Розділ 6

Дорога додому здається займала вічність. Саша почала переживати за сьогоднішній вечір.

Чорний чай з донькою лимона, зручно вмостилась на кухонному дивані та дзвінок другу.

— Привіт, Сонь, вільна сьогодні?

— Ти вже скучила? Як це мило, — приємний сміх з іншої лінії заспокоював.

— Мене запросили декуди, я боюсь одна йти, — коротко і зрозуміло.

Подруга думала не довго, погодилась, і жалілась що до Саші добиратися пів міста.

Тільки тепер вона з полегшенням видихнула. Ця активна соціалізація їй подобалась, але морально було тяжко.

Чашка на пару з котом перемістилася до кімнати Саші, де вона сіла за навчання, адже екзамени не горами. Водночас на телефон прийшло повідомлення, з адресою та часом.

Саша: Я не одна буду

Лерок: окей, з наших ще буде Рома

Звірившись з годинником, вона побачила що до зустрічі понад дві години, тому більше не зволікавши взялась до роботи.

Соня ж в цей час вирішувала, що краще одягнути, навчання її цікавило зараз в останню чергу. Розклавши пів шафи на ліжко, вона по черзі одягала штани, яскраві кофтинки та думала які сережки пасуватимуть до них. Двері відкрились, на порозі стояв батько, від безладу в кімнаті він був не в захваті.

— Що це ти тут влаштувала?

— Мене подруга погукала гуляти.

Соня навіть не підняла на нього очі, продовжуючи роздивлятися себе в дзеркалі.

— Сьогодні понеділок, ти нікуди не підеш, — чоловік починав злитися від такої свавільності.

— Якщо я залишуся, попрошу маму провести час всім разом, вона таке любить. В тебе ж ніби була зустріч з друзями*.

Дівчина зробила здивоване лице, яке світилася наївністю та щирою зацікавленістю, виділяючи останнє слово. Відчуваючи, що починає тремтіти від емоцій, які починаються в грудях та хвилями розносяться по тілу.

Батько намагався не показувати своїх справжніх емоцій, та те як він часто закліпав вказувало його роздратованість через слова доньки.

— Прибери тут.

І двері гучно зачинились. Соня важко видихнула, повітря яке здивувало її груди. Знову дивиться в дзеркало, очі наповнились вологою, одна сльоза вже була майже готова впасти на бліду вилицю. Та дівчина швидко стерла її, поправила волосся назад та посміхнулась.

*Все обов’язково налагодиться*

У квартирі Саші лунав дзвінок, на порозі чекала Соня, і звірялась з номером квартири.

— Я вже сто разів подумала, що не туди прийшла, — бідкалась вона, заходячи до вітальні.

На голос вийшла мама Саші, вона нещодавно повернулась з роботи, і якраз готувала вечерю.

— Добрий вечір, — Соня мило посміхнулась.

— Сонічка, — жінка завжди зверталась до всіх пестливо, така була в неї звичка. — Приємно, нарешті, познайомитися.

— І мені.

— Дівчата, можливо повечеряєте спочатку, я свіжого супу наварила.

— Ні, мам, нам вже час іти. Зараз я тільки телефон заберу, і йдемо.

— Ну як хочете, не затримуйтесь тільки до пізньої ночі.

І зникнулана на кухні, де почувся нявкіт Рижого, який випрошував чогось смачненького.

 

— Саша, ти куди мене привела? Тут одні неформали, — нервово посміхалася Соня.

Дівчата оглянули велику кімнату, і справді більшість з них виглядала незвично.

Дівчина, що говорила з Лерою, мала незвичний пірсинг. Кілечко на губі, що з’єднувало тоненьким ланцюжком з сережкою на вусі. Та всі вони мали проколи на своєму тілі. Один з них був повністю забитим тату, хоча не сказати що був набагато старшим за них. Черепи на стінах, важка музика тихо грала з колонок.

— Вони готи? — нервово запитувала Соня.

— Ні, металісти, мабуть, — Саші самі ставало ніяково.

Але до них підійшла Лера, яка яскраво посміхалася гостям. І вся невпевненість в мить зникала. Саша представила подруг одна одній, Соня яскраво посміхалась, ніби секунду назад не планувала втечу на пару з подругою.

— Ходімо, я вас з усіма познайомлю.

Але не дивлячись на очікування дівчат, вони виявилися такими ж людьми. Хлопець привітно посміхався.

— Коли починаєте?

— Рома повинен скоро прийти.

— Це той хлопець якого ми бачили в кафе, на вихідних, мій однокласник, — пояснювала Саша.

Подруга повеселішала, хоча її ще лякали погляди дівчини, що стояла в кутку. Вона була явно незадоволена їхнім візитом.

Старий гараж був перероблений в кімнату для репетицій. Апаратура, колонки, і ще багато техніки, призначення яких не були зрозумілі. Два крісла-мішки, барабани, клавіші, декілька гітар, різні плакати на стінах. Все ідеально підходить під характеристики молодої групи. Також був невеликий диванчик.

— Тут не погана шумоізоляція. Ну, як для гаража, — пояснювала Лера.

— І давно ви створили групу?

— Понад рік, точно.

Дівчину з незвичним пірсингом звали Єва, вона була вокалістко. Їй не подобались всі гості, яких запрошувала Лера.

— Ставимо ставки, хто з них їй подобається? — в’їдливо шепотіла Єва до друга.

— Ти про що?

— А хіба ти ще не зрозумів? Вона водить сюди всіх дівчат, які їй подобаються.

Єва пильно роздивлялась гостей. Найбільше їй не сподобалась Соня, руда, усміхнена, гарненька. Повністю типаж Лери.

— Ставлю на цю вискочку, — киває туди, де дівчина говорить з Ромою, який просити вибачення за затримку на роботі.

— Та заспокойся вже.

Дімі набридало вислуховувати раз за разом ревнощі Єви. Та була закохана в Леру з першого дня, всі це знали. Хіба що, окрім самої дівчини.

Ображена Єва сіла на диван, та почала клацати в телефоні, гнівно пишучи комусь повідомлення.

— Думаю можемо починати.

Хлопець, що був забитий тату, звали Діма, він був на барабанах та лідером групи. Всі стали за свої інструменти, дівчата сіли на диван поряд, і очікували виступу. Рома став за бас-гітару, Лера за електро.

Діма почав відлік паличками: раз, два, три чотири.

 

Woo-hoo, woo-hoo

Woo-hoo, woo-hoo

 

Дівчата вгадали пісню з перший акордів. Одна, бо чула її в рекламі пива, інша частенько натрапляє на неї у своєму плейлисті.

 

I got my head shaved

By a jumbo jet It wasn’t easy

But nothing is, no

When I feel like heavy metal

And I’m pins and I’m needles Well I lie and I’m easy

All of the time but I’m never sure when I need you

Pleased to meet you

 

Голос Єви був сильним, вона з драйвом та легкістю витягували всі ноти стрибаючи. Дівчата всю пісню посидіти з відкритим ротом, не в змозі якось описати емоції від живого виступу. Музика боляче стукала у голові, але погляду відірвати було неможливо.

Коли пісня закінчилась вони очікуючи дивились на дівчат. Соня прийшла до тями першою.

— Це було так класно! Я ніколи раніше не чула такої живої музики. Ви це щось! Я не можу сформувати нормальне речення, просто вау!

Всі задоволено переглянулися, та почали обговорювати певні частини пісні.

— Як тобі?

Лера першою підійшла до Саші. Дівчина найбільше чекала її реакції, та ж підбирали слово.

— По-перше, це було справді, вау, як сказала Соня, — вони засміялися. — Я ніколи не чула музики ось так в живу. Але цей перший раз був крутим. Думаю ви маєте всі шанси обігнати церковний хор.

Саша здається сяяла. Вона не вміла сприймати похвалу, тому лиш сором’язливий відвела погляд.

— Дякую. Не хочеш чогось випити?

Це був настільки крутий гараж, що там стояв старий холодильник, який ледь міг щось охолодити.

Решта вечора минула весело. Соня вирішила, що їй необхідно випити за знайомство з усіма. Тому під кінець вечора вони співали з Дімою старі пісні, врешті Єва не витримала цього, і вимкнула всю апаратуру, гучно лаючись на “двох ідіотів”, та намагалась услідкувати, щоб приміщення залишилось цілим.

Трійка однокласників сиділи та говорили про все.

— А давно  ти в групі? — Сашу це питання цікавило, з того моменту, як Лера написала що він теж буде.

— Я заміна, — просто відповів він.

— Мар’ян, наш бас-гітарист, впав  та потягну руку. Рома викликався охочим.

— І коли у вас виступу?

— Через два тижні, — Лера рахувала дні.

— Чому ж сьогодні остання репетиція?

— Єва з Дімою скоро їдуть зі студентською радою в інше місто. Вони другий курс, ніяк не можуть відмовитись. Приїжджають за день до конкурсу.

Саша перевела погляд на трійку, яка те й діло сперечалась, по більшій частині дівчата, Діма лиш намагався відволікти їх. Вони й справді виглядали старшими, а Діма до неможливості когось їй нагадував.

На телефон почало приходити багато сповіщень. В класному чаті було активне обговорення.

Оля: Накидайте ідей, потім проголосуємо за найкращі. Від класу потрібно два номери!!!

Ліза: Можна не приходить?

Шкарпетка діда: Танічка класна.

Оля: Назар, заспокойся.

Настя: Я можу заспівати.

Шкарпетка діда: Краще не потрібно, я не хочу знову не чути на ліве вухо

— Все як завжди, — важко видихнула Саша, Рома розуміючи кивнув.

— Якось в’яло у вас. В нашій школі обожнювали всякі свята.

— В нас завжди одні проблеми. Діти впадуть посеред танцю, розбили вазони, які потрібно дарувати, — перелічувати Саша.

— Ти забула як другокласник порвав Наталі Борисівні сукня, коли перечепився через дріт.

— Так, ці кружева ніхто не забуде, я ще два дні не спала.

Лера вибухнула сміхом.

— Це ж круто, коли все за сценарієм то ніби не живе, — намагалась переконати їх дівчина.

— Не у випадку коли над тобою стоїть Борисівна, а потім ви ще місяць вислуховуєте, які жалюгідні.

Останнє слово Саша з Ромою закінчили разом. Червоні кружева назавжди в їх пам’яті, як і червона класна керівничка, яка вимагала на них злобу, ще дуже довго.

Лерок: Я зіграють на гітарі

Всі здивувались ініціативи дівчини. Рома тільки повторював:

— Пожалієш, ох пожалієш.

— Ти теж.

Лерок: Рома зі мною.

Настя: Тоді я буду співати з вами

Шкарпетка діда: НЕ НАДА!

 

blur – song 2

П.с. коти було б чудово отримати фітбек♡

П.с.с ще в мене є тг канал “адріана пише…” на якому чекаю вас