Випадкове торкання

Туга зима і прохолодна осінь щороку не перестають огортати всю земну кулю. Льодовиковий період який не закінчиться.

У столиці Китаю, де саме зараз був пік зими, в глибині великого кільця будинків і магазинів яскраво світили ліхтарі і лився запах гарячої та гострої їжі з самих різних вітрин. Магазинчики з їжею традіційно були скрізь і всюди, в першу чергу тому, що там було тепло. Людям просто не вистачало теплого одягу, що було помітно коли вони кутались у нього на вулиці, а хмарочоси великих корпорацій завжди повинні були бути ситі для загального майбутнього.

Похмуре, сіре небо як завжди затягувалося хмарами, закриваючи сонце, місто тьмяніло в пориві раннього ранку.

Молода дівчина популярної забігайлівки відчайдушно простягала руки щоб запалити порожній, засипаний снігом ліхтар, але вітер не давав вдало схопитися за скло, та ще й поспіхом зроблені гульки на голові розплутувалися з локонами чорного волосся і  летіли в різні боки. Вона поспішала, адже всередині було багато голодних і холодних відвідувачів,та й батько давав перерви тільки для таких справ.

Чужі чорні руковички лягли на інший бік скла і з останнім підстрибом з другого боку вдалося запалити свічку. Дверцята ліхтаря швидко зачинилися і висвітлили двох дівчат під ним.

— Доброго ранку, Ке Цин! Прийшла перекусити перед роботою? — помітила куховарка і швидко підрівняла впале коротке волосся, закріпивши його двома шпильками.

— Доброго…

Та ж чорна рукавичка прибрала зайві вихорі Сянь Лін, що злетіли з голови,і підштовхнула дівчину увійти всередину, щоб закінчити розмову там.Шеф швидко провела відвідувачку до барних стільчиків і на секунду зупинилася, коли крижані кінчики тонких пальців дісталися відкритої ділянки шкіри на зап’ясті. Наче струмом вдарило.

— Рятівну рибку. З собою.

На блідому змученому обличчі, прикрашеному пудрою з’явилася тепла посмішка. Сянь Лін відразу зайнялася замовленням подруги, під стукаючий посуд тут і там, під шкворчання олії на грилі. Ке Цин була важливою персоною, і тому куховарка розуміла всю важливість кожної секунди, хоча вона постійно давала їй поблажки, затримуючись на кілька хвилин. Навіть зараз.

Вже за столиком вони весело говорили про їхній ранок, що було щось на зразок спільного щоденника який вони заповнювали простими діалогами, словами, посмішками… Паузи не були незручними, Ке Цин любила спостерігати як швидко Сянь Лін упаковує для неї майбутній…Сніданок? Обід? Вона могла затримати цю смакоту до вечора, і пакет міг проїздити на роботі з нею цілий день поки не дістанеться дому. Звісно,  хотілося зайти ще, але не завжди вдавалося. Тільки такими ранками. Їм обом бракувало прохолодної осені, коли погода не давила і не змушувала працювати швидше.

Суму цієї рибки Ке Цин вже вивчила, як і кожен сантиметр рук Сянь Лін. В останній час ту дуже непокоїли її опіки,але вона мовчки спостерігала. На стіл лягли гроші та пакетик білих пластирів.

— Удачі тобі сьогодні і приємного апетиту! — куховарка простягла пакет із їжею, а другою рукою намацала купюри і здивовано опустила очі на прозорий пакетик із пластирями.

— І тобі.

Ке Цин акуратно і швидко взялася за пакетик з рукою і нахилившись, цьомкнула Сянь Лін у щоку, трохи посміхнувшись. Діловито поправила пальто, вийшла, залишивши жовті очі невідривно дивитись услід, стискаючи підгорілі кінчики рук у кулаку і сум’ятті.