1. Дамнари

— Погодься, такий кінець для тебе є найкращим варіантом, — він загасив сигарету об голу ключицю блондинки.

Дівчина лежала з широко відкритими очима на краю ліжка і важко дихала.

— Думаю, цього разу ти вже не зможеш піднятися, — знову заговорив чоловік і легко чмокнув її у бліду щічку, — офіційно вітаю із званням дамнара.

Він застебнув запонки на чорній сорочці з рожевими фламінго, швидким поглядом окинув жахливо обставлену кімнату, зупинив очі на свої супутниці. Її худі пальці судомно хапалися за брудну постіль, груди ледь помітно підіймалися, а зіниці демонстрували справжній непідробний страх. Майже всі капіляри на її очному яблуці розірвалися, а по щокам котились світло-червоні сльози. Одне можна було сказати точно: так виглядає людина, яка пережила справжній кошмар.

— Нехай щастить, — Ерік підійшов до дверей і легко махнув рукою на прощання, — твоє тіло прекрасно доповнює інтер’єр.

Жінка нічого не відповіла й лиш судомно зітхнула. Замок ритмічно клацнув. Холодне вечірнє повітря торкнулося засмаглої шкіри. Ерік згадав коли забрав життєві сили іншої людини вперше. Тоді його серце буквально виривалося із грудей, голова паморочилась, живіт судомило від блювання.

Він не міг згадати ні обличчя жертви, ні обставин, ні дат. В голові закарбувалося тільки почуття відчаю. Холодна рука батька на плечі, тремор і одна фраза «Або ти, або тебе».

Але зараз не було нічого: ні жалю, ні страху, ні відчаю.

— Це просто природний відбір. Виживає сильніший.

Цими словами Ерік завжди годував свою совість.

— Що поганого у тому, що я хочу жити? – він підняв очі до неба: пар від подиху закрив зірки, – знаєш, я радий, що ти не дожила до цього моменту.

Герой згадав образ матері. В той день вона так голосно кричала.

— Ти назвала мене вбивцею, — Ерік засміявся, — це було так драматично.

Світло від ліхтаря торкнулося лиця. Очі налилися кров’ю, губи скривилися в химерній посмішці, скули судомило від напруження.

— Ти мене ніколи не розуміла, – руки почали тремтіти.

Глибокий вдих.

— Але зараз є Жессі, — герой закинув долоні за голову і сповільнив кроки, — вона б сказала, що поки у тілі людини є душа – вона жива. Значить я не вбивця, а просто виправдовую звання женця.

Ерік виріс у світі, де дамнари були чимось наскільки ж звичайним, як і захід сонця. Він ніколи не хотів знати чому вони з’явилися або яка їхня роль. Єдине, що його цікавило: як не стати одним із них.

По своїй природі дамнари були людьми: їхнє серце билося, мозок функціонував, кров пульсувала. Вони мали такі ж привілеї як і женці: вічне життя, здатність поглинати життєву силу, вроджені надприродні здібності. Однак, вони не могли використовувати їх, адже їхня свідомість навічно було скована у нерухомому тілі.