Урок скрипки

– Доброго дня! – привіталася Стефані до вчительки, що проходила повз неї.
– Доброго – почула вона у відповідь.
Стефані ішла до кабінету скрипки, уроки фортепіано будуть об 15:40. Зараз же 14:00.
– Доброго дня! – зайшла дівчина до класу із скрипкою на плечах.
– Доброго, Стефочко – привіталася до Стефані Марія Петрівна – вчитель скрипки. – Знай, сьогодні ще репетиція оркестру, а потім у суботу буде виступ.
– Добре, о котрій сьогодні оркестр?
– Об 15:00.
– А в мене ще сьогодні фортепіано, я встигну? – запитала Стефані, знімаючи куртку.
– Це о 15:30? – запитала Марія Петрівна, виймаючи свою скрипку з свого футляру.
– Ні, об 15:40.
– Не знаю, можливо на пару хвилин запізнишся, добре, ти не проти?
– Ну добре, сьогодні нам будуть представляти нову однокласницю.
– Кого? І звідки ти знаєш?
– Моя однокласниця казала, що прийде.
– Яка? – Марія Петрівна знала все про Стефку, бо вона розповідала їй практично все. Вони були “подругами”.
– Софія Ковальчук. – вгнула голову Стефані, і почала шукати ноти у своєму портфелі.
– Софія?! Це та, що завжди на моєму уроці випендрюється? – Марія Петрівна ще викладала у їхній школі уроки музики, але у неї не дуже гарна пам’ять
на імена. Але прекрасна на обличчя, але якщо говорити по науковому, то в неї зорова, фотографічна пам’ять. У дитинстві її рідні побачили, що вона
дуже гарно запам’ятовує ноти, які грала на скрипці.
Стефані усміхнулася, у Марії вийшло підняти настрій учениці.
– Ну добре, давай, заграй мені оту мелодію у тональності ре мінор.
– Добре. – Стефка почала шукати серед листків з нотами саме ту мелодію. – Знайшла! – дівчина поставила ноти на станок, і почала грати.

– Стефко! – сказала Марія Петрівна дивлячись на годинник – Уже 14.55, збирайся, щоб не запізнитись!

– Ой, точно – Стефані почала збирати ноти, які щойно грала.

– Удачі тобі з оркестром і Софією! – Марія Петрівна підійшла до свого столу, та почала шукати телефон у сумці.

– Дякую, – Стефка вже зібрала і ноти, і скрипку та вже підійшла до вішака із своїм пальтом. Адже на вулиці – листопад, як ніяк.

– Передивись, чи нічого ти не забула – вчителька говорила вже шепотом, бо саме набирала свого сина – Назара Назаровича Степового. Так, у Марії Петрівни прізвище Степова. Марія знала, що каже, бо в деяких моментах Стефані була розсіяною.

– Все є – відповіла їй Стефані, теж пошепки. Їй стало дуже-дуже цікаво, кому вчителька телефонує, але через виховання не стала запитувати. – Добре, я вже побіжу! – дівчина накинула на праве плече скрипку, на ліве – сумку із підручниками.