Розділ 6

Двері з чорного дуба повільно відчинилися і Джеймс зробив крок вперед на зустріч лисому чоловіку в дорогому костюмі зі шрамом через все обличчя.
— Доброго дня, містер Зед. – привітався чоловік по молодше і плюхнувся у крісло — Викликали? Навіть якщо так, в мене є для вас дещо набагато цікавіше!
Видобувши ту саму газету, він штовхнув її по довгому столу до директора.
— Послухай мене, Джеймс – він відклав папір і поглянув на нього, склавши руки на столі. — Я вважаю, що тобі потрібно підти у відпустку. Пару днів відпочинку тобі точно не завадить. З’їзди кудись, розвіяйся. Не навантажцй себе роботою.
— Ви відправляєте мене у вимушену відпустку? Сер, у чому проблема? Я тільки що знайшов нову заціпку та ціль для нової місії! – він встав з-за столу та підійшовши до директора ткнув пальцем в газету що все ще лежала на столі.
— Джеймс, послухай, це вимушені міри. Я не можу допустити до роботи агента в такому стані. Коли ти останній раз спав?
— Я не розумію, про який стан ви говорите зі мною все добре! І чому, чорт забирай, всі питають про мій сон?!
Він схопив зі столу газату і запхав її назад у портфель.
— Зрозумій, Стерлінг, все що я роблю – це не тобі на зло. – він відсунув стілець та встав вслід за Стерлінгом, проводжаючи його до дверей. — Але вважайте це наказом, агент Стерлінг.
І двері знову закрилися перед носом Джеймса.
***
— Дідька лисого вони мене у відпустку відправлять. – бурмотів Джеймс, натягуючи свого улюбленого капелюха, що він привіз років 10 тому з дикого заходу під час експедиції, ще до роботи в ФБР та набираючи номер Джона на гучному зв’язку.
Після декількох секунд очікування з трубки прозвучали гудки, а потім і голос Джона.
— Джеймс?
— Привітик, Джонні! Збирай валізи! Бо ми їдемо в Вегас! – прокричав він, закидаючи похідну сумку на плече і прокручуючи на пальці ключі.
— Що?- все що й зміг вимовити Джон, перш ніж Джеймс вийшов з дому і не сказав на останок:
— Я заїду по тебе через пів години, поясню все по дорозі, ні слова Зеду.
***
Джон Мюллер здивувався, коли його ліпший друг нарешті вийшов на зв’язок, але він точно не очікував такого розвороту подій.
Вегас? Серйозно? Звідки Джеймс тільки взяв цю зачіпку? Востаннє, коли вони були в Вегасі, він прокинувся в абсолютно незнайомому номері, прикутим наручниками до якогось чорного, а Джеймс з ключами від наручників виявився в іншому кінці будівлі посеред коридору з татуюванням у вигляді обличчя того негра.
Проте схоже, що цього разу вони будуть там у справі. Тож відразу після дзвінка, він попрямував до спальні, де до сих пір відсипалась його наречена і поцілувавши її в щоку сказав:
— Кохана. Мені треба поїхати на пару днів. – він відкрив шафу і видобувши дорожню сумку, почав скидати туди речі.
— Тебе відправляють у відрядження? Зараз? – вона розвернулась на ліжку, слідкуючи за його рухами.
— Майже. Але не хвилюйся, я буду не сам.- сказав він, закривши валізу і діставши пістолети, почав перевіряти наявність патронів.
— Ну гаразд, любий, якщо ти так мене запевнив – саркастично протягнула вона і встала з ліжка, підійшовши до нього. — Я не буду хвилюватися, коли мій майбутній чоловік ризикує життям.
— От і молодчинка – підхопив жарт той і залишивши легкий поцілунок на дівочих губах.
Тут, на вулиці прозвучав звук різкого гальмування машини і музики, що доносилась з привідкритого вікна.
— Схоже, що це за мною.- посміхнувся він і схопивши сумку, помчався до виходу з квартири.
Проводивши хлопця поглядом, вона підійшла до вікна і побачивши знайому машину помінялася в обличчі і прошепотіла собі під ніс:
— З такою компанією я хвилююсь ще більше, ніж коли ти один. . .