—

Ніч. Розриває голову і порожнеча, що давить на свідомість, обволікаюча тиша. Спину обдало легким холодком, потім викликаючи легкий фріссон. Мурашки, що пробігли морозною хвилею, що доповнюється тремтінням від хребта до рук, зникли так само раптово, як і показали себе. Кахель і не буде теплою в таку пору, ще й з відкритим вікном. Повіяв легкий вітерець, змушуючи зіщулиться ще більше. Та й яка різниця яка температура обдає оболонку, якщо під нею, в душі, порожньо і холодно. Нога оточила повітря і опустилася безшумним тремтінням простору.  Спочатку було боляче; легкі подуви заграли з волоссям. Потім було прикро. Рука вхопилася за виступаючий пластик. А потім стало якось байдуже. Вона не прагнула бути улюбленицею. Брехня. Друга нога наздогнала першу, створюючи коливання у повітрі. Вона хотіла бути визнаною. Мірна гладь, що висвітлюється мірним світінням холодного місяця, що відображає Сонце, так само забуте в ці хвилини. Рука вперлася за сідницею, лише один поштовх. Сірі багатоповерхівки з людьми, що мірно спляться, а десь горить світло. Момент. Вітер боляче вдарив по обличчю, ріжучи щоки грубими руками, викликаючи сльози. Не так боляче, як тоді, коли вона чула їхні слова. Короткий довгий момент, розміром із вічність. Вона заплющила очі. Птахи не кричать, тихо перелітаючи у пошуках їжі. Глухий звук удару. Тендітна, коротка і незмінно самотня, прекрасна нитка долі обірвалася в секунду, коли зграя голубець злетіла в височінь голосно шебуршучими опереннями. День настане. Настане світанок. І все тече своєю чергою. Фіранки з прочиненого вікна злетіли до місяця. Підвіконня скрипнуло на холоді від самотності та порожнечі — його господиня більше не відвідає його ніколи.