Частина 1

Чорна кофта неприємно липне до тіла, а запах крові б’є в ніс. Хлопчик затискає рот рукою тільки б його не почули. Він боїться. І цей страх витає навколо нього, ваблячи своїм чарівним ароматом. Чоловік, чиї сірі черевики вкриті брудом зупиняється навпроти тих самих ящиків за якими сховався бідолашний хлопчина. Він усміхається і накручуючи стискає в руках ланцюг. Чоловік підходить, важко ступаючи мокрою землею. Хлопчик відчуває як разом з цими кроками його власне серце відбиває останні удари. Він злякано зривається з місця.

Чоловік зупиняється і дивиться, важко дихаючи. Хлопчик посковзується і валиться на землю, здираючи руки об щебінь під ногами. Вбивця обходить ящики і повільно підходить до хлопця, що повзе у протилежний від нього бік. Чоловік штовхає його ногою в спину, потім присідає і перевертає до себе обличчям. Він сідає на нього зверху, колінами стискаючи ребра. Хлопчик під ним тріпається, плаче, просить відпустити. На що чоловік усміхається і ланцюгом здавлює чуже горло. Хлопець хрипить і сіпається. А вбивця вслухається та вдихає запах швидкої смерті. Аж раптом йому в потилицю упирається дуло пістолета.

– Відпусти його! – голосно кричить поліцейський, тримаючи палець на спусковому гачку.

Чоловік мовчить, продовжуючи душити хлопця. Поліцейський відштовхує його убік, скидаючи з хлопчика, що дозволяє тому болісно схопитися за горло у спробі зробити бодай зітхання. Вбивця сміється, лежачи на сирій землі. Поліцейський непорозуміло дивиться на нього. Зовсім поряд чутно сирену ще однієї поліцейської машини.

– Чортів виродок – виплюнув поліцейський, тримаючи чоловіка на мушці.

Вбивця повільно підводиться, поліцейський попереджає не рухатися. Але тому, здається, все одно. Він насувається на чоловіка в формі й лише сильніше стискає ланцюг у руці. Поліцейський востаннє попереджає і робить серію пострілів, що тієї самої миті валять вбивцю на землю і змушують передсмертно захрипіти. Поліцейський підходить до нього, тримаючи перед собою пістолет. Вбивця востаннє криваво усміхається.

Він відчував запах смерті, що цього разу прийшла за ним.

Три роки потому.

– Чонгук, ну ходімо. Чого тут боятися? – Пак тягне за руку свого друга.

– Чімін, ти ж знаєш як я ненавиджу ходити цією дорогою. Невже не можна було піти як усі нормальні люди, – невдоволено плентався за Паком брюнет.

– Та облиш ти. Це теж нормальна дорога. І так швидше, а те, що вона йде через місцевий цвинтар, нічого не означає, – Чімін відпускає руку Чона, сподіваючись, що той сам піде за ним.

Чонгук зітхає і спокійно йде поруч із Паком.

– Ніби ми поспішаємо кудись. І я не кладовища боюся. Тут просто атмосфера гнітюча, – Чон прибирає руки в кишені штанів з емблемою їх школи і дивиться в бік могильних плит.

– Бабуся мені казала, що кладовище – це найспокійніше місце. Але боюся, це явно не про це, – Пак скуйовджує волосся на потилиці.

– А що з ним не так? – Чон переводить погляд на Чіміна.

– О, а ти хіба не знаєш? – Чімін дивиться на друга трохи здивовано.

– Не знаю чого? – Чон вигинає брови.

– Ну… На цьому кладовищі загинув Лі Бьондо, – сказав Пак так, наче це щось очевидне.

– Хто він такий? – Чонгук усе одно не розуміє про що говорить Чімін.

– Авжеж, вибач, ти ж переїхав сюди тільки місяць тому, напевно ще не чув про нього. Це місцевий серійний вбивця. Його прозвали людиною з ланцюгом. Він душив своїх жертв товстим залізним ланцюгом. Три роки тому один із поліцейських пристрелив його на цьому цвинтарі. Відтоді містом ходить легенда, що якщо пройти повз його могилу, то можна почути дзенькіт ланцюга, а потім ти відчуєш хватку на своїй шиї, що означатиме його мітку, – Чімін переступає через невеличку гілку, яку зірвав учорашній вітер.

– І скількох він убив? – Чонгук йде точнісінько крок у крок за Чіміном, а потім дивиться допитливо на друга.

– Кажуть що десь чоловік п’ятнадцять. Першою жертвою була його дружина, а доньку вважають зниклою, – промовляє Чім і дивиться на Чона.

– Оце він божевільний був. Власну сім’ю вбив, – видихає здивовано Чонгук.

– До речі, Кім Техьон, що на рік старший за нас, був його останньою жертвою і єдиною, яка вижила, – раптом каже Пак.

– Почекай, той самий Техьон, за яким пів школи бігає? – Гук зупиняється і дивиться на Чіміна.

– Угу. Ти ж бачив шрами на його шиї? – Пак теж гальмує і повертається до Чона.

– Так, я думав, що він намагався накласти на себе руки, – промовляє Чонгук.

– Чого б це спадкоємцю найбагатшої сім’ї в місті накладати на себе руки, – усміхається Чім, – його намагався вбити той самий маніяк. Кажуть, після того випадку він не міг говорити кілька тижнів через сильний біль. Але мені здається, що велику роль там зіграв ще й отриманий шок, – Чімін відновлює крок і Чон йде за ним.

– Тааак… Але він, якщо чесно, не схожий на жертву в принципі, – наздоганяє Пака Чон.

– Він дуже змінився. Але якщо ти про його зарозумілість і пихатість, то він завжди був таким, – знизує плечима Чім.

– До речі, а та дівчина з якою він завжди ходить, хто вона йому? – запитує Чон, саме тоді коли вони вийшли з території кладовища на головну дорогу.

– Ти про Мін Сойон чи що, – глянув на нього Чім, і, побачивши невпевнений кивок, продовжив, – Ну… Точно сказати не можу. Про них ходить багато чуток. Хтось каже що вони зустрічаються. Хтось, що вони просто друзі. А дехто говорить про те, що вони таємно заручені, оскільки їхні батьки захотіли об’єднати фірми, – промовляє Пак, коли вони заходять у ворота школи.

– Зрозуміло, – Чон переводить погляд під ноги.

– А ти чого питаєш? Вона тобі подобається чи що? – Чім глузливо усміхається.

– Та ні! – вигукує Чон, різко підкинувши голову, через що на них обертаються деякі учні, які стояли на подвір’ї школи, – Просто цікаво, – вже тихіше додає він.

Чімін лише загадково посміхається і киває мовляв, «як скажеш».

Чонгук знову опускає голову і врізається в когось, чуючи невдоволене: «щоб тобі», і одразу піднімає погляд. Перед ним стоїть той самий Техьон, про якого вони з Чіміном буквально дві хвилини тому розмовляли, і обтрушує піджак від пролитої кави.

– Обережніше можна якось? – Кім переводить погляд із забрудненого піджака на нього, а Чонгук мовчки дивиться у відповідь.

Потім він відчуває тонкий запах жіночих парфумів, ті віддають чимось солодким. А потім бачить, як губи Техьона накривають чужі. Це так заворожує. Ця пара приковує увагу.

Сойон відстороняється і злегка посміхається Кіму, той змінюється в обличчі, набуваючи відстороненого виразу. Дівчина на це ніяк не реагує. А її посмішка немов лялькова, зовсім не справжня. Ці двоє не вміють відчувати емоції радості. У них в запасі лише холод і лють. Техьон мигцем дивиться на Чона, а потім розвертається і йде всередину будівлі. Сойон дивиться на Чонгука з легкою посмішкою, а потім розвертається і йде за Кімом. Гук думає, що вони ідеальна пара. Обидва дивні та зухвалі. А ще, чомусь, вони викликають у Чона дикий захват.

І сховаємо ж під масками гарячі сльози.