаса Барті спала і він також захоплено посміхнувся.

-Який я ідіот. Все геніальне просто! Дякую, Лавґуд!

Кравч побіг вздовж коридору. А Луна підняла голову та подивилась чоловіку в слід. Дівчина потиснула плечима та промовила:

-Чому мене оточують такі дивні люди?

Проте її погляд швидко повернувся до подарунку і дівчина знову посміхнулась.

А Барті в той час носився по маєтку, вишукуючи щось «смачненьке». І як можна бути таким телепнем? Він стільки спостерігав за нею в Гоґвартсі! Що любить Дельфі? Вірно – їсти! Як взагалі можна було вдруге тягати ті кляті троянди, бо їх тягав їй Луціус. Це ж ще й може бути якимось неприємним спогадом. Дурень, просто дурень. Чи у всіх закоханих відмовляє мозок?

У всіх. В цьому був певен Мелфой молодший. Він також якраз повернувся в кімнату до свого сина та батька, який знову всю ніч не зімкнув своїх очей.

-Де ти знову вештався? -Грізно викрикнув Луціус з дитиною в руках.

Проте, оглянувши сина, чоловік зрозумів, що в кімнату повернулось лише щось віддалено схоже на нього. Хлопець був весь наче пережований: в білявому волоссі виднілись шматки якоїсь землі, брудна біла сорочка зі слідами помад різного кольору. Хлопець ледь стояв на ногах, тримаючись за стінку.

Мелфой старший оглянув його та зітхнув в сторону від різкого аромату алкоголю. Він мовчки поклав онука та прийнявся за сина. Чоловік обпер його об своє плече та почав крокувати до ліжка разом з ним. І, щойно двоє наблизились до нього, Луціус швидко кинув парубка на одномісне ліжко та почав стягувати з нього речі. Драко бурмотав щось собі під ніс, повертаючи голову зі сторони в сторону.

-Скільки можна, Драко? -Не менш суворо прогарчав чоловік.

-Батьку, не зараз. – Ледь чутно пробурмотав у відповідь Драко. -Не зараз…

-А коли? Скажи мені коли? Я за цей місяць не бачив тебе тверезим! Я тебе взагалі майже не бачив. Ти не займаєшся сином. Скинув все на мене, тягаєшся по дівках!

Драко гучно гикнув і слідом продовжив відповідати на запитання батька:

-Батьку, це не я.. це вони. Вони хочуть мене. Вони клииииичуть мене.

-А твій син тебе не хоче? Не кличе? Драко, візьми себе в руки!

Драко роздратовано гаркнуа, натягуючи на себе ковдру.

-Ненавиджу його. – Крізь зуби пробурмотав парубок. -Не-на-ви-джу!

Після цих слів, хлопець занурився в міцний сон. А Мелфой старший розумів, що нічого не може вдіяти. Останній раз, коли Драко був з дитиною, він закрив малюка в туалеті поки він плакав, а сам лежав в ліжку накриваючись подушкою, аби не чути його плач. Він не приймав його, він ухилявся від будь-якої можливості бути з ним. І Луціусу нічого не залишалось, як тягти все на собі. Від недавнього часу в нього не було нічого, навіть власної кімнати.

А ось у Дельфі ранок почався набагато приємніше. Дівчина ще не встала з ліжку , а вже отримала свій сніданок, який активно поїдала, щось намагаючись вимовити крізь повний рот. Барті сидів поруч на кріслі, закинувши ноги на його бильце, не відводячи погляду від дівчини.

Дельфі саме тримала в руках курячу ніжку та відгризала від неї шматок, проте відчувши на собі погляд коханого, вона повернула свою голову і Барті почав гучно сміятись.

-Що? -Крізь забитий рот перепитала та.

-В тебе щоки забиті як в хом’яка. -Крізь сміх повідомив він, прикриваючи рукою своє обличчя.

Дельфі ковтнула ту курку, яка в її роті змішалась з шоколадним тортом, який вона їла до цього.

-Я зараз тебе заб’ю, Кравч!

Барті поглянув на тарілки та його обличчя вмить стало серйозним.

-Ти- машина для вбивства і я думаю, що ти скоріше за все мене з’їси. -Затвердив він, повертаючи погляд до неї.

-Шооо? -Протяжно переспитала панянка.

-Я це для нас двох приніс, думав ще залишиться.

Дельфі зімкнула свої вуста та відсунула тацю з тарілками в сторону.

-Я вже на мить подумала, що ти став романтичним.

-Я завжди був романтичним. -Зустрічаючись поглядом з Дельфі, затвердив той. -Прин-це-со.

-Мг, щось я не помітила.

-Ти просто не туди завжди дивилась.

-Ха-ха. -Перекривлялась та, встаючи з ліжка.

Дельфі прямувала до шафи, з нею прямував і погляд Кравча, який спостерігав за кожним її кроком. Дівчина відкрила шафу та почала по черзі діставати свої речі уважно розглядаючи їх. А Барті уважно роздивлявся тіло коханої та ледь привідкриті пишні груд, які виднілись з під сорочки, язик чоловіка облизав губи і, помітивши це, Дельфі хитро посміхнулась та промовила:

-Очі випадуть.

-Нє.

-Давай відвертайся, я перевдягатись буду. А краще вийди з кімнати.

-Ееее…-Протяжно та гучно зойкнув Кравч скидаючи свої ноги з крісла.

-Не «е», Кравч, а киш. Чи ти забув, чого ти вчора хотів? Точніше не хотів.

-Ну я і не планую нічого такого. Просто подивитись там… Надихнутись, своєю прекрасною нареченою.

-Надихайся з зачиненими дзеньками!

Кравч заплющив свої очі та тяжко видихнув приговорюючи:

-Коли я буду перевдягатись, також не дозволю тобі на себе витріщатись!

Блек швидко почала перевдягатись та паралельно сміятись.

-Не знаю, як я це переживу. -Єхидно промовила Дельфі натягуючи на себе спідницю, яка вже ледь сходилась на ній.

-От і я так думаю, але все. Кроків назад немає..

Дельфі розгублено поглянула на себе, розуміючи, що Барті дійсно має рацію і їй треба менше їсти, але ж це не вона.. Це все той ненажерливий малюк. Про якого ще треба якось повідомити Кравча. Дівчина швидко натягнута на себе кофтину та підбігла до Кравча, який все так само сидів з заплющеними очима. Вона швидко поцілувала його в щоку та побігла в сторону дверей, одночасно надягаючи туфлі.

-Ееее… Які поцілунки?! -Глузливо викрикнув чоловік, дивлячись як його кохана кудись несеться. -І куди ти зібралась?

-По справах.

-Це типу ти ділова?

-Це типу твої ревнощі не дали мені договорити з Луціусом. А я хочу все нормально. -Дівчина зробила акцент на останньому слові та продовжила : -Нормально все завершити. А не щоб потім були якісь недомовленості та інтриги.

По виразу обличчя Барті було зрозуміло, що він був не дуже щасливий такому дійству, але його, як би воно смішно не звучало, здоровий глузд казав йому про інше. Тому скриплячи зубами, Кравч лише посміхнувся у відповідь.

І вже за мить його посмішка спала з обличчя, а Дельфі, наче снітч, вилетіла з кімнати.

Але раптово Блек знову відкрила двері та, нависаючи над ручкою, гучно викрикнула:

-А відсутність сексу до весілля – це лише з тобою, чи взагалі?

Не одразу зрозумівши суті питання, Барті звів свої брови, але потім його очі розширились і чоловік вже набрав повні груди повітря, аби сказати все, що він думає з цього приводу. Але дзвінкий сміх, який наповнив кімнату, його перебив. Дельфі зачинила двері та залишила його один на один зі своїми думками.

І можливо вона дійсно має рацію. Стосунки треба завершувати, розмовляти. А він так жахливо розірвав все з Лео. Хоч їх так багато пов’язувало. Чоловік почав хитати головою. Але з іншої сторони, вона і не сильно страждала, вийшла заміж, а в його сторону і не дихає, наче і не існувало ніколи нічого.

Барті також підвівся та порямував геть.

41.2

Дні вже теперішніх «Смертожерів» скоріше нагадували курорт в якомусь шкільному таборі, ніж збори наймогутніших темних чаклунів. Та воно і не дивно, адже ніхто не мав змоги і здогадатись, що за новим рухом стоять ніхто інші, як прихильники Волдеморта і він сам. Дамблдору не подобалась ця вся історія, адже чоловік вважав будь-які чарівні угрупування недопустимими, враховуючи минулий досвід боротьби з однією. Проте, всупереч всьому, Орден Фенікса продовжував існувати, хоч і більша частина його членів вже давно перейшли до нового руху, який, до речі, не мав навіть назви. Але Рон і Гаррі продовжували бути вірними Ордену.

Відсутність назв та характеристик нового руху було ідеєю Кравча Молодшого. Він розумів, що зараз, коли люди святкують перемогу над його Володарем, всім потрібен відпочинок. Відпочинок від всіх умовностей, до відношення себе до якихось рухів, зобов’язань. І це дійсно працювало не дивлячись ні на що. Розгніваний Дамблдор дійсно не міг нічого зробити, адже сам Бартеміус Кравч Старший дав наказ про дозвіл цього всього.

Чоловік був дуже щасливий, що його єдиний син нарешті став на вірний шлях і просто не міг його не підтримати в таких справах. Міністр Магії навіть сам особисто багато разів навідувався до колишнього маєтку родини Блеків, який тепер належав Дельфі. Проте теперішня Дельфі про це ще не знала. Але Барті все знав та пам’ятав, тому не те, що спілкуватись, а й дивитися в сторону свого батька відмовлявся.

Ранок продовжувався і Дельфі дійсно підходила до дверей кімнати. Проте вона збрехала – вона належала не Мелфоям, а її доброму другу Скабіору. Чоловік вже міцно спав і перелякано скочив від гучного стукоту у двері. Блек також не стала очікувати дозволу і одразу ж пройшла в середину.

Скабіор ліниво відкрив одне око та почав щось бурмотати, в той час як Дельфі уважно спостерігала за ним. Довге волосся чоловіка хаотично лежало на подушці і він заплющив назад своє око, розпливаючись в широкій посмішці.

-Я гуляв всю ніч з Луною. – Наче кіт промурчав той. -З Лу-но-ю під місяцем… Уявляєш?

Кутики губ Блек опустилися вниз, дівчина схрестила руки на грудях та не зводила очей з нього.

-М…

Скабіор підтягнувся та різко привстав, також спрямовуючи свій погляд на подругу.

-Ти так себе ведеш, наче мене ревнуєш.

Але замість відповіді Дельфі лише прибрала зі свого обличчя кучері, які падали їй на обличчя та демонстративно опустила очі

-Слухай, йди вже заміж, за свого Кравча. Ви вдвох однаково з привітом. Може і дарма я стільки часу намагався тебе від нього вберегти.

-Раз ти такий миротворець, від себе чому не рятував?

Скабіор прищурився і почав повільно розглядати Дельфі.

-Чому? -Повторила своє питання вона.

-Я не розумію тебе.

-Ммммм..? -Нестриманно зойкнула Блек. -А може це ти мене не рятував від себе через дію горокраксу? Чи якась інша причина.

Від почутого Скабіор вмить застиг. Він не знав, що йому відповісти і яким чином вона могла про це все дізнатись. Невже Реґулус?

-Дельфі.. -Видихаючи почав він.

-Ти знав? -Перебиваючи чоловіка спитала вона.

-Дельфі.. – Зробив ще одну спробу заговорити чоловік.

-Ти знав!

-Я хотів врятувати світ, всіх. Я хотів аби весь цей жах закінчився!!! -Також викрикнув Скаб.

-Але ти не хотів врятувати мене! Мене! Мать його, ти планував принести мене в жертву Всесвітньому миру?

-Це все не так як виглядає! Ти можеш просто послухати мене?

-Ти на стільки не вірив в мене, що весь час брехав мені. Ти також скористатися мною. Я вважала тебе своїм другом!

-Я і є твій друг, Дельфі! -Знову викрикнув Скабіор. -Незважаючи ні на що, я завжди діяв і в твоїх інтересах. Я справді…

-Ти справді ніколи не був моїм другом. Та і Барті також другом ти не був!

Дельфі розвернулась і швидко прямувала до виходу.

-Дельфі! -Намагаючись її зупинити, крикнув чоловік.

Але дівчину було не зупитини, вона покинула кімнату і попрямувала геть.

Дні минали дуже швидко. Життя в маєтку кипіло, всі насолоджувались свободою, безтурботністю. Члени нового «Клубу», знаходились в дивній ейфорії. Їм здавалось, що вони мають від цього життя все. Більшість з них тільки-но закінчили Гоґвартс і, після суворого нагляду та купи правил, повна їх відсутність здавалась чимось нереальним. Гучні вечірки, багато алкоголю… навіть сам Темний Лорд приймав участь в цьому всьому, хоч і тихенько спостерігав за всіма дійствами, сидячі в стороні. А поряд з ним на бильці крісла завжди сиділа Леона. Дівчина все рідше виходила зі своєї метаформи і лишень тоді, коли залишалась сам-на-сам зі своїм чоловіком. Про їх шлюб знали лише ті, хто залишився відданим Володарю з часів Смертожерів. Волдеморт досі не знав про вагітність своєї дружини, а його дружина продовжувала не знати, хто ж батько її дитини. І знову такі різні сестри Блек опинились в до жаху схожій ситуації. І до того ж, батьком їх дітей міг виявитись один і той самий чоловік. Який також не мав уявлення про свої подвійні шанси стати батьком.

Проте сам Барті якраз і думав тільки про свою майбутню родину. Він намагався бути кращою версією себе, смиренно приймаючи свої ліки та оточуючи свою майбутню дружину горою турботи. І, на диво, все було добре, насправді добре. Вони часто розмовляли, сміятись, проводили весь час разом і насолоджувались ним. І правило, яке встановив Барті, продовжувало діяти – ніякого сексу. Хоч вже і не було відомо, кому було важче триматись до того клятого весілля , яке ще й невідомо коли буде! Бо Темний Лорд хоч і погодився на це все, відклав це дійство на невідомий термін. Бо є куди важливіші справи.

Але сама Дельфі розуміла, що найважливіші справи – це її вагітність, яку скоро вже буде не можливо приховувати. Пройшов ще місяць, і її живіт вже почав ледь-ледь виднітись. Враховуючи її комплекцію, трохи збільшений живіт в районі паху, можна було прийняти за чергову порцію їжі, яку Дельфі споживала і до цього у значних кількостях. Але, не дивлячись ні на що, Блек розуміла, що мовчати вона більше не може, бо Барті хоч і не зовсім спостережливий щодо її фігури, але приховати величезний живіт, а після і дитину буде вже не так просто.

Після чергової гучної вечірки натовп молодиків стояв біля подвір’я маєтку та гучно щось обговорювали. Барті стояв обпершись об паркан та повільно випалював свою цигарку , випускаючи густі хмари диму в повітря. Дельфі знаходилась неподалік дзвінко сміючись разом з Луною, дівчата щось жваво обговорювали косо поглядаючи на Скабіора.

-Ну що? – Напівпошепки промовила Дельфі.

-Ми гуляли нічним лісом, розмовляли про гриби та рослини. Уявляєш, маґли думають, що повітря утворюється шляхом якогось там фотосинтезу. Потім Скабіор розповів мені..

-Ви вже місяць просто розмовляєте про гриби?! Місяць?! -Гиркнула Блек перебиваючи дівчину.

-Ще місяць тому ти взагалі була проти наших стосунків. – Зауважила Лавґуд.

-Я і зараз проти ваших стосунків. Це взагалі неможливо назвати стосунками.

Луна помітно замислилась та спрямувала погляд кудись в далечінь.

-А що можна назвати стосунками?

Дельфі махнула рукою та швидко відповіла.

-Ой, да не чіпляйся ти до слів.

-А ви з Барті?

-Тшшшш!. -Приклавши вказівний палець до губ прошепотіла Дельфі. -Ти забула? Ми поки не афішуємо наші стосунки.

-Да весь маєток вже гуде.

-Ну і най гуде. Про ваші стосунки з Скабіором також гудуть. -Дельфі зробила невелику паузу та розпливлась в широкій посмішці. -Ну він хоч цілував тебе?

Луна лише похитала головою у відповідь.

-Взагалі нікуди? – Здивовано зойкнула Блек.

І Луна також лише мовчки потиснула плечами.

Раптово Дельфі в очі кинулась дуже цікава картина. Якась руда дівчина застрибнула на низький кам’яний паркан прямо поряд з Барті. Дівчина взяла в нього цигарку та почала гучно сміятись, щось обговорюючи з ним. Кравч також посміхнувся. І, не витримуючи цього тиску, Блек почала наближатись в їх сторону гучно тупаючи ногами.

Барті не одразу помітив цей шторм, що стрімко насувався на нього. Дельфі підійшла та посміхаючись стала прямісінько між молодиками заглядаючи в обличчя коханому та відсуваючи від нього нову знайому коханого.

Еліс Арчер. Рудоволоса, висока, струнка дівчина з блакитними наче небо очима. На її фоні Дельфі відчувала себе якимось круглим гномом. Останнім часом навколо Барті тільки но і крутилась купа дівчат, які бажали отримати сина Міністра Магії. Тепер вже не злочинця, до того ж такого цікавого, розумного та веселого. Але ця дівчина крутилась навколо Барті куди частіше. Часом Дельфі навіть здавалось, що вона вистрибне з її шафи в ті миті, коли вони нарешті могли бути разом.

-Місс Блек. -Суворо зауважив Кравч, ледь стримуючи свій сміх.

-Містере Кравч. -Не менш погрозливо відповіла та вихоплюючи його цигарку з рук та відкидаючи її в сторону. -Мені здається, що через ваші згубні звички скоро весь магічний світ задихнеться.

Дельфі повернулась до незадоволеної Еліс та оглянула її з ніг до голови.

-Взагалі то, ми спілкувались. – Обурено зауважила дівчина.

-Спілкувались – це в минулому часі. -Гиркнула Блек.

-Щось не пам’ятаю, аби хтось тебе, Дельфі, ставив відповідальною за навколишнє середовище.

-А я не пам’ятаю, аби хтось казав мені цього не робити! – Гучно викрикнула Блек, остаточно пригортаючи увагу всіх навколо.

Погляди дівчат зустрілись і здавалось, що ось-ось між цими двома вдарить блискавка.

-С-слухайте. -Намагаючись врятувати плачевне становище почав Кравч.

-Не лізь не в свою справу! -Викрикнули двоє, випалюючи одна одну поглядами.

-Тааак… -Також промовив Барті, обережно хапаючись за зап’ястя Дельфі. -Тут вже ніч насувається. Зараз комарі дупи покусають і будете страждати. Я проведу тебе до кімнати.

Дельфі тріумфально підняла свої брови та посміхнулась рудій прямо в обличчя.

-Стерво. -Ледь чутно буркнула та у відповідь.

І Блек все почула і вже планувала повернутись, аби залишити останнє слово за собою, але Кравч дуже швидко осмикнув її та потягнув за собою.

Дельфі швидко звільнила своє зап’ястя та швидко не менш гучно пішла до маєтку. Барті лише підморгнув Еліс та також пішов слідом.

-Принцесооо… -Гучно та протяжно крикнув їй в слід він же. Проте Дельфі продовжувала впевнено крокувати вперед ігноруючи його. -Місс ревнощі, за вами тут кращий чоловік всього магічного світу біжить.

Дельфі різко зупинилась і Барті миттю її наздогнав. Дівчина різко повернулась зачіпаючи обличчя парубка своїми пружними локонами. І, користуючись можливістю, чоловік взяв один локон пальцями та підвів до свого носу вдихаючи їх аромат.

-Люблю твоє волосся. -Затвердив Кравч, дивлячись на не менш роздратовану кохану.

Але здається це ніяк не подіяло на неї саму.

-А я люблю, коли ти з іншими дівками не сюсюкаєшся.

-Я дав їй цигарку.

-Ти реготав як гієна, Кравч! – Рявкнула Дельфі.

Барті оглянув кохану та знову засміявся.

У відповідь на це Дельфі здавалось ось-ось зірветься. Але натомість дівчина знову розвернулась та пішла геть.

-Блек, ти злюща жінка. Я тобі казав про це?

І Дельфі не витримала такої заяви та знову наблизилась до коханого.

-Мене це все дратує!

-Ти ревнуєш до стіни! – Не менш збуджено відповів чоловік.

-Якби вона була схожою на стіну, я би і слова не сказала!

-Тобто якби я дав цигарку стіні, тебе б це не стало бентежити?! Я вірно тебе зрозумів?

Дельфі спрямувала на чоловіка свій суворий погляд і Барті зробив те саме. Над парою повисла напружена тиша. Ні Блек, ні Кравч не жадали поступатися своїм принципам та позиції, але закінчувати на цьому розмову вони також не бажали. Це була перша сварка за весь останній місяць. Невже все було дарма? Очі Блек ковзнули на груди чоловіка які швидко здіймались, дівчина простягнула свої руки та несподівано для нього міцно притулилась до нього.

-Давай не будемо сваритись? -Тихенько спитала та.

Барті обережно обійняв її у відповідь і занурився в волосся коханої.

-Довіряй мені. Я занадто довго цього всього чекав, аби так просто і по-дурному завершити. Але замість відповіді Дельфі жадібно впилась в його вуста.

-Д-дельфііі… -Крізь поцілунок бурмотав Кравч. -Ні.. ми ж домовлялись!

-Цілуватись то можна… -Усміхнувшись відповіла вона прямісінько в його вуста.

Кравч тихенько рикнув.

-Я знаю ці твої поцілунки!

Барті віддалився та простягнув перед собою руку.

-Ви, Місс Блек, страшна людина!

Зелені очі дівчини відблискували наче два величезних сапфіра. І Кравч розумів: ще мить – і цей погляд зупинити вже буде не можливо.

-Ти вже казав про це.. -Прогуркала наче голубка Дельфі.

Дельфі підійшла ближче ігноруючи руку чоловіка. Її пальці вже торкнулись його грудей та підіймалися вище до шиї міцно сковуючи чаклуна в обіймах.

-Блеееек. Ніі… -Намагаючись вирватись вперто стояв на своєму Барті.

-Ну звичайно ні. Звичайно ні. Я просто хочу тебе по-ці-лу-ва-ти.

І не встиг чоловік кліпнути оком, як Дельфі вже зробила те, про що казала. Прямо позаду пари знаходилось якесь нежиле приміщення двері котрого Барті відчув своє спиною. Дуже дивно, враховуючи явну фізичну перевагу Барті, але опиратись проти натиску коханої він просто не міг.

Однією рукою Дельфі натиснула на дверну ручку в надії, що приміщення буде відкритим. І її надії стали реальністю. Дівчина наступала вперед і Барті майже залетів в те приміщення. Поцілунки Блек ставали куди більш пристрасними. Дівчина не стала довго ходити навколо і тому її пальці одразу торкнулись чорних джинс коханого. А той вже здалось і забув про всі свої «принципи». Він підхопив Блек в повітря, а його руки одразу попрямували під спідницю, міцно стискаючи її сідниці. Не розриваючи поцілунку, Дельфі тріумфально посміхнулась і вже майже розстібнула шкіряний ремінь чоловіка, який дуже погано піддавався її маніпуляціям.

-Стооооп! -Гучно крикнув Барті, відскакуючи назад наче обпеченний та повертаючи дівчину на землю.

Дельфі глибоко дихала та не задоволено поморщила свого носа.

-Це ось тупо жахлива ідея! – Продовжив він, застібаючи назад свого ременя.

-З яких пір!? -Роздратовано викрикнула Дельфі.

-З тих пір, коли ми домовились!

-А якщо мій батько вирішить через рік нас одружити!?

-Буду чекати рік!

Після почутого Дельфі роздратовано повернула свою спідницю на місце та гупаючи ногами підійшла до дверей.

-Тоді запишись в монахи! -Промовила вона, перед тим, як зникнути за цими клятими дверима.

-Кудиии?? – Розгублено спитав Барті.

– В дупу! – Грюкаючи дверима затвердила Блек.

Кравч ляснуі себе рукою по лбу та промовив сам до себе:

-Прекрасно то як все!!

Чоловік дістав зі своєї кишені невеликий згорток, де були дві маленькі скляні пляшечки. Одну з них Барті відкрив та одним ковтком випив, від чого вмить скривився.

-Ну якого біса, я постійно щось маю пити.

Барті спрямував свій погляд на пляшечку і викидаючи її на підлогу знову промовив:

-Наступна остання.. Трясця його.

41.3

Вже темнішало, всі розходились по своїх кімнатах. Темний Лорд вже знаходився в себе і як завжди один. Леона не прийняла його пропозицію, що дуже дратувало його. І навіть після виконання всіх її бажань, вона продовжує бути такою крижаною. Він відправив на смерть Беллатрікс, одружився на ній. Да щоб він взагалі до когось так відносився як до неї! Да і нове тіло здавалось приносило більше проблем – багато жінок почало звертати на нього увагу, що взагалі не тішило чоловіка. Такої уваги він не відчував ще з школи, а вже після відрахування Волдеморт з кожним роком втрачав свою природню вроду.

Леона знаходилась в лісі, де часто проводила свій час. На диво, дівчині дуже почало подобатись полювання. Ще з цією вагітністю в тілі кішки її зовсім не нудило, а цей незрівнянний смак крові щойно вбитої тварини приносив їй нереальне задоволення.

Барті вже стояв під дверима Скабіора та тримав руку в кулаці прямо перед ними. Чоловік дуже хвилювався і навіть в голос репетирував те, що планує сказати. Він розумів, що його ліки зікінчуються, Реґулус не те, що розмовляти не бажає – просто вб’є його, якщо побачить. Скабіор був єдиним варіантом…

Від цього всього Кравч відчував себе дуже жахливо, йому дійсно не вистачало свого кращого друга, але зараз це все виглядає так…

-Тук-тук увійдіть. -Пролунало з іншого кінця коридору.

Барті перелякано гикнув та повернувся на джерело звуку. Це був Скабіор, який наближався прямісінько до нього. Чоловік оперся своїм ліктем об стіну та уважно оглядів свого колишнього друга, а той у відповідь лише приховав свого погляду.

-Ну і що тобі треба, Кравч? -Спитав Стуруп’яр. – Оглянувши його ще раз, єгер продовжив говорити не дочікуючись відповіді. -Ну я ж розумію, жодна магічна істота тебе б не донесла до моїх дверей суто тому, щл ти за мною сумував чи вдуплив, що ти можеш бути не правим хоч в чомусь.

Кравч роздратовано гиркнув, але все таки почав говорити.

-Мені потрібне зілля. І якби воно не потрібно було б терміново і я б не розумів, що я не впораюсь без цього. Я б ще вічність сидів в своїй кімнаті так і не наважуючись прийти до тебе та сказати, що мені тебе не вистачає.

Скабіор почав гучно плескати в долоні не зводячи очей з Барті.

-Ти ба… -Почав Скабіор.

-Перестань. Ми дорослі люди, давай вирішувати все по-дорослому.

-В минулий раз ти по-дорослому грюкнув дверима, по-дорослому змінив майбутнє.

-Я і тебе рятував! -Також перебив єгеря Барті.

-Ти не уявляєш, що ви з Дельфі зробили. І це не порівняти з твоїми мандрівкам та змінюванням оцінок. Хоча.. -Скабіор знову оглянув Барті, який все так само не підіймав своїх очей. -Може і через це в тебе клепка з’їхала?

-Ти прекрасно знаєш через що, а точніше через кого вона з’їхала. І я це прийняв! Прийняв і прийшов до тебе, бо скоро я знову впаду в ту яму. А я не хочу! Я боюсь! Чувак, я..

Скабіор почав крокувати вперед, тим самим перебив промову Кравча. Чоловік відкрив двері в свою кімнату та простягнув руку.

-Заходь.. Не хоче він..

І Барті швидко пройшов в середину винувато дивлячись собі під ноги.

-Ну продовжуй. -Знову промовив Скабіор схрестивши руки на грудях.

-Мені потрібне зілля..

-Це я вже зрозумів. А тепер з того моменту, коли ти говориш: «Пробач мене друже, я все як завжди засрав, але тепер мені, егоїстичній сраці, потрібна твоя допомога, тому я прийшов до тебе та розмазую свої шмарклі по підлозі.».

Барті нарешті відідрав свої очі від підлоги та спрямував цуценячий погляд на Скабіора.

-Бля.. чувак, ну ти і так вже все сказав…

-Оо… Давно ці стіни не чули цього. -Ледь стримуючи посмішку заявив Скаб.

-Ну чувааак… -Продовжував канючити Барті. – Я тільки-но відчув, що таке щастя. Вперше, уявляєш? Я зрозумів себе, світ навколо. Я вперше не відчуваю образ, злості, ненависті і бажання випустити з когось кров. -Чоловік засунув свою руку в кишеню і знову дістав згорток і тикнув в нього пальцем. – Це все завдяки цьому. І чим довше я це п’ю, тим зрозуміліше мені все. І так, ти правий, я … Я довбойоб, але я не думав про себе. Бо я себе навіть не пам’ятав, справжнього себе. Розумієш?

-Справжній ти творив не меньше бід. І перевертав Гоґвартс з ніг на голову.

-Таааак. -Роздратовано підтвердив той. -Але це все було з благих намірів.

-Ти кажеш, що відпустив образи. А як же образа на..

Кравч одразу зрозумів, про кого зараз буде йти мова.

-Я прийняв факт того, що я намагався з огірка зробити диню, щось дуже схоже, але не те. Я став гіршим за нього. Я вбивця, кат і зараз мене так само люблять, як і його. І я не поспішаю повертатись в Азкабан…

-Це не ти вбивця, ти..

-Це я вбивця, я мав зрозуміти, мав якось зупинити себе, я не знаю.. -Кравч зам’явся, було помітно, як важко йому дається ця промова..І тепер вже Скабіор не міг більше мовчати.

-Це я мав зробити, як твій абсолютно здоровий друг. Але не зробив. Намагаючись знайти до тебе підхід, якось виправити тебе, я навіть і в Смертожери пішов за тобою, аби не залишати тебе одного.

І в цю мить двоє молодих чоловіків зірвались з місця та міцно обійнялись, плескаючи одне одного по спині.

-Я сумував, друже. -Першим промовив Скабіор.

-Чувааак, стільки всього всрав без тебе…

Слідом пролунав гучний сміх і чоловіки залишились обговорювати як же вирішити проблему Кравча. Адже, не дивлячись ні на що, Стуруп’яр готувався до цього всього і в своїй голові просто молився на те, аби Барті прийшов. Бо в іншому випадку наслідки його «випадання з реальності» могли бути куди гіршими.

А ось Дельфі була не так оптимістично налаштована. Вона блукала довгими коридорами , роздивляючись кожну тріщину в стіні. В її голові було стільки дурних думок, стільки проблем, рішення котрих вона не знає. Ось би зараз Герміону… Яка померла під час пологів. Які ще чекають на неї. Взагалі не дуже приємна штука. Особливо коли ніхто про вагітність твою не знає, а ти не знаєш кого ощасливити.

Дивно, що батько з Лео не розповідають нікому про її вагітність. Але справжнє диво, що єдиною подругою дівчини стала її сестра Леона. Але і про їх таємні заручини з Барті та не знає.

Раптово дівчина почула гучний дитячий плач, від котрого в її венах кров застигла так, що кінчики її пальців німіти почали.

«-Вітаю, Дельфі, тепер замість Кравча здуріла ти!» – Швидко промайнуло в її голові.

Але, почувши інші знайомі голоси, Блек зрозуміла, що ще сповна розуму. Але чи на довго?

-Прошу, візьми його. -Молив Мелфой старший стоячи майже навколішки біля порогу кімнати Тонкс. -Я не можу більше..

-Ні, ні, і ще раз ні! -Суворо відмовляла його жінка, тримаючись рукою за двері. -Я не наймалась вам в няньки.

Луціус виглядав куди гірше, ніж минулого разу, коли вони бачилися. Дивно, але Дельфі навіть не помітила, що не бачила свого колишнього нареченого цілий місяць.

-Все що хочеш зроблю і віддам. Я дуже втомився. Він постійно плаче. Я не можу впоратись сам.

-Зате твій син може впоратись сам, кожен день гуляючи , бухаючи та дівок тягаючи. -Продовжувала стояти на своєму Тонкс. -Пішов геть, Мелфой! Зараз Теда мені розбудиш.

-Тонкс, Прошу.. -Почав промовляти Луціус. Але залишки його минулої величі та гордості були розчавленні дверима, які Тонкс зачинила прямо перед його носом.

І чи то гормони, чи просто людяність, але Дельфі не змогла пройти повз і обережно крокувала до чоловіка. Який вже від нестачі що емоціональних, що фізичних сил, сповзав стінкою вниз, не випускаючи маленького Мелфоя з рук.

Дівчина присіла поряд, а сам Луціус навіть і не помітив цього, поки дівчина не заговорила:

-Давай візьму. -Простягаючи руки промовила Дельфі.

Аристократ здригнувся та навіть не поглянув на дівчину. Дельфі почала колихати малюка і на диво він майже одразу заспокоївся та почав засинати.

-Напевно відчуває твої нерви. -Знову спробувала почати діалог Дельфі.

-Бо його батько ненавидить його. -Розглядаючи свої руки, наче виносячи вирок затвердив Мелфой.

-Я думаю, ти драматизуєш. Він просто молодий. Стільки всього сталось…

-Ні, Дельфі. -Суворо перебив її чоловік. -Він фактично його ненавидить, він постійно каже про це. І один раз…

Мелфой заплющив очі і наче ковтнув все те, що хотів щойно сказати.

Блек обережно поклала свою руку на плече чоловіка та промовила:

-Якщо ти хочеш, ти можеш розповісти мені все. Я не розповім нікому. Ніхто ж досі не знає, що Абрахас сквіб.

-Він хотів його вбити, Дельфі.- Луціус зробив неелику паузу та жадібно хапаючи повітря продовжив: – Чи мені здалось.. Він стояв над сином з подушкою. Мені здалось, що ще мить і…

-Тобі точно здалось, Луціусе.-Спробувала заспокоїти його Блек.

-Точно лише те, що я в усьому винен. Я був на стільки зайнятий собою, що прийняв ту кляту… Бідолашну бруднокровку. Якби я не дозволив , не допустив і вона жила б, і Драко.. і, можливо, Нарциса. В мене було все.. А зараз..

-Пробач.. -Тихо прошепотіла дівчина через плече чоловіка. -Вам з Драко треба тікати.

-Куди? Нащо? Як ти уявляєш собі це все.

Мелфой нарешті повернув свою голову і зазирнув в очі Дельфі. На мить дівчина остовпіла і навіть не повірила, що ці очі належали Луціусу. Так не зручно… вона швидко відвернулась та почала дивитись прямо перед собою.

-В мене є один варіант, мені це вже не знадобиться. Але це світ маґлів…

Дельфі згадала про ті самі ключі, які їй залишив Снейп. Їй вони більше не знадобиться. В неї інші плани. І най Барті ніколи не покохає її по справжньому. Вона хоч зможе створити ілюзію того, чого в неї ніколи не було.

-Світ маґлів?! -Голосно гарикнув Мелофой, наче забуваючи про всю свою втому. -Ти точно здуріла!

-Я не здуріла! Що далі буде з Абрахасом?! Ти про це подумав? А з Драко?

В коридорі повисла мертва тиша, з кімнат навпроти доносились голоси та гупіння ніг.

-Він хоч зміг нормально попрощатися з Герміоною? -Тихо майже прошепотіла Блек.

-Ти точно з мене знущаєшся.

Дельфі згадала ті дні, коли Барті був мертвий, як їй було важко, а думки про те, що вона навіть не змогла навідатись на його могилу…

-Може він і ненавидить Абрахаса. Бо думає, що через нього померла Герміона. Він її кохав.

Луціус закашлявся і встав з місця, чоловік протягнув свої руки, аби забрати онука.

-Кохання, – Промовив він на останок, -Все руйнує, Дельфі. Запам’ятай це.

-Я кохала тебе, Луціус. -Промовила та, згадуючи минулу їх розмову.

У відповідь Луціус посміхнувся, проте його очі продовжували випромінювати саму лиш порожнечу.

-Тоді ти би не вийшла з цього всього такою цілою.

Чоловік почав крокувати і за мить наче розчинилися в глибоких та темних коридорах. А сама Дельфі навіть і не знала, як на це все реагувати.

Настрій Барті був неймовірно піднесений: вони зі Скабіором знову кращі друзі, Дельфі його наречена, він може жити як звичайна людина та не боятись бути заарештованим. Він більше не злочинець. Ну, хіба що тільки формально. Проте чи не щастя то?

На диво, ще не всі розійшлись по своїх кімнатах і Кравч вирішив ще трішки відпочити перед сном та поспілкуватись. Поряд була і ранкова причина сварки з Дельфі, Еліс, і чоловік хоч і не охоче, але все таки відповів на її посмішку, коли підійшов. Вона стояла поряд зі своєю подругою і, якщо вже казати чесно, якби не Дельфі, чоловік радше звернув увагу на неї. Дівчина також була пишнотілою брюнеткою, на її щоках часто проступав рум’янець, а коли вона посміхалась на них же з’являлися ямочки.

Як у Дельфі… Промайнуло в голові чоловіка і він одразу відвів свій погляд та занурився в діалог з чоловіками.

Через деякий час Кравч вже збирався в свою кімнату, проте перед цим дійством він вважав за потрібне навідатись до Дельфі та нагадати їй, що він її кохає. Не дивлячись ні на що.

Але раптово його охопило якесь дивне відчуття, наче мороз пройшовся по всьому його тілу. Наче привид з-за його спини вийшла Леона.

-Привіт, мала!-Викрикнув Барті в якості привітання.

Але дівчина промайнула повз, роблячи вигляд, що його і не існує.Обережно поглянувши в сторону куди та пішла, чоловік швидко попрощався та направився туди ж.

Барті не залишився без уваги Леони, вона одразу відчула, що той крокує слідом. І, як тільки натовп залишився достатньо позаду, він одразу вигукнув:

-Леона!

Але сама дівчина на це ніяк не зреагувала та продовжила впевнені кроки вперед.

-Леоно, я до тебе звертаюсь! -Також наполягав на своєму Барті.

Чоловік вперто її переслідував, намагаючись скоротити відстань між ними.

-Да мать його, зупинись!!!

Кравч підбіг та схопив за руку дівчину, розвернув її до себе та поклав дві руки на її плечі. Він зазирнув в її обличчя та знову промовив:

-Пройшло більше місяця, а ми досі наче забули про все. Ти кожен раз робиш вигляд, що мене не існує на цій клятій Землі!

Чоловіка пронизував холодний погляд колишньої коханої, проте жоден м’яз її обличчя не відповідав на його промову. Дійсно, було відчуття, що перед нею нікого немає. Вона не реагувала на його дотики – ні на що.

-Леоно, ти взагалі чуєш мене?! – Продовжував чоловік, намагаючись розгледіти в її обличчі хоч щось. – Я не мав тоді все так завершувати, я не хочу думати, що ти зараз з Володарем через мене! Що це я своїм вчинком змусив тебе лягти під нього. Мені шкода!

Але замість відповіді, Блек лише вперше за довгий час кліпнула очима, розвернулась і продовжила прямувати своєю ж дорогою.

-Да щоб тебе! Леона! Ти ведеш себе як дитина! Я хочу завершити все, аби почати жити по-новому! Невже так важко просто поговорити зі мною!? Просто поговорити.

Проте і це виявилось для дівчини не достатньо вагомим аргументом, вона крокувала вперед, а чоловік стояв та дивився їй вслід.

-Ну і трахайся з ді.. -Чоловік перервав свій монолог та в цей момент здавалось наче язика ковтнув та додав. – Володарем.

Леона міцно стиснула зуби, проте її хода залишилась незмінною, вона йшла до своєї кімнати. Бартеміус чомусь вирішив її згадати. Це все не просто так. Дівчина прекрасно це розуміла. Після того, як він прилюдно її знищив, цей чоловік перестав фактично існувати для неї. Хоч і остання його фраза досі доносилась дзвоном в її голові. Вона досі розгрібає проблеми, які пов’язані з ним. Якби не він…

Леона наче чорна грозова хмара злетіла в свою кімнату. Повітря катастрофічно не вистачало. Хотілось кудись втекти, закричати, але здавалось, що величезний ком в її горлі не дає цього зробити. Лише нав’язливе «ненавиджу» кружляло в її голові, не даючи змоги подумати про щось інше.

Блек спробувала прийняти метаформу, але нічого. Нічого не виходило. Як? Це ж елементарно. Наче щось не давало їй цього зробити. Вона не контролювала свої сили. Сила в думках. Але де зараз її думки?!

Несподівано для самої себе, Леона скинула все з письмового столу, де все стояло розкладене по розміру і кольорах. Речі з гуркотом опинились на підлозі і деякі з них розлетілись на маленькі шматочки. Дівчина видала ледь чутний внутрішній виск, який ніби розривав її з середини.

-Тебе хтось засмутив? -Роздався спокійний монотонний голос.

Леона видихнула та заплюшила свої очі.

-Коли я розмовляю, ти маєш повернутись.

Брови Блек ледь зсунулись з місця як і сама дівчина, яка повернулась обличчям до Темного Лорда. Вона спрямувала з-під лоба погляд прямо на нього.

Чоловіка охоплювала страшенна злість. Ніхто не сміє його ігнорувати. Ніхто! Він зірвався з місця та схопив дівчину притуляючи її до стінки. В руках Темного Лорда була магічна паличка, що також була спрямована на неї. Але в очах дружини знову не читалось жодного навіть натяку на страх.

«Та якого чорта!»- Промайнуло в голові Волдеморта.

Леона ледь відкрила свої вуста і погляд Темного Лорда на мить мимоволі сконцентрувався на них. Чоловік прищурився чекаючи на відповідь. Але його дружина мовчала, так само дивлячись на нього. Він так хотів прямо зараз побачити як з її тіла випускається останній подих, подивитись на її останній погляд. Чи буде і тоді вона такою…

-Якщо помру я, чи помреш ти разом зі мною? -Несподівано перервала тишу брюнетка.

-Ти бажаєш мені смерті? -Приголомшено перепитав чоловік.

-Я хочу знати… – Промовила Леона.

Дівчина наблизилась своїми вустами до Волдеморта та обережно провела нами по його губам. І тільки-но Темний Лорд захотів вхопитись за них, Леона знову відсторонилась. І подивилась на нього неначе пірнаючи в його свідомість.

-Ти помреш зі мною? – Знову перепитала Леона очікуючи відповіді та проводячи пальцем по його магічній паличці, яку Темний Лорд в цей же момент прибрав.

-Я скоріше весь світ знищу, ніж дозволю тобі померти.

Волдеморт схопився за її обличчя впиваючись в вуста дружини..

-Ти засмутив мене. -Промовила вона крізь поцілунок. -Ти хотів вбити мене.

Чоловік хрипло видихнув повітря притуляючись до неї.

-Ні.. Я..

-Вагітна. -Додала Леона не чекаючи на відповідь чоловіка. -У вас буде син.