Трепет, страх, безпека, ейфорія.

Джек Кроуфорд голосно кричав, так що штукатурка сипалася зі стін. Думаю, Абель Гідеон теж це чув. Грем висловився про мою не стриманість і дурну запальність, запитав яке право я мала так легко прогаяти шанс отримати визнання від Абеля. Блум стала на захист Гідеона, сказала що я, поховала його особистість такою витівкою. Той цирк, який влаштував Абель виїденого яйця не коштував. Вони не бачать його позерства? Про що тут думати? Гідеон вочевидь не різник, його видає все. Що толку від мого візиту, він розповідав усе те, що говорив Алані. Сподіваюся більше ніколи Кроуфорду не спаде на думку просити мене про допомогу. Це була імпровізація, таким чином я зруйнувала стосунки між мною і ФБР, але вже  скоро я покину Балтімор, і обірвавши всі зв’язки я точно не повернуся.

Один приємний день міняється днем мовчазних поневірянь по будинку Ганібала. Ще трохи і я прийду в інститут і напишу заяву про звільнення, зберу речі та поїду.

Паркую машину біля будинку Ганнібала. Сьогодні знову дощ, грім, а повітря тепле. Дивлячись у дзеркало поправляю зачіску, хапаю сумку з сусіднього сидіння і тягнуся до бардачку дістати парасольку, як двері водія відчиняються. Ганнібал в сліпучо-білій сорочці, рукави закатані, штани зі стрілками, волосся трохи розпатлане… Зазвичай він у костюмі трійці.

– Сьогодні розігралася непогода. – Він усміхається, в очах іскринки і це насторожує. В руках його велика парасолька-тростина, він простягає мені руку. — вирішив, що буде доречним тебе зустріти.

– Дякую. — В очаруванні ніхто з ним не зрівняється, і якби я не знала, хто він такий, він би закрутив мені голову.

Прийнявши його благородний жест, виходжу з машини, і ми швидким кроком доходимо до дому. Так близько ми ще не були поруч, як під цією парасолькою. І чому це я помітила? Неважливо. Мої шкіряні туфлі залишають мокрі сліди на паркеті, я кладу в передпокої сумку і вже звичним шляхом прямую до кабінету Ганнібала. Все ж тут мені подобається перебувати більше, ніж поряд із кліткою Абеля.

– А де Ебігейл? У нас сьогодні заплановано дуже цікавий урок. — Кабінет порожній, папери, які зазвичай покривали стіл Лектора акуратно зібрані, Мольберт відсутній та й при вході я не помітила ще однієї парасольки та сумки.

— Знову мовчазно будеш вивчати кабінет? – Чоловічі губи чіпає посмішка, тоді як я просто піднімаю брівь. Що це за нова така поведінка? – Ебігейл сьогодні не прийде.

— гаразд, перенесемо заняття. — не довго думаючи знаходжуся з відповіддю і вже прямую до виходу, але Ганнібал робить крок у Бік і тим самим перекриває дверний отвір.

– Прошу … Ми почали знайомство не з того, з чого слід. — я здивовано дивилася на Лектора. Шукаю як би його обійти, але знаю, що доки не вислухаю, він не відпустить мене.

– не грайся зі мною. Ми вже говорили про це. – Видихаю я і намагаюся зрозуміти що він міг задумати.

– навіть не думав. – без посмішки, цілком серйозно відповідає Ганнібал. Його руки лежать у кишенях штанів і між нами пів метра відстані. — На початку я намагався залучити тебе до свого світу, але ти даєш чітко зрозуміти, що тобі нецікаво.

— тому ти намагався далі маніпулювати мною?

— зараз я бачу, що то була помилка. Прости мене. — зовсім спантеличена я не знаю що сказати. У душі незрозумілі хвилювання та страх. — Якщо хочеш, можеш піти і не повертатися, але я хотів би разом пообідати.

Знову маніпуляція, така легка і лежача на поверхні, що я не витримую і посміхаюсь.

– Ганнібал … – Він не дає домовити, і все так само серйозно дає обіцянки яким я вірю.

— Обіцяю більше ніколи не залучати тебе до… своїх задумів, не наражати на небезпеку ні тебе, ні твої секрети. — слова Ганнібала це не заперечна річ. Він може вбивати, готувати людей, але не брехати. Принаймні мені хочеться в це вірити. – Будь ласка, залишся.

Дивлячись у його очі стає важко відмовити, глибоко в душі я розумію, що він небезпечний. Я киваю і розвертаюсь, думаю де сісти. Але полу-лежаче крісло і диван не підходять, я почуватимуся як на прийомі. Сісти на місце Ганнібала безглуздо і я вирішую знову намотувати кола по кімнаті, але Лектор ніби читає мої думки.

– Давай пройдемо на кухню, мені подарували дуже старе вино.

– Старше Кроуфорда? — я відчуваю спиною усмішку Лектора.

– Старше чотирьох Кроуфордів. — Ганнібал обходить мене і відчиняє двері, пропускаючи вперед.

Оце він жук! Келихи вже стоять, прилади на серветці, дві тарілки. Він готувався і цей факт змушує мене спалахнути.

– значить так. — Лектор усміхається. Іде до духовки та починає своє шоу, тепер тільки для мене.

–  Я находжу образливим той факт, що Вілла, який увірвався в несвідомому стані до тебе в будинок, ти остерігаєшся менше, ніж мене.

— Він не вбивця, та ніколи не намагався заманити мене у пастку. – Ганнібал впивається в мене очима та немає що мені відповісти.

На тарілках стейки з горошком та винними соусом, келих наповнюється червоним вином і я відчуваю голод. Востаннє я їла вранці, без особливого бажання.

– Ти вже придумав кінцівку для Вілла?

– Чому він тебе так турбує? Мені здавалося Ви не ладнаєте.

— Мене турбує лише моя доля, — знизую плечима і замислююсь над питанням. – Це, звичайний інтерес. Недарма ж Ерік того дня відвідав твій званий вечір.

Усміхнувшись Ганнібалу відпиває з келиха. Ще рік тому я пила вино одна вдома, закрившись на всі замки, боячись, що знову отримаю ляпас від мертвої Сем, а тепер я тут і сподіваюся ще хоч раз розпити саме цю пляшку. Лектора ж потішила моя здогадливість, що він придбав у Брауді психотропні для Грема і після вирішив позбутися його, а заразом перевірити на що я здатна.

— я не брехатиму, що не намагався дізнатися про твоє минуле. — як швидко ми порозумілися з ним і я вже не так зла. Проте навіть вино не змусить забути, хто сидить переді мною. — Сем була надто емоційною, з розладом особистості та не опрацьованими проблемами з батьками. Вона виявилася ще тією хамкою.

– Талановитою хамкою – поправляю я.

— розбещене дівчисько увагою батьків та суспільства. Я думав дати їй урок, коли вона дозволила собі занадто багато під час продажу картини. Але пожалів, відзначивши молодий вік. — Треба ж, я могла згоріти в тому притулку з усіма, якби Лектор все ж таки взявся за цю погань. — Друзів вона не мала, а всі романи закінчувалися так і не розпочавшись. Я не знайшов жодної фотографії, де можна було б впізнати тебе.

– як цікаво. І до чого ти прийшов?

—  Та поки шукав більше дізнався про батьків Сем. Доволі спецефічне місце… Думаю що ти була послушницею при притулку Габріеля та Джесікі Паркер. — що ж, він не заперечував мою здогад. Я не брехатиму, що він не правий і тому так само загадково посміхаюся. — Поки не зрозумів, чому тобі вдалося вижити. Джессіка була невтішна у своєму горі, і якщо тебе не спіткала доля інших послушників, то цілком могло статися, що з тобою розправилися як з тими дітьми, що брали участь в оргії, де помер Габріель. Адже Джесіка купувала у Еріка партіями наркотики та щолоч ще до смерті чоловіка.

— Так, мені пощастило. — Я знала з новин, що тих хлопчаків і дівчат облили щолочу звинувативши в смерті Габріеля, але звідки взялася щолоч не думала. У притулку нам рідко вдавалося бачити когось із зовнішнього світу, всі зустрічі з керівництвом були таємними через спеціальний прохід. Брауде я побачила випадково коли отримувала нову порцію ремня у кабінеті Джессіки.

— Ерік розказував наскільки сильною була залежність Сем тому мене ще більше дивувало, як вона зупинилася.  – Прикусюю губу, не казати ж що вона ніколи не зупинялась. – Паркер просила приїхати до неї під час лікування.

– Що вона хотіла? — Мій погляд прикутий до Лектора, це питання, яке мене найбільше хвилює. А він не поспішає відповідати, спостерігає за мною, читає і я кусаю нижню губу розуміючи, що видала себе цим питанням.

— Ви вже тоді були знайомі? — Я мовчу, і Ганнібал мружиться, посміхається. Грає як кішка з мишкою, але все ж таки відповідає через деякий час. — Вона просила допогти вийти сухою з ситуації  з батьками. Щоб я написав в її історії хвороби про те як вона завжди жалілась на батьків та заробила біполярний розлад.

— Ти цього не зробив.

— Ні. Взагалі не розумію з чого вона вирішила що я захочу допомагати. — Я видихаю, сподіваючись, що він сказав правду.

– Сем думала що світ кружляе навколо неї. – знизую плечима, і лише на секунду спогади затуманюють очі.

– Вчора до мене приходить Вілл.

– я здогадалася. Що розповідав.

— крім того, що божеволіє? Сказав, що ти дуже грубо повелася з Гідеоном.

– ах це … він влаштував виставу. Лише ідіот повірить, що він різник. — Похмурую брови, і відчуваю, як по тілу розливається тепло. Настав час зупинитися, на сьогоднішній вечір вистачить.

— Поліція та громадськість вірить. — Ганнібал здається не розсердився з-за моїх виходок. – Ти порадила Віллу змінити психіатра?

– Так.

– Навіщо?

– дружня порада. — моя усмішка наймиліша яка може бути.

— але ж ви не друзі.

– і ви також. — парирую я і Ганнібал відхиляється назад.

– Ми можемо ними стати.

– Ні.

– Чому? — Ганнібал здивовано піднімає брови. Ця сорочка йому личить, і ця впевненість личить, все чим він себе оточив повністю йому підходить і характеризує його.

– Над друзями не проводять досліди. Тут уже вибирай одне з двох, інакше ти заведеш друга і відразу втратиш.

— він завжди наведу і потребуватиме мене.

– У психлікарні? Ти хочеш втішати завжди нещасного Вілла Грема? Який же ти тоді друг, якщо через ревнощі запреш його в чотирьох стінах і не даси займатися тим, що йому справді подобається?

— до нього все одно приходитимуть по допомогу.

– До нього нікого не пустять хто посміє погіршити його стан. Я познайомилася з Аланою Блум, вона точно не дозволить.

– Твоя проникливість викликає в мені змішані почуття. — Лектор усміхається, і я теж та це наслідки виховання у притулку. На кухні стає спекотно, можливо це знову парить на дощ. Мені вже давно час йти.

– Сподіваюся наші міркування допоможуть тобі зрозуміти чого ти хочеш, дякую за смачний обід, але мені час.

— як шкода, сподіваюся це не останнє наше проведення часу.

– Сподіваюся ти не розраховував, що я захочу продовжити уроки з Ебігейл?

– звичайно ж ні.

Як справжній джентльмен Лектор встає мене проводити і дивне почуття зароджується всередині, трепет, страх, безпека, ейфорія.