Розділ 2 (Супутник мого життя)

Деміан виводив мене із себе. Він був уособленням терплячості, м’якості та доброти, а мені це було зовсім невигідно. Хоч я й переселив його до сусідньої кімнати, майже весь день він проводив у мене, і навіть намагався тягатися за мною по палацу, та так наполегливо, що мені доводилося розпорошуватися й тікати від нього. Вранці він прокрадався до моїх покоїв і молився біля підніжжя мого ліжка, незважаючи на те, що я щоразу з криками його виганяв.

Через три дні я вже майже зневірився в успіху свого плану. Хлопець уважно слухав мене і виконував усе, що я йому наказував, без зайвих питань – навіть найпринизливіші завдання, які зазвичай виконує прислуга. Він збирав мою брудну білизну, перестилав ліжко, драїв підлогу в моїх покоях, прибирав бардак, який я навмисно створював у кімнаті… і все це – мовчазно та покірно, ніби так і має бути. Мама все це бачила і благала мене дати хлопцеві хоч шанс, на що я відповідав: “Не хочу витрачати свої шанси на фанатиків”. У мене часто траплялися напади жалості до хлопця та огиди до самого себе, і я тримався з останніх сил. Не допомагало й те, що Деміан, почавши нормально харчуватися, став дивовижно красивим. Його плавні рухи, м’який, приємний голос, витончений поворот голови і те, як він збентежено опускав вії і відповідав «так, Златане»… все це було сильніше за мене. Він дратував і водночас притягував до себе як магнітом. Та ще й татко мій повернувся з подорожі до віддалених куточків країни і причепився до мене з питаннями – що та як, чи сподобався хлопчик, чи «потоваришували» ми… У всіх, мабуть, тата задають незручні питання, але мій цього разу відзначився. Я ледь від нього відкараскався.

На четвертий день втілення плану катування Деміана я втомився і дозволив собі втратити пильність. Лише на один вечір, але це багато чого мені коштувало. Я забув дати завдання хлопцеві, щоб не чіплявся до мене, а він одразу цим скористався і приперся ввечері до мене в покої.

– Чого тобі? – грубо спитав я, піднявши голову від плану будівництва нового храму, який татко попросив переглянути.

– Ну, я… я подумав, що… – пробурмотів Деміан, дивлячись у підлогу і зминаючи в руках полу своєї повсякденної, темно-синьої роби.

– Що ти там бурмочеш? – розсердився я. – Підійди, глянь на мене і скажи чітко, чого ти хотів.

Хлопець повільно підійшов до столу, за яким я сидів, і підняв очі.

– Минуло вже чотири дні, хему, – тихо промовив він. – А ви навіть не доторкнулися до мене.

– Ах, це… – на видиху промимрив я. – Отже, претензії мені пред’являєш?

— Ні, ні, — поспішно заперечив Деміан. – Я б не посмів. Але… просто я думав, що Супутники повинні… ну, бути близькими один з одним.

– Он воно як, – холодно вимовив я і відклав папери убік.

Усе це вже настільки мені набридло, що вся злість, накопичена за довгий час – на культ, на батьків, на Деміана, на самого себе – вирвалася назовні. Я встав з-за столу і ходою тигра, що крадеться, рушив до хлопця.

– І наскільки ти хочеш бути зі мною близьким? – отруйно поцікавився я.

– Ну… я не знаю, – прошепотів Деміан, весь тремтячи, але не відступаючи ні на крок. – Я хотів дізнатися, може… може, я огидний вам чи…

– О, ти навіть не уявляєш, наскільки ти мені огидний, – прошипів я, наблизившись до нього впритул. – Ця твоя м’якотілість… ти – як медуза, Деміане. Знаєш, що таке медуза?

Хлопець похитав головою, дивлячись на мене наївними, широко розплющеними очима.

– Ні, анетера.

– Досить називати мене Божественним! – вибухнув я. – Я така сама людина, як ти, бака забирай!

Деміан весь скукожився і заплющив очі, ніби перед ударом, і це ще більше мене розлютило. Я схопив його за плечі і струснув, ніби намагаючись витрусити з нього всю цю гидку покірність долі.

– Чому ти хочеш бути зі мною? – крикнув я йому в обличчя. – Тому, що я – Бог, чи тому, що я – Златан?

– Я… я не розумію питання, – прошепотів хлопець, не наважуючись подивитись на мене.

– А щоб тебе, триклятий аскез! – сердито вигукнув я і різко відштовхнув його.

Хлопець не втримався на ногах і впав на підлогу, але одразу ж підхопився і… сів назад, у молитовну позу, старанно поправивши робу.

– Та ти знущаєшся! – вигукнув я, схопив його за шкірку і підняв на ноги. – Я не хочу, щоб ти молився мені, зрозуміло? Я – не божество, Деміане! Я – не благочестивий і всепрощаючий пан, який подарує тобі вічне блаженство після смерті!

– Що ви таке кажете? – злякано прошепотів юнак. – Ви – Богоподібний, всі це знають! Ваші очі і ваша божественна сила… я бачив її, бачив, як ви розчиняєтесь у повітрі! Прошу, не гнівайтесь на мене, я тільки хочу служити вам!

– Хочеш служити? – прошипів я.

Я лютував, але з тілом відбувалося щось дивне. Від близькості Деміана, від погляду його темних очей, обрамлених пухнастими віями, від звуку його голосу кожна клітинка мого тіла ніби спалахувала, і незабаром я вже задихався від бажання. Мені хотілося впитися в ці розкішні губи, розтріпати темно-каштанові кучері, змусити стогнати від моїх дотиків.

– То служи, – закінчив я фразу, більше не контролюючи себе. – Стань на коліна і обожнюй мене, маленька шльондро.

– Я не… – заїкнувся Деміан і замовк, застигши на місці. Мабуть, згадав, що не можна сперечатися.

– Став навколішки, швидко! – наказав я, і хлопець послухався – плавним рухом перетік донизу, знову уклав красивими складками свою робу і запитливо глянув на мене знизу вгору.

Я розв’язав пояс і розсунув поли свого нічного вбрання, під яким був зовсім голий.

– Ти ж знаєш, що робити далі, правда?

Деміан повільно перевів погляд униз і кивнув головою. Простягнувши руку, він обережно взяв у долоню мій налитий кров’ю член і провів великим пальцем по голівці. Я здригнувся від гострого задоволення, але через неправильність того, що відбувається, вкрився мурашками, а спину обдало якимось потойбічним холодом. Тільки відступати було нікуди, адже наступної миті мене вже поглинуло оксамитове тепло його губ. Я знав, що він ніколи раніше цього не робив, адже аскези повинні залишатися чистими, але навчання явно не пройшло даремно. Старанність перекривала недосвідченість, і рухи ставали все впевненішими і сміливішими. Незабаром він навіть задіяв язик, і я, відчувши, що коліна підгинаються від насолоди, ухопився за його плече. Я не мав права так чинити з Деміаном, це було брудно і жорстоко, але… тоді я лише прагнув зняти напругу, що охоплювала мене всі ці дні. І я одержав цю розрядку. Коли я під кінець почав трахати його рот, запустивши пальці в розпатлані кучері, Деміан не відсахнувся, а терпів, поки я не вилився в нього. Тоді він здригнувся, подавився моїм сім’ям, але залишився на місці і чекав, поки хвилі мого задоволення не стихнуть.

Схаменувся я не відразу, але зрештою моя совість прокинулася і змусила відсахнутися від Деміана. Його підборіддя було вологе, губи почервоніли й опухли, але всупереч усьому погляд був покірним і світився добротою і м’якістю. Він не образився на мене, анітрохи. Це було вже занадто. Я хотів перестати сердитись на нього, але нічого не вийшло. Мені треба було якось розворушити його, зробити так, щоб в очах з’явилося ще щось, крім покірності. Та хоча б той самий потяг, який я відчував до нього. Не обожнювання, не поклоніння, а пристрасть. А тепер здавалося, що, відсмоктавши мені, він виконав якийсь священний ритуал, досягнув нірвани і пишається своїми успіхами.

Я запахнув свій халат, схилився до хлопця, стер пальцем рештки сім’я з губ і підняв його на ноги. Він послухався, наче ганчір’яна лялька. Я обійняв його за талію і тихо спитав:

– Ти хоч що-небудь відчув?

Деміан несміливо вчепився в моє вбрання і глянув мені в очі. Він виглядав так спокусливо, що мені раптом нестримно захотілося його поцілувати, але я цього не зробив, адже не хотів закохуватися в того, хто відсмоктує мені, вважаючи це священним обов’язком.

– Я відчув… радість, – нарешті відповів аскез, і я скрипнув зубами від злості.

«Мені треба дізнатися, чи ти хочеш мене насправді», – подумав я і якомога спокійніше промовив:

– Ходімо, приймемо ванну. Я нещодавно наказав налити, має бути тепла.

– Мені можна з вами? У ванну? – здивовано видихнув Деміан.

– Не можна, а треба, – посміхнувся я. – Ходімо, я про тебе подбаю.

Я відвів його за ширму, де в мене стояла позолочена ванна з різьбленими ніжками, скинув з плечей халат і заліз у приємно теплу ароматну воду.

– Ну, давай. Роздягайся, – поквапив я хлопця.

Він зніяковіло похнюпився, розстебнув застібку на своїй робі, стягнув її через голову і, скомкавши в руках, прикрив нею причинне місце, бо теж виявився голим під одягом.

– Це ще що таке? – насупився я. – Ану, відклади робу вбік і залізай до мене. Я чекаю.

Деміан зітхнув, повільно відірвав від себе робу і поклав її на крісло поруч.

“Ось воно що! – переможно подумав я, окинувши поглядом його вражаючу ерекцію. – Ти таки збудився, любий мій! Радість він відчув, ага…».

– Іди до мене, – повторив я, мимохіть усміхнувшись.

Хлопець заліз у воду і ніяково зіщулився в протилежному куточку ванни, обхопивши коліна руками.

– “Супутники повинні бути близькі один з одним”, – глузливо повторив я його власні слова. – Я б на твоєму місці подумав гарненько і… прийняв би іншу позу.

Деміан змахнув своїми віями-метеликами і, трохи поміркувавши, заліз до мене на коліна.

– Так краще, – промимрив я, взяв мочалку, занурив її у воду і налив на неї запашної мильної есенції.

Хлопець здригнувся, коли я провів шорсткою мочалкою по його грудях, зачепивши сосок.

– Тобі подобається? – вкрадливо спитав я.

– Так, анетера… Златане, – поспішно виправився він.

– Добре.

Я продовжив свою ніжну розправу, покриваючи його тіло піною, і раз у раз проходився мочалкою по сосках, поки вони не затверділи. Деміан важко дихав, вчепившись пальцями за краї ванни, і стійко терпів. Нарешті, старанно вимивши кожен сантиметр його тіла, я відклав мочалку і почав пестити його торс долонями. Тіло його було гарячим і чутливим, він почав дихати ще частіше і вигинатися назустріч моїм дотикам. У душі я святкував перемогу, зовні залишаючись незворушним. “Може, нам і не буде нудно разом, красунчику”, – думав я, притискаючи хлопця до себе все міцніше. Коли я торкнувся його члена під водою, Деміан буквально підстрибнув у мене на колінах.

– Кінчиш для мене? – шепнув я йому на вухо, навмисне доторкнувшись до нього губами.

– Я… я зроблю все, що захочете, – тремтячи, відповів Деміан.

– А ти? Ти цього хочеш? – уточнив я.

– Я хочу… – видихнув хлопець, і я вже встиг зрадіти, але тут він додав: – …хочу, щоб ви були задоволені. Хочу вам служити.

– О… – вимовив я, знову відчуваючи, як мене охоплює злість і бажання вивести цю медузу з себе. – Значить, я робитиму все лише для мого задоволення. Кінчиш лише тоді, коли я скажу. Кивни, якщо зрозумів.

Деміан покірно кивнув, і я без попередження, завівши руку йому за спину, увійшов пальцем у отвір між пружними, шикарними сідницями. Хлопець тихенько скрикнув, адже вода – не найкращий лубрикант, але мені було начхати. Я почав синхронно рухати обома руками – всередині нього і на його члені – плануючи довести його до шаленства й змусити благати. Деміан здавлено застогнав і прикусив губу, мабуть, думаючи, що його лаятимуть за гучні стогони.

– Ні-ні, крихітко, я хочу чути, як ти задихаєшся і стогнеш, – глузливо промовив я, не зупиняючись ні на мить. – Можеш навіть покричати, я буду тільки радий.

Як не дивно, цього разу хлопець не послухався і продовжував стримуватись, випускаючи рідкісні, приглушені стогін.

– Ти ж хотів мені служити, начебто, – з глузуванням промимрив я. – Чого ж не порадуєш мене? Давай, проси про помилування… благай мене дозволити тобі кінчити. Ну ж бо, я чекаю.

Деміан тільки вчепився міцніше в краї ванни і заплющив очі, вирішивши, мабуть, просто перечекати бурю на ім’я «Златан». Але ні, я здаватися не звик. Злорадно посміхнувшись, я додав другий палець. Хлопець спочатку напружився, але потім впустив мене, видихнувши і розслабившись так звично, що я зрозумів – цьому їх теж навчали трекляті тапасити. При думці, що якісь мужики торкалися брудними лапами цього тендітного, прекрасного тіло, мене мало не знудило, і моя злість розгорілася з новою силою. Я різко перестав рухати пальцями, і з насолодою помітив тінь розчарування, що промайнула в його очах.

– Тепер рухайся сам, – скомандував я. – Насаджуйся на мої пальці. Ти ж і це вмієш, чи не так?

Деміан відразу ж почав безсоромно рухати стегнами у такт рухам моєї руки на його члені.

– Ось так, любчику… от молодець, – буркнув я, пожираючи його поглядом. – Покажи мені, як сильно ти цього хочеш. Трахай себе, як хтива маленька шльондра… ти ж просто шльондра, так? Для цього тебе готували? Таке випробування ти проходив? Зі скількома ти це робив до мене, зізнавайся?

– Я не… – ледве видихнув хлопець, розчервонівшись і вкрившись крапельками поту, але не перестаючи рухатися. – Я ні з ким… я чистий, анетера! Я тільки з вами.

– Серйозно? – недовірливо пирхнув я. – Чому ж так добре виходить, га?

– Нам показували… вчили, – промимрив Деміан і зі стоном вчепився в мої плечі, коли пальці пройшлися по найчутливішій точці всередині. – Я дивився… я знаю багато. Але я – ні з ким, слово честі, повірте… прошу… Златане…

Я завжди був шалений у заняттях любов’ю, і мені подобалось домінувати, але, коли він видихнув моє ім’я… я ніби збожеволів. Відпустивши його член, я підхопив його під стегна і поклав на спину так, щоб голова опинилася на краю ванни.

– Ти благатимеш мене, – прохрипів я, зовсім уже не розуміючи, що витворяю. – Інакше я не дозволю тобі кінчити і так і кину в цій ванні, зрозуміло? Лежатимеш, доки вода не охолоне, і яйця не посиніють!

– Прошу, Златане… – своїм триклятим м’яким голоском повторив Деміан.

– Про що ти мене просиш? – з усмішкою уточнив я і знову увійшов у нього двома пальцями. – Скажи це, Деміане. Скажи ці слова. Інакше нічого не отримаєш.

– Благаю, дозвольте мені, – вже сам, без вказівки, насаджуючись на пальці, простогнав хлопець. – Дозвольте кінчити, прошу…

– Хочеш кінчити, так? – знущально перепитав я і обхопив долонею його член, але стиснув його, щоб розваги не завершились надто скоро. – Покажи мені, як сильно ти цього хочеш.

— Анетера… я… дуже хочу, — видихнув Деміан, звиваючись усім тілом і вигинаючи спину. – Прошу… дозвольте мені… я не можу більше терпіти…

– Ах, не можеш? – переможно хихикнув я і трохи послабив хватку на члені. – Значить, порушиш свою обітницю? Не скоришся мені?

– Будь ласка… я не можу, не змушуйте мене, – благав юнак, чіпляючись за моє передпліччя пальцями. – Це святотатство, я не можу порушити наказ… благаю, Златане…

Я, посміюючись, почав надрочувати йому все швидше і швидше. Його анальні м’язи все сильніше стискалися навколо моїх пальців, а в очах у хлопця стояли сльози – мабуть, від усвідомлення того, що зараз прийде кінець його безглуздому, ідеальному служінню.

– Будь ласка… – схлипуючи, ледь вимовив Деміан, вже не в змозі зупинитися й ошаліло насаджуючись на мої пальці. – Скажіть, що можна… скажіть… дозвольте мені…

– Ні, не можна, – зловтішно промовив я і зігнув пальці, аби збільшити тиск у нього всередині.

– О-о-о, Златане, – простогнав хлопець, здригнувся всім тілом і потужно кінчив, мертвою хваткою вчепившись у моє плече.

Це було найпрекрасніше видовище з усіх, що я бачив у своєму житті. У першу хвилину після оргазму, коли Деміан був повністю розслаблений і забув про все на світі, він виглядав приголомшливо. Вологі уста були напіврозтулені, з погляду зникла боязкість і покірність. Він дивився на мене з ніжністю та пристрастю, важко дихаючи і час від часу облизуючи губи. Мені раптом стало соромно за те, що я обійшовся з ним так грубо, але в той же час я був радий, адже я досяг мети. Тепер було цілком зрозуміло, що він хотів мене, а не прикидався заради «служіння».

Я випустив його з обіймів лише на пару секунд, щоб вилізти з ванни і взяти рушник, але коли повернувся, Деміан вже став колишнім. Він зіщулився в куточку ванної, обхопивши коліна руками і уткнувшись у них лобом.

– Агов, – покликав я його. – Вставай, я тебе витру.

Він слухняно виліз із ванни, намагаючись прикритися долонями, ніби зовсім не я щойно бачив усе і торкався усього. Я загорнув його в рушник, обійняв за плечі, відвів до ліжка і зробив знак лягати. Деміан ліг і скрутився калачиком, а я сів навпочіпки біля ліжка й зазирнув у його величезні очі.

– Як себе почуваєш? – тихо спитав я.

– Добре, – прошепотів хлопець.

– Тобі нічого не треба? Може, принести щось?

Деміан похитав головою.

– А якщо подумати? – не здавався я. Мені хотілося зробити для нього щось приємне, змусити його посміхнутися… мене не полишала думка про те, що я образив ні в чому не винного хлопця.

– Холодно, – нарешті признався Деміан, і я дбайливо вкрив його ковдрою.

– Спи, крихітко, – пробурмотів я, задув свічки, накинув халат і тихенько вийшов із кімнати.

Мені треба було прогулятися і подумати, як діяти далі. Може, матінка мала рацію, і мені варто дати Деміану шанс?