~♂️+♂️

***

— Доброго ранку! — дівчина щоденно з чарівною посмішкою зустрічала завідувача.

— Доброго, — слова та думки кардинально відрізнялися, бо чоловік у доброті цього ранку певен не був. Без зайвих слів він просто мчав до свого укриття — до кабінету.

Двері зачинив на замок, а тілу дозволив впасти у зручне крісло, щоб мозок міг продовжити відхідняк. Як же добре, що сьогодні субота і більша частина персоналу на роботі, отже до Фотіса будуть менше чіплятися. Так у нього буде достатньо часу всоте прокрутити свою вчорашню витівку. Ідіот! Амеба одноклітинна! Безмозкий! Ах, а бабуся сказала б: «…м’якохарактерний, як тато, пішов на повідку в іншого», — хоча, потім би вона теж його ідіотом обізвала. З одного боку — нічого ж серйозного не сталося… правильно? Подумаєш, поцілувалися раз… Ну два… Гаразд, вони лизалися біля дверей добрих півгодини. Але ж Спірт не допустив продовження! З іншого боку — він бета, в Бог знає якому поколінні; все своє, чого там применшувати, довге життя він цікавився, зустрічався і спав тільки з жінками бетами, правда була ще парочка омег, що хотіли різноманітності. Проте, так повестися на чоловіка… Можна звичайно все списати на алкоголь, ага, два келихи вина — страшна сила. Що ж, можливо йому теж, як тим омегам, захотілося чогось гостренького в житті? Або ж Фотіс просто вирішив перестати борсатися і пливти, куди вода несе, пливти з досить привабливим супутником?

Ну і хрін з ним! Нехай так і буде! Нехай це не дуже дорослий вчинок, але й серйозною проблемою це точно не є. Процвітай же, Райдужна епоха! Гірше його життя від цього не стане… мабуть.

Дуже вчасно прилетіло ранкове повідомлення Давида:

Привіт,

Я дуже добре провів учора вечір. Дякую за екскурсію та вечерю. До скорої зустрічі. Гарного тобі дня)

Спірт кілька разів перечитує ключові слова: вечір, екскурсія, вечеря… І це все? Ну от, він тут уже у всі тяжкі збирається пуститися, а брюнет напевно просто передумав, вирішив вдати, що нічого не було. Прикро чомусь, якось не такого розвитку завідувач галереї чекав. Ну і хрін з ним! Нехай буде так! Значить не доля, може воно і на краще: не треба буде змінювати свій світ, свої погляди та звички.

Все ж таки добре, що сьогодні він знову в галереї, це місце його підживлює і заспокоює вже не перший рік. Воно так само перемінне і часом неспокійне як море, океан. ParelSon протягом дня занурюється в монолог екскурсовода та шепіт відвідувачів, що як колиска для творів мистецтва та Фотіса. А ось вечорами жителям картин та неживим фігурам не вдається відпочити: банкети, фуршети, закриті вечірки для заможних людей, які не стримують свої голоси, свій регіт, іноді лайки. Але це добре, це ознака життя. Його галерея жива, часом тиха, часом галаслива, іноді вона сумна, а іноді випромінює радість. У вихідні тут жваво майже цілодобово і це дуже вдало, адже завідувач може сховатися, або ж приєднатися до потоку людей, щоб забути про свою образу, про свою дурну ідею, про м’якохарактерність.

І можливо Фотісу це б вдалося, якби ввечері не прийшло ще одне повідомлення від альфи:

Знову привіт,

Як пройшов день? Чи є плани на завтра? Адже я обіцяв показати сімейну колекцію.

І як це розуміти? Хіба з наміченими партнерами завжди так складно? Адже ж не пишуть «просто» друзям чи знайомим вранці та ввечері, особливо якщо тебе ігнорують? Знову під великим знаком питання постало питання зацікавленість Моргана. Логічне мислення міцно учепилося в думку: якби той справді охолонув до Фотіса, то не запрошував би так швидко чи взагалі спробував цього уникнути, а тут — все в силі, ще й з прискоренням певним.

Чужа душа — загадка, та й своя теж! Завідуючий цього разу відповів альфі, надіслав повідомлення, в якому говорилось, що неділю проведе на роботі, але наступного тижня може звільнити будь-який зручний Давиду день. Здивувало, що відповідь надійшла миттєво, невже у бізнесмена так багато вільного часу? Морган запропонував п’ятницю і поцікавився, котрій частині дня віддає перевагу Фотіс, адже від освітлення може залежати його враження від картин. Після недовгого письмового діалогу, вони узгодили, що Давид приїде і забере Спірта о десятій ранку.

***

Дежавю, чули про таке? Саме це сьогодні відчув шатен. Може він і не на роботі, та й зараз не вечір, але це п’ятниця і Спірт знову весь нервовий через майбутню зустріч. Хвилювання навіть більше ніж минулого разу: він їде на чужу територію, де нікого окрім Давида не знає, він не матиме підтримки та швидкого шляху відступу, він добровільно крокує у невідомість.

Закінчивши зі щоденним ранковим ритуалом: туалет, кухня, латте, сніданок, почистити зуби, вмитися і зробити укладку, він вирішив сховати своє хвилювання та страх за екстравагантною кольоровою сорочкою, світлими джинсами та новими мокасинами. Музичний супровід сьогодні ніхто не припиняв, він звучав аж до дзвінка у двері. Фотіс не боягуз, правда, проте вдивляючись у зображення домофона, минуло декілька хвилин перш ніж він зрозумів, що потрібно хоча б відповісти, навіть якщо він не збирається запросити зайти. Бета не розумів, чому було просто не зателефонувати та не сказати, що Морган уже на місці?

— Вже спускаюся… — тільки й зміг чоловік із себе видавити.

— Добре! — щасливо відповів брюнет.

Спірт не очікував побачити мільйонера у коротких шортах та футболці — так просто, по-літньому, згадалася приказка: не одяг красить людину, а людина одяг.

— Привіт! А ти пунктуальний! — вирішив розрядити обстановку і почати першим Фотіс.

— Привіт, намагаюся! Думаю, це хороша і потрібна риса, — брюнет відчинив двері машини, запрошуючи на місце біля водія.

— Дякую! — якось незграбно вийшло сісти. Спірт взагалі любив сам сидіти за кермом, хоча фанатиком, як його друг Нік, він не був.

— Ти голодний? Хочеш десь поснідати? — уже зі свого місця спитав альфа, увімкнувши поворотник і викручуючи кермо.

— Ні, я перехопив удома! — а після якогось ланцюжка думок вирішив додати. — А ти? Снідав? Я зовсім не проти скласти тобі компанію, якщо що.

— Складеш, вдома! — знову ця дивно-хижа посмішка.

Навіть незважаючи на їхнє щоденне листування знайшлися нові теми для підтримання розмови, весь шлях до особняка містера Моргана вони не замовкали. Лише вигляд будинку змусив Фотіса притихнути. Добре, що він часто буває в гостях у Тица і Захаруліса, після їхнього «замку» чоловік уже не настільки вразливий до приватної власності багатіїв, але… але будівля перед ним здавалася ще казковішою, не багатшою, а саме казковою.

Фортеця! Будівля давала відчуття захищеності, вона була меншою за розміром і похмурішою, але вона всерівно чудова! Будинок Алекса займав величезну територію і навколо були переважно газон, кущі, клумби і трохи дерев, тут все по-іншому: будинок Давида розташувався посеред лісу, саме ці величні старі дерева з великими кронами були перепоною багатьом сонячним промінчикам, вони й стали винуватцями похмурості цього місця. Шкода, що Фотіс не може визначити вік велетнів, але їм точно не один десяток років, якщо не сотень. Його професія змушує мати навички визначати давнину фортеці, але не її оточення.

Машина спокійно наближалася до будівлі, а потім відчинилися ворота. Усередині все було якось простіше, і могло б здатися навіть нудним, якби не одне але. В центрі фортеці росло два дерева: одне з дуже об’ємним стовбуром, Фотіс ще таких не бачив, а бачив він багато чого; інше було явно молодшим, воно ніби намагалося звільнитися від опіки старшого і нахилялося убік. Чудовий вигляд, як картина. А коли Спірт вийшов з машини і зробив глибокий вдих, то все відійшло на другий план. Ех, жити добре, а добре жити — ще краще!

Давид із звичками справжнього аристократа супроводив гостя до будинку. Ще дорогою в обідню кімнату Фотіс побачив багато хороших і цінних картин, але Морган лише з усмішкою повідомив, що вони не входять до тієї колекції, що хоче показати мільйонер. Класичний міцний дерев’яний сліл уже був сервірований на двох, що трохи здивувало, адже жодних вказівок прислузі при ньому Давид не давав.

— Намагатимуся не затримуватися тут надовго, — трохи винно заявив альфа, відсуваючи для себе стілець.

— Я не поспішаю, а цікавого мені вистачає і в цій кімнаті, — завідовач галереї, не сідаючи за стіл, пішов розглядати картини та їх не менш захоплюючі різьблені дерев’яні рами, а також бра, що ідеально доповнювали інтер’єр.

— Навіть не сядеш?

— Якщо ти не проти.

— Ні звичайно! — мешканець фортеці випив трохи соку, але робив це так… так тягуче, ніби смакував добре витримане вино.

Нервово проковтнувши власну слину, чомусь апетит розігрався, шатен продовжив свою екскурсію, поки Давид розтягував трапезу.

— А ти сам тут живеш, чи з родичами? — не зміг Фотіс довго перебувати в тиші — це його гнітило.

— Це родовий будинок відпочинку і будь-хто з сімейства Морганів може приїхати погостювати коли захоче. Хоча, як основний спадкоємець, я маю право тут жити скільки захочу і без необхідності звітувати перед іншими, — куточки губ брюнета лише трішки піднялися. — Цим я й користуюсь, відганяючи інших бажаючих!

— …

Фотіс завмер з безглуздим виразом обличчя, а великі очі свідчили про його сильне здивування. Морган не міг вгадати, що саме послужило такій реакції: нахабство альфи, або ж його погане ставлення до родичів.

— Не все так страшно. Моя рідня — люд нахабний, з приходом зими почнуть напрошуватись погостювати. Це влітку тут мало кому подобається, особливо з молоді.

— Отже ти виняток у всіх випадках? А як же батьки, чи брати, сестри?

— Мама Ірві любить світліші та квітучіші місця, тому батьки тут жити не планують. І я єдина дитина в сім’ї, — не зовсім радісно прозвучав останній факт.

— Я теж… єдина дитина. Іноді я про це шкодую, — Фотіс підтримав трохи сумний, трохи ностальгічний настрій розмови.

— Однак і переваг у тому, щоб бути єдиною дитиною багато! — спробував повернути розмову у приємніше русло господар будинку.

— Я теж так думаю!

— Якщо ти згоден, то я закінчив і ми можемо розпочати справжню екскурсію!

— З превеликим задоволенням! — саме заради цього Спірт сюди і прийшов. Напевно.

— Сюди, — альфа показав на інші двері, не ті через які вони ввійшли.

Як у раю себе відчував Фотіс, представлена колекція була настільки великою та багатогранною. Залежно від стилю, картини були розділені на окремимі секції, і як виявилося, таке гармонійне поєднання в окремих кімнатах було досягнуто без будь-якого втручання професіонала. У родини Морган дуже гарний смак!

Проте, головним бонусом, святом для гостя, стала можливість чіпати ці витвори мистецтва без жодних обмежень. Це неймовірний кайф — торкатися картини, мазка давно висохлої фарби без рукавичок. Ні, він звичайно іноді робив для себе коханого виняток у ParelSon, але вкрай рідко — не любить ризикувати і порушувати правила. А тут йому було дозволено все, лапай скільки влізе. Звичайно він розумів, що йому це дозволено лише через довіру до його професіоналізму, тому Фотіс намагався не зганьбитися, як дитя мале. Складніше зробити, ніж сказати.

За той час, що приятелі гуляли кімнатами та коридорами фортеці, вони дуже мало спілкувалися, лише іноді обмінювалися короткими фразами, думками, інформацією про барвисті полотна та митців. Але цього разу Давид змінив тему:

— Приємно спостерігати за тобою, ти так зацікавлений усім цим! Проте я впевнений, що це мій обов’язок перервати тебе і нагодувати! Вже друга години дня, — господар маєтку показово глянув на годинник, що спочивав на зап’ясті. — А потім ми знову продовжимо, я нікуди не поспішаю! Згоден?

— Так, вибач… я іноді дуже захоплююсь, — кажучи це, Фотіс відривав пальці від чергової картини.

— Я це помітив ще минулого разу! — лагідно посміхнувся брюнет.

Вони пройшли до вже знайомої обідньої зали, що зайняло не так вже й мало часу. Обід був на столі, ніби, як за помахом чарівної палички. За весь час перебування тут, Спірт так і не зіткнувся з жодною прислугу, ні разу. Така ситуація трохи нервувала бету, адже він точно знає, що крім них у будинку хтось є, але цей хтось непомітний, немов привид, може навіть потай спостерігає за господарем та гостем. Фотіс не був забобонним і не особливо вірив у містику, але… але з його любов’ю до мистецтва і з усіма тими давніми та дивними історіями, що йшли бік о бік з багатьма існуючими шедеврами, мимоволі бачитимеш те, чого можливо і немає. Фотіс захотів розвіяти свої параноїдальні думки:

— А де решта людей? — помітивши допитливий погляд Давида, гість уточнив. — Ну, не сама ж їжа тут з’явилася.

— Моєї компанії тобі недостатньо?

— Я не про це, просто… дивно, що я нікого не помітив.

Морган спочатку пустив смішок у кулак, але це не допомогло, звуки гучного сміху заповнили всю кімнату та резонували від стін. Взявши себе до рук, альфа пояснив свій стан.

— Дворецький ще годину тому підходив до нас і запитував, чого б ми хотіли на обід! Але ти… Ти був трохи зайнятий!

Вам було колись так соромно, що хотілося втекти, випаруватись, просто зникнути? Про це були всі думки завідувача галереї. Хоча йому не вперше. Фотіс любитель поринути у свій світ, тоді він не помічає нічого навколо.

— Вибач, незручно вийшло.

— Я радий, що тобі тут цікаво! Тому ні про що не хвилюйся і спокійно поїж, сподіваюся тобі сподобається!

— Із задоволенням! — продовжувати задавати питання про персонал виявилося неможливим, залишилося лише поводитися коректніше.

По обіді вони знову пішли до картин. Можливо так і не ввічливо, але ж Фотіса саме для цього запросили, і їхав він сюди заради гарного колекційного живопису. До того ж, за весь цей час Морган поводився гостинно і в рамках пристойності, як і належить другові. Таке ставлення дозволяло Спірту бути чокнутим егоїстом, якого намальовані люди цікавили більше, ніж живі. Але з приходом темряви та вже за вечерею, лише одне питання змінило весь настрій.

— Хочеш чогось випити? — мов кодова фраза пролунало питання брюнета.

— Думаю не варто, — якомога спокійніше намагався відповідати гість.

— Жалкуєш про минулий випадок? — у цей момент прямолінійність була потрібна, але ж вона і розжарювала атмосферу.

— Ні, а ти?

— Ні, але я боюся, що без допінгу ти не зможеш дати собі волю .

— І тебе задовольнить така ситуація? Коли я будь-якої миті зможу сказати, що був просто п’яний? Що погано розумів? Що ти скористався моєю слабкістю? — Фотіс не розумів такого, або ж просто був кращої думки про Давида?

— Знаєш, уже не одне століття кажуть: à la guerre comme à la guerre. Цей вираз добре підходить і для бізнесу, і для кохання. Я готовий ризикнути! — погляд Моргана став дуже пронизливим. — Або ж я просто впевнений, що ти не прикриватимешся якимись безглуздими виправданнями.

— Хіба б не краще було, щоб усе відбувалося без «допінгу», — для шатену така «всі засоби хороші» позиція була неправильною, сумною, навіть болючою.

Господар фортеці різко підвівся з-за столу, підійшов і нахилився над гостем, який такого перебігу подій не чекав. Зовсім впритул Морган відповів:

— Було б краще! Але хіба ти не втечеш? Чи не злякаєшся, якщо я буду наполегливішим? — лякаючий, дикий погляд уперше був представлений взору Фотіса.

— А я думав ти готовий ризикувати, — не тільки мільйонери вміють спонукати до дій, тож Фотіс не відсторонювався, а говорив усе це дивлячись у вічі і навіть намагаючись не моргати.

Ще невідомо, який ефект цей виклик дасть пізніше, але зараз Морган лише посміхнувся, повернувся на своє місце і вже звідти запитав:

— Сподіваюся ти розумієш, на що мене підштовхуєш!

— Не пропонувати пити тим, хто цього не вміє? — задоволений собою, Фотіс випив водички.

Гра почалася.