Розділ 3

Коли після досить тривалої поїздки мінівен нарешті зупинився, Ейлін була ледве жива від страху.

Що зараз станеться? Куди її поведуть?  Може, це її останні хвилини життя.

Дівчина не могла зрушити з місця, а раптом якимось дивом про неї забудуть, не помітять, вона б тоді спробувала втекти…

Але чоловік, який всю дорогу так пильно спостерігав за нею, зробив їй знак рукою виходити. Ейлін знадобилася вся її воля, всі залишки самовладання, щоб вийти з мінівену і не знепритомніти.

Її маленька сумочка була при ній, і зараз дівчина відчайдушно притискала її до себе, немов це була остання ланка, що пов’язувала її із зовнішнім світом. Телефон у неї відібрали відразу, коли вели до мінівена.

У сумочці не було нічого особливо цінного, але Ейлін щосили притискала її до себе.

Чоловік мовчки подав Ейлін руку, це була не пропозиція, а наказ слідувати за ним.

Дівчина простягнула свою долоню, вибору в неї поки що не було. Її маленька рука буквально потонула в його.

Чоловік схвально кивнув:

– Розумниця. Ходімо за мною.

Як не була скута жахом Ейлін, вона все ж таки змогла розглянути обстановку великої, просторої квартири, в яку потрапила. Мабуть, це були справжні двоповерхові апартаменти.

В інтер’єрі переважали світлі, холодні відтінки, дівчина побачила панорамні вікна, різноманітні полиці, хромовані та скляні елементи предметів меблів. Жодних перегородок, відкрите планування ще більше збільшували площу приміщення.

Якби не обставини, за яких Ейлін опинилася тут, вона б з цікавістю розглядала особливості інтер’єру.  І все-таки обстановка у квартирі хоч якось допомогла їй заспокоїтися, це не підвал, не закрите приміщення, можливо, є маленька надія, що з нею поводитимуться не так жахливо, як можна припустити…

Ейлін була щаслива опинитися нарешті в кімнаті, найімовірніше, це була спальня. Зрозуміло, що це була ілюзія безпеки, але на якийсь час дівчина опинилася сама.  Зовсім знесилена, Ейлін прилягла на ліжко і згорнулася калачиком, вкрившись пледом: так вона хоч трохи зігрілася.

Хотілося заснути, відключитися, і прокинутися вже вдома, від запаху кави на кухні. Ось зараз вона заплющить очі, засне, і справді перенесеться в іншу, безпечну реальність. Це просто такий рівень, як у комп’ютерній грі, це все не по-справжньому.

Потрібно постаратися пройти цей рівень, і тоді вона зможе повернуться додому, додому… Ейлін справді заснула – давалося взнаки величезне нервове напруження, організм просто відключився. Сон був тривожним, важким, свідомість дівчини не могла повністю розслабитися, але все одно не хотілося прокидатися, нехай хоч так вона захищена від небезпеки.

Коли двері до кімнати відчинилися, Ейлін одразу ж прокинулася. Вона швидко сіла на ліжку, підібгавши ноги. Знову цей чоловік, із чорними, пронизливими очима. Він повільно підійшов до ліжка, присів поруч з Ейлін, потім простягнув руку і провів пальцями по її волоссю, щоці, губах.

Серце Ейлін прискорено забилося, що він із нею зробить?  Візьме силою? Вона не зможе фізично чинити опір, тим паче він не один у квартирі…   Навіть якщо уявити, що вона якимось чином впорається з ним, їй не вибратися звідси непоміченою.

Якби він погодився не віддавати її більше нікому, це жахливо, але вона постаралася б пережити близькість із ним, якщо немає іншого виходу…

Бо краще він один, ніж стати жертвою всієї банди. Усі ці думки в одну мить пронеслися в її голові, але сказати нічого не виходило, Ейлін тільки хапала повітря ротом. Чоловік узяв її за підборіддя двома пальцями, наблизив своє обличчя до її обличчя.   Його гаряче дихання обпалювало шкіру дівчини, очі гіпнотизували, підпорядковували своїй волі.

Було щось демонічно вродливе і владне в цій людині.

– Будь ласка… – вимовила Ейлін голосом, що зривався.

Раптом чоловік трохи відсторонився, і став уважно вдивлятися в її обличчя. Щось невловимо знайоме промайнуло в його зовнішності, але Ейлін не могла зараз зрозуміти: чи дійсно вона бачила його раніше.

– Як тебе звати? – найменше вона очікувала почути таке запитання.

– Ейлін, – голос дівчини звучав ледве чутно, але чоловік зрозумів її.

– Ейлін Хейз? Дівчина здивовано дивилася на свого викрадача.

– Ну ж бо, маленька, твоє прізвище Хейз?

– Так… – Ейлін не розуміла, абсолютно не розуміла, звідки він може знати її прізвище.  Він що, за ці кілька годин вивчив її телефон, і десь знайшов її? Але навіщо? У ситуації, що склалася,  навряд чи йому так важливе її прізвище.

А чоловік раптом піднявся з ліжка і попрямував до виходу з кімнати. Біля самих дверей він обернувся і сказав:

– Відпочивай, не хвилюйся, тебе ніхто не чіпатиме.