1

Черговий день , Чонгук стомлено та ліниво протирає столики , коротко оглядає приміщення , помічає лише кілька відвідувачів . У кафе тепло кутає , легкий джаз тихо грає на фоні , а ліхтарик розвішані по стелі додають світлу жовтуватого кольору . Запах прянощів та кави розвіюється . Парубок помічає юнака , з золотавим волоссям , що відблискує на промені світла . Він своїми тонкими пальцями натискає на клавіші в ноутбуці , що призводить до характерних клацаючих звуків , в його вухах встромлені навушники , очі швидко бігають по екрані . Чон вирішує взяти в цього хлопця замовлення. Бере блокнот та йде до його столика , встає , витягує ручку та чекає поки стане заміченим . Споглядає за тим , як відвідувач повільно підіймає голову , а тоді свої зелені очі , з темною та широкою обводкою навколо роговиці , а біля зіниці світлий , ніби золотий колір виблискує при попаданні світла . Чон застиг , а юнак зняв навушники та вони звисли на його худорлявих плечах , на яких накинутий чорний кардиган поверх білої , атласної сорочки з невеликим бантом на шиї .

— Ви щось будете замовляти ? – оклемався та опустив очі на блокнот , підніс ручку , готуючись слухати заказ .

— Чорний чай –  та повернув свою увагу на ноутбук .

— Це все ? –  і відвідувач кивнув , скупо стулив губи , Гук вловлює звуки з навушників , завмирає на хвилину та впізнає пісню – « Ultraviolence » – Lana Del Rey , легко посміхнувся . — У вас хороший смак на музику – і юнак вскидає брову .

— Не лестіть мені , цю пісню всі слухають , тут немає нічого особливого – І Чон стискає губи і тонку полоску , відчуває , що цей відвідувач не з самих дружелюбних . Стоїть ще трішки , адже чує іншу пісню , йому не відому .

— А зараз , що за пісня ? – похилив трохи голову вбік , ніяк не може втамувати свою зацікавленість в цьому відвідувачі , який без слів , показує екран телефона , на якому висвічується « London Bridge is Falling Down » , Чон легко зводить брови, запам’ятовує назву , адже ще не чув цієї пісні. Повертається назад до барної стійки та заварює чай в невеликому , білому чайнику для заварки , спершу приносить широку кружку на блюдці , а тоді вже сам чайничок . Вловлює нотки тонких парфюмів з солодким , квітковим ароматом .

******

Тепла вода . Душно . У ванні зовсім гарячо , що пар ліг на плитку та дзеркала . Техьон не відчуває повітря , так ніби воно втекло з цієї кімнати . Треба охолодитися . Вмикає холодну воду , яка з гучним стуком об суміш у ванній стикається та холод розпливається по тілі . Підставляє ногу під поток та відчує гострий , болючий холод . Повітря значно більше , адже тепер лише обгортує тіло Кіма легке тремтіння . Літня вода була найкращим варіантом , ніж гаряча . Що ж , парубок досі не знає , що сам хоче, тому потрібно пробувати все . Поклав голову на бортик , руками повільно водить під водою , утворюючи хвилі . Зітхнув , адже зрозумів , що чиста вода краща ніж з піною , пахощами або бомбочками , від них вона важка , не така легка , не ніжним дотиком торкається шкіри , а важким каменем падає та тисне . Паршиво , але знову набирати ванну буде довго та і юнак наплював на це , занурює голову , лише до вух , обличчя залишає на поверхні , яке легкий вітерець невідомо звідки обвітрює . Ось так , вуха під водою, яка ніби , як корки в них , всі звуки затуляє , неабиякий спокій та мовчання розслабляє, відчуває, як спина та плечі відриваються від дна і підіймаються , п’ятами впирається в ванну та тіло догори підіймається . Вода підносить його , розкочує легке поколювання по шкірі . Техьон в іншому просторі , але тісно , адже руками б’ється об бортики . Що у вухах відлунюється , то це його помірне та глибоке дихання , і гупання серця , він з заплющеними очима випадає з цього світу чи навіть з цієї планети і кудись пішов , кудись глибоко в свою голову . Шукає натхнення , нові ідеї , образи, емоції , все , шукає нове життя . Осяяння приходить після чергово двадцять сьомого вдиху . Софія . Зеленоока зі золотистим волоссям дівчина , уявна дівчина , новий персонаж . Фантастичний персонаж з мудрими поглядами , широким мисленням , самотність спідкає її , але вона цього не боїться , Кім мимоволі всміхається , вона жадає цього , хоче усамітнення , хоче спокою . Письменниця. Точно . Це те що треба , в неї ще й будуть вірші , що ж, Техьону треба буде попрацювати над цим . Потрібно написати нові вірші .

Важко зітхає , коли сідає на твердий стілець та затягує окуляри , щоб остаточно не осліпнути . Вмикає ноутбук , а в телефоні музику , підбирає щось для атмосфери , щоб сконцентруватися на одній емоції та думці .

Fucked my way up to the top –  Lana Del Rey

Вслуховується в мелодію , копирсається в своїх грудях , перебирає почуття , шукає потрібної та марно . Знаходить біль . Занадто банально . Страх теж не те . Гнів , розпач , розчарування , цим вже не здивувати , не інтригує , не цікавить . Щось нове , більш невідоме та незвичне .

Змішати всі почуття .

Мене вивертає всю.Я хочу заглянути всередину, поглянути на свої кістки , прошу , дайте здерти ці кляті ярлики …прошу , розбийте дзеркала , адже в голові сотні слів ріжуть самі небеса , що я слабка .

Біль все кігтями царапає спину , самотність обіймає кригою та відчай наступає з келихом дешевого вина . 

Сльози висохли на моїх щоках , а кров на зубах , я зриваю все, що торкалося мого серця та заплямовані руки не залишили навіть дріб’язок чи уламок самого цінного щастя , бо гинула душа .

Рвала картини та стінах , залишала на білій стіні сліди та слова про те , що здалася ….

І знову , мотузка на шиї , рука в лініях і кров кипить в мені , голос підводить і я вже не кричу , бо я здалася , бо я тепер не відчуваю в руках життя і я йду , йду по лінії , по ножах та лезу , горло здавило і я задихаюся всім одразу : болем та розчаруванням . 

Смирення прийшло до мого вікна і я прийняла його .

Це не Техьонові емоції , це Софії . Кім легко всміхнувся, адже ніби вдалося це зробити . Вдалося пропустити скрізь себе персонажа . Він відчув Софію .

**********

Знову та ж кава , теж саме кафе та той самий хлопчина , який зацікавлено поглядав на Кіма , його нібито звати Чонгук , адже Техьон саме це ім’я вичитав на бейджику . Зачіпила його цікавість цього парубка очі – чорні , скляні вічі , в яких не видно зіниць. Пронизують до кісток . Гострі вилиці та міцна щелепа , сам по собі виглядає хмурим з широкими та чорними бровами , які постійно зсуваються разом . Згодом Кім помітив кілька татуювань , одразу впала на очі та , що ховається за коміром білої сорочки , щось схоже на надпис , з досить витонченими буквами . Деякі розкидані по руках і як Техьон гадає ще вони покривають і плечі , адже коли бариста закочував руками , там явно все було в чорних візерунках . Та запах ….так пахне земля після дощу і з чимось таким кислуватим – лимон , хоч і більшості цей аромат в комплекті з цигарками , які ані трохи не псують цієї картини, на оборот , навіть прикрашають . Думки розсіянні , та постійно кружляють над однією ідеєю: додати Чонгука в книгу . Кім видихнув та вкусив щоку зсередини , згадує запах . Це буде акцентом на індивідуальності Чонгука . Та чи варто йому змінити ім’я , щоб в разі якщо сам Чонгук натрапить на його книгу не обурився , адже без його відома вписали в список персонажів . Техьон кусає нижню губу та плює на це , адже розуміє , що саме це ім’я найбільше підходить йому . Новому персоналу та справжньому Чонгуку .

Парубок не любить робити з героїв книги травмованих людей з багатьма трагедіями , він добивається спокою , без драми , це те що навіть і не пробує писати , емоції важливі , але так щоб не переборщити ними , тому оглядаючи юнака за барною стійкою, який витирає кружки , складає опис в голові , детально оглядає та робить акцент на волоссі та очах , бо чорний , в парубка асоціюється з горем , з чимось глибоким . Він не хоче робити дурних та наївних персонажів , кожен по своєму мудрий. Розумні всі , але мудрості не всі набувають . Тому саме Чонгук виглядає досить обізнаним та мудрим парубком , емоційна зрілість завжди приваблювала Техьона. Це Кім теж додасть в книгу .

Днем за днем я тону в пітьмі .

Темнота душить мене навіть серед натовпу людей , адже я не бачу зіниць в його очах , бо там краплі смоли , навіть залиті роговиці в крові та в безсвітлених уламках життя . Кім підіймає брови від раптовості цих думок , схоже чудовий початок для вірша , адже саме коли погляди зіткнулися , він відчув саме це , як його душили очі Чонгука .