Частина 67. Флешбек 5: Сирітка

Минуле.

– Послухай мене, дорогенька, – нахилившись до дівчинки, звернулася нянечка. – Від сьогодні тебе будуть звати – Ніколь Льюїс. Запам’ятала?

Дівчинка трьох років за моргала оченятами, після чого вийняла з рота пальчик і кивнула. Ми не вибираємо ким народитися чи своїх імен, але… воліли б щоб нас називали наші батьки а не по сторонні, ось тільки… Що ж робити, коли у тебе їх немає?

Біля воріт сирітського будинку її залишили коли Ніколь не було і двох місяців. Батьків так і не знайшли. Дівчинка росла з кожним днем ​​у сіро-білих і вічно холодних мурах, де в неї не було нічого свого.

Хоч у неї і не було своєї сім’ї, але, все ж, були ті, кого вона вважала рідними. Ніколь дуже любили її “брати і сестри по нещастю” через її енергійність, товариськість, балакучість, невгамовну цікавість, прямолінійність, хитрість і звичайно, свавільний характер, який вона показувала коли їй забороняли до пізна пліткувати з подружками або дуріти ганяючи м’яча з хлопчиськами.

 Ніколь була душею компанії, а ще, помічницею і захисницею, до якої прибігали найпершою щоб розповісти про біду. От тільки, частенько сварки та бійки починалися з її ж участі… Образити, по сперечатися, чи не поділити щось із Ніколь боявся кожен, адже добре знали, яка та буває зла коли її роздратувати. У тихаря всі її прозвали – вівчаркою, і щоразу сміялися до упаду, коли та в гніві показувала зуби.

Наглядачки і нянечки не приділяли їй особливої ​​уваги, лише окидали нещасну як і багатьох інших дітей – дорікаючими і суворими поглядами, і замість ласкавих слів повчали розуму, змалку привчаючи заправляти ліжко, зашивати старий одяг, готувати для себе та інших, прибирати в спільній кімнаті та допомагати у навчанні молодшим. З дитинства Ніколь дуже дратували ті, хто вказував їй що робити… Але з нянечок все ж була одна жінка років п’ятдесяти, яка була з нею надзвичайно ніжною і ласкавою, та оберігала як справжня мати.

Минали роки, і на очах у Ніколь всі її, як вона думала, “рідні сестри та брати” йшли за руки з новими “батьками”. Її усмішка в такі моменти спадала з лиця, а серце боляче стискалося, ніби в неї забирають найдорожче в житті. Звичайно, і її одного разу удочерили ось тільки, щоразу їй траплялися не найкращі зразки “батьків” які робили з неї свою рабиню або ж просто поводилися не по-людськи, через що вона збігала назад в притулок. Коли Ніколь виповнилося п’ять її усиновила багата пара яка спочатку дбала про неї і догоджала. Ці підроблені опікуни пізніше виявилися наркоманами, що хотіли віддати бідолаху на органи за кордон, і якби прикордонники не помітили в їхніх документах щось не ладне, їм цілком вдалося би провернути цю справу.

Ніколь збилася з рахунку скільки вже разів її повертали в дитячий будинок або передумували брати над нею опіку. Щоразу вона занепадала духом і ставала замкненою для тих, хто все ще був поряд з нею, адже знала, що всі вони колись також відмовляться від неї і підуть, залишивши зовсім одну.

Все частіше вона прибігала поплакати в плече любій нянечці, просячи, щоб хоча б вона її не залишала. І та вирішила удочерити бідолашку. Вдалося їй це не одразу і не легко. Жінка була вдовою та не мала близьких родичів та й багато грошей щоб дати тій гідне майбутнє, але вона дуже хотіла стати її матір’ю. Удочеривши Ніколь, та пішла з притулку, вирішивши виховувати дівчинку самотужки, але згодом зрозуміла, що не потягне таку ношу, якщо не знайде собі роботу і бажано, таку, де б вона могла бачитися з “дочкою”.

Якось вона запитала Ніколь, ким вона хоче стати? І дівчинка не зволікаючи відповіла:

– Хочу бути артисткою! І веселити народ!

У її опікунки не було грошей на театральну школу, але вона зуміла здійснити її мрію, заразом і знайшла собі роботу, де змогла доглядати “доньку”.

Цирк “Анархія” відкрив їм свої гостинні ворота, і сам директор узяв навчати під своє крило юну артистку, дозволивши її матері подорожувати і працювати біля неї, правда, скромною прибиральницею, і все ж, яка радість була для них перебувати весь час разом. Їм відокремили свій трейлер, забезпечили безкоштовною їжею та одягом. Ніколь змогла здружитися з усіма і знайти нову, “циркову сім’ю”, також отримала найпростішу але захоплюючу роль у цирку ставши дресирувальницею собак.

Але трапилося несподіване – її прийомна мати померла від інсульту перед її першим виходом на арену так і не дочекавшись швидкої. Ця трагедія збила її з ніг від чого вона хотіла відмовитися виступати, але на півдорозі до виходу її перехопила за руку дівчинка на рік молодша за восьми літню Ніколь.

– Куди ти йдеш? А як же виступ?

Ніколь не відривала від неї очей так як ніколи раніше не бачила когось вродливішого і тільки після наступного питання, прийшла до тями.

– Тебе Ніколь звати?

– Так… А ти…

– Саманта Крайтон. – задерши підборіддя, багатозначно представилася інша, не соромлячись нотки гордості у голосі. – Я дочка власника цирку.

– Я не знала, що містер Крайтон має доньку, ще й таку гарну…

Саманта від її слів посміхнулася, явно рада похвалі, але в ту ж мить суворо зсунула брови, нагадавши:

– Незабаром твій вихід.

Ніколь опустила голову і стиснула кулаки. Раптом по її щоках полилися сльози, і вона, через силу, відповіла:

– Я не зможу виступити… І взагалі, я хочу піти з цирку прямо зараз…

– Ну і куди ти підеш? Назад до дитячого будинку?

Від цього зневажливого тону Ніколь втратила мову і підняла на іншу гнівний погляд. Саманта тихо зітхнула і поклала руку їй на плече, заявивши:

– Послухай мене. Ти нікуди не підеш.

З очей Ніколь знову ринули сльози, коли вона через плач промовила:

– Н-но..! Моє життя пропало! Мами не стало! Я не зможу без неї жити!

– А от і зможеш! Тому що твоя мати хотіла, щоб ти виступала на сцені!

Ніколь застигла на ній не моргаючим поглядом.

– Про що це ти?..

– Кілька днів тому… – видихнула Саманта. – Твоя мама приходила до мого батька у трейлер із проханням. Тоді я була з ним і підслухала їхню розмову. Вона попросила щоб тато подбав про тебе якщо з нею щось трапиться… Твоя мама хотіла щоб ти продовжувала займатися тим, що тобі подобається. Залишся в цирку, Ніколь. Я обіцяю, що подбаю про тебе.

Та кинулися в сльозах обіймати її, не перестаючи голосно схлипувати. Саманта з посмішкою погладила її по волоссю, тоді попросила:

– Ходімо зі мною до гримерної. Я поправлю тобі макіяж і підберу кращу сукню. Добре?

– Угум…

– Щоб там не сталося, Ніколь, не припиняй сяяти на арені бо якщо ти підеш, то всі побачать, що праця та мрія твоєї мами зробити з тебе артистку, нічого не вартували. Не опускай руки і старайся заради мами.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Відразу після першого виступу Ніколь залишилася потренуватися і з цікавістю поглядувала у бік трибун, де на перших рядах сидів хлопчик, що самотньо грався з різнокольоровими м’ячиками. Мабуть, той намагався жонглювати ними, от тільки ті постійно падали йому з рук. Ніколь підійшла і підняла м’ячик, що впав, після чого зробила кілька кроків, підіймаючись на трибуни. З доброзичливою усмішкою вона простягла тому рожевий м’яч, представившись:

– Привіт! Мене звуть Ніколь. А тебе?

Юнак похмуро глянув на неї, потім опустив очі і прийняв з її руки м’ячик, тихо відповівши:

– Рей…

Ніколь помітила, що в того посиніла права щока і з занепокоєнням опустилася на м’яке шовкове крісло поряд, не перестаючи розглядати обличчя іншого. Вона доторкнулася до його щоки, але всього на мить: її рука відразу була перехоплена іншим. Рей злякано подивився на Ніколь, навіть не помітивши, що стискає їй зап’ястя, поки дівчинка не скрикнула:

– Ай! Що ти робиш!? Відпусти мою руку!

Рей відсмикнув свою долоню, і стурбовано заговорив:

– Вибач!.. Я не хотів!

Помітивши як той зблід, Ніколь поспішила відповісти:

– Нічого страшного. Я просто злякалася… – вона замовкла, спостерігаючи як той стискає від нервів долоні і раптом помітила дивні синці на його зап’ястях. – Рей… а звідки в тебе стільки синців?

– Я впадав нещодавно…

– Щось не схоже на те, щоб подібні гематомити ти міг отримати просто впавши… Ці сліди випадково не від побо..-

– Я ж сказав, що впав! – Рей схопився з місця в гніві дивлячись на неї.

– Добре… пробач, що спитала, – насуплено мовила дівчинка. – Я новенька. Ти, здається, також? Раніше я тебе не бачила на репетиціях.

Рей, опустившись на місце, фиркнув:

– Це тому, що я на них не ходжу.

– Чому це?

– Не хочу.

– Хмф, не боїшся, що тебе такими темпами виженуть?

– Чесно кажучи, я цього й домагаюся. – Рей подивився на неї і запитав:

– Ніколь… чи вважаєш ти життя в цирку казкою?

Дівчинка навіть не замислюючись, відповіла:

– Звичайно! Ще й якою! Тут набагато краще, ніж у сірих мурах інтернату!

– Що? То ти сирота?

– Я тобі зараз як трісну! – піднявши кулак, пригрозила вона. – Я більше не сирота! Тепер я циркова і цирк – моя сім’я!

– Не говори дурості! Ніхто у цирку не замінить справжньої родини! Ніхто!

Від мовчанки, що настала, Ніколь стало ніяково. Щоб хоч якось його розвеселити, вона швидко змінила тему, запропонувавши:

– Хочеш по дресирувати собак разом зі мною?

Рей зам’явся:

– Я не вмію ладити із собаками…

– Я навчу! Піднімайся і гайда за мною! – Ніколь потягла його за руку і іншому нічого не залишалося, як піти слідом за нею до арени, залишивши м’ячики на кріслі.

– Мої собаки дуже розумні. І багато чого навчені! Ось, тримай. – вона передала йому в руки обручі, після чого покликала собак:

– Басті, Біггі! Стрибок, стрибок!

Два пуделі, виляючи хвостами, підбігли і перескочили через обручі в руках хлопчика. Після цього Ніколь почала підключати й інших вісьмох собак. Один за одним ті перестрибували через обручі і завивали серенади для своєї юної господині. Спостерігаючи за цим, Рей засміявся:

– Ахах! Вони дивовижні!

Ніколь зарум’янилася, спостерігаючи як той із посмішкою гладить за вухо пухнастого пуделя. Вона відійшла не надовго, після чого повернулася з чимось у руках, звернувшись:

– Вони й через скакалку вміють стрибати. Показати?

Рей засяяв і з цікавістю підійшов до неї, відповідавши:

– Звичайно!

Ніколь з усмішкою простягла йому скакалку, але інший не встиг узяти її, як та впала.

– Я підніму. – в унісон сказали вони і нахилилися, підбираючи скакалку. Їхні руки зіткнулися. Рей розчервонівся та хутко від смикнув свою долоню. Ніколь простяг тому інший кінець скакалки, запитавши:

– Почнемо?

– Угум…

Дівчинка по одному підкликала своїх вихованців. Ті, стали перескакувати через скакалку. Рей, в унісон з Ніколь, з радісною посмішкою віддавав їм команди:

– Пригай, пригай! Міккі, швидше!

Так і пройшло їхнє спільне тренування з цирковими собаками.

– Уіїї! Я виграла! – запищала з радості Ніколь. – Я ж казала, що тобі не перемогти мене! Я краще за всіх кручу обруч!

– Хмф, я просто втомився. – фиркнув Рей, піднявши обруч, що впав.

Ніколь з гордістю задерла носа, сказавши:

– Раз я виграла, ти повинен виконати моє бажання!

Рей хмикнув:

– І що ти хочеш?

– Потанцюй зі мною.

Він невдоволено видав:

– Я не вмію танцювати…

– Тоді я навчу! – з цими словами вона покликала собак і піднявши палець, на ставила:

– “Повторювати!” – після, потягла Рея за руку, і сплела його долоню зі своєю “замочком”, а іншу руку поклала йому на плечі, почавши з боку в бік крутитися.

Рей, дозволивши їй вести його, відвів погляд убік і побачив, що за ними, повторюючи, танцювала пара пухнастих пуделів – вставши на задні лапки, ті смішно поклали передні лапи один одному на плечі і ходили туди-сюди. Від цієї картини Рей засміявся:

– Пха-ха-ха!

Ніколь посміхнулася, але її посмішка в мить попустилася коли вона відчула, що його руки опустилися з її спини трохи нижче. Вона замахнулася і вдарила того по обличчю, від чого Рей з болем ухопився за ніс, з якого потік невеликий струмінь крові.

– Ай! Ти божевільна!? Навіщо ти мене вдарила!?

Ніколь, зло дивлячись на нього, почервоніла, вигукнувши:

– Ти навіщо руки суєш куди не треба!?

Рей у непорозумінні схилив голову на бік.

– Хіба це заборонено?

– Звичайно! Не можна дівчатам під час танцю класти руки на попу!

Інший безтурботно знизав плечима, відповівши:

– А я думав, можна.

Ніколь, розчервонівшись, скрикнула:

– Збоченець!

Рей у заціпенінні випалив:

– Ти чого обзиваєшся!?

– Тому що ти таким і являєшся! – з цими словами вона обернулася до артистів, що тренувалися на арені і дивно поглядали в їх бік, та голосно звернулася:

– Увага всі! Цей хлопець щойно лапав мене за…! Мф!?

Рей, почервонівши, затис їй рота долонею, прошипівши:

– Замовкни! Або я тебе зараз..!

– Ніколь! – до них підбігла Саманта і, відштовхнувши кузена, взяла її за руки. – Все добре? Рей! Чому ти на неї напав!?

– Ого! – несподівано вигукнула Ніколь, змусивши їх двох подивитись на неї. – Ви такі схожі! Саманта, ти не казала, що в тебе є брат!

Перекинувшись поглядом з кузеном, Саманта з пихатою усмішкою фиркнула:

– Пф, про що це ти? У мене немає брата, – вона припала до подруги, взявши її під ручку. – Але ти мені як сестра, Ніколь. Хочеш піти до мене?

У сірих очах спалахнули радісні іскорки. Ніколь, обхопила її за руку та з рум’янцем на щічках пригорнулася до грудей дівчинки, і вигукнула:

– Звісно, що хочу!

– Тоді гайда. – кинувши наостанок глузливий погляд на двоюрідного брата, Саманта з Ніколь, не поспішаючи, попрямували до виходу з шатру.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

10 років тому назад. Цирк “Анархія”. Мобільна школа. (Рею на той час було 16, Саманті 17 років)

Саманта стискала губи з косим недобрим поглядом дивлячись через плече на задні парти, де вишикувалися навколо однієї єдиної парти весь цирковий колектив дівчат. Ті, не припиняли широко посміхатися і робити милі оченята перед її двоюрідним братом, який, відповідаючи на їхні запитання, теж усміхнувся у відповідь.

– І так з тих пір, як він тут з’явився… – прошепотіла раптом собі під носа Саманта, не відриваючи від того сердитого погляду.

– І не кажи! – пирхнула поряд з нею Ніколь. – Це просто нестерпно! Мав би совість фліртувати з кожною перед усім класом!

– Тебе теж дратує те, що він спілкується з усіма, крім нас з тобою? – запитала її Саманта.

– Ну… Але ж ти сама мені казала, щоб я з ним не тусувалася. Пам’ятаєш?

Саманта повернула до неї голову і з суворим поглядом відповіла:

– Правильно. І надалі навіть не розмовляй з ним. Зрозуміла?

– А якщо він привітається зі мною?.. Бо таке буває на репетиціях або перед…

– Що, зі слів “не розмовляй з ним”, ти не второпала, Ніколь?

Дівчина від її грубого тону стиснула губи і опустивши очі, відповіла:

– Я тебе зрозуміла… – коли ж Саманта піднялася, Ніколь запитала її:

– Куди ти?

– Тобі не здається, що мій братик живе, приспівуючи? Треба б його спустити з небес на землю і нагадати, що життя в цирку – ніяка не казка, як казав мій татко. – усміхнувшись спантеличеній подрузі, Саманта підійшла до однокласників. Хлопці, зібравшись табуном, балакали про щось своє і посміювалися, але коли до них підійшла Саманта, по замовкали.
Вперед ступив Лукас і, як відданий фанат юної пані, не міг не прилестити:

– Якби хтось запитав, чому я посміхаюся, я б відповів: тому що до мене підійшла найчарівніша дівчина в усьому світі, перед красою якої поступається сама Афродіта, а голосом, – будь-який птах. І якби ця леді погодилася повечеряти зі мною після школи, я за танцював би прямо зараз від щастя.

Поруч із Лукасом його друзі стали сміятися і штовхати того в спину, кепкуючи з нього:

– Ахах! Молодець!

– Так тримати, Ромео!

– Ну хіба можна відмовити? Та я й сам закохався в тебе після сказаного! Аха-ха!

Саманта з байдужим видом дивлячись на пустотливу усмішку Лукаса, суворо сказала:

– Ти думаєш, що я забула той випадок?

– Га? Який випадок?

– Ти вкрав мого удава Ларрі і підклав його в ліжко Рея, а той викинув його через вікно!

Лукас відвів очі:

– Винен… але він, у будь-якому разі, повзав серед наметів один лякаючи циркових… я лише вирішив пожартувати над Реєм разок…

– Разок? – хмикнула Саманта, дивлячись йому за спину, на інших хлопців. Ті напружилися, і відразу зізналися у всьому:

– Ну… я раз перекинув йому з рук піднос з обідом… Але це було випадково!

– А я вкрав під час тренування його кинджали з сумки і закинув у загін із кіньми, але це була помста за Анджеліку!

– А ще ми під час його вистави заважали потрапити по цілі відбиваючи світло прожекторів через маленьке дзеркало, і засліплюючи йому очі.

– А я підкинув йому в суп таргана. Ото сміх був коли він почав кричати на всю їдальню! Його ще й насварила Вероніка!

– Слухайте уважно, – із серйозним обличчям видала Саманта, схрещуючи на грудях руки. – Я збережу все, що ви мені наговорили у таємниці за невелику послугу. В противному випадку я розповім про ваші безчинства татові.

Хлопці нагострили вуха, і метнули на неї уважні погляди.

Саманта мовчки повернулася в півоберта і кивнула головою у бік парти Рея, питаючи інших:

– Вам не набридло, що вся увага дівчат звернена тільки на нього? Невже вам до вподоби терпіти таке нахабство і бачити кожен божий день як усі циркові красуні крутяться навколо Рея тільки через його звання в цирку?

Колектив хлопців моментально звернули нахмурені, сердиті погляди у бік чорнявого хлопця. Один з них відповів:

– Звичайно ж, ні! Ми давно намагаємося йому втлумачити, щоб він не розмовляв з дівчатами, а особливо з Анджелікою, адже я з нею зустрічаюся! Але він і на далі гуляє в компанії дівчат!

– Ну, якщо попередження не доходять, тоді… чому б вам не за лякати його? – запропонувала їм Саманта.

– За лякати?.. – від цього слова всі в раз перезирнулися і попустилися духом.

– Злякалися? – з глузуванням оглядаючи кожного, видала Саманта. – Хвилюєтеся, що той піде скаржитися на вас моєму батькові? Не турбуйтеся. Він не такий.

– А як же! – вигукнув один із вершників. – Я не хочу потім вилетіти з цирку, в який ледве зумів потрапити!

– Схоже, ви забули, хто стоїть зараз перед вами, – з самовпевненістю заявила всім Саманта. – Я – дочка власника цього цирку. І доки я на вашому боці, вам нічого не загрожує, навпаки, якщо зробите, як я того попрошу, то вам з цього буде подвійна вигода.

– Наказуйте, о, моя принцесо! – випалив Лукас, вставши перед нею на одне коліно, тим самим знову розсмішив своїх друзів.

Із задоволеною усмішкою Саманта дала вказівки:

– Після школи… Налякайте його трішки. Так, щоб він цього разу вже запам’ятав ваше попередження – не водитися з дівчатами.

Лукас з усмішкою на обличчі, запропонував:

– Ми можемо побити його, та так, що той навіть кинджал більше підняти не зможе.

– Не потрібно. – навідріз заперечила Саманта, пробираючи того холодним поглядом, потім, пояснила:

– Шкода буде ранити таке гарненьке личко. Та й за кілька днів у нас виступ. Він має вийти на арену щоб тато був задоволений.

Лукас скривив обличчя:

– Тоді що нам робити?

– Можете залишити синці там, де їх не буде видно. Знущатися, затягнути кудись, зав’язати очі, облити водою. Налякайте любим чином. Головне: щоб він і близько потім до дівчат не підходив, але і щоб зумів виступити.

– Ну-у… – простяг один із артистів, прицокнувши язиком. – Якось занадто вже багато вимог…

Подивившись на того, дівчина оголосила:

– Я заплачу вам.

Кожен із хлопців посміхнувся, примружуючи очі.

– Скільки?

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Дякую всім за ваші старання! – звернувся до класу сеньйор Мартінес, закриваючи книгу. – До наступної середи.

– Дякую за урок, професоре! – вигукнули учні та почали виходити з довгого фургона слідом за ним.

Рей широко позіхнув, і закривши підручник з французької мови, мав намір піднятися, як раптом до його парти підійшли близько п’яти чоловік, оточивши його.

– Сьогодні професор весь урок тебе хвалив, – відібравши в нього з рук підручник з усмішкою промовив Лукас. – І як це, бути улюбленцем серед всіх?

Рей, проігнорувавши того, підвівся з парти, але двоє позаду посадили його назад.

– Відповідай коли до тебе звертаються, Крайтон. – відкинувши книжку кудись у глиб вантажівки, прогарчав блакитноокий Лукас.

– Я вам уже казав… – намагаючись тримати злість у собі, прошипів Рей. – Вони самі до мене підходять і ми просто балакаємо.

– Ось як? Ми також хочемо з тобою “просто побалакати”. Але не тут. Хлопці. – Лукас махнув рукою. Секунда, – і на голову Рею накинули якийсь чорний мішок, а тоді потягли за собою до виходу.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Що ви робите!? Припиніть зараз же!!

– Та блін… – простяг Лукас, спостерігаючи як інші намагаються зв’язати Рею руки, але той, всіляко ухиляючись, штовхає хлопців ногами. – Заради Бога, заломіть йому вже руки! Інакше я підійду, але вже зламаю їх!

Один із його однокласників огризнувся йому:

– Так іди і сам спробуй, розумнику! Добре тобі дивитися з боку! А от насправді цього гада не так то просто зв’язати!

– Срані лузери… через вас я не повечеряю з Самантою. – Лукас, кинувши спроби скрутити з довгої кульки пуделя, піднявся нарешті з підлоги арени і підійшов роздавати напарникам вказівки:

– Ви обидва, тримайте його за ноги. А Ітан і Ліам за руки. Ну а ти сядь і натисни йому на живіт, щоб не рипався.

– Ви правда вважаєте, що вам за це нічого не буде!? – вириваючись з рук однокласників, вигукнув Рей. – Краще вам зараз же мене відпустити! Або у вас будуть великі проблеми!

– Як страшно, – з сарказмом хмикнув Лукас, потім з розмаху пихнув того в бік ногою. – Якщо продовжиш чинити опір ми тебе голяком залишемо тут висіти. Второпав? Сподіваюся, тепер ти думатимеш двічі, перш ніж сприймати наші попередження як порожній звук. Тягніть, хлопці!

Рею різко стягнули товстою мотузкою обидва зап’ястя, і почали повільно піднімати. Перед очима у того стояла та сама темрява через одягнений на голову мішок. Коли ж підлога більше не відчувалася під ногами, Рея пробрав холодний піт, і він з переляку крикнув:

– Опустіть!

– Вище. – наказав Лукас, кинувши на помічників, що тягли за інший кінець довгої мотузки, короткий погляд. Ті, роблячи кілька кроків назад, натягували на себе канат із підвішеним хлопцем, ще вище.

Пальці судорожно затремтіли. Стягнуті руки почали боліти нестерпно сильно. А все тіло: м’язи, хребет та лопатки – ламати від надмірного навантаження. Рей від переляку хапав ротом повітря, але, через натягнутий на голову мішок зрозумів, що починає задихатися, тоді у спогадах мимоволі спливли страшні картинки з дитинства. Вогонь, темрява, дим, плач… Не витримавши тортур, Рей закричав:

– Аргх! Припиніть! Досить! Опустіть мене на землю! Я все зрозумів! Обіцяю більше не водитися з дівчатами! Опускайте! А! Боляче!

– Хм-мм… – з усмішкою милуючись Реєм, що зараз більше був схожий на хробака, який борсався на гачку вудки, Лукас запитав:

– Хлопці, як вважаєте, він засвоїв урок?

– Мабуть. – знизав плечима один з парубків.

– Опускати? Чи залишити на ніч? – запитав Ліам.

– Опускайте. – відповів Лукас, підходячи ближче.

Коли іншого опустили, Рей упав навколішки. Руки продовжували тремтіти навіть після того, як їх йому розв’язали.
Знявши з того мішок, Лукас, перш за все, подивився в його не сфокусовані, злякані вологі очі, слідом, – на захеканий вигляд, спотворене від болю в руках і плечах обличчя, яким стікав піт.

– Пф, пха-ха-ха-ха!! – розсміявся раптом, Лукас, показуючи на того пальцем. – Ви це бачили? Аха-ха! Невже це наш пан Рей, який ходить день у день з кам’яним обличчям і кидає на всіх зарозумілий погляд. А? Ти тільки подивися на себе, який ти жалю… А-а-а!!! Пусти, пусти!!

Раптом Рей схопив його за вказівний палець і стиснувши в кулак, з гучним “хрусть” зламав.

– Виродки… я вб’ю вас усіх.

– А-ай!! – Лукас відштовхнув його ногою і вихопивши свій палець, гукнув до інших:

– Зараз же підтягніть його до самого купола і закріпіть канат! – після вказівки він плюнув Рею в обличчя, і з усмішкою спитав:

– Вгадай, хто залишиться тут висіти до ранку?

Рей помінявся в обличчі, крикнувши:

– Стійте!! Ні!

Руки знову міцно зав’язали. Його однокласники, не звертаючи уваги на крики Рея, почали натягувати канат до верху.

Хлопці посиділи, потішаючись над ним ще пів години, кидаючи в його бік м’ячики, або обручі. А до дев’ятої вечора, пішли, залишивши того одного.
Рей намагався підтягнутися на руках чи схопитися за канат ногами і всіляко викручував зап’ястя, але він не був акробатом і від втоми нічого так і не зумів зробити. З його горла виривалися тільки розпачливі схлипування. Руки похололи й оніміли. Туго затягнута на них мотузка, здавалося, перекривала потік крові.
Йому ставало все важче і важче дихати. Зір поплив, і він відчував, як у ньому зароджується напад паніки. Минуло пів години, поки в шатро не забігла перелякана дівчина. Саманта поспішно розв’язала вузол укріпленого каната і акуратно, притримуючи за кінець, опустила кузена, потім, підбігла і вигукнула:

– Що ти тут робиш!? Ти цілий!? Боже мій, хто це з тобою зробив!? – вона погладила його по щоці, і міцно обняла.

Рей прийшов у свідомість, но від втоми і ниючого болю в м’язах не розрізняв ні голосу, ні обличчя своєї рятівниці, і тільки коли вона сказала наступне, він її впізнав:

– Це все через те, що ти водився із тими дурепами!

– Саманта… замовкни і… допоможи мені дійти до дому…

– До мене ближче. Переночуєш сьогодні у мене. – його кузина закинула руку Рея собі за шию і під його скиглення і бурчання, повела до себе в намет.

Наступного дня Рей не зміг вийти на арену і виступити через заборону лікаря, але це не завадило йому зіпсувати номер кільком вершникам, що знущалися з нього вчора ввечері. Прямо перед глядачами п’ять юнаків упали через погано укріплене сідло, а двоє з них ще й потрапили під копита коней, отримавши серйозні травми, після чого пішли з цирку.