Історія одного пірата

Розділ 6

 

На ранок Джек прокинувся , від відчуттів, що його зв’язали . Сидівши на ліжку , він побачив, як за столом , сидів Девід Джонс .

– Мг….ти, як я бачу , переслідуєш, мене й , уві сні? – м’яко посміхнувся Джек.

– Як би, я міг…але , ти не згадуєш, останнім часом , перед сном , мене – ласкаво відповів, тепло усміхаючись .

– Звісно…в мене , такий стиль…

– Я, не заперечую , твоїй , оригінальності….я тільки надихаюсь, майстерністю – безвідповідальності…
Девід , випив трохи з пляшки . Джек , подивився на свої зав’язані , руки мотузкою .

– Це, навіть не весело…мене зв’язувати, якщо я – втечу.. – обережно усміхнувся .

– Ти, під моєю, владою, як й твої друзі…не кажучи, про Перлину .

Джонс, гордо усміхнувся тому , показуючи, власність , в виразі , обличчя .

– Ах…й чому, я, ніяк не можу, викинути з голови, твою впертість ? – мовив, Спарроу, піднявшись .

Джонс, спокійно сидів, за столом , випиваючи, пляшку .

– Ти, часом, не хочеш розв’язати, мені руки ? – спитав той , просунувши зв’язані , руки .

Джонс , усміхнено глянув на того , опісля , взяв їх, та ніжно поцілував . Джек, змінився в обличчі , дивлячись, на ніжність , легко почервонів .

– Я, не розумію…чому, ти ховаєш , свої почуття , за міцними дверима ? – різко, запитав адмірал.

Той здивувався та відійшов назад .

– Можливо, тому що…я не вірю, вам .
Джонс, обережно піднявся , та пішов на того . Спарроу, сів, на ліжко .

– Не дратуй, мене..або, мені , випадає, карта , тебе примусово , зацькувати, в кайдани , власності .

– Оо..ні , краще , просто звільни – ніжно усміхаючись, просунув, руки тому .

Той, незадоволено відійшов , гимувши .

– Чому, ти так , любиш свободу ?

– Ви, також ж…любите, свободу…

Джонс, обернувся до нього .

– Ви, також ж не полюбляєте, що б хтось, та за щось вами , керували…ви робите, що тільки, схочете…- обережно, піднявся

– Ммм..особливо , зі мною, але дивуєтеся , чому я хочу волю ? Знаючи, що вона вам в радість..

– Який, же ти…мерзотник…

– Гм…я в своєму , стилі .

– Тоді, тобі, буде приємно, приймати , мій стиль…

Той, прибрав, посмішку, та уважно, дивився на того . Девід, відкрив, двері, до виходу , але спитав .

– Навіщо, тобі, моя, скриня ?

– Сказати, чесно чи, збрехати ?

– Чесно !

– Я, хочу волі, більше ніж, ви, хочете мати, моє серце…але

Той різко, розвернувся .

– Так..пане капітане…тому я..

Девід, звільнив, того від мотузок, й ніжно поцілував .

– Важко…тобі, стане дихати, свободою…коли твоє, серце , належить мені…

– Хм…дуже навіть , влучно…

Девід, закрив, двері. Він різко, взявся за , шию, парубка, та почав, пристрасно цілувати , йдучи, на того . Джек, йдучи назад, врізався в стіл . Джонс зупинився цілувати .

– Не розумію, якщо ми , далеко, не вороги…тоді, чому відступаєш, назад ?

– Хм…ви, не зможете, подарувати, мені…й волю, разом з коханням…як я можу, вас кохати, якщо, мої, руки серце та душа…прикута, до кайданів та запечатана, в карцері ?

Джонс, взяв його руки, та показав тому .

– Ти вільний…але, якщо, не станеш кохати…ти будеш, або вбитим, або…в’язнем … Я даю тобі, вибір…якщо не вибереш, за три дні…то все одно…будеш мертвий .

– М…як, безжалісно .

– Але , строго , та серйозно .

Джонс пішов від , того . Джек, глянув на свої руки , о після на двері .

– Добре Девід…ми разом, пограємо, в одну спільну, гру .

Джек вийшов, на бордаж, одивляючись, чи нема капітана . Він , підійшов до штурвалу , який вів Гіббс.

– Як, справи, з курсом ? – з посмішкою, спитав того .

– Усе , добре , капітане… Але треба бути, уважніше, кажуть, наша, команда, що скоро буде шторм .

Джек, ласкаво, посміхнувся дивлячись, на підлогу, корабля , злегка червонівши , малюючи, думками , шторм, кохання між, ним та Джонсом .

– Щось, не так , капітане ? – обережно, спитав Гіббс .

– Ооо…нічого… Усе добре ! – з посмішкою, відповів тому , взявшись за штурвал .

День, йшов , тихо та м’яко . Ніяких, не було пригод , на шляху , тих . Пливучи до острова , вони змогли штурмувати, декілька, кораблів , які перевозили, гроші, алкоголь . Джек, вирішив , глянути по заду, курса , але крім, палаючих, в вогні, кораблів, нічого не побачив. Але, з хвилину, їх, різко, щупальцями потопив , Кракен, під воду.

– Гм…йдеш , за моїми, п’ятами , Джонс…або, тебе щось, тягне – зовсім, інше , чим, просто серце .

Джек, продовжив , шлях . День перемалювалася , в вечір . Гіббс, підбіг, до капітана .

– Капітане ! По переду , острів ! – вказав , рукою, на невеликику точку в морі .

Спарроу, подивився в підзорну, трубу . Де в ній відобразився острів, з горами лісами , та берегом .

– Чудово , Гіббсе…я з кимось, повинен, піти . – заховав, трубу – Бо як, написано в легенді, тільки двоє, можуть вступити , на ці землі .

– Ні хто, захоче…а тільки закохана пара, може стати, на ці землі…- різко, перебив, того Джонс, стоячи по заду .
Вся команда, Спарроу, відійшла назад, дивлячись, на тих, з недорозумінням .

Джек, вальяжно, повернувся до того .

– Ви, ніколи не попереджаєте, що налякаєте мене .

Той, усміхнувся, та пройшов повз .

– Як, пишуть в легендах..тільки, закохані, в один одного – глянув на Джека , який вже почервонів – Можуть, ступити на острів .

Девід, протягнув свою ліву, руку . Джек, оглянувся та подав, руку але , не взяв за його . Вся команда, пішла до своєї відпочивальні .

– Як, мило…пане Джонсе. – пройшов повз.

– Джек..ти ж, соромишся ?

Джек, різко зупинився стоячи, біля правого борту .

– Я – повернувся до нього – Та , ні …просто, я вірний своїй, команді – повільно пішов до нього – Яку, я безмежно , люблю…як вільне море , як вільне життя .

Джонс, змінився в обличчі, та незадоволено слухав , того .

– Якщо, ви , вб’єте , знову, моїх друзів , чи заберете, під , море мій корабель…це тільки, відпугне, можливо, маленьке, полум’я, що виникло в моєму , серці…якщо навіть , ви залишите, в собі, агресію, та велич…це тільки, закриє, моє, серце , ще більш, під замок .

Джонс, різко, взяв , того за препліччя, й в’їдливо, глядів тому в очі .

– Тоді…подаруй, мені , ключ, від скрині, твого серця !

Джонс, різко, та м’яко, поцілував того . Спарроу, тільки, обережно, пошатнувся на місці, продовжуючи, поцілунок . Джек, перестав того цілувати . Корабель, м’яко ввіткнувся , носом , в берег, острова . Спарроу, спустився на землю, та пішов . Джейсон, спустився за тим, та пішов слідом . Джек , дістав карту, та почав шукати, клад . Джейсон, шов, поруч з тим, дивлячись, то гордо, то цікавлячись, ним , та картою .

– Можливо, допомогти , чимось ?

– Не треба , я знайду, де цей клад .

– Як, забажаєш…але можливо, мені, буде простіше відшукати, де те що , мені, потрібно – з ласкавою, посмішкою глянув на того .

Джек, зупинився дивлячись, на карту, він, заховав їх та глянув на того .

– Точно, це ваше , серце…тому, відчуваючи, його ви й знайдете…
Джонс, ніжно взяв , того за руку , Джек, різко почервонів , йшовши, за тим . Джейсон, вів , кудись, того в глиб, лісу . Настала, й зовсім, темрява, яка охопила, пару . Джек, зупинився .

– Чи, не забажає, вельможний, пан, зробити – привал ?

Джонс, поглянув на того, з пів, повороту.

– Як, мило…- нахилився до того – Не втечеш…

Джек, ніжно взявся, за його обличчя, й ніжно поцілував того . Девід, від не дорозумінння, відігнав того , та почав розпалювати, вогнище . Поки той, розпалював, Джек, оглядав, ключ, від скрині, яку, він свиснув , у Девіда .

– Чудово…- заховав, її у кишеню .

– Що кажеш ? – з посмішкою, глянув на того на фоні, вже , вогнища .

– Нічого ! – усміхнено відповів, тому , руки, розводячи, в сторони , трохи нахилившись, в право .

Девід, сів , біля, вогню, дивлячись, на вогонь, він дістав, пляшку рому, яку почав випивати . Джек, сів на, проти, того дивлячись, на, цю сцену.

– Хочеш ? – просув , йому .

Джек, усміхнено глядів на того . Але взяв пляшку, та випив, та віддав тому .

– Можливо, тебе , не цікавить, чому я , так прикіпів, душею, до тебе , Джеку…- обережно глянув на того.

Джек, п’яно, дивився на того .

– Було б цікаво дізнатися…чому, я – той, кого ви так, не навидіте, відкрив, полювання…чи краще, мовити, той , хто мав, грати, в обидві, лотереї….або кохання, або смерть…Хм…чому , якщо я , вам мерзенний ?

Девід, здивовано, дивився на того , мовчав.

– Ні, це правда , цікаво…я ж , той хто , завжди, танцює, на ваших, нервах…й ви, полюєте на мене…це так, дивно ,та серйозно !?

Джек, почав захлинається, сміхом . Девід, різко, обійняв, того, закривши рукою, йому рота . Джек, заспокоївся , поклавши на шию, тому руки . Джонс, ніжно, почав цілувати, того. Джек, відкинув, того та почав, грітися біля вогню .

– Пташка…твій, гострий розум…неперевершений , ти маєш , кмітливість…яка гризе мені, душу .

– Кха..! Весело…

– Тобі – весело…а мені, боляче..особливо, колись, хтось, просто дивлячись, на особистість, вже знає, всі задуми , персони .

– Гм…- підставив, голову, під, праву, руку

– Мені, до вподоби, ваш гордий, та злий, образ…мені , подобається, вас дражнити, бісити, виводити, зі стану рівноваги… мені, до вподоби, вас бачити, таким, крикливим , та не сміливим…але , перед вами, я поставлю, виклик…

– Який ? – обережно, запитав , та різко випив рому .

– Ви, змогли закохати , моє тіло, очі, серце…а , чи зможете, закохати, мою вільну, душу ?

– Це, провокація…та підстава – розгублено, дивився на вогонь .

– Гм…ось, чому ви мені, подобаєтесь – усміхнувся тому , не зводячи, погляд .
Девід, обережно, з гордим, поглядом, підняв, голову, дивлячись, на хитру ,та п’яну посмішку .

– Ідіот… але, з тобою – не засумуєш .

– Гм… наївно…

Джек, піднявся, та підійшов, до нього скинувши, з голову, трикутку , та знімаючи, з себе верхній одяг . Джейсон, відповз, назад.

– Ви, хотіли, цього…я можу вам дати, насолоду, але вічне життя з вами…- нахилився до того, й шепітом мовив – Забагато .

Девід, обійняв , того та, повалив, на себе. Міцно, обіймаючии, глядів, то на того то, на небо . Джек, почервонів, та , притулився до нього , та заплющив, очі . Прислухаючись, Джек, не почув, ні, стуку, серця, не глибокого, дихання, Девіда . Він крізь, сон мовив .

– Боляче..відчувати , що в людини, немає, ні , краплі…життєвих, почуттів..
Девід, міцно обійняв того , притискаючи до себе .

– Якщо, це твоя, воля…то я зміню, себе .

На ранок, Спарроу, прокинувся лежачи, біля, того . Він обережно піднявся , та пішов, до скрині . Знайшовши, місце, де захована , скриня, почав викапувати. Повернувшись, із скринькою, не знайшов, Девіда . Птаха, попрямували до берега, до двух, кораблів та різко, зупинилася . Він, побачив, Джонса, та, дві команди , які, стояли на березі, разом з тим . Команда, Джека, стояла, в лінію, та кожен, був, зв’язаний .

– Як, бачите…дорогі, та кохані, друзі, Джека…він вибрав, вічне життя, на моєму , кораблі, та вічне кохання, зі мною… Він продався, мені, з душею .
Джек, тихо, виронив, скриню , дивлячись, на цю, зрадницьку, картину .

– Зрадник…ну, Джонсоне…- тихо, промовив

– Він, віддав, ваші, тіла, під, смерть..але, я можу, дати вам, життя, під моєю , владою .

Гіббс, різко мовив .

– Джек, не такий…він ніколи, не став нас, зраджувати…Він, прийде за нами , та врятує, нас .

Джонс, різко, повернувся та, підійшов, до , друга .

– Як, самовпевнено…казати, про того хто, подарував, мені, дні, і ночі , в теплих, обіймах .

Джонс, відійшов, від того та став , в пару, метрах, від , тих . Один, сміливий, пірат відповів, тому .

– Ви, ревнивий, та лякливий, капітан, та адмірал … Через зло, та ревнощі, ви погубити, частинку, душі, та серця, нашого капітана .

Джонс, різко, глянув на того . Чоловік, замовк .

– Вбийте , його….- глянув, на свого помічника – Вбийте, його !

– Стійте ! – крикнув, тим, Джек.

Всі, поглянули, на того . Джек, правою, ногою, став на скриню, тримаючи, серце в правій руці , а в лівій ножа, з хитрю, посмішкою, дивився на Норрінгтона . Гіббс, радісно усміхнувся тому, й інші, друзі .

– Оооо… Джеку, милий, мене не зупинить, твоя, далекоглядність .

Джек, довго та спокусливо , облизнув, серце Джонса, яке почало ще, бистріше битися . Девід, пішов, до того , тримаючи, стон .

– Гм..що капітане, перед, коханням, ви безрукий , та безногий .

– Сучий…сине..

– Гм…ох..це тільки, зараз, ви помітили ?

Джонс, зупинився, перед , ним .

– Я, вам хочу, запропонувати, торг .

– Який ? – нахиливши, голову прискіпливо, глянув на того .

– Ви, звільняєте, моїх, друзів, та корабель…а я вам , віддам, ваше серце …

– Краще, своє ! – з хитрою, посмішкою, та з припіднятою, брів’ю, різко, відповів тому .

– Аа…секунду ! – вказав, тому, вказівний, палець, та почапав, до друзів, ті почали перешіптувалися .

– Довго ще ? – з милою, нездовольністю, спитав того Джонс .

Джек, підійшов, до нього .

– Отже ! – усміхнувся, тому – Я, віддам, свою душу, з вашим, серцем , в вашу, владу…але ви, повинні , відпустити, на волю, все, що вже…колись, мені, було дорогим .

Друзі, переглянулися .

– Як, мило, та ризиковано , але це ти…- усміхнувся тому , та пройшов повз .

– Але, все ж…- підійшов, до нього Джек , даючи, тому його серце – Це, ваша, власність…я не маю, права, керувати, вашим серцем…я не хочу, його від, своєї, легковажності, та безвідповідальності, його загубити. Ви знаєте, мене – чудово…

Джонс, лівою, рукою, взяв , його руку, яка тримала, його серце , та притулив , його пальці, к серцю .

– Тому, я довірив, тобі, своє серце , та душу…хоч, ти й безвідповідальний, легковажний, та вічно в погоні, за волею … – нахилився, до його, вуха – Але, це маскарад, який ти влаштував, що б, помститися, та заховатися від, мене….для ,отримання, честі, та волі , від , моєї, правди…

Джек, почервонів, сильніше . Джонс, обережно, та ніжно, поцілував, його в щічку . Він, ще сильніше почервонів . Джек, глянув на серце та ніжно поцілував , його . Джонс, взяв серце, та пішов від того . Команда, Джонса відпустила, друзів, та корабель , Джека . Друзі, зайшли на корабель, та по приказу , Джека, попливли, від, острова . Джейсон , зав’язав , руки тому мотузкою, та потягнув , на свій корабель. Пташка, розгублено, та з не дорозумінням, дивилася собі, під ноги йдучи за тим . Але, тримаючи, в своєму, серці, радість, за збережені, життя, друзів . Глянувши, на Перлину, яка вже, була далеко , Джек, з радісною посмішкою, та з гордістю, дивився, на свій вчинок, який вже відплив, далеко, та заховався за обрій .