Історія одного пірата

Розділ 1

– Що ж…сину – мовив , чоловік , дивлячись на хлопця, 18 років – Можливо, в майбутньому, ти станеш , видатним піратом .

Хлопець, посміхнувся , а опісля , глянув на море . Вітер , розвивав, вітрила, звичайного морського корабля . Сонце, припікало, бордаж. Чоловік , пішов до штурвалу . Та вів корабель . Юний , пірат , зачаровано дивився на , свого батька . Чоловік, з посмішкою , дивився прямо, по курсу . Хлопець , втомлено , та сумно ходив , від одного краю, корабля до іншого . Батько, хлопця, дивився за тим .

– Хлопче , а ну . Хочеш , взятися та , потримати штурвал, поки я , стану вітрила , підіймати .

Хлопець, радісно побіг до , свого батька . Він, взяв штурвал , та дивився , навкруги . Біля, штурвалу , з права від руки, стояв , невеликий стіл , на ньому , маленька коробочка . Парубок , спочатку подивився на батька, о після , на коробочку . Він обережно, правою рукою, відкрив , її . Це був , компас , стрілка якого, бігала , по кругу .

– Дивно, чи не так ?

Хлопець, стрепенувся. Він обернувся, та подивився на того .

– Ти, мене налякав…

– Гм…- чоловік , взяв компас й почав, вести мову – Це , не просто , звичайний ,,зламаний,, компас…- поглянув на того .

Юнга , зацікавлено подивився на того .

– Ця, річ , приведе тебе , туди…де твоє, серце , захоче бути – найбільше… особливо, й доречно, просто мовити, що це – путівник , який підпорядковується , твоєму серцю.

Батько, дав , хлопцю, компас, а сам став , за штурвал. Юнга, з сяючима очима, спостерігав , як стрілка , бігала в різні сторони . Хлопець, закрив очі , та з посмішкою, та відкритим серцем , до бажань , усміхнувся та подивився , з теплою, посмішкою на компас . Стрілка різко , зупинилася, на північно-східному напрямку .

– Батьку ! Компас !

Чоловік, подивився.

– Чудово , сину , туди ми направимо, свій шлях !

Чоловік , взяв у нього компас та поставив, на стіл . Та повернув , штурвал в право . Корабель , плавно, повернувся в право . Хлопець, спустився, по перилах, сходинок, та гордо та весело, пішов до нижнього поверху корабля . Спустившись, в низ , він пішов до шафи, з ромом , й взяв , невелику пляшку й поніс до , батька .

День плавно, перейшов до вечора . Гарний, червоний, захід сонця , взяв , в заручники, корабель та море . Батько, спустив , в море, якір . Вони сіли, на підлогу , бордажу, та випивали ром .

– Як, вважаєш, батьку…колись я зможу , тримати у владі , той , неймовірний , корабель…який за легендою, називають

– Чорна Перлина ?

Юнак, був злегка підбадьорено-гордий , та зверхно дивився на теплу , посмішку батька, який дивився на підлогу .

– Так…бо ти, віртуозний хитрець, в любій, невирішеній ситуації .

Той, повільно при підняв, праву бров, дивлячись упевнено .

– Чудово…!

Юнак, випив , трохи рому та піднявся , до штурвалу . За рання, захвативши, пляшку.

– Тоді, слухай батьку…- лівою, рукою, взявся за кермо – Я, являюсь…майбутнім , капітаном , Джеком Спарроу…який стане легендарним, на кораблі – Чорна Перлина !

Батько, тільки посміхнувся , та піднявся з підлоги . Хлопець, випив, ще рому , та поставив , на стіл біля компасу . Тут, різко, небо, стало чорніти. Їх корабель накрив, густий туман, й різко, пішов дощ . Батько, в схопив того за руку , та відвів до капітанської, каюти. Сам розпустив, вітрила , та став за кермо , до цього, піднявши якір . Джек, був вдосталь , п’яний . Через , шторм , його водило то вліво, то вправо , він майже , міг триматися . Він різко, поставив, руки, на стіл . На якому були, карти, якісь , канцелярські , речі . Він подивився, у вікно корабля . Й при блискавці, побачив , образ , неймовірно , чудернацького монстра. Він , придивився , до образу , потім проморгався , й той зник .

– Що, за…дивне…? – він взяв пляшку – Чудовий напій…якщо це його – вказав на пляшку – Вина, що я бачу, монстрів…то – він, п’яно посміхнувся – Він, однозначно , корисний .

Хлопця хтось, різко , як змія , обхватив, за шию, інша, по відчуттям, змія, повзучи, закутуючи, його торс , почала , душити, та міцно, обвивати . Юнга, випустив пляшку, з ромом . Хтось, з заду , тихо прошепотів, на праве, вухо .

– Що, заволієш…любі, багатсва…любі, подарунки… навіть Чорна Перлина….вона буде – твоєю…тільки – міцніше , обхватили, щупальця – Скажи, що , нахилиш, переді мною, свою юнацьку голову…

Джек , стояв , не рухаючись , він тільки, повільно очима подивився, на право .

– Скажи…що воліє, твоє серце…чи…мені буде простіше глянути, на компас .

Невідоме створіння, обережно, відпустило того . Його шия була, в слизі. Коли юнак, одивився місцевість . До нього в каюту, зайшов батько, й побачив, слизь на правій руці , та шиї , потім, очі перейшли до пляшки з ромом. Чоловік видихнув, повітря .

– Щось, сталося, батьку ? – мовив, наче , нічого й не було .

– Джеймс Норрінгтон….він був тут .

Хлопець, розважливо, посміхнувся .

– Хто ? – він похитнувся, йшовши до того – Хто , такий…

– Не важливо ! – обережно подивився та , взяв того за передпліччя – Що, він хотів ?Що він, зробив з тобою?

Джек , налякано дивився на батька , опісля обережно, відхилив , його руки .

– Що ти, верзеш я тут нікого….

За спиною, батька той побачив силует, якогось, монстра . Він швидко, заховав, обличчя за поставою батька .

– Майже нікого…- швидко, та розбірливо, мовив .

Батько, подивився назад , але нікого , вже, не було .

– Вибач…сину – глянув на того .

Хлопець, випрямився .

– Можливо, ми , перепили ?

Той , подивився назад, й вказівним пальцем , вказав , підтвердивши слова, батька .

– В яблучко – відхилив того – Треба, прийти до тями.

Джек, вийшов на бордаж, й все стихло . Хтось, мов , черв’як, взяв за, ліву , руку того . Хлопець, різко прибрав її, але це був батько .

– Що не так ?

– Я, краще..піду , просплюсь … Вибач .

Парубок, спустився, в низ, корабля, та ліг на гамак , й швидко, заснув . На ранок , той прокинувся , голова боліла , від рому . Він, ледве став, та піднявся , на корабель . Але нікого не було .

– Гмм…де , батько ? – тихо прошепотів, тримаючись правою рукою за голову .

Тут різко , почала , пекти долонь лівої, руки .

– Тсс …ай, як боляче , наче обпікся , вогнем… Ммм..ффф…

Чоловік, якого обличчя було , морської медузи з солодкою посмішкою дивився, на того через , підзорну трубу, спокусливо облизнувся . Джек , подивився на , долонь яка , вся була , в крові . Кров, зникла та замість її, намалювалася, якась печать . Тим, часом , батько, нашого героя, був прив’язаний, до вітрильного стовба, на кораблі , Джеймса Норрінгтона . Одним з піратів, Джеймса, забрав, металеву палицю, на кінці, розпечену, печать, з долоні, батька .

– Безбожники…підступні, потвори .

Адмірал, Летючого Голландця, різко повернувся до того.

– Не хвилюйся – підійшов до того – Він, буде під, мої жорстоким, контролем..я…точно не скривджу , його…- нахилився до того , поклавши, в свого рота, люльку – Вибач…але , його доля, передбачена , та, підвладна, моїм…спокусливим, амбіціям .

Джеймс, повернувся до того задом, та притулився до , борта, корабля, та віддав указ, вбити чоловіка , та викинути, в море . Джек, перев’язав , тканиною від сорочки, свою ліву, долонь , коли щось, тихо стукно об корабель . Він глянув , за правий борт, й побачив , труп свого батька. Серце героя, різко, зжалося, а сльози, омили, його карі, оксамити . Він дістав , батька, та одивився . Ріжуча, рана , омила, погляд, в області, серця батька . А ліва, рука , була , опечатана, міткою, схожою, на його . Джек, подивився, на свою мітку, та різко стиснув , свою руку . Він, зі, злістю, розвернув, корабель, від куди, приплив, труп . Джеймс, почав, сміятися .

– Як, мило, чи не так ? – підходячи, мовив, Джеймс, розводячи руки в різні, сторони.

– Це ти…те видіння , та вбивця…

– Ой…як, же, несподівано …. Та що ти мені зробиш ? Невдаха…навіть, у тебе немає, команди…який з тебе капітан ?

Джек, підбіг, до борту та стрибнув, на борт, діставши , бордажну саблю .
Всі потворні, пірати почали сміятися, разом з капітаном . Той усміхнувся .

– Так…звісно – тримаючись, лівою, рукою, за мотузку, від вітрил , а в правій руці, саблю , покачуючись, почав , химерувати – Звичайно…панове, я не можу, гарно, вам відповісти…комусь, взаємно, покромсати, серце…особливо, одному з вас…ааа…можливо, й взагалі, серця в цього, велико-поважного капітана й немає ?

Джеймс, змінився в обличчі , злісно, дивлячись, осуджучи, мовив .

– Хто б, казав ?

– М ? – усміхнувся тому Джек – Знаю…але я , видатний Джек, Спарроу..повернуся , до вас ! Й тоді, наші, саблі…почнуть, в кривавій сходці, повертати, справедливість , нашої, ненависті .

Джеймс, прикусив нижню, губу .

– Навіщо, відкладати, те , що можна зробити – зараз – інтригуюче, запрошував, інтонацією, на битву .

– Ви, панове кажете , що я , ще малий до , зрівнянні, вас, зі мною .

Норрінгтон, поклав, ліву, руку схожу, на краба, а праву на щупальця медузи, на борт .

– І, як доречно , ти розписуєшся за свою, тупість та сквернослів’я .

– Я, помщуся, за честь свого , батька….та честь, мого капітанського, егоїзму .

– І, як не дивно…чому ти, дуже чесний зі мною…

Джеймс, почервонів, від правди .

– Тоді, від, нині, я ваш, егоїст… – наче спеціально, доповнив, розмову, Джек, усміхаючись , відповів .

Норрінгтон, тільки, осудливо, поглянув на того, та повернувся й різко, наказав команді повертатися назад . Коли ті, відпливли, він тільки, агресивно глянув на того, смакуючи, характер, гарячого, юнги . Джек, коли ті відпливли далеко, прийшов, до батька . Він, закутав того, в велике, простирадло, замотав, мотузками , та з печаллю , викинув в море . Він зняв, свою трикутку, й з жалістю дивився як, море приймає, батька труп . Джек, пішов до штурвалу, й випиваючи, ром , на нього найшов, дощ . Він спокійно вів корабель, навіть коли розігралася буря . Компас почав знову, показувати, брехливий шлях . Він з холодом на очах, та ненавистю, дивився на, стрілку, яка метушливо, бігала . Він закрив, компас , та агресивно дивився, на бурю, перед собою . На ранок , він приплив , до порту, якось міста . Він, залишив , свій корабель, та спустився на землю. Один чоловік, зупинив, легковажного, Джека, який йшов , розважливо , та впевнено . Той невідомий, вимагав гроші, за привал , корабля . Той дав, пару золотих, монет з кишень , штанів . Джек, пішов , в якийсь бар. В ньому було багато, п’яних, та розбещених, чоловіків , які пили ром , та веселилися . Деякі билися, сміялися , деякі , воркотали, з дівчатами. Він підійшов до бармена й почав розмову .

– Друже… – усміхнено, дав, тому, мішок, з золотими монетами – Мені , потрібно трішечки рому , та кровожерливих, піратів, які будуть, мені, служити , на моєму кораблі .

Той забрав, гроші, та дав, пляшку рому . Й кудись, пішов . Поки Джек, випив, кілька, ковтків, рому до нього, підійшли, дівчата та почали залицятися. Наш, віртуоз, романтик, почав , відповідати взаємністю, та дарувати, мов , фокусник, гроші . Вони ніжно, та пестливо, його обвивали , своїми білосніжними руками, та поцілунками . Дівчина, що стояла , з ліва, він обережно, лівою, рукою взявся за її щічку та ніжно, поцілував . Його доль почала знову пекти , він відійшов від дівчат , та вийшов , на вулицю , й побачив, що печать, почала кровоточити, та пекти .

– Диявол…знову, він …

Перед ним повстали, пірати , яких йому привів бармен. Він виструнчився , бачу чи що , ті переглядалися .

– Друзі… – гордо стоячи, розвів руки в сторони – Я радий вас бачити … Тепер – підійшов до них – Я, прошу вас , до мого коробля..

Підійшовши , до причалу, корабель, почав тонути під воду . Один з піратів, почав сміятися .

– Во, кумедний, тип …

Джек, повернувся до них .

– Маленька , проблемка… – пішов від тих – Я, найду корабель, й ми попливемо… – дістав компас , й вказівним пальцем показував, куди попало – На північ .

Всі пожали плечима . Наступила, ніч, він зміг, вкрасти корабель , та завести своїх, підданих , на нього . Вони по тихому відпливли, від причалу , та випливи в море .

,, – Цікаво, мій старий корабель, це вихідки, того чоловіка ? Того Безсердечною капітана ? ,, – думав, Джек, дивлячись, по переду, штурвалу.

Один пірат, підбіг до нього , й почав вести мову .

– Пане капітане , ми тут обговорили, з хлопцями…а чому це хлоп’я, та за штурвалом , й чому ми пливемо на північ ?

– Гм..казав , мій батько, там, є щось дуже дорогоцінне… можливо , річ яка , нас зробить, легендами в Карибському морі!

Той, замовк, при відкривши рота .

– Так…я, хочу декому , довести свою цінність, та могутність…декому , шляхетному, та благородному, дати відсіч.

– Тому, ви, найняли нас ?

Той, нахилився до того й тихо мовив .

– Я, вас не найняв , я вас , забрав, під своє капітанське крило .

Той почав, дуже гучно сміятися . Всі подивилися на тих . Чоловік, почав, бити того по плечу .

– Дуже, файно ! Добре, друже…ми до допоможемо, тобі, з помстою ! – уходячи, говорив, чоловік .

Джек, дивився на , нового друга , й не розумів, чому ті , так , довіряють . Йшла 2-га година ночі . Джек, втомився стояти, у керма , й пішов, до своїх, нових, друзів . Він попросив , того самого чоловіка, постояти на заміні . А сам бухнувся , в ліжко, капітанської, каюти . Настав ранок , Джек прокинувся знову від пекучої, болі в лівій руці . Він ледве став , та пішов , на бордаж, прихвативши рому . Піднімаючись, солодко випивав , пляшку . Одивившись , море, зрозумів, що прокинувся о 6-тій .

– О..! Кумедний капітан , прокинувся ! – мовив , його помічник у керма .

Джек, мовчки піднявся до нього .

– Дякую, за працю…тепер, йди відпочивати . Взявся лівою, рукою, за кермо .

– Як, мовите, пане Спарроу.

Йому , весело , відповів, помічник та , спустився до нижнього, відділу, корабля. Джек, одивлявся , море , поки його не накрив , туман .

– Мм….ненавиджу, тумани , особливо, коли день, та повинен бути, ясний світанок ….

Парубок, поставивши, ром на , бордаж . Тут різко корабель, ввійшов, в пісок . Джек , скинув якір, п’яно поплентався з корабля , на землю . Коли, туман розвіявся , він одивився острів , та глянув на , компас. Він, вказував , на шлях . Джек, почав йти за ним . Зайшовши, в густий, ліс , він, почув, розмову.

– Каже , наш , капітан, що на цьому острові , є скарби.

– Хм…чи скоро він прибуде сюди ? Ми майже , знаємо де вони .

– Так…колись, тут , зупинявся король , який , віз багато, золота , та діамантів … Але корабель, не витримав, такий – цінний груз…тому король, залишив , його тут. Та коли він, хотів, повернути скарби, по частинам…то не знайшов….Йшлось, таке повір’я, що один видатний пірат, заховав , його десь на цьому острові….

Джек, міркував, ховаючись, за пишними, деревами та кущами, слухаючи, розмову .

,, – Це геніальна ідея….якщо я знайду , їх…усі будуть, гадати, що я видатний , пірат…який заховав , їх ,,

Гадав, Джек , дивлячись, на тих . Він відійшов , від них , до берегу, свого коробля . До нього спустилися, його , друзі .

– Ми вже думали, що ви, нас покинули ! – мовив, його помічник .

Джек, мовчки пройшов, повз, тих дивлячись, на море. Він, тихо розвернувся та , з посмішкою, хитрого , почав мову .

– Це королівський , острів…ви знаєте легенду?

– О ! Так ! Пане капітане…кажуть, що тут заховані , скарби…багато , скарбів !

Джек , пройшов повз, тих, відкрив компас й мовив .

– Йдіть, за мною , я вас приведу , до них .

Всі пішли, за тим . Спарроу, йшов швидко, по курсу , його, ближній , друг підбіг, й почав розпитувати . Чи можливо, що це він, їх заховав . Звично, Джек, на брехав, що це його, витівки . Вони мовчки, йшли , поки не дійшли, до печери . Зайшовши, хлопець, повів , у глиб . Один, із, піратів, відчув під ногами, якісь камені . Просвітивши, факелом, він, позвав, Джека й вказали, світлом , на діаманти, та золото , що були під їхніми, ногам . Усі подивилися на капітана .

– Гм…я ж казав, що приведу !

Усі почали збирати, скарби . Парубок, пішов ще глибше , в печеру. Перед, ним повстало, озеро, яке освітлювало, сонце , та огортали, дерева, та трава . Він сів, на траву , й стріла від, компасу знову , почала бігати, в різні сторони . Команда по приказу , капітана , віднесла усі , скарби , до коробля , а Джек, вирішив , оглянути, острів . Поки знову, не натрапив, на розмову . Почувши в схватці лайки , знайомі голоси вийшов , до них . Перед, ним, стояли ті мерзенні, потвори та сам Норрінгтон.

– О…радий знову, побачити, старих друзів .

Норрінгтон, усміхнувся , та прискіпливо, глянув на того опісля почав мову .

– Це, точно…з тобою, пов’язана пропажа, скарбів .

– Хах…це не влучно , тому що – підійшов до того – Це мої, скарби…тому мені, видніше де вони, заховані .

Той скривився, та підійшов ближче .

– Чому , ти такий , вередливий…я , чудово знаю, що це неправда…

Джеймс, сіро-голубими, очима , задивлявся в горді, карі очі .

– Мм…можливо…але , ні. Це справді, мої скарби . Й до речі…ви , тут тільки, за їми?

Адмірал, відійшов, назад, глянув на тих, та відібрав, мотузку , та глянув на того .

– Майже…- інтригуюче , мовив , підходячи, дивлячись якось, упевнено .

Джек, мов , зрозумів, ціль, та примхи, Джеймса , та різко, побіг, від того . Прибігши до коробля , він побачив , його піратів, під, яких, підвели ножі, до горла. Джеймс , обережно, зв’язав, йому руки , та привів, того до свого корабля .

– Бачу, ти відшукав, команду , та вкрав, корабель…

– Я, вам обіцяв, що стану на один рівень, з вами .

Впевнено, мовив, стоячи, прикутим, до вітрильного стовпа . Норрінгтон, підійшов .

– У , мене є угода…

Джек, здивовано дивився на того .

– Я відпущу , твоїх друзів … Та віддам, скарби, за гарне , твоє служіння…якщо ти, підкоришся мені .

– А, якщо ні ? – усміхнувся тому .

– Тоді, тебе чекає, пекуча смерть, або..вічне ув’язнення твого серця .

– Хм….можливо, ув’язнення , серця..це більш… жалісливий варіант .

Той усміхнено, наклонив голову в ліво .

– Як, забажаєте…- при підняв, його підборіддя .

Джейсон, різко, розрізав , сорочку, чорним, ножем, а опісля , вонзив, його в грудину . Джек, впав в непритомість . Отямившись, він був на своєму кораблі . Одивившись, себе , ніякої, рани не було . Друзі, стояли поряд, та були перелякані, його наляканості .

– Що сталося, Джеку ?

– Нічого…просто, страшний сон .

Він піднявся та пішов до, штурвалу .

– До речі, скарби…

– Ох…так…капітане , ви повернулися на корабель, та впали в непритомість…

– Гм…дивно..

Всі, пожали плечима, але швидко, повернулися до роботи .