Хороший подарунок, чи не так?
від АсяДівчата вийшли з кафе все ще сміючись згадуючи про амфібію. На вулиці вже помітно стемніло, але міські лампи та купа все ще працюючих магазинів гарно освітлювали вулицю.
– вранці я не зможу встати з ліжка, у мене вже живіт болить від сміху – намагаючись заспокоїтись сказала Енн
– підтримую. Як я сумувала за такими ось посиденьками – додала Марсі
– якщо вже ти приїхала ми дійсно можемо зустрічатись частіше. Ти на довго? – запитала Саша
– поки в планах залишитись тут. Принаймні на якийсь час
– чудово. Сподіваюсь незабаром побачимось ще раз, а поки можливо когось треба підвезти? – запитала блондинка підходячи до своєї машини
– о ні, дякую. Хочу прогулятись містом. Поки ти мене сюди везла я взагалі не встигла роздивитись, як усе тут змінилось… – дівчина підняла голову роздивляючись одну з новітніх висоток, як раптом звернула увагу на подругу, що не зводила погляду з блондинки – але думаю, що Енн така поїздка не завадить. Земля викликає Енн. Енн? – Ву жартівливо вдарила подругу ліктем
– так, я тут. Я… знаєш, а я була б не проти. Давно вже ми не їздили з тобою – сказала вона дивлячись на Вейбрайт
– ну то прошу, леді – Саша відкрила двері та жестом запросила сідати на переднє сидіння
– леді – тільки посміялась у відповідь Енн
– ти впевнена, що дійдеш? Місто дійсно змінилось, а ти й раніше не дуже в ньому орієнтувалась – Саша обійняла Марсі, і трохи відійшовши все ще тримала її за плечі, очікуючи на відповідь
– у разі чого обіцяю подзвонити. Але готуйся до пояснень у виді “ну я біля рожевого будинку. Тут ще дерево недалеко”
– гаразд, я пошукаю які в нашому районі є рожеві будинки – посміялась дівчина вже сідаючи за кермо
– напиши як будеш вдома – все-таки попросила Енн
– гаразд, не переживайте ви так, мені вже не 13
– гаразд, гаразд, до зустрічі, Мар-Мар
– до зустрічі – дівчина наостанок надіслала їм повітряний поцілунок і швидко зникла в одному з провулків
– ти вже з’їхала від батьків? – першою почала Саша, після того, як пристебнулась, готуючись вбивати адресу в gps
– взагалі так, але я обіцяла їм сьогодні зайти. Ти ще пам’ятаєш дорогу? – запитала брюнетка
– звичайно пам’ятаю. Ми так часто ходили до тебе, не думаю, що взагалі колись зможу забути цю дорогу – видихнула дівчина і вимкнула телефон
Вона вправно завела машину та виїхала на дорогу. Між дівчатами запала тиша, яку розірвала Енн
– знаєш, я сумувала за такими от посиденьками. Так круто іноді просто розслабитись та згадати минуле
– так, шкода, що ми теж перестали так гуляти. В одному місті живемо…
– так, шкода… хоча ми й не сварились просто якось…
-…втратили зв’язок – завершила Саша
– так… дивно, після усього, що ми пережили. Хоча я бачу ти все ще пам’ятаєш про це. Це ж твої мечі з амфібії, так?
Вейбрайт подивилась на дзеркало, на якому була наліпка з двома мечами після чого усміхнулась і продовжила слідкувати за дорогою
– так. Ті кілька місяців змінили моє життя на “до” та “після”, складно б було просто взяти та забути… навіть через 10 років. Та й ти я бачу не забуваєш – дівчина на секунду перевела погляд на Бунчой
– ти про Спріга? – уточнила вона і побачивши стверджувальний кивок продовжила – ну так. Ми повернулись зовсім іншими людьми, і щодо мене це і його заслуга також
Між дівчатами вже в котре запала тиша. Брюнетка підняла голову роздивляючись нічне небо і намагаючись хоч якось продовжити розмову сказала:
– тобі не здається, що якось швидко похолоднішало? Думаю мені варто було все-таки взяти якусь накидку
Саша нічого не відповіла, тільки поглянула на подругу, посміхнулась та кивнула, після чого зупинилась на узбіччі
– знаєш, я не те щоб сильно мерзла – блондинка зняла свою шкіряну куртку, оголивши плечі чим змусила Бунчой затамувати подих – тож можеш взяти мою – вона усміхнулась і передала накидку
– кхм – Енн знадобилось кілька секунд, щоб повернутись до реальності – дякую, але ти впевнена, що не замерзнеш?
– ні, вона скоріше була для образу, ніж для того, щоб зігрітись, не переживай
Отримавши підтвердження дівчина все-таки одягла шкірянку. Саша знову виїхала на дорогу, а брюнетка, трошки зігрівшись змогла остаточно розслабитись, і опустившись трошки нижче на сидінні просто спостерігала за подругою, а та, здавалось, була настільки зосереджена на дорозі, що навіть і не помічала цього.
Енн не могла відвести погляду. Сашка дійсно змінилась за той час, поки вони не спілкувались. Витягнулась в зрості, змінила зачіску, що дуже гарно підкреслювала її, та схоже продовжила займатись спортом. Плечі водночас були широкі, але у світлі місяця виглядали дуже витончено, що приковувало до них погляд… чи то тільки Енн так здавалось? Та коли вона зупинила свій погляд на обличчі блондинки, на її власному не залишилось й сліду від тієї теплої усмішки. На заміну їй прийшло збентеження
– знаєш, мені здається я так і не вибачилась за це
Саша не одразу зрозуміла, про що та говорить. Вона повернула на дівчину здивований погляд, та через кілька секунд вже й сама зрозуміла, про що вона, і відірвавши одну руку від керма ледь відчутно доторкнулась до шраму на щоці.
Раптом, неочікувано для Енн кутики її губ піднялись і вона продовжила
– і не варто. Я сама була винна
– але ж я могла… ну не знаю, спробувати поговорити?
– ти намагалась. Я просто не хотіла тебе чути… але в цьому є і плюси. Саме після цього я почала задумовуватись про те, яка я людина, і, хоч і не одразу, та все-таки змогла стати кращою версією себе. Ну а це вважай маленьке нагадування про тебе, яке завжди зі мною – Вейбрайт поглянула на брюнетку через дзеркало та підморгнула – не повіриш, та я не шкодую – ледь чутно додала вона, та продовжила слідкувати за дорогою
Бунчой теж усміхнулась, аж раптом звернула увагу на іншу наліпку, на тому ж дзеркалі, що чомусь змусила її почервоніти, коли вона знову подивилась на Сашку
– тож ти… – невпевнено запитала Енн, та блондинка простежила за її поглядом, тому одразу зрозуміла, про що вона питає
– ага. А що, зацікавила? – посміялась вона, та помітивши рум’янець на обличчі Бунчой й сама почервоніла – кхм
– мене? Ні! Тобто… кхм
В машині знову повисла пауза. Саша намагалась сконцентруватись на дорозі, а Енн відвернулась в іншу сторону, намагаючись приховати червоні щоки
– ми вже майже тут – сказала вона під’їжджаючи до будинку
– дякую, але ти можеш припаркуватись за будинком? Вибач, що не сказала раніше – трохи розгублено запитала Бунчой
Блондинка різко повернула здивований погляд на подругу
“Вона не хоче, щоб її батьки бачили, що я її підвозила” – ехом роздалось в голові дівчини, що, здавалось, вдарило сильніше за меч 10 років тому, хоча вона й сама не могла до кінця зрозуміти чому. Невже колись давно забуті, затоптані так, щоб ніхто про них і не дізнався, почуття знову прокинулись з появою Енн на горизонті?
– я… так, звичайно – Саша поправила дзеркало та повернула кермо, заїхавши зі сторони заднього двору
– дякую ще раз – відповіла Енн після того, як вони припаркувались і одразу швидко вийшла, забувши навіть повернути шкірянку
– будь ласка – хотіла відповісти Вейбрайт, але брюнетки вже й сліду не було – звичайно… – блондинка склала руки на кермі та опустилась на них лобом. Щось дуже неприємне розпирало їй груди через це, здавалось невинне прохання, і найбільше пекло розуміння, що вона знає, що це. Пам’ятає
Саша просиділа так кілька хвилин. Хотілось якомога швидше поїхати, але десь в душі ще було почуття, що щось не так. Якби вона не хотіла, щоб батьки знали, що блондинка підвозила їх доньку, вона б попросила припаркуватись трохи далі, а не на задньому дворі. Та й навряд чи б Енн забула повернути їй накидку. Не в стилі добродушної це.
“Що це за дитячий садок. Якби Енн хотіла, щоб я її чекала, то сказала б. Напишу їй завтра щодо шкірянки й все” – подумала блондинка заводячи машину, як раптом ворота відкрились, і з них вийшла боса дівчина, з двома коробочками тайської їжі
– ти куди? Я вже тут. Я знала, що ти мене дочекаєшся, але коли почула двигун то вирішила, що варто прискоритись. Вибач що не попередила, але я хотіла, щоб це був сюрприз. Тож… можна мені сісти? – останнє речення Бунчой сказала ледь чутно, наче розраховуючи на відмову, після того, як побачила здивовані очі
Вейбрайт тільки кивнула, прийнявши коробку, що їй передали
Побачивши згоду Енн хутко застрибнула в машину, сівши усім корпусом в сторону блондинки, але піджавши ноги до себе, чекаючи реакції. Саша усміхнулась, і акуратно знявши підбори сіла так само, але ноги випростала на сидіння подруги, після чого вона зробила так само
– я так і не навчилась їсти паличками – жалісливо сказала блондинка
– будеш знову вчитись – посміялась Бунчой – вибач, що я так вибігла нічого не пояснивши… я просто була занадто запалена, щоб щось пояснювати – раптом почала виправдовуватись вона
– запалена чим? Ідеєю мене нагодувати? – посміялась Вейбрайт
– ну майже… знаєш, ти мені подобалась… – раптом випалила вона – коли я повернулась в амфібію. Ти так змінилась, мені здавалось наче я вдруге познайомилась з тобою і я… не знаю… закохалась? – нарешті відірвала погляд від коробки Енн і поглянула на співрозмовницю, але зустрівшись поглядом з раптом почервонілою і дуже здивованою Сашею вона знову почала розглядати свою страву – кхм, я хочу сказати, що після повернення на Землю нічого не змінилось, і я просто не знала, як далі з тобою спілкуватись, щоб ти нічого не запідозрила, адже наше спілкування, наша… дружба була дуже важливою для мене і в результаті… я віддалилась. Думала, що в мене нема жодного шансу, тож не варто навіть старатись, адже “це Саша, за нею половина хлопців школи бігає. Їй точно подобається хтось з них” – дівчина показала кавички – вибач, я думала, так буде краще. Думала, що це все забудеться, але… можеш вважати це маленьким побаченням. Не знаю чи погодилась би ти на нього якби я запитала прямо, але ти завжди можеш вигнати мене з машини й поїхати – знову посміялась Бунчой нарешті поглянувши в очі Саші – я знаю, що це неочікувано, але я боялась, що більше такої нагоди не буде
– це дійсно дуже неочікувано… знала б, що так буде, клеїла б такі наліпки на усі свої речі – пожартувала Саша, але раптом опустила свій погляд, і зніяковіло продовжила – ти теж мені подобалась. Теж з амфібії… я тобі не казала, але я знайшла твій щоденник чи що це було… я не багато прочитала, але здавалось, наче я взагалі ніколи не знала тебе. Я завжди хотіла, щоб ви робили як хочу я, але за цим взагалі не помічала справжніх вас, а після щоденника в мене наче відкрились очі… я спочатку казала, що хочу стати кращою людиною, подругою гідною тебе… і я сама в це вірила… аж поки ти не повернулась – почала сміятись блондинка – все було так складно… я не знала з якої сторони підійти. Хотіла показати, що я стала кращою, що я змінилась, але при цьому не бути нав’язливою, давати тобі простір… але й водночас так просто… ми говорили, сміялись, будували плани і про те як скинути короля і врятувати Марсі, і про те, що будемо робити коли повернемось. Здавалось, що має бути важко. Двоє підлітків очолюють цілу армію жаб, але… все стало в рази легше з твоїм поверненням. Було просто добре. Просто тому, що ти поряд. Просто тому, що я могла підійти і поговорити. Прийти і обійняти. Те, що спочатку ти мені не дуже довіряла давило набагато сильніше ніж вантаж відповідальності на плечах, хоча я й розуміла чому так і що ти маєш повне право мені не довіряти… а потім ми повернулись і ти почала віддалятись… якщо чесно мені іноді здавалось, що ти про все дізналась і через це не хочеш спілкуватись, тому я старалась не нав’язуватись… знала б, що подобаюсь тобі, Бунчой, ти б не втекла від мене – знову посміялась Саша легенько штовхнувши дівчину навпроти ногою
– знала б, що подобаюсь тобі, Вейбрайт, не намагалась би тікати – лише усміхнулась у відповідь Енн – тож… ти не проти… – вона зніяковіло поглянула на блондинку, що намагалась вхопити хоча б щось з коробки паличками
– побачення?
Енн кивнула
– якби я була проти, то ти б тут напевно не сиділа, але якщо для тебе важлива словесна відповідь, то ні. Я тільки за побачення з тобою. Тільки на наступному, будь ласка, без паличок, вони мене вбивають – жалісливо поглянула вона
– ще чого, буду їх носити поки не навчишся. Майбутня Бунчой має вміти ними їсти! – пожартувала Енн
– майбутня Бунчой? Швидко ти все вирішила. От тільки майбутній Вейбрайт доведеться мене навчити ними користуватись… – Саша посміялась, але раптом спохмурніла – ти не боїшся, що твої батьки мене побачать? Просто ти попросила припаркуватись позаду і я подумала… – пояснила вона здивованій дівчині
– я попросила припаркуватись позаду, щоб нам ніхто не заважав – брюнетка раптом наблизилась і, поклавши одно руку на голе плече, поцілувала Сашу в шрам – а це, щоб нагадування про мене було хорошим – трохи посміявшись пояснила свій вчинок здивованій блондинці – знаєш, я рада, що ми поговорили… але мені дійсно потрібно йти, батьки теж хочуть відсвяткувати мій день народження. Коротке вийшло побачення, але я обіцяла батькам
Енн повернула шкірянку та вийшла з машини, але підійшовши до воріт повернулась до Сашки. Вона стояла так якусь хвильку, після чого все-таки запитала
– то ми тепер…
– зустрічаємось? Так – дівчата усміхнулись дивлячись один одному в очі – хороший подарунок, чи не так?
Бунчой тільки сильніше усміхнулась і підбігла до машини, щоб обійняти Вейбрайт, після чого все-таки повернулась додому
АААА це неймовірно атмосферно і мило, чудова робота! 🙂