Одеський експрес

Мої друзі сиділи в сусідньому вагоні. Я необачно помилився з вибором вагону при онлайн купівлі квитка, тому мусів їхати дванадцять годин в одному плацкарті з незнайомцями. Але, як тільки моя сусідка, що сиділа навпроти зняла з себе мокру від поту футболку, я отримав перевагу над своїми друзями, які були змушені дивитись в змарнілі  від спеки лиця один одного. А я потішався ледь виразними, акуратними формами грудей своєї візаві. На секундочку, я зловив себе на тому, що бездумно, навіть трішки відкривши рот, витріщаюсь на бюст тієї дівчини, і здається, я роблю це вже досить довго.

Я різко відвів очі, і зустрів її зніяковілий погляд, що ніби хоронив мене живцем. Мені стало настільки соромно і ніяково, що я почав хаотично чухати різні частини свого лиця. В момент зістрічі наших очей, я невимушено почухав потилицю, мої очі забігали по вагону, намагаючись знайти якусь точку фокусу, яка збиває цей жахливий стан. Не знайшовши такого місця очима в плацкарті, моя рука на автоматі потягнулась до брів. Я ніби перевірив наявність двох, пригладивши кожну з них, і різко почав терти свого носа, покашлюючи паралельно. Все це відбувалось протягом секунд двох-трьох. Це була «панічна атака», викликана тим, що мене сміймали на гарячому. Спостерігаючи за моїм тремором, і компульсивними рухами дівчина не втрималась і спочатку мило всміхнулась, а потім не витримавши тиску засміялась так, що при різкому видиху повітря через ніс, в неї вилетіло із носа щось біле, прозоре, і впало мені на голе коліно. Це була шмаркля. Дівчина метушливо, і настільки швидко згрупувалась, і рукою витерла її змоєї ноги, що мені навіть здалось, що ця сопелька навіть не всигла торкнутись моєї ноги.

Ця дивна і неординарна ситуація викликала в нас істерику. Ми двоє почали реготати так, що цілісінький плацкарт дивився на нас осудливим поглядом. Але, ніщо не могло зупинити цей регіт, хіба що… Спазм в животі почав зводити мій кишечник від болю. Я хоч і сміявся, але вже розумів, що сміх потроху спадає. Я посміхаючись тримався за живіт. Моя сусідка однозначно думала, що мене почав боліти живіт від дикого реготу, проте, нажаль, це був біль викликаний скупченням газів і лайна в мому кишечнику. Спазм був дзвіночком про те, що мені потрібно терміново відлучитись. Посмішка з лиця пропала. Я сконцентровано сидів і дивився в одну точку, якою було місце між очей на обличчі дівчини. Думки перестали генеруватися. Мозок ввімкнув режим стресової ситуації, і почав демонструвати мені різноманітні варіанти розвитку подій.

Я вже було хотів підвестись і побігти до смердючого туалету, але спазм був дуже сильним, і я нічого не міг робити, окрім безрухомо сидіти.

Моя сусідка, почала щось підзрювати. Я це зрозумів, бо її брови насюпились, а погляд набув питального характеру. Під пильним спостереженням дівчини, я зрозумів, що часу немає аби зволікати. І крізь страшний біль, стримуючи сльози я почав підводитись з місця, аби піти в вбиральню, і над унітазом, щоб уникнути аварії, екстренно послабити тиск в кишечнику. Хто б міг подумати, що тільки спроба підвестись дасть небажаного результату. Мої сідниці ніби різко атрофувалися під час підйому, і необачно випустили на волю все, що так стрімко на неї рвалося. Цей звук, я незабуду ніколи. Гучний свист і булькання рідини, що полилась по моїх сідницях. Я, стоячи в напівположенні усвідомлюю – всі розуміють що сталось, але ніхто не наважився ні на яку реакцію. Пів вагона просто дивиться на мене. А дівчина, аж прикрила рот рукою від здивування. Вона за кілька секунд відчула весь спектр емоцій, від сорому до радості, від збентеження до шоку. Я закінчивши випускати з кишечника всі відходи, різко побіг до туалету, але було вже пізно. Я обісрався на очах всього вагону. Слава Богу мої друзі цього не бачили, хоча, вони і так дізнаються, бо від мене смердить на кілометр.

Що ж мені робити? – подумав я. Напевне потрібно помитись, і викинути весь загаджений одяг. Я скинув з себе шорти. Потім труси, які одразу викинув в урну з сміттям. Нарвав туалетного паперу і почав витиратись. Цілісінький рулон я витратив аби не залишити на своєму тілі бруду. Набрав води в долоню і почав себе мити. Я заляпав всю підлогу вбиральні доки проводив процедуру відмивання, але це мене ні каплі не тривожило. Тривожило наступне. Я побачив краєм ока лайно на своїх шортах. Голосно зітхнувши, я підняв їх, шматком туалетного паперу витер місце де базувалось місце ураження. Обережно підніс задню частину шортів до носа, аби усвідомити складність ситуації, і усвідомив. Нестерпний, різкий запах відразу викликав кашель і припадки рвоти. Мозок мій незнав що робити, і тут я згадав про своїх друзів, що знаходились в іншому вагоні. Я дістав телефон з кишені брудних шортів, навіть оглянув його, чи не заляпав де. В списку контаків обрав номер свого найближчого друга, і розказав йому всю ситуацію. Дикий сміх супроводжував всю мою історію, але і мені було б трішки смішно, якби не було так страшно. За декілька хвилин мій друг приніс мені свої запасні шорти і чисті труси. Я ще довго стояв в тамбурі, бо ніяк не міг наважитись вийти до людей і відчувати на собі їхні погляди. Але все ж вийшов через годину, може дві, наївно думаючи, що всі вже забули про цей інцидент.

Ми з моєю дружиною часто згадуємо цю історію. Особливо вона сміється згадуючи мого друга, який повз неї ніс мені шорти і труси.