Привид старого друга

Здається, що величезна темна будівля сама випромінювала темряву. Щось чорне, густе і маслянисте огортає свідомість кожного, хто підходить занадто близько.

Дивно, але бажаючих вставити туди свого носа було багацько. Принаймні раз на місяць до маєтку обов’язково влізе купка підлітків. Не всі повертаються. Їхні тіла знаходять в різних частинах будівлі. Поліція каже, що п’яні діти заблукали там і померли від шоку, або страху, або падіння вниз по сходах. Ну що за дурня?

Ті, що вижили, не коментують те, що сталося, єдина реакція, яку можна витягти з них — це підозріло швидко біліюче обличчя, а після напад блювоти. Миленько… Городяни кажуть, що це злі духи. Що ж, це точно ближче до істини…

Це місце є неофіційною пам’яткою Балтимора. І як справжні цінувальники культури, чотири хлопці, які мають забагато часу перед відправкою їхнього автобуса, вирішили пройтися по особистим володінням самого Натана Веснінскі. Вбивці. Маніяка. Знаменитого Балтиморського М’ясника. Дійсно, що може піти не так?..

Першим йшов невисокий блондин. Голкіпер стартового складу Лисів майстерно відімкнув замок на воротах і швидко прослизнув всередину. За ним слідував його брат. Він не здавався таким же зацікавленим, як їхній двоюрідний брат. Високий, засмаглий парубок випромінював цікавість і нестриманість, навіть гнітюча атмосфера навколо будинка ні трохи не пригнічувала його ентузіазм. Останнім йшов, майже повз, досить п’яний нападаючий. Він виглядає так, ніби готовий лишити свій обід прямо на газончику покинутого будинку. Але незважаючи ні на що, тільки сильніше стискає пляшку і робить останню спробу достукатись до здорового глузду воротаря:

– Ендрю, будь ласка. От не треба… Це дурна ідея.

– Припини скиглити, Кевіне. Ми ненадовго.

Достатньо вичерпна відповідь…

Густі хмари наглухо ховали сонце, що також не дуже позитивно впливало на психіку Другого Сина Ексі, але, безумовно, додавало загадковості їхній подорожі.

Опинившись в холі, всі четверо вражено видихають. Всупереч їхнім очікуванням, приміщення не було порожнім — всі меблі, книги та декор були на місці. Від важких золотих підсвічників біля каміна до крихітної кавової чашки на столі, ніби все залишилося так, як було при власнику, просто вкрите величезним шаром пилу.

– Я чув, що ФБР перевернули маєток з ніг на голову в пошуках доказів, – задумливо протягнув блондин.

– Не знав, що вони бувають такі акуратні, – пирхнув інший близнюк.

Хлопці з цікавістю розбрелися по кімнаті, роздивляючись дороге оздоблення і дивуючись, як місцеві жителі не розкрали все що нерівно лежить, невже так боялися покійного хазяїна?

Ендрю підійшов до Дея, який, здавалося, впав у транс біля величезної картини. Це був портрет. Високий рудоволосий чоловік, обличчя якого часто крутили по каналах новин, стояв поруч з витонченою блондинкою, його права рука лежала на плечі маленького хлопчика. Зовні хлопчисько був точною копією свого батька. Ендрю глянув на свого підопічного, щоб зрозуміти, чому його так зацікавив сімейний портрет М’ясника. Але нападаючий не відривав очей від зображення дитини, його погляд був переповнений такою кількістю емоцій, що Міньярд не зміг розібрати жодну. Він знову подивився на картину. Хлопчик, одягнений в діловий костюм, стояв з розправленими плечима і нейтральним виразом обличчя. Скільки йому років? Шість? Виглядає як справжній аристократ. Якби не очі. Замість льодяної гордості його матері чи прихованої жорстокості батька, вони нічого не виражали. Яскраво-блакитні очі були порожні, ніби зовсім не належали людині. Для себе Ендрю вирішив, що це був напад фантазії художника, бо немає людей з такими пронизливо блакитними очима, навіть у його батька були темніші.

– Ми рухаємося далі, Дей. Ти з нами?

Що б він не хотів сказати, звук розбитого скла збив його з думки. Стрімко обернувшись, обидва хлопці здивовано вилупилися на Нікі, який випадково розбив одну з кришталевих фігурок, коли діставав книгу з верхньої полиці. Він почав щось белькотіти і збирати уламки, коли кімната почала швидко темнішати, вікна затягувалися морозними візерунками, а двері маєтку раптом зачинилися.

Непрошені гості самі не зрозуміли, коли і як їм вдалося збігтися в купу між диваном і каміном. Спина до спини, вони озиралися навкруги в пошуках причини раптової зміни температури.

– Це… Це туман?

Ендрю обернувся на свого двоюрідного брата. Тремтячою рукою він вказував на сходи, по якій і справді стелився туман.

– Цього не може бути, – Аарон здригнувся. – Морозні візерунки і туман не можуть з’явитися одночасно. Вони є наслідками протилежних явищ…

– Щиро тобі дякуємо, геніє! Розкажи краще, як ми збираємося звідси вибиратися! – Кевіна вже надзвичайно мало цікавило, наскільки жалюгідно звучав його голос.

Але відповів йому не Аарон. І навіть не будь-хто з решти його супутників. Голос звучав здалеку і звідусіль:

– Краще розкажіть, як ви взагалі сюди потрапили…

Туман на сходах почав згущатися і формувати фігуру. Через нескінченно довгі пару секунд, по витонченому червоному килиму спускався цілком реальний, на вигляд, хлопець. Незважаючи на трохи пошарпаний одяг, він йшов з ідеальною поставою і гордо піднятою головою. А коли знову заговорив, то його голос також прийняв форму та джерело:

– Ти завжди здавався мені розумним хлопцем, любий брате.

Від такого звернення в Ендрю похолоділа спина. Він вже чув його раніше. Саме так Ріко-довбаний-Моріяма називає Кевіна. Голкіпер обернувся на Дея, щоб переконатися, що в того не сталася істерика, але побачив щось зовсім інше: Кевін, як зачарований, зробив крок до сходів, залишивши коло. Майже відразу його ноги підкосилися і він впав на коліна. Дивлячись на незнайомця, він прошепотів:

– Натаніель…

І в одному слові, одному ледь чутному імені, його товариші по команді почули більше емоцій, ніж Дей дозволяв собі виражати за цілий рік роботи з ними. Це була провина, жах, горе, скорбота, страх, біль і щось ще, що хлопці не змогли розібрати.

Ендрю знову глянув на картину і з жахом зрозумів, що юнак, що стояв перед ними, був тим самим хлопчиськом з портрету. Натаніель Веснінскі. Убитий півроку тому власним батьком, у власному будинку. Його руде волосся спадало хвилями на лоб, прикриваючи очі. Все ж художник не збрехав. Очі були саме такі – пронизливо блакитні, але без порожнечі. І Ендрю зовсім не сподобалося, що в них плескалося, він вийшов вперед, частково прикривши собою нападаючого.

Темрява в очах Привида одразу ж змінилася на іскри веселощів, здається, його потішив акт хоробрості Міньярда. Відверто глузуючи, він протягнув:

– Я вам не ворог. Навіть якщо ви влізли в мій будинок, панове.

– То ми можемо піти? Просто в мене таке відчуття, що якщо я потягну дверну ручку, вона не піддасться.

– Саме так. Вона закрита. Але не для того щоб тримати вас тут, я не хочу пустити сюди інших.

–  Інші? – пискнув Нікі.

–  Звичайно. Ви ж не думаєте, що я єдиний, хто помер у цьому маєтку? Ви підняли шум і розбудили їх.

Ендрю наїжачився:

–  Чому ти нам допомагаєш? Що з цього отримаєш?

–  Нічого, я ж мертвий, –  хлопець байдуже знизав плечима. –  Але не буду брехати. Якби з вами, ідіотами, не було Кевіна, я б не напружувався.

Щойно Дей почув своє ім’я, він смикнувся і, не встаючи з колін, прошепотів ще раз:

–  Це дійсно ти…

М’яким кроком Натаніель рушив до нападаючого, Ендрю помітив, що слідів на пильній підлозі той не лишає.

– А ти, бачу, досі живий. Я був впевнений, що псих вб’є тебе ще до вісімнадцятиріччя, – Кевін здригнувся і хотів щось відповісти, але Привид продовжував. – Уяви моє здивування, коли я дізнався, що ти не просто вижив, а ще й втік! На відміну від мене, ти був досить розумний, щоб заручитися підтримкою. Вітаю, Кевіне, ти вільний!

– Тоді чому я цього не відчуваю? Я все ще думаю, про те, що було б якби ти залишився зі мною. Я зміг би захистити тебе, Нейте… Ми могли б піти разом.

Ендрю вражено витріщився на Дея. Хлопець не міг прожити дня, не напившись до стану овоча, він і кроку не зробить без воротарського супроводу, просто тому, що п’яний настільки, що ноги не тримають. І все це через тваринний страх перед Ріко, принаймні так Ендрю вважав.

Думка про те, що Кевін міг захистити когось від Моріяма, в іншій ситуації, змусила б Міньярда сміятися. Але Натаніеля, здається, це не бентежило, він просто сумно посміхнувся:

– І чим би тобі прийшлося жертвувати ці роки? З моїм то характером, бути поруч було б боляче… Пам’ятаєш, що сталося востаннє?

Кевін болісно скривився, мабуть, чудово пам’ятаючи епізод про який говорить Привид.

– А я ж шукав тебе. Тоді, з батьком, – нападаючий махнув рукою. – Я шукав тебе серед гравців інших команд та школярів-початківців. Я не вірив, що ти кинув ексі, або, можливо, сподівався побачити тебе на полі, як раніше. Одного разу навіть подумав, що знайшов… А через декілька днів тебе оголосили мертвим.

На останньому реченні його голос зірвався. Розпач Кевіна боляче вдарив у груди всіх присутніх. І Ендрю зрозумів. Нападаючий пив раніше, це правда. Але пріоритетом горілка стала лише півроку тому. В день смерті Натаніеля. Хлопчика, якого він поклявся захищати, коли вони були дітьми.

Натаніель м’яко посміхнувся. Він опустився на коліна перед Деєм, дивлячись йому в очі:

– І ти знайшов мене.

Кевін здивовано глянув на свого молодшого брата, а Нейт продовжив:

– Тоді, в Мілпорті. Я бачив тебе, Міньярда і вашого тренера, як ви вийшли з машини і попрямували на стадіон… Я бачив вас з вікна позашляховика в який мене загрузили люди батька… Ти знайшов мене, Кевін. Просто трохи не встиг забрати. Якихось двадцять хвилин і ви отримали б першокласного нападаючого!

–  Нападаючий? – Кевін схлипнув. – Ти був захисником.

–  Я універсальний, ти знаєш. І навіть самоучкою зумів привернути увагу найкращого нападаючого Америки! –  Натаніель задоволено реготнув.

–  Ніл Джостен… Я був правий, це ти.

–  Ти зробив все, що міг. Навіть твій тренер і захисник не змогли б врятувати мене від батька, Кев. Ти це знаєш.

Кевін тяжко зітхнув, але плечі трохи розправилися. Слова Натаніеля ніби зняли частину ваги з його душі. І дихати стало легше.

– Чи можу я щось зробити для тебе? –  побачивши здивоване обличчя молодшого, він поспішив пояснити. –  Я справді не думаю, що ти знаходишся в цьому будинку добровільно. Швидше ти пішов би до школи Едгара Алана, лякати Воронів до мокрих штанів.

Підіймаючись на ноги, Натаніель сміявся, щиро. Ендрю відзначив, що хлопець швидко змінює емоції, але точно не показує всі. Щось темне сидить глибоко всередині, ховається за глузуванням і сміхом.

– Смію сказати, що це був один з основних варіантів! Але ти маєш рацію. Звідси є лише один вихід. І я не поспішаю до нього. Куди б не вели ці двері, мій батько чекає на мене там. Ні, Кевіне, –  рудий зупиняє свого старшого брата, що готовий був вибухнути гнівною тирадою. – Ти сам бачив, що навіть у десять років я не був зразком врівноваженості і стриманої поведінки. Уяви, у що я перетворився після шести років в бігах. Чи не вважаєш ти, що додому повернулися всі найманці мого батька? Що хоча б половина вистояла проти мене? Схема проста –  бий, поки не вбили. А я завжди був хорошим бійцем. Батько, мабуть, шкодував про навчання, яке змусив мене пройти. Нічого хорошого не чекає мене за цими дверима, я зробив багато помилок, а часу виправити їх мені не дали. Проте є одна річ, що ти можеш зробити для мене.

Зелені очі нападаючого, застелені сльозами, рішуче заблищали. Він підняв голову і відповів, його голос ніколи не звучав так впевнено:

–  Все що захочеш.

До цього мірявший кроками кімнату Нейт, застиг. Щось в його зовнішності змінилося. Щось, що змусило Ендрю потягнутися за залізною кочергою біля каміна.

– Будь обережний, зі словами, Кевіне Деє, –  тон Веснінскі став холодним і загрозливим, а сам хлопець знову перестав бути схожим, на людину. Розпадаючись у сірий туман, він повільно рушив вперед.

Ендрю знову пересунувся так, щоб частково закрити собою підопічного. Краєм ока він помітив, що його брати теж перемістилися і тепер стояли по обидва боки за спиною Кевіна.

Спостерігаючи за цією сценою, Натаніель задоволено посміхнувся і повернувся на початкову відстань. Відновивши форму, він сунув руки в кишені і продовжив:

– На твоє щастя, моє прохання ти виконати в змозі, – хлопець розплився в підступній усмішці і після драматичної паузи оголосив. – Я хочу щоб ти виграв!

Остання фраза мертвою вагою повисла в повітрі. Якби в тлумачному словнику були якісь ілюстрації, то вираз обличчя Кевіна в цей момент був би ідеальним коло фрази «шоковий стан». Ну, решта «гостей» виглядала не краще. Лише Ендрю зміг зберегти нейтральний вираз обличчя. На що Натаніель, очевидно, не купився, тому що зараз він практично качається по підлозі, регочучи.

– Це така смішна картина! Буквально хвилину назад ти був готовий зробити для мене що завгодно, але коли я попросив зробити те, що в тебе виходить краще за всіх, ти готовий накласти в штани!

Мимо волі Ендрю глузливо пирхнув. Тепер він використовував кочергу як підставку для підборіддя, демонструючи всю свою незацікавленість в даній розмові.

– Я ніколи не був найкращим, Нейте… Якби ти залишився, ти б побачив це… В будь якому випадку, тепер це неможливо. Він зламав мені руку, я вже не можу грати так, як колись…

Поки Кевін плутаючи слова, намагався пояснити свою точку зору, Натаніель трохи гидливо стиснув губи і звернувся до Міньярда:

– Часто він так?

– Постійно. Якщо не п’є, то ниє, – негайно відгукнувся той.

– Чому він досі живий?

– Ми уклали угоду.

– Лайняно.

Ендрю знизав плечима. А от Аарон дратівливо закотив очі та теж залишив коло, розвалившись на пильному дивані. Він нарешті з’явився в полі зору брата, тому всіх таке положення влаштовувало. Нікі прихилився до камінної полиці й тепер з цікавістю роздивлявся Привида, але говорити поки що не наважувався.

– Припини скиглити, Кевіне! – нервово прикрикнув Нейт, не знаючи про те, що щойно дослівно повторив одну з найулюбленіших фраз Міньярда, він продовжив. – Ти найкращий гравець ексі. І ти ж єдиний, хто це заперечує.

– Ні! Ріко…

– О, і Ріко це дуже добре знає! – сказав Веснінскі, перебиваючи брата. – Я повідомив йому про це ще в дитинстві! Чому, по твоєму, він так ненавидів мене? Бо перше, що я сказав йому було:

« – Чому цей хлопчик тренується довше всіх, якщо він вже найкращий?”

« – Це неправда, Я найкращий гравець на полі!»

« – Ні, це він.»

В прямо таки мертвій тиші, хриплий сміх Ендрю особливо здавався істеричним. Насправді ж, він сміявся щиро, вперше з тих пір, як його зняли з таблеток. Рудий настільки успішно передав інтонації здивованої дитини та зарозумілого Ріко, що уявити вираз обличчя Першого Сина Ексі було надзвичайно легко! Тим часом Нейт продовжував:

– Звичайно, він мені тоді не повірив, але вигріб я знатно! Я провів з вами рік і бачив як Ріко почав приділяти увагу твоїм успіхам, як почав практикуватися старанніше, щоб стати сильнішим за тебе, як розсердився, коли не зміг, як почав бити тебе за першість, поки не починав здавати. І руку зламав теж через це. Відверто кажучи, я здивований, що він це зробив тільки зараз. Видно, в якийсь специфічний спосіб все таки дорожив тобою…

Кевін мовчав. Він схилив голову, уникаючи блакитних очей. Дей знав, що рудий має рацію, але визнати це… Це стало б обіцянкою, яку він не зміг би виконати. Нападаючий подивився на Міньярда. Він все ще не знав, як зацікавити його грою. Наче читаючи думки, голкіпер зухвало посміхнувся, хоча навіть не дивився в його сторону.

– Знаєш, Кевіне, – голос Натаніеля звучав, ніби, втомленим. – А я завжди вважав, що ми дві сторони однієї монети. Я уважно стежив за твоїми успіхами, іноді уявляючи себе поряд… Бо якщо вірити тому, що старші говорили про мій потенціал на корті, я міг би серйозно конкурувати з тобою і Ріко. Чи не так? – дочекавшись ствердного кивка у відповідь, він продовжив. – Моє життя могло б бути копією твого. Ну, може трохи складнішим, я так і не навчився тримати язика за зубами, а це завжди дратувало людей при владі. Коли дивився твої інтерв’ю, я рідко слухав ту брехню, яку ти розказував журналістам, мене більше цікавила нерівна хода, макіяж на обличчі, і те, як ти не міг відкинутись на спинку дивана, але полегшено прикривав очі, опираючись на підлокітник. Озираючись у переповненому кафе, де всі ловили кожне твоє слово, мені здавалося, що я єдиний, хто це бачив! Це дуже дратувало… Знаєш, я був одним з перших, хто дізнався про твій перехід. Люди мого батька тоді зовсім оскаженіли, і незабаром дізнався причину: ці ідіоти проґавили ще одного гравця! Я був радий, що ти нарешті в безпеці, але це також давало надію, що якби я зробив інший вибір, то моя історія могла б мати щасливий кінець. Мати вже була мертва, а грошей лишалося тільки на один пакет документів. І я вирішив провести хоча б одне, останнє, «життя», як мені подобається, все одно ж був приречений. Я вибрав бути Нілом Джостеном, нападаючим шкільної команди Мілпорта з ексі. Це були чудові останні місяці…

Натаніель не виглядав сумним, йому не шкода себе. Він розповідав свою історію байдуже, так, наче це не історія його смерті. Раптом його голос наповнився емоціями:

– Скажи, Кевіне, що станеться, якщо ти не поставиш його на місце? Рано чи пізно ти повернешся до нього, чи не так? Псих не розкидається своїми улюбленими іграшками! То може натякнути йому щоб відстав? Одна перемога, Кев, і він не буде створювати тобі проблеми. Нагадай, що ти –  небезпечна фігура на полі, з якою треба рахуватися! І ТИ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ, ЦЕ ЗНАЄШ! ВСІ ЗНАЮТЬ! Ну так зроби що-небуть…

На останніх словах голос Нейта зірвався і він опустився на коліна, здавалося, що цей сплеск емоцій потребував від нього забагато енергії.

Кевін відчайдушно мотав головою. Йому було боляче чути цю історію, дізнатися, що навіть в бігах, Натаніель залишався єдиним, хто бачив його наскрізь. А молодший був за сотні кілометрів… Це було егоїстично, але нападаючий більше не хотів слухати, брат був правий — він здався. Кевін Дей сильніший, досвідченіший, талановитіший, ніж Ріко Моріяма — це правда, яку Привид Веснінскі хоче донести. Хлопець її приймає, але боїться.

– Я не можу зробити це сам… Не можу без тебе.

– Озирнися, друже. Ти вже не один, – голос Веснінскі почав втрачати чіткість. –  Зараз тебе оточують три захисники. Як на полі, так і в житті. Ти помітив? В той момент, як я використав погрозливий тон, вони моментально оточили тебе. Не порадившись, не озираючись одне на одного. Навіть зараз ніхто з них не такий розслаблений, якими хочуть здаватися. Твій голкіпер, наприклад, так і не випустив залізну кочергу з рук. Молодець, залізо – це дуже хороша зброя проти мене. Так само як і залізні шахи на камінній полиці, біля якої так зручно примостився Хеммік, чи як там його. Міньярд теж розумниця – всівся поруч з аптечкою, що під столом, як зручно мати брата в медшколі, чи не так? А я є чисто гіпотетичною загрозою. Думаю, якщо ти даси їм шанс гарненько вмазати Ріко клюшкою, під час гри, а після того як виграєте, насолоджуватись його повністю розбитим виглядом… Це буде досить вражаючою платою за тяжкі тренування…

З кожною фразою фігура Натаніеля втрачала чіткість і колір, його голос звучав все глухіше. Хлопець весело підморгнув і поклавши руки в кишені, зник в тумані зовсім.

– А зараз двері відчиняться і ви повинні якнайшвидше залишити маєток. Нічого не беріть звідси, бо можете ненавмисно прихопити з собою чиюсь душу. Пересувайтеся тільки головною дорогою, що повз фонтан. Там безпечно, але якщо зійдете зі шляху, захистити я вас вже не зможу.

Квапливий шепіт линув звідусіль, але це вже не було так страшно як вперше. Легкий вітерець доніс останні фрази Привида:

– Виграй для мене. Стань вільним. Я хочу знати, що десь в інших світах моє життя могло мати щасливу кінцівку…

Двері відчинилися і спортсмени кинулися до передніх воріт.