2 розділ

                                                             2 ГЛАВА

 

Майбутнє:

 

       – Я жахлива людина. Тихо говорить темноволосий чоловік опустивши голову. Йому наче було соромно глянути в очі людині, що сиділа навпроти нього й дивилася із такою надією в очах.

    – Ні. Шепоче йому тихий дзвінкий голос. Вуста розтягуються у широкій посмішці. Молодик присідає біля темноволосого і торкається короткими пальцями його руки. Чоловік підняв очі заглянувши у його великі карамельні очиська. Його вуста розтягуються у посмішці, що передавала лиш сум. Довгі пальці холодної руки торкнулися теплої щоки молодика.

   – Я настільки жахливий, що й соромно дивитися у твої прекрасні очі. Ангели я так перед тобою завинив. Молю пробач мені. Тремтячим голосом шепоче чоловік опускаючись на коліна перед білявим хлопчиськом. Та той не розумів у чому річ.

    – Ти про що, як ти завинив? Та той нічого не сказав, поклавши голову йому на плече він лиш тихо схлипував.

 

Теперішній час:

 

Квартира Мін Юнгі

 

      Вода повільно стікала його тілом. Він вже й не звертав уваги на той голос, що пробирає до мурашок. Може він хворий? Як ще ж назвати людину, якій всяке чувалося? Та то й чоловік, що прикрив темні очиська, знав у чому річ. Чого то й голос в якому була лиш ненависть, навідував його щодня. Шум води потиху стих і закутавши рушником оголені сідниці, чоловік вийшов з душової кабіни ставши навпроти запотілого дзеркала. Провівши по ньому рукою він вже міг розгледіти своє обличчя. На нього дивився блідий чоловік із темними чорними очиськами й такого ж кольору волосся, що було загладжене назад. Пухкуваті блідо-рожеві губи, які були всі покусані та в маленьких ранках. Чорні брови, які ховалися за густим волоссям. Він був красивим. Статура худорлява і хвороблива. Ключиці випирали так само як і ребра. Та цього не було видно через мішкуватий одяг. Він завжди носив маску приховуючи своє обличчя і ніхто точно не знав скільки йому років. Хтось говорив, що йому і двацяти немає, а дехто запевняв що йому близько сорока. Для колег він завжди був загадкою, яка залишалася лиш темною плямою, яку вони були не в змозі розгадати.

    По кімнаті роздався тихий пронизливий рингтон, який супроводжувався тихим гудінням. Постать що вдивлялася у своє відображення лиш повільно відвела втомлений погляд і глипнула на одвірки. Гудіння стихало, а з вуст зірвався тихий видих. Повільно пішовши на тихий звук він опиняється у вітальні, що виконана у мінімалістичному стилі. Сівши на диван, що виконаний у темних тонах, бліда рука тягнеться до смартфона, що захований в подушках. Піднісши його до очей на екрані висвічується пропущений від “Секретар Юн“ Розблокувавши телефон Юнгі набрав номер чоловіка і ліниво при підніс телефон до вуха, взявши зі стола стакан із віскі, пригубив зробивши декілька невеликих ковтків. Короткі гудки перервалися у чиїсь тихе сопіння в трубку.

    – Слухаю. Холодно і надто швидко говорить Юнгі.

    – Пробачте що турбую вас, та тут сталося ЧП і потрібно… Затинаючись говорить чоловік та його перебиває грубий хриплий голос.

    – Мені байдуже, що у вас трапилося. Відпивши зі стакана алкоголю, роздратовано гаркає чоловік. – Я залишив вас за головного, того що впевнений що ви здатні вирішувати будь-які проблеми. Якщо це не так, то я знайду ту людину що здатна на це. У трубці чулося важке дихання, яке переривається на зляканий голос, що став виправдовуватися і вибачатися за те що потривожив. Чоловік із темним волоссям лиш, бо відкинувся на спинку дивана і важко зітхнувши поклав трубку. Прикривши чорні очі він намагався розслабитися. Втома брала гору. До губ торкався холодний стакан із дорогим пійлом, що опалював горлянку і добирався до шлунку. Телефон затремтів від вібрації. Повіки повільно розімкнулися, а темні очі глянули на екран де висвітилося знайоме ім’я. Взявши трубку по ту сторону почувся тихий чоловічий голос.

    – Пане, я виконав всі ваші прохання. Накази ще будуть? Голос по ту сторону звучав тихо і надто спокійно.

    – Ммм. Протягує Юнгі торкаючись вказівним пальцем скроні, що розболілася. – Так. З’їзди в компанію. Там якісь проблеми, виріши їх. Втомлений голос все більше ставав тихішим, допоки геть не стих.

    – Як скажете пане. Голос по ту сторону стих, витримавши коротку паузу за якою послідував стурбований голос. – Пане ви геть погано виглядаєте, вам варто відпочити. Юнгі лиш важко зітхнув.

    – Зі мною все добре, тобі не потрібно хвилюватися за мене. На добраніч. Подзвониш як все вирішиш. Скинувши виклик Юнгі відклав телефон у бік, склянка вже спорожніла і стояла на столі. Повільно підвівшись на ноги опираючись на спинку дивана чоловіча постать підійшла до вікна за яким було ще спляче місто, яке лиш через декілька годин почне прокидатися. Темні очі опустилися додолу. Перед очима поставав білявий хлопчина, що зустрівся йому цього вечора в алеї. Різко підвівши погляд його чорні очі втупилися у картину, що була накрита білим полотном, яке злетіло додолу. Місячне сяйво огорнуло кімнату, торкаючись променями полотна. З букетом білих лілій стояв то й самий юнак. Тремтячою рукою Юнгі торкається світлого личка, що сяяло щастям й радості. Він посміхався дивлячись на автора, що писав картину або ж у душу того, що дивився на нього. Блідих вуст торкнулася посмішка, а тихий, хриплий голос шепотів.

 

    – Я обов’язково знайду тебе. Ангеле.

 

———————————🕒———————————

 

Старша школа міста Ючоо

 

    – Техьон. Пак Техьон. Скрикує грубий чоловічий голос. Від нього молодий юнак різко сідає, шукаючи наляканими очима джерело шуму. Зустрівшись очима із викладачем в погляді якого нічого іншого крім гніву не було. Техьон винувато опускає погляд намагаючись зосередитися на матеріалі, який вони проходили зараз. Викладач довго не зосереджувався на учневі, а продовжив розповідати тему заняття. А юнак в свою чергу намагався зосередитися на уроці. Потерши вказівним пальцем очі він намагався відігнати втому. Темні очі, що переливалися на світлі у карамельний відтінок втупилися в конспект намагаючись зрозуміти тему.

    – І чого ти знову заснув? За його спиною пролунав тихий дзвінкий голос. Темноволоса дівчина із короткою стрижкою нахилилася до кучерявого юнака. – Знову всю ніч в ігри грав? З цікавістю прошепотіла дівчина нахиливши голову вбік. Її гаряче дихання залишало по собі слід на його шкірі, яка проймалася мурахами.

    – Мг. Коротко промовив юнак підсунувшись блищи до свого стола. Із-за спини він лиш почув тихе зітхання, а її подих вже не відчувався на шиї.

 

    Гучний дзвінок перервав викладача, який лиш ще раз повторив домашнє завдання та його вже ніхто не слухав. Учні дуже швидко збирали речі й покидали клас.

    – Техьон, залишись, будь ласка. Зиркнувши на темноволосого юнака, швидко промовив чоловік. Техьон лиш кивнув піднявши на нього карамельні очі. Коли ж клас опустів, а за дверима зник останній учень. Кучерявий юнак засоромлено опустивши очі, повільно підійшов до чоловіка.

    – Я слухаю вас, сер. Тихо пролунало із його вуст.

    – Техьон, твої ці вибрики на уроках вже дістали мене. Сердито говорить чоловік. – Попрошу, щоб цього більше не повторилося, інакше я буду змушений викликати твого брата. Темноволосий лиш підняв на викладача погляд.

    – Пробачте цього більше не повториться. Це все? Він говорив геть не впевнено заламуючи пальці від хвилювання.

    – Так, можеш йти. Махнувши рукою промимрив чоловік. Учень лиш кивнув намагаючись як найшвидше покинути клас. Широкою спиною темноволосий оперся на стіну прикривши карамельного відтінку очі. В кишені завібрував телефон, який Техьон швидко дістає, окидаючи його коротким поглядом. На екрані висвітився час і короткий надпис: “ 15:00 Цілодобовий магазин “ Важко зітхнувши він сховав телефон назад у кишеню і направився на вихід. Рукава сорочки торкається холодна рука, яка тендітними пальчиками оплітається навколо ліктя і тим самим притримуючи юнака. Техьон же сповільнює крок, а перед нього виринає жіноча постать. Фарфорове личко, темні очі, пухкі губи, які розтягнуті у широкій посмішці. Її темні очі, що нагадували два гудзики, уважно вдивлялися в риси обличчя хлопця що стояв навпроти. Він як завжди був понурий і глибоко в собі, та вона вміла витягувати його із того стану в який він себе заганяв. Схиливши голову набік вона заговорила тихим дзвінким голосом.

    – І чого моє медвежа таке сумне? Тендітна рука ковзнула до плеча і спинилася на його щоці. Серце пропустило короткий удар, а карамельні очі опустилися додолу, вуста розтяглися у сумній посмішці, яку він хотів видати за звичну. Та дівчина що стояла навпроти нього занадто добре знала його. Кожну його міміку, кожен рух, який щось значив. Вона все те знала. Її тонкі брови обурено поповзли вниз – Скільки раз говорила не грати всю ніч в ігри?

    – Пробач. Тихо лунає із його вуст захриплий голос. Дівчина не довго робила обурений вигляд, бо лише почувши його голос широко посміхається, обіймаючи за шию.

    – Ну ладно, я не буду ображатися. Але ти. Вказує на нього вказівним пальцем, насупивши брови. – Повинен мене чимось пригостити.

    – Пробач. Знову лунає тихо із його вуст. Техьон відводить темні очі, дивлячись на годинник.

    – Знову не можеш? Відштовхуючи від себе юнака, ображено говорить дівчина. – В тебе ніколи немає часу, що ти таке робиш?

    – Пробач в мене додаткові заняття. Техьон піднімає на неї погляд і зустрічає лише її ображений вигляд.

    – Від коли помер Су Йонг, в тебе ніколи немає на мене часу. Зі злістю говорить дівчина. Техьон лиш втомлено опускає очі. Вираз обличчя Мей змінюється. Вона наче перелякавшись чогось закриває рот руками й тремтячим голосом невпинно шепоче. – Те пробач. Я не хотіла.

    – Флав, все добре. Його голос звучав, як заспокійливе. Яке твердило, що все буде добре. Вуста темноволосого розтягнулися у посмішці. – Я вже піду. До завтра. Торкнувшися плеча дівчина він легенько постукав по ньому, а тоді швидко пішов до виходу. Залишивши дівчину наодинці із самою собою.

 

                                                         ✳✳✳

      

    Серце шалено калатало в грудях. Дихати ставало все ваще. Та він занадто сильно спізнювався для того, щоб зупинитися і відпочити. Перед очима замиготіло зелене світло, яке за лічені секунди змінилося на червоне сяйво. Важко зітхнувши, довгі пальці підпирають бік в якому він відчував гострі поколювання, яке спричинене через сильну фізичну нагрузку. Глянувши на чорний годинник, що висвічував: 14:55.

    – Фух, встигаю. З полегшенням видихаючи, шепоче втомлений голос кучерявого хлопця. Який переходив дорогу до цілодобового магазину. Дзвінок на дверях у вигляді нічного неба, а саме зірок і місяця. Роздав мелодійний дзвін сповіщаючи власника магазина, що хтось зайшов в середину.

    – Доброго дня. Голосно говорить Техьон оглядаючись навкруги намагаючись когось знайти. Із-за спини роздався грубий, хриплий голос чоловіка.

    – О, Техьон нарешті ти прийшов. Із широкою посмішкою говорить чоловік. Юнак же відповідає такою ж привітною посмішкою. – Приступай до роботи, а то в мене справи. Юнак лиш киває, приймаючи з рук чоловіка жилетку з емблемою магазину.

    – Пробачте містере Кім. Спиняючи чоловіка говорить юнак. Він лиш повертається до нього обличчям обдаровуючи Техьона пронизливим поглядом від якого стає зразу ніяково. – В мене скоро екзамени і я б хотів підготуватися до них. Чи не могли б ви відпустити мене раніше з роботи?

    – Хочеш раніше піти? З цікавістю говорить чоловік Розвернувшись вже всім корпусом до Техьона, який швидко кивнув на його запитання. – Говориш екзамени? Нервово сміючись повторяє чоловік, заглядаючи у темні очі темноволосого. – Так може тебе взагалі звільнити, щоб не забирати в тебе час на навчання? Чоловік говорить роздратовано, підходячи все блищи до юнака. Він продовжував дивитися у темні очі Техьона, які швидко набули страху.

    – Будь-ласка лише не звільняйте. Мені дуже потрібні гроші. Благаючи говорить юнак, ховаючи переляканий погляд. У свою сторону він чує смішок чоловіка, який торкається його плеча долонею, опускаючи її до тонкої талії кучерявого. Це було так огидно, що його починало нудити й ставало моторошно.

    – Що ж якщо тобі так потрібні гроші. Грубі пальці торкаються ніжного підборіддя, піднімаючи голову догори. Їх погляди зустрілися та лиш на декілька секунд. – То більше не приходь до мене із тупими проханнями. Грубо відштовхнувши юнака, чоловік швидко направився до виходу. Долоні юнака опираються на стелажі. Серце пропускає короткі удари. Його і досі нудить від одної лише згадки, що грубі чоловічі руки торкалися його талії стискаючи її та залишаючи по собі ниючий біль. Він хотів зібрати речі й втекти та не міг цього зробити. Йому потрібні гроші, потрібно щось їсти і якось жити. Ці гроші він зможе дати лише собі сам. Працюючи на таких мерзотників. Заспокоюючи себе тихим монотонним голосом, Техьон все ж таки приступив до роботи одягнувши жилетку і почавши розкладати товар на стелажі. Погрузивши себе у роботу Техьон вже й зовсім забув про випадок що стався не так давно. “ Я так втомився, швидше б в ліжко. “ Пролунало в його голові, після ще одного позіхання. Очі вже почали сльозитися від кількості позіхань. Та лише зараз закінчивши із викладкою товару він може присісти за касу. Потерши в котрий раз очі, Техьон всівся на стілець. Повернувши голову вбік він уважно стеживши за вогниками, що виднілися у нічному небі. Бліді вуста розтягнулися у невимушеній посмішці. Подумки він поринав у приємні відчуття спогадів, які завжди будуть гріти його душу. Повіки повільно прикривали темні очі, а з вуст вирвалися ледь чутні слова.

    – Я так втомився. Як же я хочу до тебе. Втомлено говорить Техьон. Мелодійний дзвіночок захоплює магазин, викликаючи тепло у темноволосого, який голосно говорить завчену фразу. – Ласкаво просимо у наш магазин.

    – Ну привіт. На Техьона падає тінь високої статури.

“ Тільки не він, тільки не він “ Повторював в голові раз за разом Техьон, допоки піднімав темні очі на постать.

    – Ти?! Здіймаючи густі брови вгору, здивовано говорить Техьон.

 

———————————🕒———————————

 

          Алея душ. 

 

    Під покровом місяця, який лоскотав ласкавим сяйвом гострі очі, що дивилися вдалечінь. На дерев’яній лаві, посеред алеї сидів темноволосий брюнет. У його руках був букет прекрасних білих лілій, що торкалися ніжними пелюстками довгих пальців брюнета. Залишаючи по собі приємний слід і солодкуватий аромат, що різко вдаряла в ніздрі брюнета, який не любив міцних ароматів. Ця ніч обіцяла бути теплою. Ідеальна для прогулянки під покривом ночі, яка б залишила співрозмовців непоміченими для інших. Юнгі вкотре глянув на годинник, що ледь пробив опів на десяту вечора. З тонких вуст вирвався важке зітхання. Поклавши букет лілій на лавку темноволосий чоловік підвівся ще раз глянувши у даль алеї. “ Сьогодні знову тебе не зустрів. “ У його голові пролунав тихий монотонний голос. Ця алея була його єдиним шансом аби зустріти ще раз білявого хлопчину.

     

     Наступний день.

 

    Цього вечора небо було по особливому гарне. Синє, безмежне небо, було наче всіяне яскравими зорями, які огорнули його теплими обіймами. В чорних очиськах відбивалося сяйво зірок, що освітлювали алею. В його руках знову був букет прекрасних лілій, що огортали легені Юнгі солодким ароматом, який був куди сильніший ні ж попередні. Йому ставало все ваще дихати, а час повільно плив дальше. Годинник пробивав десяту вечора, а чорнявий чоловік і дальше надіявся що зустріне сьогодні його. Та і сьогодні напевно все було намарно, бо ж вже так пізно. Його Ангел напевно вже давно спить у ліжко, навіть не догадуючись, що тут в алеї його жде Юнгі із пишним букетом лілій, що душили його солодким ароматом, який поглинав холодний запах зими. Юнгі кинув букет набік, наче він вже й не був таким важливим, як ще мить тому. Заховав холодні руки в кишені та зібрався йти, як спинив його дзвінкий хлопчачий голос, який він впізнає із тисячі. Це був він, це був його Ангел. Що повільно йшов алеєю і дзвінко сміявся комусь у слухавку.

    – Ну все бувай, зустрінемося завтра. Голосно пролепетав юнак. Тепле відчуття огорнули Юнгі, шлунок скрутило від хвилювання. Він вже й забув що це таке. Коли хочеться посміхатися без причин і бажати жити. Холодні руки торкаються зелених стеблів солодкої квітки. Маленький носик білявого хлопчини вловив приємний солодкуватий запах його улюблених квітів. – Лілії. Приголомшено говорить юнак, шукаючи поглядом звідки доноситься це й запах, який він відчуває останій тиждень кожного разу, як проходить тут. Світлі янтарні очі спиняються на спині чоловіка. У його руках був букет прекрасних білих лілій. Юнгі повільно повернувся до Чиміна. Нарешті він зможе роздивитися цього незнайомця, що тримав у руках його насолоду. Юнгі перервало дихання. Як же давно він не бачив його. Фарфорова шкіра була така ж світла, пухкі рожеві вуста й очі, що сяяли.

    – Привіт. Невпевнено говорить Юнгі. Невзмозі відірвати від нього свій погляд.

    – Привіт. Роззявивши рота говорить Чимін. – Це лілії? З цікавістю говорить юнак, вказуючи на букет. Чорні очі Юнгі, що прикипіли до білявого юнака, повільно глипнули на квіти. З його вуст вирвалися невпевнені слова.

    – Ага. Це тобі. Темноволосий різко протягнув квіти юнакові, який від неочікуваності здригнувся. Та все ж взяв квіти у свої маленькі долоні, вдихаючи на повні груди солодкий аромат.

    – Дякую. Зачаровано говорить Чимін, піднімаючи янтарні очі на незнайомця, що із захопленням спостерігав за юнаком. На обличчі світловолосого була широка посмішка, а від втоми що не так давно ламала його в сон і сліду не залишилося. – А чого ви мені їх подарували? З цікавістю мовляє дзвінкий голос юнака.

    – Ну. Тихо протягує брюнет опускаючи чорні очі. “ Я не можу розказати йому всього, тоді я втрачу його. Знову. “ Пролетіло швидко у його голові. – Ну, коли ми зіштовхнулися тут, ви мені дуже сподобалися і я хотів з вами познайомитися. Говорить впевнений чоловічий голос. Приховуючи все хвилювання, що окутало його тіло. Тонкі вуста зігнулися у посмішці, а світлі янтарні оченята Чиміна засяяли яскравими вогниками.

    – І ви тут мене чекали кожного дня? Юнгі лиш кивнув, нервово закусуючи губи. – Що ж тоді я не пробачу собі, якщо піду додому не залишивши вам свій номер. Протягуючи свій телефон говорить блондин. Чомусь поряд із цим чоловіком йому було надто затишно і спокійно. Так наче він знав його все життя. – Мене Чимін звуть. Тихо говорить юнак, стеживши очима за тим як темноволосий записує номер телефону.

    – А я Юнгі. Піднімаючи на нього чорні очі, тихо говорить він.

    – А як ви здогадалися, що я люблю лілії? З цікавістю говорить юнак, вкотре вдихаючи на повні груди їх солодкий аромат.

    – Просто. Опускаючи чорні очі, тихо починає Юнгі. – Дивлячись на них я згадую вас. Він говорив тихо, а його монотонний тон заспокоював і дозволяв відчути затишок.

    – Що ж я піду. Із широкою посмішкою говорить юнак, пригортаючи до себе міцніше букет. І ще раз кинувши на чоловіка погляд він пішов у глиб алеї. Залишаючи чорнявого чоловіка на одинці.

    – А ще ти їх надто сильно любив в останню нашу зустріч. Із сумом в голосі шепоче Юнгі.

 

———————————🕒———————————

 

Будинок Мін Юнгі

 

    – Я знайшов його. Чується з коридору радісний чоловічий крик. – Я знайшов його Джин. У простору вітальню вбігає широко усміхнений чоловік, який всідається поряд із високим юнаком, що читав саме книгу. Він повільно підняв на нього карі очі, привідкривши пухкі губи.

    – Ти про що Юнгі? Здійнявши вгору запитує привабливий юнак. Хоча він розумів про що говорив Юнгі та перш за все хотів запевнитися у своїх догадках. Чорнявий чоловік лиш змірює Джина очима, а тоді швидко продовжує.

    – Про Ангела. У його чорних очах сяяли іскри щастя. Цього, як і широкої десневої посмішки, яка з’являлася лиш тоді коли її власник був справді щасливий. Джин вже давно не бачив. Слова Юнгі викликали у Джина посмішку. Не таку широку та й геть не щасливу. Вона більше несла смуток. Смуток, який оповив людину, що втомилась жити.

    – То в нас знову з’явився шанс на життя. Аби він був успішний. Ледь чутно говорить Джин, що швидко змінив свій тон на більш серйозніший і ображений. – То ти не ночував два тижні вдома, того що чекав його в алеї? Він зумів прочитати відповідь у чорних очах, які засоромлено ховалися у краю дивана. По його плечі вдаряє важка рука Джина, що викликає ниючий біль. А із пухких губ полилися гнівні слова. – Міг би хотя б дзвонити, я ж хвилювався.

    – Ну ладно тобі в мене часу не було. Намагаючись виправдати себе швидко говорить чоловік.

    – Навіть на коротке повідомлення, де б писало лиш два слова “ Я живий “? Ах ну так. І справді, багато часу забирає. Награно говорить юнак, зображуючи ображене обличчя.

    – Та ладно тобі, зі мною нічого б не трапилося. Посміхаючись говорить чоловік. Відкинувшись на спинку дивана, Юнгі взяв зі столу недопитий сік Джина. Зробивши один ковток він спорожнює стакан і кладе його назад на стіл.

    – Юнгі, я хочу з тобою поговорити. Затинаючись починає Джин. Підібравши ноги під себе, юнак склав руки на коліна. Юнгі перевів на нього чорні очі, говорячи тим самим що уважно його слухає. – Юнгі я хочу поїхати в місто. Зробивши серйозний тон говорить юнак.

    – Ні. Надто різко звучить з тонких вуст. – Ти пам’ятаєш, що сталося минулого разу. Відвівши від співрозмовника темні очі, розлючено говорить Юнгі, не бажаючи вислуховувати дальше юнака.

    – Юнгі. Торкнувшись його руки, надто тепло і ніжно. – Я пам’ятаю. Та я божеволію знаходячись у чотирьох стінах постійно. Не відводячи погляд, тихо говорить Джин. В погляді ж Юнгі досі було видно його категоричне ” ні ”. – Ти мій єдиний зв’язок з цивілізацією. Та ти знайшов Ангела і тепер менше будеш приїжджати додому, якщо і геть не перестанеш. Я буду обережний. Нахилившись блищи до чоловіка говорить Джин, намагаючись переконати впертого Юнгі. – Чесно, я не буду ні з ким знайомитися. Все буде добре. Чоловік важко зітхнув, відвівши чорні очі від юнака, за яким стежив.

    – Добре. Втомлено говорить Юнгі. – Та пообіцяй що будеш обережний і постійно тримати мене в курсі. Виставивши вказівний палець вперед, наказовим тоном промовив чоловік. Вже за секунду обличчя Джина прикрасила широка посмішка, а він кивнувши декілька разів міцно обійняв Юнгі мало не задушивши його в обіймах. – Ага і я тебе люблю. Як міг пробубнів чоловік, ледь дихаючи. Вирвавшись з міцних обіймів Джина, Юнгі зиркнув на нього й обурено пробубнів. – Знав би що ти мене мало не задушиш то б не дав свою згоду.

– Ну, ну розказуй. Широко посміхається Джин, розуміючи що Юнгі говорить все жартома. Підвівшись з дивану юнак взув тапочки й глянув темними карими очима на чоловіка. Що відкинувшись на спинку дивана, прикрив очі та мирно сопів. – Вечеря вже на столі. Можна було закластися, що Юнгі вже спить та тільки-но Джин закінчив речення. Як то й відкрив очі й різко сів.

    – Звідки ти знаєш коли я приїду додому. З цікавістю запитується темноволосий встаючи з дивану.

    – Просто я знаю тебе занадто добре. Швидко відповідає Джин із широкою посмішкою. Юнак пішов у сторону столових, яка була виготовлена в приємний коричневих тонах. За ним зразу послідував Юнгі. Який сів на крісло посередині, а Джин ліворуч від нього. На стіні висіло безліч картин, та одна найбільше впадати в очі. Вона була майже на пів стіни. Там стояв чоловік у дорогому вбрані за часів правління імператорів. Біля нього стояв високий юнак, дуже привабливий та в очах його був біль. Вони стояли на фоні зруйнованого міста, не маючи жодної надії на життя в темних карих очах.

    – Стільки часу пройшло з того часу, як написана була ця картина. Не зводячи чорних очей із картини, монотонним голосом говорить Юнгі. Джин же який насолоджувався їжею те ж підняв темні очі на картину.

    – Ага. Вона була написана у важкий час. Перевівши темні очі на тарілку з їжею, тихо промовив Джин. Чоловік і дальше дивився на картину. Що вже давно стала для нього болісним нагадуванням старих ран. Він наче щось згадував. Таке потаємне і болюче для нього. Та в слух сказати, що ж так труїть його серце так і не зміг. Можливо він би й далі давався чомусь незнаному для навколишніх очей. Та спинили його думи тепла рука Джина, що торкнулася його холодної шкіри руки накривши її своєю долонею. – Юнгі нумо їсти. Тобі завтра рано вставати, не хочу аби ти їхав втомлений. Тонких вуст, що й досі були окрашені хворобливим блідим кольором, торкнулася посмішка, кутики губ ледь потяглися вгору. Утворивши милу непомітну посмішку. Та Джин зумів її вгледіти й відповів такою ж теплою посмішкою. Всередині, Юнгі огорнуло таке домашнє тепло. І нарешті він зумів відчути те приємне відчуття. “Я вдома“ Ледь чутно промайнуло у його голові. То ж вже за секунду він продовжив їсти, та все одно окидав короткими поглядами картину, що прикрашала пів стіни.

 

 ———————————🕒———————————

 

Нічна переписка.

 

Хлопець з алеї: Привіт))

Ангел: Привіт

Хлопець з алеї: Як ви? У цілісності дісталися додому?

Ангел: Ага. Без жодних пригод. А ви вже вдома?

Хлопець з алеї: Так.

Ангел: Мені здалося, що в алеї ви були засмучені.

Хлопець з алеї: Повірте зустрівши вас тоді я став найщасливішою людиною на світі. Не проти будете прогулятися якось?

Ангел: Дуже навіть радий. А коли?

Хлопець з алеї: У будь яку мить. Ви лише покличте мене і я прийду.

Ангел: Що ж тоді до вихідних.

Хлопець алеї: Буду чекати їх з нетерпінням. На добраніч.

Ангел: Хороших снів вам.

 

 ———————————🕒———————————

 

Кімната Пак Чиміна

 

    Екран телефона освітлював тонкі риси обличчя. Фарфорового кольору шкіра, великі світлі янтарні очі. З краплинами гірчичного кольору, які гарно поєднувалися із карамельним відтінком радужки. Чорні довгі вії, що прикривали очі, які були примружені. Акуратний невеликий носик і пухкі, рожевого відтінку губи. Вони виглядали надто солодко. Кутики губ піднялися утворюючи не широку посмішку.

    – Він такий милий. Пошепки говорить світловолосий юнак. Вкотре перечитуючи написані слова Юнгі, які він вже знав напам’ять. Годинник ліниво пробив північ. А Чимін вимкнувши телефон, повернувся набік. Обійнявши міцно м’яку ковдру юнак широко посміхався. Солодкий аромат лілій, які стояли на столику окутали кожен сантиметр світлої кімнати та піднімали її власнику настрій кожний раз, коли легені вкотре обіймали приємний запах. Заплющивши очі Чимін тихо видихнув і поринув у солодкі обійми Морфея. Розслабляючи тіло і розум, який втомився від постійних завдань, екзаменів і хотів звичайного відпочинку. Та приємні сни все рідше навідували світлу голівку, на їх заміну приходили кошмари. Які будоражили свідомість юнака і здавалися надто реалістичними. Знайомі голоси кричали його ім’я та він не міг втямити чиї вони. Біль вкотре пронизував його тіло, настільки сильно, що він починав вірити, що це на яву. Світлі очі надто різко розплющилися, із довгих вій зіслизнула сльоза, а налякані великі очі шукали порятунку. Та тут його не було. Бо ж перед собою він побачив не білу стелю, чи ж світлі шпалери кімнати, а холодні стіни. Стіни, що були виготовлені із каменю, і дихали старістю і сирістю. Вони стогнали від болю, який пережили всі полонені цієї кімнати. Краплини води стікали по стінах, наче сльози, якими вона омивала окривавлені тіла тих, що не покинуть цю кімнату ніколи. Полоненим цієї кімнати був і Чимін. Важкі кайдани огортали тендітні

зап’ястя юнаки. Бліда шкіра вже просочилася кров’ю, а глибокі рани вже й не боліли. Здалося він на якусь мить помер. Від того болю, що потиху зникав, юнак втратив свідомість та холодна вода, яку висока постать вилила на нього, привела його до тями. Чиясь груба рука обхопила його підборіддя. Стискаючи його до ниючого болю. Світлі очі намагалися розгледіти того хто стояв перед ним. Та обличчя було розмите.

– Ти так швидко не здохнеш. Я ще не насолодився вдосталь твоїми стражданнями як і мій пан. Голос постаті був грубим, хоча був дуже приємним на слух і мелодійним. Він заспокоював і личив куди більше не кату, що знущався над юним хлопчиною. А доброму чоловіку, що ладен прийти на допомогу всім хто б не попросив.

    – За що ви так зі мною? Чиміну здавалося, що в нього більше сил для того, щоб вимовити подай щось. Та це було не так. Він промовив цю фразу настільки тихо, що здалося наче він єдиний хто почув її. Його голос вже охрип, а горло пекло від тих криків, що благали про допомогу. Криків, які хотя б так хотіли зменшити біль, який ставав все дущим з кожною хвилиною. Криків, якими насолоджувався не лише кат, що саме обирав яку ж нову порцію страждань завдати юнакові, але й той що стояв за ширмою та уважно стежив чорними очима, як Чимін вигинався від болю і молив про допомогу. Чорні очі що з кожною секундою насичувалися все більшою ненавистю до світловолосого юнака.

    – За що? Лунав тихий мелодійний голос. Він наче сміявся з питання Чиміна. – Говориш так наче не знаєш. Сміючись продовжує кат. Повільно підходячи до юнака із молотком чи чимось подібним до нього. – Думав, що зробивши це тобі нічого не буде? Гаряча шершава рука торкається ніжної щоки Чиміна, що була мокрою від кількості сліз, які він виплакав. Повернувши обличчя до себе він заставив Чиміна заглянути в його розмите обличчя. – Та ти не тому перейшов дорогу. Пошепки промовив мелодійний голос. Замахнувшись він завдав сильний удар по коліну юнака. Чимін міг заприсягтися, що відчув як суглоб тріскає і ламається на малі шматочки, а це все супроводжувалося сильним болем. Який нездатна витерпіти жодна жива істота. Із сухих губ виривається крик, що заглушував все навкруги. Від нього можна було навіть оглухнути та чоловік, який наносив удар вже по другому суглобі здається звик до того. Янтарні очі мружаться від болю. Він чує свій крик, відчуває нову порцію болю. Намагаючись вирватися від свого ката. Юнак різко сідає та розплющивши очі зрозумів що лежить на своєму ліжку і кричить. По щоках котяться струмочки сліз, а коліно пронизує ниючий біль. Двері його кімнати різко відчиняються, а він обессилено падає на подушку. Це й сон був надто реалістичним. Наче він те все вже переживав, а зараз просто намагається згадати. Та це все виглядало вже надто божевільно.

 

 ———————————🕒———————————

 

Цілодобовий магазин

 

    – Пак Техьон. Великі чорні очі дивилися на бейджик, що висів на грудях юнака, а тоді ліниво глипнули на засмагле обличчя кучерявого юнака.

– Хіба гарно так розмовляти зі своїми клієнтами. Чорні густі брови, що були акуратної форми здійнялися вгору. Юнак перед ним важко зітхнув опустивши очі додолу.

    – Так пробачте. Тихо пролепетав Техьон. – Ви вже щось обрали? Задає завчене питання юнакові, що стояв перед ним. То й лише нахилив голову вбік і лукаво посміхнувся.

    – Так тебе, скільки потрібно заплатити. Я картою буду оплачувати. Він говорив спокійно, а його солодкий голос, гарно гралися барабанними перегородками. Заставляючи людей з якими він говорив втрачати голову від насолоди. Та Техьон лиш втомлено зітхнув і підняв на юнака карі очі, що випромінювали гнів.

    – Чонгук припини свої брудні ігри. Обурено говорить юнак. Виходячи із-за прилавка й оминувши брюнета взяв корзину із товарами для того, щоб розкласти їх. – В мене немає часу на ці дурацькі жарти я на роботі. Якщо тобі нічого не потрібно, попрошу не заважати мені працювати. Холодно відповідає Техьон збираючись йти до найближчого стелажа. Та його спинив легкий дотик до зап’ястя, який переріс у більш міцніший, допоки його рука не опинилася обхопленою долонею Чонгука. Чорнявий юнак зробив крок до Техьона і став позаду нього, тримаючи його руку, а іншою провів по оголеній руці до шиї. Нахилившись до нього блищи, він прошепотів йому в саме вухо.

    – Медвежа не будь такою букою, ти ж знаєш такі твої витівки лиш сильніше збуджують мене. Його солодкий голос, що переріс у сексуальних баз, окутав голову Техьона. Та сп’яніти його не змогли. Єдине що він відчував до Чонгука це неприязнь. То ж прикривши очі він намагається вирвати руку та юнак лиш міцніше її стиснув. Вологими вустами він торкнувся мочки вуха на якій висіла сережка, легенько прикусивши його він відсторонився і залишив гаряче дихання і палкі короткі поцілунки на тонкій, довгій засмаглій шиї. Він би продовжив свої ігри, якби його не зупинив сталевий голос Техьона.

    – Припини це. Спокійно мовить юнак, різко розвернувши до нього голову. Їх вуста лиш були в декілька сантиметрів один від одного та Чонгук не скористався цим, а лиш відпустив руку Техьона і дозволив йому піти до стелажа. Відвівши втомлені очі від юнака. Те пішов робити свою справу, не звертаючи уваги на Чонгука, який підійшов до його робочого місця і взяв зошит в якому він готувався до екзамену.

    – І коли ти встигаєш все робити? Зі сміхом говорить брюнет, розгорнувши зошит і читаючи його вміст.

    – Не твоє собаче діло. Різко відповідає юнак і так само раптово вириває із рук Чонгука зошит. – Ти збираєшся щось купляти? Якщо ні, то забирайся. Вже обурено говорить юнак. Чим дивує Чонгука, бо ж зазвичай він занадто спокійний і холодно реагує на всі його витівки.

    – Я ж говорю хочу тебе. Посміхаючись говорить Чонгук. – Отримаю тебе і відстану.

    – Тоді мені шкода себе, бо твій план від початку провалився. Розлючено зиркаючи на брюнета, промовляє юнак. Після чого відштовхнувши його сів за своє робоче місце і розгорнув зошит.

    – Медвежа ти навіть не встигнеш помітити, як закохаєшся в мене. Нахилившись до Техьона повільно протягує юнак. Та зі сторони Те, получив лише ігнор. – Бачу робота тебе більше цікавить ніж люди. На свої слова Чонгук отримав лише мовчазне зітхання. – Що ж тоді хочу запропонувати тобі роботу.

    – Що? Зі злістю запитує Техьон, підвівши на нього карамельні очі.

    – Ти підготуєш мене до екзаменів, а я заплачу тобі 100 штук. Із широкою посмішкою говорить Чонгук.

    – Ти серйозно. Здійнявши брови догори перепитує юнак.

    – Так. На вихідних зустрінемося.

    – Я не зможу на вихідних. Опустивши голову додолу, понуро говорить юнак.

    – Ну тоді коли в тебе буде час. Подзвони мені малюк. Повільно говорить юнак, після чого прямує до виходу.

    – Але в мене немає твого номера. Підвівшись з місця голосно говорить юнак.

    – Якщо треба гроші, знайдеш. Із широкою посмішкою говорить юнак, після чого виходить на вулицю.

 

                                                       ✳✳✳

 

    Гучна музика лунає із великих колонок. Та до VIP-кімнати її було заледве чути. На розкішному шкіряному дивані сидів високий чорнявий хлопець, а поряд з ним із яскравим червоним волоссям юнак. В руках він тримав стакан із напоєм, та його вміст був невідомий. Черговий дорогий коктейль. У порівнянні з чорноволосим юнаком, він був худощавий і нижчий ростом. Обличчя гарного бронзового відтінку, очі невеликі з опущеним кінчиками, губи тонкі із непомітним блиском, ніс прямий, не великий. Одягнений у яскраву червону куртку, а під нею базова біла футболка, на низ одягнув джинси МОМ, це й образ доповнювали звичайні білі кеди, золоті сережки та багато браслетів на руках. Він сидів напружено, свердлячи зеленими очима брюнета, що розслаблено відкинувся на диван насолоджуючись не лише напоєм, але й тим що було в його телефоні.

    – Гукі, навіщо тобі здався той нікчема? В його голосі відчувалася напруженість, як і його тіло говорило про те що це й зв’язок Чонгука йому надто вже не подобався. На рожевих вустах Чонгука з’явилася лукава посмішка, а в темних великих очах зблиснули хижі вогники.

    – Саму, не нікчема, а Техьон, Пак Техьон. Чорнявий юнак нахиляється блищи до столу, випрямивши спину. – І він буде готувати мене до екзаменів. Юнак стиснув склянку із напоєм. У світлих очах зблиснув недружний вогник.

    – Тебе до екзаменів? З насмішкою говорить юнак, перериваючи свої слова нервовим сміхом. – Від коли тебе цікавить навчання? Чонгук ширше посміхається, відчуваючи пильний погляд юнака на собі, повільно перевівши на нього чорні очі. Великою долонею він торкається бронзового личка юнака, промовляючи солодким голосом.

    – Саму, не ревнуй він лише іграшка. Прибравши руку з обличчя Самуеля, темноволосий піднімається і стає навпроти нього. – Іграшка, яка надто неслухняна, через що я ще сильніше хочу її. Сміючись говорить юнак, покинувши кімнату залишивши юнака самого. Червоноголовий юнак відкинувся на спинку дивану прикривши очі. Він ревнував свого друга і той прекрасно це знав і ще більше робив все йому на зло. Знайома мелодія заставила Саму відволіктися від думок і привідкрити очі. Біля нього задзвонив його телефон висвітивши знайомий номер.

    – Слухаю хьон. Байдуже говорить юнак знову відкинувшись на спинку дивана.

    – Саму, Чонгук знову щось втнув? Чого моя радість така сумна?

    – Знайшов собі нову іграшку. Клятий Пак Техьон. О б стіну розбивається стакан із напоєм, а із його вуст зривається розгніваний крик.

    – Радість моя, якщо забажаєш я зроблю так аби ця проблема зникла із твого життя, лише б ти був щасливий.

    – Так хочу, знищи його.

    – Як забажаєш, скоро ця проблема зникне.