Амортенція для споріднених душ

Від автора: чекаю на критику та помітки

***

Усі ми прекрасно знаємо приказку про те, що від долі ти не втечеш. Доля – підступна штука.

Здавалося б, що ж вона ще може зробити у житті Герміони Ґрейнджер? Чарівні сили, вступ до Гоґвортсу, перші пригоди, Магічна війна. Якщо пройти через все, нічого не мало б більше здивувати.

Але ні, ще буде привід для здивування…

***

Герміона чекала цієї осені як ніколи раніше. Це був останній рік у Гоґвортсі. Не всі захотіли проходити додатковий восьмий курс, а лише деякі вирішили витратити ще один рік на навчання. Гаррі та Рон пішли стажуватися у Міністерство магії, тому Герміона залишилася сама. Звісно, у неї було дуже багато знайомих та друзів, але найвірніших тепер не було під боком.

Також була ще одна проблема: дівчина ще не знайшла свою споріднену душу. Колись вона це вважала вигадкою, проте минулий рік змінив її думку. Майже всі друзі та знайомі отримали заповітну букву із квіткою на зап’ясті. Всі, окрім неї. Навіть у Рона Візлі була намальована буква «Л» із квіткою лаванди, яка обмотувала цю букву. Герміоні не здавалось це страшенною проблемою. Їй ніколи не було самотньо, так як вона постійно була чимось зайнята.

Тепер, крокуючи коридором до Великої зали, вона цілком відчула свою самотність, яка не була такою помітною, коли вона щороку боролася зі злом. Наближаючись до місця призначення, дівчина відчула легке поколювання нижче долоні. Не надавши цьому великого значення, Герміона зайшла до великої просторої кімнати.

Її увагу привернула стеля. Маленькі зірочки розсипались по небу, як краплі краски по полотні. Велика зала зазнала змін. Всі ті, хто вирішили пройти додатковий курс, сиділи за загальним столом, який стояв поздовж зали. Він символізував дружбу між учнями. У полодших студентів все залишилось без змін. Також не було окремих гербів гуртожитків. На стіні висів лише один герб – Гоґвортсу.

Герміона зрозуміла, що стоїть на одному місці занадто довго, тому швидко пішла до столу. Вона зайняла місце між Луною Лавґуд та Невілом Лонґботомом, при цьому розділивши парочку закоханих. До них приєдналась Джіні Візлі, яка захотіла сісти поруч із подругою.

Вечеря проходила спокійно. Професор Макґонеґел виступила із вітальним словом, привітала першокурсників та побажала всім успіху. Джіні весело щебетала з друзями. Вона відповідала на питання про те, як зараз поживають герої війни. Дівчина ж була коханою самого Гаррі Поттера. Усі зі захопленням слухали її розповіді, але не Герміона. Їй і так було відомо про подробиці життя своїх найкращих друзів.

Дівчина оглянула Велику залу. Вона сиділа майже у центрі столу, тому могла бачити протилежну його сторону. За нею сиділо декілька людей із Рейвенклову та майже всі зі Слизерину. Серед них вона побачила Драко Мелфоя. Його було важко не помітити. Волосся кольору платини начебто сяяло у світлі яскравих свічок. Він був одягнений у чорну мантію, яка була накинута зверху білої сорочки та чорних штанів. Погляд хлопця був спрямованим на його тарілку.

Драко наче відчув чийсь погляд і почав шукати того, хто так прискіпливо його оглядав. Він не одразу зрозумів, хто б міг дивитись на нього. Коли черга дійшла до протилежного кінця столу, він побачив Герміону Ґрейнджер. Вона була одягненою у незвичний для неї одяг. Тонкий светр дрібної в’язки не надто обтягував її фігуру, а в міру глибоке декольте підкреслювало невеликі груди.

Краєм вуха хлопець чув, як деякі слизеринці обговорювали коротку спідницю Міс-кижковий-черв’як-Ґрейнджер. Неслухняне волосся тепер лежало м’якими хвилями на її плечах.

Вони зустрілись поглядами. Драко відчув, як мурашки покривають його спину. Він, звісно ж, про це не знав, але Герміона у той момент відчула те ж саме. Ніхто з них не збирався відводити погляду, який п’янив їх обох. Він наче став ковтком свіжого повітря для обох.

Герміона перша кивнула, наче привітала його. Драко повторив її рух. Усе. На цьому їхній безслівний діалог закінчився. Кожен повернувся до свого заняття: хлопець продовжив глядіти на яблучний пиріг у своїй тарілці, а Герміона робила вигляд, що слухає Джіні.

Але ніхто з них навіть не припиняв думати про те, що сталось декількома секундами раніше.

***

Перша стадія формування споріднених душ розпочалась на уроці зіллєваріння. Професору Снейпу захотілось добавити перчинки на цьому уроці, тому він розбив два гуртожитки по парах. Кожен грифіндорець був у парі зі слизеринцем. Герміону, звісно ж, поставили у пару з Драко Мелфоєм.

Коли обоє почули назву настоянки, яку вони були повинні приготувати, то рівень хвилювання та паніки почав підніматись до надзвичайно високої відмітки. Де ж це бачили, щоб Герміона Ґрейнджер разом із Драко Мелфоєм працювати над варінням Амортенції? Таке буває лише на уроках Снейпа.

— Містере Мелфою, міс Ґрейнджер, я гарно дав зрозуміти, що не терпітиму ніяких образ та знущань? За порушення цього правила вас чекатимуть відробітка та зняття балів із гуртожитків – строгим голосом сказав Снейп.

— Так, професоре, мені не потрібно повторювати двічі – відповів Мелфой.

— Звісно, професоре, все буде в ідеальному вигляді – швидко сказала дівчина.

Напарники схилились над столом та почили працювати. Все йшло гладко. Навіть дуже. Учні нарізали інгредієнти і робили усі потрібні приготовлення. Потім відбулось те, що пізніше вкрай змінить життя героїв.

— Мелфою, ти неправильно порізав волосину єдинорога, – докірливим тоном підмітила Герміона.

— Грейнджер, що ти верзеш? Тут усе правильно. Якщо ти погано бачиш, то тобі пора до мадам Помфрі, хай випише тобі щось для покращення зору, – їдко відповів хлопець.

— Віддай мені, – з цими словами вона почала відбирати у Драко ніж.

— Грейнджер! – скрикнув Мелфой та підняв руку вище.

— Я чудово пам’ятаю своє прізвище, а зараз віддай мені цей клятий ніж, – Герміона була вже на межі, але поки терпіла, бо не дуже й то хотілось присвячувати ці вихідні відробітці із Драко.

— Ти оглухла? Дивись, у тебе, як виявилось, проблеми не тільки зі зором, а й зі слухом. Я ж сказав, що тут усе зроблено на «відмінно», тому ти нічого не перероблятимеш! – його терпіння уже закінчувалось.

Хлопця бісила ця зубрила Грейнджер. Дуже бісила. Завжди вона лізе туди, куди її не просять. Те ж саме й зараз. Він був упевнений на сто відсотків, що його робота була зроблена чудово, тому сенсу починати все заново не було.

Поки він роздумував, Герміона пішла у наступ. Вона швидко підняла руку вверх і схопила своєю правою долонею руку Драко. Дівчина думала, що зараз точно зможе забрати ніж, але цього не сталось.

Її зап’ясток почало щось дуже сильно пекти, тому вона швидко відсмикнула руку. Хлопець повторив ті ж дії, що й Герміона. Обоє подивились на свої зап’ястя, але там нічого не було.

— Міс Грейнджер, містере Мелфою, все добре? – поцікавився Снейп, який зненацька підкрався ззаду.

— Так, так. Все добре. Мені, мабуть, здалось, – відповіла Герміона.

— Чудово. Увага! На цьому наш урок завершений. Сьогодні ви правильно нарізали інгредієнти та підготували все для подальшої роботи. Завтра ви готуватимете саму настоянку. До побачення! – після цих слів викладач розвернувся та вийшов з кабінету.

Герміона не помітила. Що набридливий Мелфой уже кудись пропав. Прекрасно! Однією проблемою менше.

Вона вийшла з класу із думкою, що розбиратиметься зі всім уже завтра.