Щасливого нового року

Допомога згодом на тій ділянці фронту не дуже знадобилась, оскільки після важкої поразки німецьких військ на марні, війна почала набувати позиційного характеру. Тому 3-тій корпус займався риттям кілометрів окопів. Деякі частини корпусу приймали посередню участь в незначних боях, тому цей відрізок часу для Ади видався гарною нагодою відпочинку від боїв. Так днем за днем і почало наближатись різдво. 23 грудня їх відправили на передову де знову почалось пекло, майже щоденні артилерійські обстріли і штурми Англічан. Такі бої дозволяли хоч трохи зігрітись в холодних окопах припавших снігом. З кожним днем проведеним на полях бою в душі теплилась надія на якесь різдв’яне чудо.

Сидючи в окопі холожнлю ніччю, милуючись зірками дівчина попивала чай. По окопу проходився боєць з торбою повною пакунків, роздаючи кожному він дійшов до дівчини і вручив їй не великий плаский пакунок загорнутий в промаслений пергамент. Дівчина усміхнулась і погледіла, що роблять інші. Всі відкривали такі символічні пакунки. Відкривши свою вона побачила плитку шоколаду.

Ада – ммм вкусняшка. – тихо сказавши собі під ніс вона усміхнулась. Рішивши зберегти це на потім вона запихнула її за пояс. До неї підсів хлопець.

Хлопець – вітанячка.

Ада – ага.

Хлопець – Що отримала ? – поінтересувався в неї хлопець.

Ада – да так, шоколадку. – хіхікнув відповіла йому.

Хлопець – а мені тут ось родина пакунок прислала. – відкриваючи при ній свій пергаментний пакунок він побачив кілька листівок, дві пачки цигарок і шоколад. Хлопець не довго роздумуючи протянув одну пачку дівчині.

Ада – ні, дякую я не курю, хехе.

Хлопець – ну ладно, мені більше буде. О, а це ось фото моєї рідні. – побачив серед кількох листівок не велике фото де стояв він, мати, батько і його сестра.

Обернувши фото він побачив приємні привітання і побажання.

Ада – а в тебе сестра досить таки красива.

Хлопець – ага, їй то десь вже мало бути 16 років.

Ада – велика.

Хлопець – виглядає старшою за тебе. – засміявся він.

Ада – ._. … то із за росту. – пробубнила щось під носом.

Хлопець – мене Рональд звати. А тебе то як ?

Ада – Адой мене величати. – гордо усміхнулась йому. Почувши якісь голоса зі сторони ворога вони повернулись.

Рональд – що то ?…

Ада – цсс.. – пробувє вслухатись. Вслухавшись в слова вона зрозуміла, що Англічани, які сидят на проти них співають свої різдв’яні пісні. Якийсь солдат сидячий не подалік від парочки запропонував теж заспівати англічанам, щось своє, на що досить швидко знийшлись охочі. Дочекавшись поки Чаєхльоби закінчать зі своєю, німці почали свою пісню. Ада особливо слів не знала, тому просто сиділа і слухала. Рональд відкрив шоколадку і запропонував дівчині. Керуючись поговоркою “дають, бери” вона взяла. Прослухавши кілька пісень вона закімарила. Прокинулась вона вже зранку.Ні вибухів, ні пострілів. Не чуючи вже таких поріднившихся звуків вона встала і почала шукати знайомі лиця. Пройшовшись трохи по окопу вона знайшла Рональда. Привітавшись з ним і трохи порозмовлявши, він їй нагадав про сніданок який має бути через годину. Зрадівши тому факту, що вона прокинулась вчасно вона всілась на підлогу окопу, яка за ніч припала снігом. Уставившись на небо, вона згадала як вчора в ночі сталась дивна ситуація для війни. Приємні спогади викликали усмішку на лиці дівчини. Коли хлопцеві теж надоїло стояти, він присів рядом з нею.

Рональд – надіюсь різдво буде спокійним. – побачив як Ада дивиться в небо і почав видивлятись, що там таке вона побачила.

Ада – ех, хехехе, всі так надіяться.

Рональд- а що ти такого в небі побачила, не вже літаючих Британьчиків ? – розсміявшись запитав він.

Ада – даа, і ще там котики, собачки, багато чаю, цукерки і всього багато прибагато! – почала вигадувати вона.

Рональд – все, накурилась мала. – схиливши голову в них він єхидно усміхнувся.

Ада – стоп… що?! Я не мала ! – емоційно воскликнула вона і штурхнула хлопця в плече.

Відступаючий стрес від щоденних боїв почав замінятись гумор. Коли в одного з солдатів пробило 8:00, рота відправилась на сніданок. Відійшовши на четверту лінію окопів вони встали в чергу з своїми котелками. Сьогодні на сніданок був кусок хліба та зупа на гречаній основі. Вмостивши свої попки, вони прийнялись за їжу. Коли все було поглощено безрештків вони протирли свої котелки і повісили назад на пояс. Сидячи і чекаючи поки вся рота доїсть і відправляться назад на позицію.Завершивши прийом їжі, рота повернулась на позиції. Ситуація була стабільна із за чого вони встигли знудитись. Прогулюючись по вздовж окопу і щось намугикуючи собі під носа, дівчина побачила сплячого соладата, який тримав на груді якусь книжку.

Ада – як то там говориться. Тихо свиснула і уйшла, називається знайшла._ – тихо пригадавши собі таку поговорку вона оглянулась, зрозумівши, що на неї ніхто не звертає уваги, вона присіла і легким рухом прибрала руку бійця, забравши книжку. Вернувшись на своє положене місце вона вмостилась і відкрила книжку на першій сторінці. На першій сторінці великими літерами була написана назва ” Збірник творів Лесі Українки” які були перекладені німецькою мовою.

Першим твором який вона прочитала стала “Надія”

Нi долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, —

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Ада – Що це за країна така ? – задумалась вона починаючи читати наступний твір який був посв’ячений Тарасу Григоривечу Шевченку. Такий дух любові до країни, ненависті до загарбник і волі до своди заінтересували німецьку військову. За читанням проминув цілий день. Нажаль в темноті читати важко і погано для зору, то вона переключилась на те, щоб пересказати все, шр вичитала Рональду. Хлопець її уважно слухав інколи пропускаючи якісь моменти повз вуха. Через кілька хвилин до них прийшло кілька бійців які тягли за собою невеликі ялиночки які певно і метра немали. Їх вирішили трохи прикрасити, на них повісили невелекі ліхтарики і виставили на верх окопу, щоб і Англічанам було заздрістно. Повеселившись і випивши чайку прийшла черга нашого батальйону, йти спати. На наступний день не відзначився, якимись особливими подіями до обіду, але коли дівчина сиділа під стінкою і продовжила читати, якийсь солдат закричав, що ворог йде. Схопивши гвинтівку вона підскочила і навелась на ворожу сторону виглядуючи ворога. Орда англійська не піднімалась в бій і це її насторожило, через мить вона побачила як з ворожого окопу піднявся один хлопець з піднятими руками. Дівчина тільки натиснути на гачок, як почула заклик не стріляти. Обернувшись вона побачила такого ж молодого бійця з німецької сторони. Побачивши, як ті двоє проходять через своїж коллючки і вже скоро пожиматимуть друг другу руки, за ними почали підніматись і інші. Не бажаючи впустити свій шматочок веселощів вона вийшла з окопу разом з усіма. З надією в голові, що немає ніякої підстави вона вже тиснула руку якомусь англійському солдату. Вона почала згадувати, що і по той бік сидять люди. Через кілька хвилин неловкого мовчання німецький командувач дав команду, щоб очистити окопи від трупів. На щастя, на тому кілометрі фронту бої не велись, але на інших чистка знадобиться. Дівчина рішила пройтись і подивитись, що робиться дальше ніж їй дозволено ходити. Пройшовшись з 3 кілометри вона побачила окопи повні трупів. Зрозумівши, як їй повезло, що вона знаходилась трохи дальше ніж тут, вона рішила допомогти. Тягання та поховання трупів це не сама приємна робота, але бажання, найти щось цінне зіграла якусь роль. Завершивши допомогу і не найшовши нічого інтересного, вона вернулась назад в розположення своєї частини. Там вже в всю йшли обміни, німецькі солдати обмінювали якісь свої продукти по типу: ковбаски, шоколад, на англійський чай, каву і інше. Дівчина рішила обміняти свою шоколадку на свій любимий напій кавусю. Заховавши не велику пачку кави собі в пустий підсумок для “трофеїв”, вона почала розпитувати про щось інтересне англічан. Ада англійської не знала, але французьку знала дуже добре, тому в неї вийшло порозмовляти. Поспілкувавшись з англіками вона побачила як збираються хлопці зіграти в футбол. Знявши свій китель вона визвалась в німецьку команду. Зробивши імпровізовану браму з курток і ще якихось речей. Граючи на промершій, трохи слизькій землі, вони змогли добре повеселитись. Німецька команда виграла з рахунком 3/2.Вигравши вона всілась на землю і віддихувалась.

Ада – давно я так не грала. – щиро усміхалась дивлячись на небо. Сонце починалось нахилятись до вечора тому дівчина забрала свій кітель і вернулась в окоп. В окопі вона зустріла Рональда.

Привітавшись з Рональдом вони зайшли в блендаж.

Всівшись на ліжко вона почала розпитувати його про рідню.

Ада – а можеш розповісти про своїх рідних?

Рональд – а що розповідати… ну сестрі 16 років, вона поїхала вчитись в берлін. Тато в мене металург на військовому заводі. Мама мед-сестра. А в тебе хто?

Ада – ну тато в мене лікарь, а мати вчителька історія, іменно завдяки їй я так люблю історію. І взагалі я дівчинка гумонітарій. А сестра в мене. – усміхналась і убрала волося загорнувши його за вухо. – сестра в мене вчиться в французькому універі, надіюсь скоро ми побачимось. Я буду її обнімати, проводитимо часу з нею по максимому. – на її щоках з’явився легкий румянець.

Рональд – я так поняв вона тобі подобається. – єхидно усміхнувся.

Ада – що?! Ні ! Ми с-сестри. – закрила лице руками від стида. – і взагалі ! Я той вот, да, спати. – пролепетавши вона швидко зняла чоботі і вляглась лицем до стіни. Через не лічені хвилини вона заснула. Прокинулась вже на ранок. Рональд спав на сусідньому ліжку рядом. З самого ранку до них зайшов якийсь хлопчина. На ламаному німецькому він запитав дорогу до міста яке було в чотирьох кілометрах від лінії оборони, де вони знаходились. Дівчина щось запідзрила.

Ада – а тобі навіщо в місто?

Солдат- а я-я має доставити листа ! – швидко і не чітко в відповів він дівчині.

Ада – не кричи ти так. – вскочила і приставила пальця йому до уст.

Солдат сковтнув і кивнув головою. – і якого листа, і кому ?

Солдат розгубився.

Ада – говори правду.( на французькій ) – на що їй солдат тихо відповів, що в нього в тому місті знаходиться одна дорога людина і він би хтів під час новорічного перемир’я. Дівчина подумала хвилину і підсказала, як безпечно і безперешкод пройти в місто. Сама вона всілась на своє ліжко і достала з сумки туж саму книжку. Так вона провела деякий час в роздумах над творами. Далі від нудьги вона пройшлась по окопу і побачила як грають в карти. Всівшись і подивившись на то, як вони грають вона приєдналась. Так вони провели час до вечора. Вечором офіцер пройшовся і провірив ступні солдатів, ступневі хвороби не треба нікому тому по наказу їх треба було провіряти. Після провірки вона відправилась поспать. На наступний ранок її відправили на пост, спостерігати за британцями. Вдивляючись в болотистий простір, який швидко вгоняв в нудьгу, Ада всілась і почала чистити гвинтівку. Завершивши справу зі зброєю вона оглянулась і серед солдатів побачила знайоме лице. Це був той самий хлопець який ходив в населений пункт не подалік. Спостерігаючи за хлопцем вона зрозуміла, що він метушиться. Вона захтіла підійти до нього, але не встигла тому що, цей молодак швидко виліз з окопу і помчався на англійську сторону. Дівчина ледь встигла перевести погляд на протилежну сторону, як почула як якийсь ворожий солдат кричав щось на англійській мові. За мить почулись постріли, але вони виявились направленими в небо. Черех трохи всі німецькі військові які прильнули до краю окопу побачили, як один з англічан в дивномі береті застрілив перебіжчика. Після того як хлопець впав по центру нічійної землі, з ворожого окопу вибіжав офіцер який спробував отямити вже мертвого солдата.

Ада – хах, ті англічани самі себе перестріляють. – єхидно усміхнулась. Солдат стоявший рядом з нею запитав.

– в якому сенсі англічани? Ти знаєш того бійця ? Він англічанин ?. – почав він задавати питання за питанням, дівчина майже одразу притишила його.

Ада – не хочу відповідати. – після відповіді приставила палець до уст. Коли брат по зброї відійшов, дівчина нахмурилась і присіла, задумавшись. Вона задумалась.

Ада – ” а вдруг моя Раюня десь так само як і я в окопі сидить, а вдруг вона в мене поцілить. ” в таких не приємних роздувах вона провела ще день, після чого 3-тій піхотний корпус було перекинуто на Вердени.