cat, rat and dog

Про сон сьогодні ніхто не думав. Мерлінова борода, та який сон коли за такий малий проміжок часу скільки всього сталося для кожного. Особливо для Сіріуса… Сміх заповнював кожний куток вітальні, інколи всі стримували себе від чергового сміху, щоб прислухатися чи раптом через них не прокинувся Гаррі. І якщо таке траплялося, що за цю ніч часто було, кожен по черзі йшов на верх. Найшвидше Гаррі засинав у Касс, всі сміялися адже навіть у Лілі він так швидко не засинав, а тут он як все.

 

Та все хороше завжди має обірватися надзвичайно нудними, проте важливими розмовами. Кассіопея, яка тільки-но зуміла вирватися з тенет всіх цих тем, знову у них погрузла з головою. Її знову туди затягували, а вона, неначе намагалася втекти з рук русалок, відштовхувалася своїми жартами. Та це не допомагало. Всі знову і знову перепитували. Тоді вже сенсу щось приховувати не було.

 

—Гаразд, дам відповідь тільки на ті питання на які зможу відповісти.

—В сенсі «на які зможу»?

—Деякі я не маю права розголошувати. І навіть під Круціатусом, я мовчатиму. Інакше нехай Дементор мою душу забере, – за дані слова Касс «смачно» отримала прочухана від Джеймса, який явно не був задоволений відповіддю сестри.

—Як малі діти, – закотила очі Лілі, на що Поттери тільки повторили все, голосно сміючись.

 

“Як малі діти”

 

—Та тут ціла сімейка. Гаразд, питання… Почнемо з того, як ти нас найшла і зуміла пройти заклинання?

—А, ну тут все дуже просто – Дамболдор. Він розказав, що дане заклинання працює як із Дементором – хороший спогад, і все.

—ПРОФЕСОР Дамболдор, ти ще вчишся.

—Та годі, Ремусе, ми не в школі, це раз – Лілі не стрималася і закотила очі. В голові почали пролітати спогади, як він ще всю компанію в школі любив виправляти відносно «професорів».

—Два – ти вже не староста, старенький – рука Джеймса важко опустилася на плече друга, від чого Ремус захлиснувся чаєм . Подивившись на друга з-під чола, Ремус відклав свій напій на стіл через що всі почали сміятися.

—Гаразд, Дамболдор. Ви з ним зустрічалися?

—А, так. Прилітала на кілька днів у Гогворст. Треба було розказати все про нашу подорож до Дурмстренгу…і ще вирішити за мої НОЧІ. Так, Лілі, я їх здаватиму.

 

Лілі почала стрибати по кімнаті, як мала дитина і плескати в долоні. Враховуючи, яка Касс непосидюча особа і як вона не любить вчитися, вона думала, що зі школи її виженуть. На дану сцену Кассіопея тільки закотила очі і розтягнула посмішку. Вона не збирається казати подрузі про те, що НОЧІ вона майже вже здала. Деякі речі, мають лишитися тільки з Касс.

 

Нехай тішиться.

 

—Дитино, заспокійся, я хочу почути всі деталі, які Кассіопея тільки зможе розказати.

—Сіріус, не будь таким нудним. Це ж щастя. Касс ще під час нашого навчання не сильно то вчилася. Я взагалі дивуюся, як ти маєш найвищі оцінки і …

—Лілі, ми не про навчання ж говорили

—Фу, які ви нудні – все ж таки сіла Лілі біля свого чоловіка.

— А що з Дурмстренгом?

—Очікувано – тихо відповіла дівчина, після чого витягнула сигарету – Багато зрадників, дуже багато. Багато учнів батьки забирають зі школи через страх. Із зрадників є особа, через яку ми і летіли туди – Каркаров. Він став Пожирачем смерті, використовує непрощенні заклинання так часто, що душа його не апетитною буде і самому Дементору. Багатьох вбив, дуже багатьох, – зробивши першу затяжку, дівчина вже сперлася на спинку крісла і відкинула голову.

 

Вона знала, що мала сказати їм найголовніше, але не знала як це зробити. Це був складний вибір: говорити чи мовчати. Але вона до кінця буде пам’ятати, перше заплакане обличчя після тієї новини і крики болю, які лунали і до нього. І якщо скаже не вона, скаже хтось інший.

 

—Каркаров… Він ніколи не мав хорошої репутації – сказав Сіріус, потушивши свою сигарету в попільничці – досить очікувано.

—Але чого ви туди летіли?

—Причина чого ми туди летіли, вже не є наскільки важливою –  слова самі не хотіли виходити. Це було складно. Підігнувши ноги під себе, дівчина подивилася на всіх і зробила ще одну затяжку. Скоро вона закурить ще одну сигарету.

—Чого?

—Та причина із самого початку не була важливою. Я знаю, що Дамболдор мене спеціально туди відправив. Він надіявся, що я там залишуся на довше і він зможе закрити мені дороги додому

—Ти… ти знала?, – всі були здивовані, адже вони самі говорили з професором, щоб він допоміг захисти  Касс від цієї війни. Адже це не її війна.

— Знала. Від самого початку. І знаю, що це було ваше прохання, – дівчина потушила сигарету і впевнено розправивши плечі, подивилася на всіх. Вона вже не була зла на них, як на початку. Вона розуміє, що вони хотіли її захистити і дати можливість ще пожити нормальним життям…

— Але звідки ти знаєш? Це не можливо, ми ж…

— Ми не були обережні, – тихо промовив Сіріус

— Про що ти?, – Джеймс, який здавалося зараз вибухне з гніву, не розумів про ще говорив друг

 

Сіріус мовчки дивився на Касс, на зелені очі з ластовинням. А дівчина прекрасно знала, що Сіріус все знає. Він давно вже зрозумів все. Ще в той день…

 

Пів року тому

— Хлопці, дивіться. Медові руці досі тримають популярність, – Лілі неначе знову учениця. Її захват важко приховати. Та і навіщо? Вона завжди любила Грінготс. І он, через кілька років вона знову на улюблених вулицях.

 

Сіріус і Джеймс йшли поруч, і сміялися з “дитячої” поведінки Лілі. Хоча самі почувалися, як дівчина. Ех, пройшли вже ті роки коли вони тут бували часиіше, ніж знають професори Гогвортсу.

 

Чарівники, які прогулювалися вулицями, оберталися на трійцю. А точніше, на Сіріуса. Він як завжди був на вершині, зі своїм стилем. Чорний колір – його колір. Кожна молода чарівниця або оберталася, або кліпала оком Сіріусу.

 

— А ти без змін, викрадаєш жіночі серця, нічого не зробивши, – почав сміятися Джеймс

— Ну що поробиш, що таким красенем народився, – сказав Сіріус і в жартівливому сенсі, поправив свої кучері. Поттери тільки засмілися, – та знаєте що?

Сіріус зупинився поруч із дверима Медових руць.

— Я думаю, нам час вже йти до професора, – посміхнувшись, він відкрив двері і, неначе джентельмен, поклонився запрошуючи друзів в сеедину.

В магазині було велика кількість чарівників, серед яких можна було дуже легко заблукати. Та друзі, легко подолали живі “перешкоди” і опинившись над дверима в підвал, швидко туди полізли.

 

Коли вони вийшли з-за статуї горбатої одноокої відьми, перед ними сиділа кицька. Вони дивилися на неї і боялися поворохнутися. Першою стояла Лілі, яка саме і зупинилася. Останнім був Сіріус, який досі був на сходах таємного ходу.

 

— І чого зупинилися? Не стійте я..

— Кицька…

— Яка в біса кицька? – не витримав Сіріус, і розтовхнувши друзів, опинився перший перед твариною, – от чорт!

— Краще б це була професорка Маккгонагл, – перед ними сиділа кицька Філча – Місіс Норіс

— І що нам робити?, – тихо запитала Лілі. Ще із своїх “невинних” років, друзі не любили цю тваринку, адже вона несла за собою неприємності -Філча

— Я чхати на неї хотів, – сказав Сіріус і махнувши паличкою перетворив її на щура, – завжди хотів це зробити

— Сіріус ти бовдур! Нас же…

— Лілі, кохана, нас не зловлять, ми вже тут не вчимося

— А інших безстрашних після нас, немає, – сказав Сіріус, і налякавши перетворену Місіс Норіс, направився до їхнього мети цієї метушні – Дамболдора

 

***

— І що ж ви, хочете? Ваш приїзд тут не спроста, чи не так?, – від нього нічого не приховати

— Так професоре, ми до вас із проханням, – тихо промовила Лілі, яка сиділа перед Дамболдором і пила чай. Сіріус розглядав всі портрети у кабінеті, а Джеймс тихо сидів поруч із своєї дружиною. Він не любив бути в кабінеті директора, краще вже у Філча в комірчині побути.

— Я вас слухаю, – тепло посміхнувся Альбус від чого, його окуляри ніпів-місяці трішки піднялися

— Ми тут через мою сестру, – вперше озвався Джеймс, – ця війна не її, вона ще занадто…

— Вона дитина ще. Розумна, вперта, але дитина. Їй не варто бачити все що відбувається. Не варто бачити всі смерті і…, – Лілі замовкла. Це було складна розмова для нас

 

За відчиненим вікном залопотіли крила – на підвіконник кабінету сів крук. Хоча його розміри не відповідали стандартним розмірам птаха, він був значно більший. Сіріус з картин перевів погляд на птаха. Особливо на його очі. Він ще ніколи не бачив таких очей в птахів – зелені.

 

— Так, війна ця не її. Але не її це і чемно вчитися і бути ученицею яку варто слідувати. Але…, – цей старий неначе все знає

— Ми хочемо, щоб ви її відправили куди подалі звідси і як найдовше, – не витримавши сказав Джеймс, – вона хоче бути аврором. Відправте з хорошими аврорами на якусь наукову подорож, нехай думає, що це їй потрібно, щоб більше знати і краще здати НОЧІ.

— Джеймс, думаю професор Дамболдор все зрозумів, – впевнено сказав Сіріус, не відводивши погляд від крука.

 

Щось в цьому птахові не так…

 

— Сіріус має рацію Джеймсе. Тобі не варто хвилюватися, я все зроблю, – промовив Дамболдор і встав з крісла, підійшовши до вікна і погладивши птаху по голові. Щоб ніхто не чув він промовив “чи не варто тобі летіти на урок до професора Снейпа?”

—Через кілька тижнів, з міністерства планується виліт до Дурмстренгу. Виліт складається з 6 аврорів. Там буде і Кассіопея Поттер. Для неї це буде навчальний виліт. Вона дійсно обдарована чарівниця, хоча…

 

Та Альбуса перебив портрет колишнього директора школи – Фінеас Блек:

— Хтось перетворив Місіс Норіс на щура і розлючений Філч вже на шляху до вас. професоре… Оу,  Сіріус, – як на зло, Сіріус стояв саме перед портретом Блека

— Вітаю старий, ще не поблякли кольори?, – Сіріус не долюблював своє родинне дерево, а Фінеас, прапрадід Сіріуса

— Враховуючи що ти тут, можу припустити, що дивне перетворення кицьки на щура, є справою твоїх рук

— Поняття немає про що ти

— Мала, мамця твоя, рацію, ти дурбецало ще те

— Вона стара дурепа, так що помовч, – сказав Сіріус і стукнув по картині, від чого Фінеас крикнув

 

Дамболдор посміхнувшись, попрощався з трійцею і попросивши одягнути плащ-невидимку, очікував Філча. Все ж, без цієї невгамовної компанії тут скучно.

 

***

 

— Крук на пдвіконні – це ти, чи не так?, – тихо промовив Сіріус

— Ти єдиний хто з усіх вас мене впізнав. Як і сьогодні

— Про що ви говорите?, – не міг витримати Джеймс, зараз для нього все було складно зрозуміти

— Коли ми були у Дамблдора, на підвіконні сидів крук, це була Касс

— А хай йому, ви все сказали коли вона була поруч, – Ремус почав сміятися. Так його друзі ще не лажали

 

Лілі почервонівши, опустила очі, а Джеймс побілів: це все мало бути таємницею. А виявилося, що Касс все знала із самого початку.

 

— Та розслабтеся ви. Ця подорож дійсно баагто чого навчила

— Справді?

— Так, але є одне з цієї подорожі…, – дівчина потягнулася за сигаретою. Їй бракувало  слів, вона не знала як почати і сказати все

— Що одне з подорожі?

—….