.

Благословляю, смерть, тебе!

Нехай страждання все мине.

О владарко підземних гір,

Та скуй мене, туманом вкрий!

Мені буття вже не в наснагу,

До тебе не втаю я спрагу.

Вже хочу поскоріш піти.

Благаю, смерте, все змети!

Мені не милі вже ті муки,

Вина гризе, ламає руки.

І сум врізається у серце…

О рідна матінко, не сердься!

Забудь мене і відпусти.

Жаль, часу не повернеш ти,

Той час, коли все підкосилось.

Коли вина в мені розлилась.

Я прагну знань. Та я не знала!

Що з розумом дурнішой стала.

Як поринаюся у себе,

То бачу: “я” моє вже мертве.

Нема моїх думок: розбіглись.

А чи були вони колись?

Чи то було чуже відлуння,

Що так припало до безум’я?

“Так! Вбивай! Я вже готова!” –

То вирвалась остання воля.