Втрата моменту

Привіт.

Перед прочитання цієї роботи ознайомтесь з цим фанфіком

(https://fanfic.com.ua/fanfic/%D1%82%D0%B8%D1%88%D0%B0-%D1%96-%D1%82%D0%B5%D0%BC%D1%80%D1%8F%D0%B2%D0%B0-2/)

Робота, яку ви зараз будете читати створена за ідеєю його авторки Lady.Renaissance.

Ніжні мурашки пробігли шкірою надихаючись діями  вітру, який через при відкриту шибку різко ввірвався та почав блукати по темній та водночас висвітленій любов’ю кімнаті. Вітер заставив відчути холод, який контрастом показав яким дорогоцінним може бути тепло.

Акуратно застелена, до цього, постіль зараз нагадувала поле бою на якому двоє молодиків мовчки лежали направивши погляд кудись вверх та насолоджувались моментом щастя.

До розніжених тіл почали добиратись ворожі язики холоду. Сильні та гарячі руки ніби крила ангела захопили  партнера. Минулий товариш – теперішній коханець зігрівав власним тілом кучерявого хлопчика та розслабленою рукою ніжно виводив по шкірі рисунки, значення яких були зрозумілі лише митцю.

Відчуття втоми, спокою та відстороненості від світу. Саме це описували давні філософи, як пошук істиного щастя, але чи довго живе щастя….

На мить вони забули про війну.

Давно вже вона не трощила крихку стабільність і ось знову – завили сирени.

Тілом пройшов страх, але розум відмовлявся давати хоч якісь команди. Рухатись не було ніякого бажання. Слова, які до цього були потрібними, вмить стали не важливими. Хлопці не хотіли переходити у реальний та жорстокий світ руйнуючи свій райський куточок на проклятій землі.

Мовчання.

Колись воно було проблемою, створювало дивну важкість та липкість між людьми, але зараз мовчанка ніби «пункт незламності» – рятувала, обігрівала та давала надію на краще майбутнє. .

Сонячний хлопчик згадував, як приїжджав до бабусі у рідний Житомир та випадково знайшов старий примірник газети «Правда». Тоді у нього з’явилось питання на яке він шукав відповідь протягом багатьох років.

Що таке правда?

Саме зараз він побачив правду у тиші, дотиках, диханні та поцілунках з коханою людиною.

Пристрасть, яка нещодавно бурхливо піднялось до гори, нагадуючи святкове відкриття шампанського, що грайливими бульбашками осідала перетворюючись на щось нове і загадкове, можливо правду.

Вибух

Не приємний страх, як за сигналом, пройшовся тілом.

Ще один і ще.

Гучний та страшний звук приводив в жах навіть психопата у костюмі.

Стіни тряслись наче страшенна велетенська потвора хитала будинком вправно копіюючи маля на дитячому майданчику.

Тиша

Глухі вибухи.

Земні янголи знищують потвору.

Бажання втекти з цього світу та страх задихнутись звалились на актора, як сніг на голову. Це панічна атака?

Демонське створіння з іменем страх пожирав та готувало пекельні муки.

Допоки на татуйовані руки міцно не притиснули до себе напружене тіло, яке більше нагадувало  натягнутий шнурок, що готовий розірватись любої секунди.

Мить і все зниклою. Ніби святий Миколай в якого ти вже й перестав вірити приніс тобі найкращий подарунок – тишу та спокій.

Ангельські руки знову почали малювати загадкові ієрогліфи посилаючи приємні імпульси.

Вони разом наче зайшли у вигаданий світ де знищили:  війну, яка щоразу все гучніше лунала за вікном лякаючи мешканців мегаполісу; забрала біль та не потрібні слова. Залишивши кохання та надію, які знайшлись цієї ночі у дотиках, поцілунках, поглядах, диханні одне одного.

Хлопчик з обкладинки тихо плакав у чужу розмальовану шию. Зрадницькі сльози душили. Повертаючи до страшної реальності…

Вся магічність їхнього близькості розсіється тільки зійде світло. Доведеться знову жити: посміхатися, працювати, з тремтінням в руках дивитися новини та постійно переживати за близьких. А ці години наче забрали  існування усього поганого – біль та  самотності у повсякденному житті.

Чужі руки ще міцніше притиснули до себе. Здавалося, ще трохи й забракне повітря, але це могла б бути гідна жертва заради спокійного і надійного перебування у рідних обіймах, хоча б цієї миті.

Над головою, у волосся, прийшло тяжке дихання  з ніжними поцілунками –  йому було також складно, диплом психотерапевта не допомагав.

Знову сирени цього разу вказували на тимчасову перемогу добра.

З кожною хвилиною температура кімнати падала, що проявлялось на шкірі.

Через тонкі штори почали пробиватися теплі промені ранкового сонця.

Вони пролежали усю ніч без сну, у мовчанні.

Раптове тихе шурхотіння здалось надзвичайно гучним. Кучерявий парубок почав виплутуватись з ніжних та рідних обіймів.

Чоловікові, у якого по пліткам чорна душа, стало нестерпно важко від думки, що ранок забирає ніч і з собою його сонечко. Можливо, якщо він заплющить очі по сильніше  та спробує повернутись до їхнього вигаданого світу, то зможе залишитися у цій магічній темряві й тиші вічно разом з товаришем. Йому не хочеться бачити, як людська подоба спокою йде, як зникає їхня ніч.

Кучерявий хлопець вже встиг сісти на ліжко та намагався виплутатись з ковдри. Він не мав бажання залишати цю постіль, але думки тривожні думки не відступали.

Міцно вхопившись за хлопця: ніби маленька дитина,  що на воді відпустила рятувальне коло та відчула як без нього тут і зараз не вижеве та захлибнеться. Потяглась за рятівником повертаючи світло у їхню темну кімнату.

– Женька, іди сюди. Ходімо спати, ще рано.

Вони відновлять вкрадений спокій.