Книжний післясмак

Кохання приходить несподівано, іноді з першого погляду, з першої почутої фрази або проведеного разом дня. У твоєму випадку вона непомітно підкралася ззаду, як досвідчений вбивця, щосили вдарила по голові, перетворивши минулі ідеї, цілі, бажання в дрібну крихту, з якої ти зібрав нові.

Випадкова зустріч, на яку тебе несподівано для всіх запросив новий знайомий, і ось твоє життя різко обернулося на сто вісімдесят градусів, ламаючи старі звички та цінності.

Ти змінювався заради кохання, жорстко перекроював себе, поки в результаті не усвідомив, що любив лише ідеальний, ілюзорний образ, а не справжню, гарну, але таку слабку жінку. Ось тільки вже було надто пізно. Ти втратив усе. Радість і сум, любов і ненависть, цікавість і легковажність… Все те, що допомагало тобі жити, а не існувати, незважаючи на бідність та важку роботу.

Любов зла. Вона може подарувати крила, а в іншу мить їх відібрати, розбиваючи рожеві окуляри склом усередину. Так, боляче, але таке життя.

Натхненний новими почуттями, ти прагнув угору, щоб бути рівним своїй коханій, наче міфічний Ікар піднімався в небо, все вище і вище, поки жорстоке сонце, чия ганьба так сподобалася бездушним людям, не спалила тебе до денця.

Ти горів недовго, але яскраво, помічений вчасно, ти міг би стати для інших дороговказом, але тобі не пощастило.

Визнання прийшло надто пізно. Коли від душі залишився один байдужий попіл, дірку дома якої не заповнювати ніякі матеріальні блага.Ти так відчайдушно бився в зачинені двері чужого світу, але в ту мить коли вони все ж таки відчинилися, ти повернувся до них спиною, повертаючись до своїх… Але свій світ тебе прийняти не зміг.

Свій серед чужих, чужий серед своїх. Ти дізнався зворотний бік буржуазії, тебе відштовхнула їхня жадібність, але й побачивши недоліки робітничого класу, ти більше не зміг так легко їх приймати.

Ти намагався жити, але чим далі тебе охоплювала невідома тоді хвороба. 

Охоплювала вибірково, отруюючи лише розум, залишивши тіло огидно здоровим. Але ось у чому цінність здорового тіла, якщо в ньому душа, що на половину згнила?

Ти намагався подорожувати, але навіть не встиг дістатися першої накресленої точки на карті.

Хвороба прогресувала все швидше та швидше.

Життя перетворилося практично на пекло, і ти, зачепившись за думку одного з шанованих тобою філософів, вирішив її обірвати.

Дивно, але думка про самогубство принесла тобі радість. Ти з нечуваним ентузіазмом витяг скло з вікна каюти і непомітно виліз назовні, прямо в темні морські води.

Твоє тіло ще намагалося боротися за життя, але ти надто хотів спокою. Так сильно втомився від безцільного, безглуздого життя, що однією силою волі зумів перебороти один із основних інстинктів — інстинкт самозбереження.

Твої легені наповнювалися водою, кожен рух завдавав біль, але ти вперше останнім часом справді був вільним.

Нехай це почуття охопило тебе недовго, жалюгідні кілька хвилин, на які ти затримав подих, але ти зміг піти щасливим.

І головне, що ..

— Дівчино, з вами все гаразд? — схвильований чоловічий голос зненацька вирвав мене з роздумів. Я акуратно закрила книгу, яку тримала в руках, з подивом помітивши на останній сторінці великі мокрі плями.

— Так. Все нормально. Просто книга сумна попалася, — ніяково відмахнулась від незнайомця. Той недовірливо підняв брови, але наполягати не став і пішов, лишаючи мене знову на самоті. Над головою яскраво горів ліхтар, відганяючи від мене нічну темряву. “Як же швидко пройшов час, — подумала я, збираючи невеликий рюкзак, — головне, щоб не дарма.”

*відсилання до першого опублікованого роману Мартіна Ідена.