Плеканий серцем

Коли все це почалось?
А коли закінчилось?
Звичайна непотрібна закоханість, що жила у Драко з першого курсу, лише зараз почала його вбивати.
Хах, це до ідіотизму смішно…
Пережити війну за Гоґвортс, пережити ті страшні дні у лавах Смертежерів. Той час коли він та його сім’я ходили по тонкому лезу відчаю і темряви, досі ввижались йому у снах, дерли на частини, зводили з розуму.
Тоді Драко зміг вижити, а тепер помирає від кохання.
Хіба не смішно? Хіба не жалюгідно?
А Гаррі.
Милий Гаррі, його смерть, кохання, образ що запалює у серці пристрасть та невимовне тепло.
Почуття горять в агонії, розливаються лавою по усім закуткам душі, як би Драко міг видерти її, то зробив би це. Серце калатає наче навіжене. У горлі лоскочуть пелюстки, а цупкі стебла рвуть плоть.
Він лежить на підлозі не в змозі встати, закричати, попросити про допомогу, захлинаючись кров’ю. Драко звивається, кашляє, хрипить, аж до втрати свідомості.
Таким його знаходить мати.
***
Батьки не питають у кого він закоханий, вони взагалі нічого не питають окрім одного:
– Ти хочеш позбутись цього з нашою допомогою? – спокійно питає Луціус.
– Так.
Нарциса затримує подих та відводить очі наповнені болем, стискаючи пальці до хрусту. Вона хоче так багато сказати, ладна знайти ту в кого її син так шалено закоханий, але як би це було можливо. Він би сам це вирішив.
Драко більше не може, він намагався загасити свої почуття, пив настоянку миру, вмовляв своїх друзів стерти йому пам’ять.
Наступні дні проходять наче у траурі, ніхто не каже у голос про хворобу від якої помирає Мелфой молодший. За ним тягнеться огидно солодкий запах лілій, а за вухами вже розквітають нові бутони.
***
З нього вирізали усі квіти, разом з частиною душі.
***
Далі роки були безбарвні, ніякі, наче прісний хліб з борошна та води. Місяці пішли на те що б навчитись імітувати почуття. А роки певно підуть аби залікувати біль.
Він одружився як і мав це зробити, жив своє життя виховуючи сина та піклуючись про дружину.
Іноді йому снились сновидіння про його першого та єдиного коханого, легкі теплі марева, що ледь помітно зачіпали душу.
Гаррі там щасливий, усміхається йому відкрито, говорить щось ледь чутно. Хлопець наче з акварелі, ледь відчутний. Вони тихо сміються, розливаючись наче терпким медом голосів, залитою сонцем кімнатою, той Драко зі сну може його обійняти, поцілувати, притиснути до себе.
Той Драко щось відчуває.
***
На платформі вони зустрічаються знову, два шкільні вороги. Обмінюються кивками, розшаркують туди сюди, Гаррі дивиться на нього дивно, наче з сумом та розриваючою серце ніжністю.
А по тому й все.
Вони розходяться.
– Драко, ти коли встиг змінити парфуми? – Асторія м’яко притискається до чоловіка. – Це що? Лілії?
Він відчуває, пелюстки знову лоскочуть його горло, а старі шрами за вухами починають свербіти.