IV

IV

“Розцілував би цю жінку”, — подумав Драко, коли Макґонеґел увійшла до класу; за нею слідом йшов Флітвік. Вона суворо дивилася на них, щільно стиснувши губи, що змусило Драко налякано ковтнути; він відчув, як Поттер неспокійно вертиться біля нього, і його страх трохи примирив Драко із власним. Але страх навіть був йому в нагоді. Страх відганяв небажані реакції; реакції, які, як був упевнений Драко, були лише плодом його уяви. Чесно кажучи, що його могло завести? Поттер, бійки, мотузки? Драко насупився й швидко зосередився на страхітливому погляді Макґонеґел.

Флітвік дивився на них із особливим виразом свого крихітного обличчя. Він виглядав так, наче ладен був розсміятися. Драко не міг його звинувачувати; вони, мабуть, були ще тим видовищем. Драко Мелфой і Гаррі Поттер сидять поруч один до одного, при цьому Поттер затишно влаштувався в обіймах Драко.

— Ваша рука, містере Мелфой, — різко сказала Макґонеґел, і вільна рука Драко миттєво полетіла до неї. Драко підозрював, що вона її приманила чарами. Нелогічно він подумав, що Макґонеґел може дати йому лінійкою по пальцях, тому він голосно ковтнув, коли вона полізла до кишені мантії. Проте вона лише витягла хустинку і маленький флакончик, у якому Драко впізнав цілющу мазь. Вона вилила невелику кількість масляної рідини на руку Драко і поклала хустинку на стіл. Не кажучи ні слова, вона підійшла до вчительського столу, відклала флакон і сіла, з виразом крайнього незадоволення на обличчі.

Оскільки подальших інструкцій не було, Драко розмазав бальзам по ниючій щелепі. Шкіру поколювало, але це не було неприємно, і легкий біль скоро зник. Він витер хустинкою обличчя, зволікаючи, скільки міг, але врешті відклав її вбік і зітхнув, здогадуючись, що на цьому милощі закінчилися.

— Філіус? — ввічливо покликала Макґонеґел.

Флітвік похитав головою.

— Я не думаю, що я можу щось зробити, — сумно сказав він. — Але дозвольте мені спробувати…

Флітвік підняв чарівну паличку, а Драко чекав, затамувавши подих, сподіваючись, що старий професор знає, що робити.

— Реласіо! — вигукнув Флитвік, і Драко закотив очі.

Звісно, ​​нічого не відбулося, і Драко почув бурчання Поттера:

— Ми типу вже зрозуміли, що це не працює.

Макґонеґел потерла скроні.

— Чому ні, Філіусе?

— Це тому, що Поттер використав Роззброювальні Чари, чи не так? — миттєво запитав Драко, отримавши хмурі погляди Поттера й Макґонеґел.

— Е-е, ні, містере Мелфой, — пропищав професор Флітвік, виглядаючи трохи здивованим. — Ваше закляття просто спрацювало з помилкою.

Драко вражено витріщився на нього, а потім випнув нижню губу.

— Я вимагаю консультації незалежного експерта. Ми повинні запитати нового професора Захисту від темних сил. Це його сфера знань.

Флітвік скривився, безсумнівно, образившись, а Макґонеґел відрізала:

— Ви не в тому положенні, щоб щось вимагати, містере Мелфой, — вона повернулася до Флітвіка. — Як ви думаєте, ефект від закляття ослабне з часом?

— О, немає сумнівів, — підтвердив Флитвік, — Просто треба почекати кілька годин. Воно було виконане ну дуже невміло…

— Так, дякую, професоре, тепер ви можете йти, — швидко сказав Драко.

— Містер Мелфой! — вигукнула Макґонеґел, а Поттер наважився усміхнутися.

— Дякую, Філіусе, — сказала вона з натягнутою посмішкою. — Ви можете… — вона сердито глянула на Драко, — залишити нас.

Флітвік кивнув і, з усмішкою подивившись в бік Поттера й Драко, пішов.

Драко миттєво опустив очі собі на коліна, не маючи бажання дивитися на Макґонеґел. Звичайно, дивитися на коліна означало дивитися на руку Поттера, розчепірену над його штанами. Мотузка була обмотана навколо зап’ястка Поттера та стегна Драко кількома петлями так, що нога Драко заніміла. Він бачив, як бліда шкіра Поттера червоніла під мотузкою. Поттер мав би попросити якусь цілющу мазь, тупий мученик.

— Я навіть не можу передати, наскільки я розчарована, — сказала Макґонеґел, її тихий голос був більш ефектним, ніж крик. — Вам обом по вісімнадцять років. За звичайних обставин ви б не навчалися в школі. Молоді люди вашого віку вважаються дорослими. А тут ви влаштовуєте з себе посміховище. Гаррі, — Поттер знову здригнувся, — Ну принаймні у вас мало бути більше розуму.

Драко внутрішнє ощетинився, але нічого не прокоментував.

— Я вважала вас відповідальним молодим чоловіком. Тепер бачу, що я помилялася. — Поттер згорбився на своєму стільці. Драко усміхнувся.

— І містере Мелфой, — усмішка поспішно зійшла з обличчя Драко, і Драко схилив голову нижче, точно знаючи, що Макґонеґел скаже далі, — ваша мати навела мені дуже переконливі аргументи, коли попросила мене дозволити вам повернутися до Гоґвортсу і здати випускні екзамени. Вона пообіцяла мені, що ви подорослішали і що все, чого ви прагнете — це знання. І вона була не єдиною, хто висловився на вашу користь.

Драко збентежено кліпав очима, вмираючи від бажання запитати, хто ще висловився на його користь, але не наважувався. Наступне запитання Макґонеґел повністю вивело його з рівноваги.

— Чи варто мені відправити їй сову і сказати, що ви порушили цю обіцянку?

Драко витріщився на кісточки руки Поттера. Чортова Макґонеґел! Погроза зв’язатися з його матір’ю була ударом нижче пояса.

— Так мені зробити це, містере Мелфой?

— Ні, — тихо сказав Драко.

— Я так і думала. І, містере Поттере, — Драко аж стало легше дихати, коли Макґонеґел звернула увагу на Поттера, — Я думаю, що на вас вже чекає посада в Міністерстві. Ви не зобов’язані бути тут.

Драко насупився. Чортів везучий Обраний. Звичайно, Поттеру не потрібно було нічого робити, щоб потрапити в Міністерство. Ну, хіба що нібито вбити Темного Лорда. Але Драко був хазяїном Старшої Палички — що б це не означало — тож він теж міг це зробити. Теоретично. Поттеру просто пощастило.

— Наскільки я пам’ятаю, — продовжила Макґонеґел, коли рука Поттера на стегні Драко затремтіла, — ви наполягали на тому, щоб отримати належну освіту й здати екзамени, як і всі інші, щоб ніхто не міг звинуватити вас в особливому ставленні.

Драко закотив очі. Мерлін, ґрифіндорці були такими ідіотами.

— Це перестало для вас мати значення?

— Ні, — пробурмотів Поттер.

— Добре, — тон Макґонеґел став різкішим. — Оскільки ми вирішили, що ви обоє хочете залишитися в Гоґвортсі, я б радила вам почати поводитися відповідно. Таку поведінку можна було б пробачити, коли ви були молодшими, але я не хочу, щоб дорослі поводилися в цій школі як діти. Якщо ви влаштуєте бійку ще раз, вас обох виключать, — вона зробила паузу, щоб дати можливість зрозуміти її слова. — Мені буде байдуже, хто з вас це почав, хто з вас більше постраждав, і що стало причиною. Ще один інцидент, і ви можете пакувати ваші речі. Це зрозуміло?

— Так, професоре, — одноголосно сказали Драко й Поттер.

— Дуже добре, — Макґонеґел підвелася й помахала чарівною паличкою. Тут же на столі перед ними з’явилися два пергаменти, дві чорнильниці та два пера. — Зараз майже сьома. Ви пробудете тут до дев’ятої або довше, якщо чари не втратять сили. Напишіть фразу “Я більше ніколи не поводитимуся як пустоголова дванадцятилітка” стільки  разів, скільки знадобиться, щоб заповнити весь пергамент. І не розтягуйте свій почерк, Поттере.

Драко трохи кашлянув.

— Ем, професоре?

Макґонеґел суворо на нього подивилася.

— Я правша, — зазначив він.

Макґонеґел прищурила очі, наче він народився правшою, щоб спеціально доставити їй проблем.

— Добре, — нарешті сказала вона й чорнильниця, перо та пергамент Драко зникли. — Вам не треба буде писати рядки.

Драко переможно усміхнувся, поки Поттер обурено сопів.

Проте Макґонеґел не звернула на них уваги; натомість вона постукала чарівною паличкою по нижніх кінцях Поттерового пергаменту, прикріпивши їх до столу. Потім вона постукала по ньому ще раз і пергамент згорнувся в сувій.

Драко збентежено спостерігав за нею, поки вона розгортала сувій, тримаючи його чарівною паличкою за верхній кінець.

— Тримайте його, містере Мелфой, — наказала вона.

— Перепрошую?

— Використовуйте свою ліву руку та лікоть, щоб тримати пергамент, щоб він не скручувався. Поттер буде писати, ви будете тримати. Ви не зможете виконати завдання, якщо не працюватимете разом.

Пригнічений, але не наважившись заперечувати, Драко нахилився й поклав передпліччя на пергамент. Наслідки цього руху були жахливими. Поттер опинився в обіймах Драко, їхні голови притулилися одна до одної, їхні щоки торкнулися на мить, перш ніж Поттер різко відсахнувся. Теплий дотик палаючої Поттерової щоки затримався на шкірі Драко. Драко опустив голову і невідривно дивився на пергамент.

— До побачення, джентльмени, — сказала Макґонеґел, і Драко з образою подумав, що він помітив у її тоні нотку веселощів. Вона вийшла, але обернулася на порозі.

— Я повернуся, і коли зроблю це, я очікую побачити багато рядків, написаних на цьому пергаменті. І пам’ятайте, що ви можете здатися будь-якої миті.

Драко підвів очі з надією, але Макґонеґел самовдоволено продовжила:

— Але тоді не забудьте купити квиток на Гоґвортс-Експрес завтра вранці, — з цими словами вона вийшла і замкнула за собою двері.

Поттер жалісно застогнав, і Драко відчув бажання кивнути на знак співчуття. Мерлін великий, як це сталося? Як Макґонеґел може бути такою жорстокою? Драко був приречений провести наступні дві години, можливо, довше, тісно обіймаючи Гаррі Поттера…