1 частина

Почніть писати…

Вперше ми з
Вперше ми зустрілися на тренуванні, він був новеньким у нашій групі. Ми здружились майже зразу, але багато років у нас й не було думок про не дружні, а романтичні відносини.

Дружили ми довго, років 5-6, але вме обернулось досить неочікувано для нас двох. Ну, а сталось це приблизно так:

Прокинувшись в свій тринадцятий день народження та пішовши на тренуванні, щоб пригости свої одногрупників та найкращого друга – Стаса, я увійшовши до залу відчув метелики у животі, але не знав, хто їх викликав. А можливо, не хотів знати…

З кожною нашою зустріччю відчуття все збільшувались, а я все більше розумів, хто заставляє мене тремтіти від цього дивного стану.

” Можливо, сьогодні я вперше зможу рощказати про свої справжні емоції та наміри…” – промовляв я йдучи на тренування у п’ятницю. ” А може й ні, усеодно я так думаю кожного разу.” – засмучено видихнувши подумав у своїй голові .

Я й не сильно розумів, що мене в ньому притягує. Можливо, його сильні руки, чи його чудове волосся і зачіска. Все ж таки, я вперше зустрічаюсь з таким дивним, але одночасно й болючим відчуттям.

Та ось, цей день все ж таки настав, ми гуляли зі Стасом та вирішили зайти у кафе на Бастіоні. Двоє замовивши по ванільному морозиву, ми почали просту та навіть повсякденну розмову. Говорили ми про тренування, школу та про наступаючі екзамени. Просидівши там хвилин 30, я наважився вимовити ці слова : ” Ти мені подобаєшся!” – різко почервонівши, не дочекавши відповіді Стаса, я втік у чоловічий туалет.

Попросивши у офіціанта рахунок та оплативши за себе й за мене його, Стас побіг за мною з надією мене знайти і розказати про свої взаємні відчуття.

Знайшовши мене усього стурбованого та не в найкращому настрої, мій можливо уже і хлопець почав заспокоювати мене та промовляти про свої також не дружні до мене відчуття.

Він був вкрай здивованим, що першим вирішив признатись я, та й в наші взаємні відчуття.

Після цієї несподіваної для нас двох зустріччі ми всеж таки заговорили:
” Привіт, пам’ятаєш нашу останню зустріч?” – збентежено запитав Стас.
” Звісно пам’ ятаю, таке забудеш..” – швидко відповів я.
” Так, ти відчуваєш до мене не дружні відчуття?” – почервонівши та навіть трішки засоромившись питає Стас.
” Звісно, ти думаєш, я тобі б брехав? ” – засмучено кажу я.
Стас проігнорував це, але полегшено видихнув.
” Можливо, підемо на справжнє побачення, обговоримо наші справжні відчуття та стосунки? На наше перше побачення… Ти погоджуєшся?” – питає мій вибранець.
-” А тобі відмовиш? ” – відповів я.
Під час цієї розмови ми домовилися зустрітись у тому самому кафе та обговоривши годину вирішили прийти о 18:00

-” Я думав, ти не прийдеш” – усміхнувшись промовив я.
-” І чому це так думав? ” – не зрозумівши ідеї жарту насуплено відповів Стас.
” Я ж пожартував, давай, краще присядемо на це й столик” – махаючи руками, таким чином признаючи поразкусказав я.

Присівши за столик де все почалось, ми дивились у меню 15 хвилин, боючись подивитись один на одного. Але, цю паузу мовчання зупиняє офіціант, який запитав :
-” Ви оприділились? ”
-” Так, принесіть, будь ласка, морозиво з полуницею та чорний чай” – сказав Стас
Так, як мені завжди було важко робити вибір, я сказав, що мені так само.

” Ти ще довго будеш мовчати?” – риторично запитав Стас.
” Та ні, вже хотів тебе спитати, чи варті нашу відносини хоть чогось?” – з невеликим сумнівом питаю я.
” Ти з мене жартуєш? Звісно ж варті, я навіть…” – хотів сказати, але зупинився Стас.
” Що навіть? ” – здивовано та не розуміючи свого уже не друга перепитую я.
-” Почекай, я у туалет “- сказав та швидко підірвався Стас.

“Хмм, що це з ним?” – думав я над цим питанням увесь час, який чекав Стаса.
“Можливо, він втік і не розплатився? І не може бути” – знову повторював я у своїй голові.

Так тут виходить Стас, весь спантеличений, дивно та багатообіцяючи дивившись на мене. Я не очікував вже, що він повернеться, але й вірив, що не покине мене. Від нього я очікував багато чого та був готовим до того, що він мені сказав.
” Ми станемо парою?” – весь почервонівши питає Стас.
” Так, я згоден!” – підтримавши червону естафету Стаса сказав я.
” Тоді йдемо гуляти!” – повеселівши промовив мій уже хлопець.
” Почекай, а розплатитись?” – сказав я.
” А, точно” – ніби то здивовано відповів Стас.

Ми ще довго гуляли по вечірньому Івано-Франківську, але мені здається саме тоді, я відчував себе найщасливіше.

З цього дня ми й почали зустрічатись.
Для мене було зовсім несподіваним те, що Стас відповість взаємністю,але й в одночас мені було приємно.

Я не думав що все так швидко почне розвиватись, і вже після тижню відносин Стас запропонував зустрітись на нашому місці.У тому ж самому кафе де все і відбулося…

Я прийшов першим і ще хвилин 5 чекав на Стаса.
Коли він прийшов ми зайшли в кафе і сіли за наш столик. Ми знову почали звичну для нас розмову,та замовили каву тому що на вулиці було вже холодно.
Стас побачив що я сильно замерз і підійшовши з-заді накрив мене пледом. Це було дуже мило.

Коли нам принесли каву ми почали думати як нам розказати про це батькам. Ми відчували що їм не дуже сподобається ця новина,але відступати назад не було змісту.
Тому ми вирішили зізнатися.

Спочатку ми зателефонували нашим батькам. І запропонували їм зустрітися. Ми сказали куди їм потрібно прийти і схвильовано чекали на нашу зустріч.

Через 20 хвилин батьки уже були на місці. Ми довго говорили на різні теми,сміялися,але ми не хотіли довго тягнути час і врешті решт розказати про наші відносини…
От і настав цей момент…хвилюючим голосом Стас почав: “Нам потрібно вам щось сказати…”
Я продовжив: “Ми надіємось що ви правильно нас зрозумієте і підтримаєте нас…”
Ми двоє одночасно сказали: “Ми хотіли вам сказати…що…ми зустрічаємось…”

Ця новина дуже шокувала батьків.
Як ми і думали вони не дуже добре це сприйняли. І сказали, що або ми розстаємося або йдемо геть з дому…

Нам не сподобався ні перший, ні другий варіанти…але ми вибрали 2.
І вже наступного дня ми зібрали речі, пішли знову в кафе та почали шукати квартиру, яка підходить саме нам. Ми довго не могли нічого знайти, що підходило б нам тому що грошей в нас було не багато і ми ще й були безробітними.
Тому, як тільки ми знайшли, одразу подзвонили її власникам.
Ось ми уже і в нашій новій домівці…
Ми почали розкладати речі, і шукати якусь роботу, щоб заробити хоча б якісь гроші…
Ми разом довго не могли знайти роботу тому, що туди, куди ми писали нас не брали.
Але ми знайшли все ж таки одну роботу. І ось як це було:
” Я не знаю що нам робити я вже відправляв багато заявок, але нас нікуди не беруть…”- сумно промовив Стас.
-” Так це насправді не добре але не сумуй ми щось придумаємо. О в мене є ідея!”- викрикнув я.
” Яка розказуй не тягни!”- радісно викрикнув Стас.
“Ми можемо попробувати піти працювати до нашого улюбленого кафе! Я іду шукати номер телефону по якому можна зв’язатися з директором.”- сказав я і пішов шукати номер.
Через 10 хвилин номер уже був у Жені:
Стас я знайшов номер пішли дзвонити!!!
Ми подзвонили і вже завтра ми будемо працювати.

Можливо, ми надто сильно хвилювались, але причина все ж таки була, адже це наш перший робочий день… Перший тиждень був випробовувальним, а це означає, що ми можемо працювати безкоштовно, адже офіціантам часто не платять та звільняють, як дешеву робочу силу. Від думки про це, переживали ми ще сильніше.

Ми вийшли разом зі Стасом, адже у нас одна робоча зміна( повна ставка, а це означає, що ми працюємо з 11:00 по 23:00, 12-ти годинний робочий день… Не так мало, як для підлітків) . Йшли ми мовчки, лише час від часу дивлячись один на одного.

Ми зайшли у заклад, у якому від тепер ми працюємо, поговирили з адміністратором, де нас відправили у службову кімнати, переодягнутись.
А тобі підходить цей костюмчик (Стас)
Не смішно (Женя)
А чому це мало бути смішно, це романтично
Ні капельки, тобі потрібно ще довго вчитися
Можливо, це й короткий діалог надихнув нас двох на кращу роботу.