Історія одного пірата

Розділ 5

Джек , зайшов до своїх друзів, які вже, міцно спали . Він, не став, їх будити, та вийшов на бордаж , дивлячись на компас . Він , показував в , іншому напрямку . Капітан , підняв якір , та попрямував за курсом . На ранок , Спарроу, роздивлявся , у своїй, каюті, рукописи, про скриню . До нього, зайшов Гіббс. Він, дав тому, лист . Джек не , став переводити, погляд на того , нібито повністю , зайшовся , в розслідування реліквії . Коли, чоловік, вийшов , він взяв лист, та почав читати. Він підніс, лист до настільної , підсвічника , й лист почав , горіти , від свічки. Джек, взяв рукописи, про скриню , та пішов до Гіббса.

– Гіббсе ! – дивлячись, у рукопис , підійшов до нього – Чи, ти знаєш, за яким курсом , йти до скрині ? – подивився на того.

– Навіть, не уявляю…але можна, запитати, у Богині . Вона, його заховала.

– Хм…чудово.

– Джеку ! – різко, взяв за праве , передпліччя, Гіббс.

Джек налякано, але уважно, глянув на того.

– Так ?

– Навіщо, тобі , скриня ?

– А..! – почав вигадувати, на ходу – Можливо…для , повернення, справедливості?

Гіббс, обережно нахилив, голову в ліво.

– Неважливо – усміхнувся тому – Я, не стану, брати , владу…влада, мені, навіть не личить… До того ж , я весь час, думаю, про друзів, та море.

Гіббс , відпустив того .

– Не нароби, дурниць ! – крикнув тому , в слід Гіббс, який опісля, приступив до роботи.

Джек , йшовши відповів , за тим.

– Я, вже, дурний ! Але, непередбачуваний!

Спарроу , зайшов до каюти, та кинув, на стіл папери, та подивився , у вікна, де, при ранковому сонцю, виблискувало море.

– Цікаво…куди ти, мене заведеш ?

Спарроу , відійшов від вікна, та сів, за стіл, випиваючи, ром. Він, поглянув, на чорну мітку, та на обручку.

– Й, чому, він так боїться ? Якщо я , його власність…? Те що , я, вітряний та легковажний…це через , тугу , міцну, прив’язаність…

Джек, вийшов до своєї команди , та почав мову.

– Друзі , брати ! – підійшов до них – Я, повинен , висадитися, в море.

Усі переглянулися .

– Так..звучить, дивно – правою, рукою, взявся за вітрильного стовпа – Але це, в моєму стилі – п’яно усміхнувся тим.

– Але , чому ? – перепитав , один з , команди.

– Усе, дуже просто ! Ви усі, пливете , по курсу, до Богині…та питаєте, де скриня…- пройшов вперед – Поки , я буду , поруч , з Норрінгтон.

– Хочеш, виграти, часу , чи що ? – перепитав Гіббс.

– Не зовсім… – розвернувся, до них, та став, на борт корабля – У, мене, є ідея…я , дещо не можу , зрозуміти…

Джек , кинув Гіббсу, компас .

– Завжди, пливіть, по курсу , до Богині , поки я буду, мати, кожні ночі, й дні з Норрінгтоном.

Усі переглянулися, крім, Гіббса, який, дивився на курс. Джека , залишили, на острові . Чорна Перлина , відпливла, за курсом , далеко, від острова . Спарроу, зайшов, в глиб, острову . Тут, за декілька , миль, почулися голоси . Але , скоро стихли . Спарроу, вийшов , на галявину , та одивлявся місцевість . До нього з заду, в десятків , шагів, стояв Норрінгтон.

– Непередбачуваний хід…Джеку – з підступною, та голодною, усмішкою, мовив, той.

Джек , п’яно та, гордо, розвернувся до того.

– Чому, ти вирішив, кинути, все , та залишитися, тут ? – обережно, підходячи, спитав , у нього.

Джек, м’яко усміхнувся , підходячи .

– Дуже гарне, запитання…- усміхаючись, відповів.

Норрінгтон, усміхнувся та , нахилив голову, в ліво.

– Питання, навіть й не в часі..навіть, не в тому , чи є, в мене, честь, чи ні.

Той, рівно став , дивлячись, на його віртуозність.

– Питання, в тому..чи я пам’ятаю, вас . – хитро, усміхнувся тому.

Джеймс, здивовано, дивився на того .

– Я, не пам’ятаю…за що та , навіщо… – злегка , посміявся – Я, повинен, виплачувати , вам борги ? – почав обходити, того – Перед, чим, я повинен, прихилятися ? – відійшовши, від нього , він усміхнено, дивився на того.

Джейсон, занервував, топтавшись, на місці, абсурдно, ухиляючись.

– Джек, Спарроу…- грізно, але тихо мовив.

– М ?

– Ти, просто легковажний, безвідповідальний , хлоп’я…ти, ніколи, не пам’ятав, і не пам’ятаєш..що гарного, я зробив, для тебе.

Джек, опустив голову, руки, звів, перед собою , в замок, киваючи головою.

– Ти…не хочеш , та не можеш, переступити, кордон своєї, гордості – усміхнено, та впевнено , й гордо, говорив , тому , піднявши голову, та дивлячись на того.

Джек, усміхнувся, від правди, яка відрізала , всі його хитрі, аргументи.

– Що, ти, маєш ? – неочікувано запитав , його Джеймс.

Спарроу, підняв голову, дивлячись на того.

– Нічого . – усміхнено, розвів, руки в сторони.

Той, з посмішкою, при підняв брів , відчуваючи, перевагу…

– Я, настільки, легковажний…що завжди, забуваю, з ким, я мав , справу , декілька, неділь тому…

– Не неділь…а навіть, років .

– Років ? Але ж…я, фактично й образно, не пам’ятаю, вас…Норрінгтоне..

– Оох…!! Яка милість !

Джек, задумався .

– Можливо, чи ні…що хтось, міг стерти мені , пам’ять?

– Джек..не сміши, мене…- він підійшов , до нього й тихо мовив , тому – Забагато, часу, пройшло, що б зараз, мені, казати, що ми…вороги… – й швидко, пішов, від того.

Джек, став рівно .

– Ми , не вороги й не друзі.

Джейсон, зупинився , та розвернувся до нього .

– Бачиш…ти, сам, заперечуєш , вірогідності, нашої дружби , та ворожнечі .

Джейсон, тепло, усміхнувся тому . Джек, злегка, почервонів.

– Але ж…вас , не цікавить, що не за , що…ви мене робите в’язнем .

Той, почав, гучно сміятися , з того .

– Який , же ти, милий…Тоді, знайди причину..яка покаже тобі, чому , я хочу , що б ти був , моїм в’язнем .

Джейсон, нахилив, голову та м’яко усміхнувся . Спарроу, обережно відійшов назад . Через, пару, секунд, Норрінгтон, пішов від того . Джек, вернувся до берегів, острова . Йому, хтось, підніс , його ж компас. Глянувши хто , це зробив, він побачив , свою команду, й Гіббса.

– Без, вас…корабель , не попливе . Тому ж, Богиня , сама чекає, на вас – мовив , Гіббс, з посмішкою .

Джек , тепло , усміхнувся , та взяв , компас . Вони повернулися, до Чорної Перлини . Заходячи, на бордаж, Джек, спитав , у всіх.

– Чому, ви не попливли ?

– Тому що , ми готові , битися, за свого капітана ! – мовив, один з присутніх .

– Тому що , без вас , ми не можемо, знаходити, пригоди… – доповнив, поруч , стоячи, з тим , пірат .

– Й , до того ж , ми твої, друзі ! – мовив , Гіббс , на теплу, посмішку капітана .

Джек, піднявся до штурвалу .

– Гаразд, друзі ! Ми вирушаймо, до Богині !

Всі почали, швидко, приступати, до роботи . Чорна Перлина , м’яко та, повільно , розпустила, вітрила, та швидко, почала, пливти за вітром та курсом . Летючий Голландець, обережно, пішов під воду , йдучи, за курсом Перлини . Спарроу, сидів, у капітанський каюті , та розглядав компас . На його, нахлинули, останні події . Він не міг , сконцентруватися , на істині . Відчуття закоханості, легкої прив’язаності , губила його гострий розсуд, та холоднокрів’я , до вбивств, його , минулого життя . Дізнатися, від чого , та задля чого, його , водять, на мотузці – не зміг . Але, маючи, благопоклонності, до, усе бачучої, Богині – є . Чорна Перлина прибула , до бухти , де перебувала Богиня . Вони, спустили човни, та попливли , до землі , святині . Прибувши, вони вирушили, до , надводного царства , та прибули, до її будинку . Спарроу, зайшов, до неї . Володарка морів, тепло, зустріла того . Вона, ласкаво, запросила його до столу, з друзями . Які почали вести мову, про скриню та різкого відношення, Норрінгтона, та Спарроу . Вона, одивилася кожного, уважно, та серйозно . Повернувшись, до Джека, вона поклала, руки на плечі того, та прошепотів на праве вухо , поки ті, вийшли, подихати свіжим повітрям.

– Джек…я знаю, чого хоче твоє , серце…знаю чого воліє, твоя душа…вічної волі, на просторах, морів, та океанів…не маючи, прав…мене тримати, в кайданах.

Джек, подивився на перстень та на мітку, яка чорніла під, тканиною .

– Так…я не розумію – обережно, повернувся до неї , та пройшов до виходу – Пані, повелителько, усіх морів та океанів….прошу, дайте, мені відповідь, яка втішить, серця моїх братів – граціозно підходячи, продовжив.

– Та втішить, ваше серце.

Вона, соромлячись, усміхнулась , та поглянула в право . Джек, підійшов до неї.

– Ммм…Джек, ти відмінний , махінатор – мовила та, поклавши руки, тому на плечі – Ти, чудовий..твоє серце та душа дорожче, ніж…скриня…якщо дістанеш її, ти можеш висунути, свою пропозицію…
Тут різко заходять, друзів , й ті розійшлися.

– Але , яку пропозицію ? – спитав Джек , у неї.

– Волю…для, усіх нас…

Вона, уважно, подивилася на усіх , обходячи кожного.Джек, дивився на підлогу , роздумуючи.

– Кожного із, вас, цікавить, вільне життя, у морі…кожен, жагує, скарбів, пригод , та волю своїм, мріям…це вигідно, й мені…бо – стоячи , у дверях, вона дивилася , на море – Я, не відчуваю…останнім часом, я не відчуваю…те що кохаю…я не відчуваю , його…

Джек, різко повернувся до неї . Вона обережно поглянула на того, з теплою посмішкою .

– Джек…ти краще…ти лагідніше та тепліше…як звичайний, ласкавий теплий, день…ти – підходячи мовила тому – Тихе море , при сяйві , чарівного місяця…ти чарівно ніжний, як тиха, місячна ніч, та безмежно, ласкаво теплий – день у, весняну пору.

Джек, почервонів , та не зводив, очей від, неї . Вона підійшла до нього, тихо кажучи, на ліве вухо.

– Іноді, шторм при ночі, чи при дні…у холодній, морозні , місяці…мріє, бути чи мати те…до чого чи для , кого усі , дарені багатсва, та криваві жертви…

Вона відійшла, від нього , дивлячись, на осмислений , погляд Джека . По ньому , читалося, усе , його зрозуміння , та висновки.

– Так…повелителько – він, обережно, підійшов до неї – Тоді, скажіть…де, ви, заховали , серце…?

Вона якось, невпевнено, та зі страхом заховала свій погляд , та усмішку, але тільки поклала , праву руку на його серце.

– Джек…його, серце в скрині…але справжня, серце являється, твоїм серцям…та, де воно, знаходиться ? – вона, серйозно, глянула на того – Я не знаю, куди він подавав, твоє – його серце…будь обачним…бо він викрав, твоє, серце….

Вона, відійшла від, нього повільно прибравши руку. Друзі, переглянулися та почали шептатися , виходячи з дому .

– Тоді, мій курс , все йде…

– До його скрині…я дам тобі, карту….

Жінка, дала, йому, загортаний, папір . Відкривши, його Джек, одивився.

– Знайди цей..тихий, острів…та знай , на цьому острові можуть бути дві, особи , які дві й вийдуть…якщо піде , третій, то три й загинуть…а якщо піде один, то він навічно, залишиться на ньому.

Жінка , тихо пішла до іншої, кімнати . Джек, попрощався з нею, та вийшов до друзів, які щось, говорили, між собою . Він підняв карту , усміхаючись тим . Коли ті відпливли, від острова, Джек поклав, передпліччя обох , рук тримаючи, в правій, руці, карту , дивився, як Перлина , швидко, відходила, від Богині.

– Капітане , дозвольте карту – обережно, відволік його Гіббс .

Джек не дивлячись, віддав , карту , та все дивився назад . Гіббс, обережно, взяв, та поніс, її до штурвалу . Розкрив, їх та та поклав, на стіл, та прикріпив .Джек, на мотузці, підніс, компас , та усміхнено, споглядав, на того.

– Дяяякую, пане капітане ! – мовив, Гіббс, та забрав, компас .

Джек, видихнув, повітря, та продовжив, дивитися, на море .

– Пане, ви якось, останнім, часом – романтичний , та сам не свій… – обережно, спитав , Гіббс, дивлячись, то на карту, то на море .

– Можливо…я, просто шукаю, в собі, цінність, та щось рідне . – з гіркою, посмішкою, відповів, його Джек .

– Не хвилюйтеся ! Якщо, ви не можете, вибрати, між коханням, та волею..виберіть, той варіант, який буде дуже , вигідний , та тямущий!

– Хм..! – задумуючись, міркуючи, глянув, на підлогу, Перлини – А, це звучить…більш…більш – вправно ! Треба, взяти на замітку , ваші , рекомендації – розважливо, та весело відповів , тому.

Гіббс, почав сміятися .

– Ви, вправний, Гіббсе ! – мовив, тому спускаючись, зі сходів .

Спарроу, пішов, до складу, та взяв , пляшку, рому , та почвалав , до своєї, каюти, випиваючи, її . Забував , про минулі події, одне що було в його голові, це слова, повелительки , які , якось мали ціну. Можливо, її слова, це ключ, до скрині . Він записав , їх, на листку , та почав розмірковувати.

– Легше…прийняти, поруч, владу, над мрією..ніж , мрія буде мати, над тобою владу…Хм…- усміхнувся , опісля випив , рому – Простіше сказати – взяв праву, рук лист , оглядаючи – Окільцювавши, мрію…бо ми не вміємо, міняти, в собі , ради мрії , свою манію.

Джек, поглянув прямо на двері . Спарроу, заховав, лист у кишені, та намацав, ключ, від клітки , в якій тримав , його спочатку Норрінгтон, опісля , він його . Він, з великою, здивованістю, дивився на ключ, опісля, його , ніби вдарило током . Він вибіг, до друзів показуючи, ключ.

– У, мене є ключ ! Ми, можемо, змінити, свою, долю !

Всі зупинилися, та почали того слухати . Джек, стрибнув, на бочку, яка стояла, у вітрильного стовпа.

– В, мене є ключ який відкриє, скриню, та моє, серце! – усміхаючись, до всіх, мовив , той .

– Це він ! – спитав, у нього один пірат, вказуючи на , ключ .

– Ні , це не він , але в мене , є дещо , що зможе , звільнити, наші , душі , від вічної, влади!

Усі переглянулися .

– Знаю, панове – показі, долоні, рук – Але, це єдине, що в мене є що зможе , нас звільнити – усміхнувся тим.

– Дуже, цікаво..й яким чином ? – перепитав, один з піратів .

– Це, план, який я буду, тримати, в собі…більше я н можу, нічого вам мовити ! – він , став, на підлогу, та пішов , до себе.

Пірати, пожали плечима, та взялися до роботи . Джек, заховав ключ, в кишеню. Цієї, ночі , він сидячи, за столом , й розраховуючи, час та кілометри, острова , споглядав, на лист, з ключем. Подивившись, на час, він вирішив , піти відпочити . Вийшовши, на бордаж, його омило, сяйво місяця , та теплий вітер. Випиваючи, ром , він підійшов , до лівого, борту, милувавшись, ніччю. Спарроу, поставив, ром, на підлогу, й продовжив, одивлятися, навкруги. Він, почув з далеку, що щось вийшло з води. Глянувши на право, він побачив, Летючий Голландець, який , плив, перед ним, пару, метрів, від, Перлини. Місячне, сяйво , ласкаво, та ніжно падало, на лякаючий корабель. Джек, дивися на його. Приглядаючись, через підзорну, трубу. Він побачив , в неї Норрінгтона , який ласкаво, та ніжно, усміхався погоді , розводячи, руки в сторони . По стоявши, так, трохи, він, радісно ходив, між своєї, команди. Джек, заховав трубу. Він спустив, вітрила, Перлини. Джейсон, глянув , на ліхтарі, які, освітлювали, Перлину, як вона ніжно та , обережно, вивільнила свої, чорні, вітрила , та плавно почала , пливти, в одну, сторону з Летючим Голландцем. Джейсон, не зводив, очей, по-червонівши.

– Як, знайдем , моє серце…прошу, не погуби , від радості його…бо, в моїх, руках, твоє серце, й твоя воля…мій, в’язень – тихо промовив, той , ласкаво дивлячись, на Перлину.

Джек, взяв, пляшку, й почав пити .

– Гм…Голландець..ти не відстаєш, від мене..але й цього достатньо, що б , зрозуміти, тебе…хоч, я вільно , звільнив, вітрила, Перлини.

Джек, спокійно пішов, до себе , в каюту , та впав, на постіль.