Contradiction

Хьонджін не любить малювати людей. Малювати людей – нецікаво.

Хьонджін не любить суботи. Він тихо заходить у кабінет та мружиться від яскравого світла після довгих темних коридорів. Здається, майже всі уже зібралися, лише він, як завжди, не поспішає, коли це субота, але щоразу вперто змушує себе приходити. Шумно зітхає, коли врешті опускається на стілець, дістає скетчбук, олівець, та ловить співчутливий погляд Чоніна. З іншого боку від нього, Джісон звично закочує очі, і навіть не треба бачити його, аби про це здогадатись.

Кожна друга субота – день натурщиків. Чан завжди старається знаходити для них нових моделей, приводить когось, щоб вони могли потренуватися швидко робити ескізи фігур. І все би чудово, але Хьонджін ненавидить малювати людей. Він кращий в групі у тому, щоб малювати натюрморти, його картинами завішений кабінет, але коли треба малювати живих людей, Джіні плететься десь позаду. Можливо, у нього могло вийти краще, якби він більше старався, але йому так нецікаво, людське тіло не виглядає достатньо привабливим, аби Хьонджін міг розгледіти у ньому щось гідне того, аби він зосередився на його малюванні. Він старається насправді, але просто не бачить у цьому ніякого потенціалу.

Художник повинен вміти малювати все. Так. Але Хьонджін не згоден. Він не планує коли-небудь малювати людей, йому це не потрібно, але їх викладач вважає інакше. Тому він слухняно приходить на заняття, сідає за стілець, бере олівець у руку, та старається уважно перемальовувати кожну нову позу.

– Сьогодні я запросив до нас свого друга Фелікса. – Починає Чан з ентузіазмом. – Він танцівник, у нього гарне треноване тіло, тому я хочу, щоб ви постаралися передати кожну деталь.

Хьонджін знову тихо зітхає, насправді Чан завжди говорить майже те саме, але коли він має всього кілька хвилин на малюнок і не має до нього ніякого інтересу, роздивитись кожну деталь у нього не виходить.

– Фелікс раніше не був натурщиком, тому може трохи соромитись. Будьте милими.

Чан усміхається, і врешті двері відчиняються, щоб Фелікс міг порушити своєю появою творчу атмосферу. Хьонджін підіймає на нього голову, коли Фелікс представляється, нервово розглядаючи обличчя художників. Він хвилюється, стоячи перед групою з одинадцяти людей, які уважно слідкують за кожним його рухом, і це дуже помітно. Цей хлопець погодився лише тому, що Чан його друг?

На першу позу їм дають п’ять хвилин, і Хьонджін міцніше стискає олівець в руці, щоб налаштуватися. Яку ж позу він обере? Це рішення завжди лишається за моделлю. Фелікс стає на невелику сцену, підіймає руки догори в граційному жесті, трохи вивертає їх і нахиляє вбік, а тоді прогинається, наче збирається потягнутися, закидає голову догори, повертає її в сторону та покірно застигає, даючи змогу художникам приступити. Хьонджін старається розслабитись на своєму стільчику та починає швидкими рухами перемальовувати струнку фігуру моделі.

Час спливає швидко, Феліксові дозволяють розслабитись та десять секунд подумати над новою позою. Хьонджін дивиться на свій ескіз та звично хмуриться. Якось це не схоже на Фелікса. Він ще раз уважно придивляється до моделі, той саме присідає, підгорнувши ноги під дупу, та широко розводить коліна. Наступна поза готова. У них десять хвилин.

Кілька секунд Хьонджін розглядає Фелікса, щоб краще запам’ятати, обережно обводить поглядом стегна, тонку талію, яку підкреслює обтягуюча чорна майка. Мабуть, він спеціально одягнувся так, щоб виділити кожен вигин свого тіла. Так гарно окреслені грудні м’язи – погляд ковзає нижче – його біцепси та тонкі руки з маленькими пальчиками. Рухається вище по шиї, перечіпляється за кадик та зупиняється на пухких вустах.

– Хьонджіне, – він здригається від Чанового голосу та відривається від моделі, наляканий, наче його піймали за чимось незаконним. – Час уже йде. Знаю, що ти волів би малювати якусь квітку, але зосередься, будь ласка.

Червоніючи від зауваження, Хьонджін впирається поглядом у пустий білий аркуш перед собою. Скільки у нього ще часу? Як довго він витріщався, раз навіть Чан помітив, що він не малює. Він ще раз дивиться на Фелікса, щоб зачепитися поглядом за якусь деталь, але різко відводить погляд, бо Фелікс дивиться прямо на нього. Треба хутко взятися до справи. Рука трохи тремтить, коли він веде першу криву лінію. Насправді він не хотів би зараз малювати якусь квітку, але у нього недостатньо часу, щоб зобразити Фелікса. Ще один невпевнений погляд на модель, але той уже дивиться кудись у сторону.
Хьонджін повинен малювати.

У нього не виходить закінчити навіть наполовину задовільного результату, коли таймер сповіщає про зміну пози. Цього разу йому варто бути уважнішим. Він обертає голову в сторону, щоб поглянути, що там у Джісона – той не проти, аби його малюнки бачили, його скетчбук повернутий трохи в сторону, і Хьонджін роздивляється його роботу. Це так… Серце починає стрімко бухкати у грудях. Джісон просунувся трохи далі, його малюнок має чіткі риси. Це справді Фелікс. І він на ньому оголений. Це не заборонено, художник може додумати що забажає, але Хьонджіну голова іде обертом, коли він дивиться на це зображення.

– Він такий гарний. – Говорить Джісон до Мінхо, що сидить поруч із ним.

– Так, дуже гарний. Такий витончений, талія схожа на твою.

Джісон тихо сміється та перегортає на чистий аркуш.

– Тоді тобі мало бути легко змальовувати, мене ти можеш зобразити із зав’язаними очима.

Цього разу Фелікс сідає на стільчик, спирається руками на спинку і кладе на них голову, прогинається в спині та вип’ячує дупу в чорних штанях. Ох, це буде важко. Хьонджін проковтує комок у горлі та намагається взяти себе в руки, перед ним багато роботи. У них п’ятнадцять хвилин, і він різко веде першу лінію на чистому аркуші.

Цього разу він не вирячується на Фелікса, мов несповна розуму, він старанно малює, прикусивши губу від напруги, але час все одно закінчується надто швидко. Він не встигає домалювати все, що хотів. Хлопець на малюнку наче схожий на Фелікса, має обриси його фігури, але це не Фелікс. Недостатньо реалістично.

Наступна поза п’ять хвилин. Хьонджін обурливо видихає повітря, роздуваючи крила носа. Цього страшенно мало.

Фелікс стає до них напівбоком, спирається однією витягнутой рукою на стіну перед собою, а іншу руку й ногу заводить за спину , напруживши усі м’язи. Насправді шкода, що він повністю одягнений, так не вийде роздивитись кожен м’яз, бо це навіть зараз виглядає гарно. Іноді їм позують оголені моделі, тут все залежить від їх бажання.

Чонін біля нього випускає якийсь дивний звук, і Джіні розвертається в його сторону. На його обличчі – чистий захват. Чонін кліпає кілька разів та береться швидко малювати. Як би він дивився на Фелікса, якби той був роздягнений перед ними? Надто відкритий, надто розкритий перед ними усіма, щоб вони могли роздивитися кожен вигин, ретельно підмітити кожну деталь. Фелікс стоїть на сцені досі одягнений, але Хьонджінові уже хочеться прикрити його та відвести кудись подалі від усіх цих очей, бо вони розглядають його надто детально. Вони завжди дивляться так уважно.

Можливо, у Фелікса є родимка на сідниці. Або біля пупка. Можливо… Власне, це не має значення, їм треба зобразити лише контури фігури. Ці заняття націлені на швидкість перемальовування тіла, але Хьонджін сидить достатньо близько, щоб помітити Феліксові веснянки. Зараз видно лише його профіль, і Джіні ніжно ковзає поглядом по рисах його обличчя. Рука сіпається та починає виводити маленький ніс Фелікса та його пухкі вуста. Таймер пищить, коли Хьонджін зосереджується на вимальовуванні веснянок, хоча більше вигадує, де вони мають бути, ніж бачить кожну цятку насправді.

П’ятнадцять секунд на зміну пози. Фелікс розвертається обличчям, і Хьонджіну поколюють кінчики пальців, бо хочеться домалювати те, що він не встиг, але заборонено робити це під час перерви. Тому він лише поглинає Фелікса очима, надто жадаючий роздивитися кожну деталь, яку не зміг помітити відразу. Йому хочеться підійти ближче, стати зовсім поряд та дивитися, дивитися, але він сидить на стільчику нерухомо. І тепер не може не думати про те, що приховано від нього за одягом.

– Як тобі йде сьогодні? – Питає Чонін. – Він такий гарний. Танцюристи неймовірні, мені подобається його малювати.

Хьонджін відривається від споглядання. Звичайно, гарний.

– Сьогодні не дуже. – Чесно відповідає він.

– Справді? Шкода. Не хвилюйся, ти схватиш це, я впевнений, ти прекрасний художник, Хьонджіне.

Тим часом Фелікс кілька секунд роздумує над наступною позою та знову присідає. Впирається однією рукою в підлогу, торкаючись її лише кінчиками пальців, а другу руку закидає за голову, наче тягнеться кудись позаду себе. Одна нога підгорнута під дупою, а друга ступня стоїть рівно, згинаючись в коліні. Хьонджін ковзає кілька секунд по фігурі Фелікса та червоніє, доки час невпинно рухається, але це його уже мало хвилює.

Він задоволений, що Фелікс розвернутий до нього обличчям. Подумки Джіні уже змішує фарби, якими хотів би намалювати його. Шкода, що вони зараз користуються лише олівцями. Грифель здається надто пласким, надто сухим і беземоційним, Хьонджін безсилий передати усе, що хотів би показати, користуючись лише мертвими олівцями. Власне, проблема у ньому, він не вміє малювати людей. Цікаво, чи Фелікс позував коли-небудь для свого друга Чана? Чанові роботи завжди неймовірні. Навіть звичайним олівцем він здатен передати те, чого більшість взагалі не помічає.

Хьонджін хоче намалювати його гарно. Навіть олівцем. Він повинен намалювати Фелікса гарно.

Хвилювання наростає, Джіні пітніє та важко дихає у задушному кабінеті, сіпається на стільчику, все ще не в змозі відвести погляд від моделі. Шум олівців, що рухаються на бумазі надто гучний, він не може зосередитись. Художники тихо переговорюються між собою, мабуть, Фелікс теж чує, що вони у захваті від нього.

А тоді їх очі зустрічаються – і все застигає. Фелікс дивиться прямо на нього. Шум у вухах зникає, час зупиняється – в кімнаті нема більше нікого й нічого. Є лише він та Фелікс. Художник та модель. Хоча Джіні не впевнений, чи він зараз художник. Радше споглядач, що прийшов лишень поглянути на щось прекрасне, на музейний експонат, на картину за товстим куленепробивним склом, огороджену стрічкою, аби ніхто не міг підійти ближче, торкнутися та зіпсувати.

Вони пристально дивляться один одному в очі, аж доки таймер не дзвенить, сповіщаючи про кінець часу. Фелікс видихає та розслабляє напружені від сидіння в одному положенні м’язи, відводить погляд від Хьонджіна і його щоки чарівно забарвлюються рум’янцем.

– Ей, ти малюєш взагалі? Що з тобою сьогодні? Треба було не приходити, якщо зібрався лінитися. – Бурчить десь під вухом Джісон, але Джіні лише усміхається.

Наступна поза. Він знову стискає олівець міцно в пальцях, робить кілька глибоких вдихів, доки дивиться, як Фелікс вчергове граційно вигинається під пильними поглядами художників. Його щоки, вкриті десятками чарівних веснянок, все ще червоніють, коли він знову кидає швидкий погляд на Хьонджіна, що сидить у першому ряду. Джіні знову усміхається кінчиками губ та врешті розслабляє кінцівки, коли Фелікс втуплює погляд у підлогу за застигає, дозволяючи всім роздивлятися себе.

Тепер Хьонджін готовий малювати. Поза змінюється за позою. Фелікс уже втомлений, а Джіні зосереджений на моделі, як ніколи раніше. Він здригається, коли таймер знову пищить, і Чан гучно плескає в долоні, знаменуючи кінець сьогоднішнього заняття. Дві години промайнули миттєво, і цього страшенно недостатньо. Чан дякує моделі та просить трохи почекати, як він закінчить, аби він міг підвезти його, але Фелікс говорить, що йому вже час.

Хьонджін все ще не зводить з нього очей, не може відірватися, старається запам’ятати кожну деталь, яку не вдалося зобразити на бумазі. За ним цікавіше спостерігати, коли Фелікс рухається. Коли усміхається, показуючи гострі білі зуби, коли морщить маленького веснянкуватого носа та облизує пухку нижню губу, коли відкидає пасмо волосся з лоба та задоволено роздивляється роботи деяких художників, які не соромляться показувати свої результати. Схвально киває та захоплено хвалить їх вміння. Він отримує кілька ескізів зі своїми зображеннями у подарунок, чарівно дякує та знову на мить кидає погляд на Хьонджіна, який навіть не піднявся зі свого місця.

Звичайно, Джіні не покаже свої малюнки. Не зараз. Бажання ділитися своїми роботами завжди залежить від самооцінки художника, і Хьонджін надто невпевнений у своєму вмінні передати природну красу та граційність Фелікса, аби комусь це показати. Він все ще проводжає поглядом маленьку фігурку, яка уже рухається до виходу, коли щось штовхає його різко підійнятися та в кілька кроків наздогнати Фелікса біля дверей.

– Вибачте, можна вас на секунду?

– Так? – Фелікс розвертається та дивиться в очі Хьонджіна з якоюсь дивною надією в карих очах.

– Я хотів запитати… Знаю, що ви не працюєте натурщиком, але чи не могли би ви… Чи не погодитеся позувати мені? Іноді. Хоча би раз насправді. Я… Знаєте, я у цьому поганий, у малюванні людей, мені треба багато тренуватися, тому я ходжу на ці заняття. Але мені ще ніколи так сильно не хотілося когось намалювати.

Кілька секунд він мовчить, розтуливши рота та розширивши очі в подиві, і Хьонджін кляне себе за ці слова. Треба було заспокоїтися, все обдумати, можливо, спитати номер Фелікса у Чана і попросити його трохи пізніше. Серце майже вискакує йому з грудей, коли Фелікс сильно закусує нижню губу, і Джіні уважно слідкує за цим рухом.

– О! – Це все, що виривається з нього, і Фелікс знову замовкає на кілька секунд. – Звичайно, я з радістю вам допоможу.

Хьонджін полегшено видихає, позбувшись жахливої напруги. Він сказав, що зробить це із радістю?

– Це був цікавий досвід насправді. – Фелікс чарівно усміхається, і в Хьонджіна підкошуються ноги. Чому цей хлопець діє на нього так дивно? Мабуть, варто було тікати від нього подалі, але він навпаки хоче бути ближче. – Я не проти повторити.

– Справді? Дякую, я вам заплачу. Мені потрібно з вами більше часу, я хотів би промалювати все детальніше, мене не задовольняють просто ескізи.

Його щоки знову фарбуються в чарівний рожевий, він збентежено усміхається.

– Зовсім не треба, не треба за це платити, я просто з радістю…

– Я можу пригостити вас обідом. Ох, вибачте. Мене звуть Хван Хьонджін.

– Лі Фелікс. І обід – звучить чудово. Вам варто записати мій номер. Ну, аби ми могли домовитись.

– Я… так. – Він нишпорить по кишенях, намагаючись нащупати телефон та дивиться на свій стілець, але всі речі уже при ньому. – Феліксе, я можу вас провести? Куди би ви не йшли. Дасте мені свій номер по дорозі, можемо домовитись, як це буде відбуватися.

– Ходімо, я нікуди не поспішаю.

Так, тепер їм не треба поспішати. Джіні усміхається та крокує темними коридорами услід за Феліксом. Тепер у них є весь час на світі.

Дякую, що прочитали! Буду дуже вдячна за будь-який фідбек💋